ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
справа № 320/15866/23
адміністративне провадження № К/990/24441/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Загороднюка А. Г., Смоковича М. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024 (колегія суддів у складі: Кучми А. Ю., Аліменка В. О., Безименної Н. В.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради, в якому просив стягнути компенсаційні виплати за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом в період з листопада по грудень 2021 року в розмірі 445 420,00 грн, та у період з липня по жовтень 2022 року в розмірі 535 240,00 грн, а всього 980 660,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та має ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом. На підставі укладених з виконавчим комітетом Бориспільської міської ради договорів, позивач здійснює перевезення пасажирів автомобільним транспортом в межах Бориспільської територіальної громади. У 2021 та 2022 роках між ним та відповідачем укладено договори про відшкодування витрат за надані позивачем послуги по перевезенню пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету. Позивач стверджує, що протягом 2021-2022 років він належним чином виконав взяті на себе зобов`язання щодо перевезення пільгової категорії пасажирів. Однак, в порушення умов договору відповідач допустив заборгованість з компенсації понесених ним втрат від безкоштовного перевезення пільгової категорії пасажирів. Так, за 2021 рік заборгованість відповідача становить 445 420,00 грн, а за 2022 рік - 535 240,00 грн. Всього відповідач заборгував 980 660,00 грн, які позивач просить стягнути в судовому порядку, оскільки добровільно відповідач їх сплачувати не бажає.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач на підставі укладених з виконавчим комітетом Бориспільської міської ради договорів протягом 2021-2022 років здійснював перевезення пасажирів автомобільним транспортом в межах Бориспільської міської територіальної громади.
22.03.2021 між Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради та позивачем укладено Договір № 3 «Про відшкодування витрат за надані послуги по перевезенню пільгової категорій громадян за рахунок коштів з місцевого бюджету».
У пункті 1.1 Договору № 3 визначено, що цей договір регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування коштів за перевезення пільгових категорій громадян Бориспільської міської територіальної громади, що здійснюється на замовлення виконавчого комітету Бориспільської міської ради, за рахунок коштів з місцевого бюджету.
Пунктом 1.2 Договору № 3 передбачено, що відповідач забезпечує перерахування коштів відповідно до поданих розрахунків у межах фактичних надходжень коштів з місцевого бюджету на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян в автомобільному транспорті загального користування, а позивач забезпечує перевезення пільгових категорій громадян.
У пунктах 4.2, 4.4 Договору № 3 визначено, що Виконавець (перевізник) щомісяця до 3-го числа, що настає за звітним, подає Платнику (відповідачу) розрахунки та акти звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 3-пільга», а Платник, на підставі розрахунків та актів звіряння про надання послуг по перевезенню пільговиків, забезпечує в повному розмірі перерахування сум відшкодування по пільговому наданню послуг Виконавцю у межах бюджетних асигнувань місцевого бюджету.
Відповідно до вимог пункту 5.3 Договору № 3 відповідач не несе відповідальність за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором (компенсація витрат автоперевізникам від перевезення пільгової категорій громадян), у разі ненадходження відповідних коштів з місцевого бюджету.
Проте, пунктом 7.2 цього Договору передбачено, що всі зобов`язання, що встановлені розділом 2 цього договору, у тому числі й щодо обов`язку Платника відшкодувати Виконавцю кошти за пільгове перевезення пасажирів, підлягають повному виконанню.
01.01.2022 дія Договору № 3 припинилася (п. 7.1 Договору), натомість 04.01.2022 позивач та відповідач уклали аналогічний договір № 1 на тих же умовах, строком до 01.01.2023 за яким позивач зобов`язувався протягом 2022 року здійснювати перевезення пільгової категорії громадян, а відповідач зобов`язувався здійснювати компенсацію втрат позивача від безкоштовних перевезень пасажирів.
На виконання умов укладеного з відповідачем договору № 3 від 22.03.2021 позивачем протягом 2021 року надано послуги по перевезенню пільгових категорій громадян автомобільним транспортом на загальну суму 1 934 500,00 грн, що підтверджується щомісячними актами звіряння розрахунків за надані послуги, розрахунками втрат від перевезень пільгових категорій пасажирів, інформацією щодо виконаних рейсів та кількості перевезених пільгових пасажирів, а також банківськими виписками по рахунку позивача про проведені відповідачем у 2021 році оплати.
У 2021 році відповідачем компенсовано позивачу 1 489 080,00 грн. Заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з перевезення пільгової категорії громадян у листопаді 2021 року становить 218 920,00 грн, у грудні 2021 року - 226 500,00 грн, а всього 445 420,00 грн.
У 2022 році позивачем надано послуги з перевезення пільгових категорій громадян на загальну суму 1 889 420,00 грн, з яких відповідачем компенсовано лише 1 354 180,00 грн.
Зокрема, у липні 2022 року позивачем здійснено перевезення пільгових категорій громадян на суму 202 720,00 грн. Проте відповідачем частково компенсовано за липень 2022 року лише 109 260,00 грн. В серпні 2022 року позивачем здійснено перевезення пільгової категорії громадян на суму 202 720,00 грн, з яких відповідачем компенсовано лише 109 260,00 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за період липень-серпень 2022 року становить 186 920,00 грн.
У період з вересня по жовтень 2022 року позивачем здійснено перевезення пільгових категорій громадян на суму 174 720,00 грн та 173 600,00 грн, відповідно.
Проте матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем оплат за указаний період, що свідчить про виникнення заборгованості перед позивачем за вказаний період в розмірі 348 320,00 грн.
13.12.2022 позивач на адресу відповідача направив вимогу про погашення заборгованості із понесених ним втрат за надані послуги з перевезення пільгової категорії громадян, яка виникла протягом 2021-2022 років.
Однак, листом від 05.01.2023 № 11-66 відповідач відмовив позивачеві у задоволенні його вимоги. Обґрунтовуючи свою відмову відповідач зазначив, що останнім днем строку подання Виконавцем розрахунків та актів звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам за період вересень-жовтень 2022 року є день, що передує 3-му числу місяця, що настає за звітним. Тобто на думку відповідача позивач мав подати відповідні розрахунки не пізніше 2-ого числа місяця. А враховуючи те, що розрахунки та акти звіряння щодо вартості фактично нарахованих сум за надані послуги пільговикам за вересень 2022 року позивачем було подано відповідачу 03.10.2022, а за жовтень 2022 року - 03.11.2022, це, на думку відповідача, є підставою для відмови у компенсації понесених позивачем втрат за пільгове перевезення за вказаний період.
Уважаючи свої права порушеними щодо відшкодування заборгованості із понесених втрат за надані послуги з перевезення пільгової категорії громадян, позивач з метою їх захисту звернувся з цим позовом до суду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 компенсаційні виплати за перевезення пільгових категорій громадян в період з листопада по грудень 2021 року в розмірі 445 420,00 грн, та у період з липня по жовтень 2022 року в розмірі 535 240,00 грн, а всього 980 660,00 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 9806,60 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність належного бюджетного фінансування не є правовою підставою для звільнення відповідача від виконання взятого на себе зобов`язання із відшкодування компенсаційних виплат позивачу за перевезення пільгової категорії пасажирів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024 рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії закрито. Указано, що даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Роз`яснено ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією із зазначенням відповідного суду. Повернуто Управлінню соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради судовий збір в розмірі 14 709,90 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виникнення спірних правовідносин зумовлено невідшкодуванням відповідачем на підставі укладених договорів позивачу заборгованості із понесених втрат за надані послуги з перевезення пільгової категорії громадян, тобто заявлені позовні вимоги впливають на майнові права та інтереси учасників справи. Незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, такий спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, помилково віднісши даний спір до публічно-правового.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати і справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження позивач зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/16, від 15.03.2019 у справі № 761/25336/15-а, від 20.03.2019 у справі № 804/7864/15 та у постанові Верховного Суду України від 13.10.2009 у справі № 09/209.
Скаржник наголошує, що аналіз наведеної практики Верховного суду діє підстави дає стверджувати, що віднесення спору про стягнення заборгованості за перевезення пільгової категорії громадян до адміністративної чи господарської юрисдикції залежить від укладення чи не укладення договору про компенсацію перевізнику таких втрат. У разі надання перевізником послуг з перевезення пільгової категорії громадян без укладення договору, останній вступає у господарські правовідносини із розпорядником бюджетних коштів. У такому випадку головні розпорядники бюджетних коштів діють не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах. У той час, коли перевезення пільгової категорії громадян здійснюється на підставі укладеного договору про компенсацію виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян, такий договір набуває ознак адміністративного і обов`язок компенсації втрат перевізника головний розпорядник бюджетних коштів може виконати лише через реалізацію своїх владних управлінських функцій. Закриваючи провадження у цій справі апеляційний суд не урахував зазначених норм та висновків Верховного Суду.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Рух касаційної скарги
25.06.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Загороднюка А. Г. для розгляду судової справи № 320/15866/23.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 15.07.2024 № 738 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 320/15866/23 у зв`язку з відпусткою судді Єресько Л. О., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Загороднюка А. Г., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 320/15866/23.
Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
Юрисдикцію спорів у подібних правовідносинах визначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі № 904/94/19.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про стягнення збитків за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, коли між сторонами не укладено договір, не є публічно-правовим, а тому має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Визначаючи юрисдикцію цієї категорії спорів Велика Палата Верховного Суду виходила із того, що у відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм у цьому випадку виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах.
Так, відповідно до частини шостої статті 9 Закону України від 04.07.1996 № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт» для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до приписів статей 525 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тож, за висновком Великої Палати Верховного Суду забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом, а позивач, своєю чергою, не має права відмовити таким громадянам в обслуговуванні з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізниці таких витрат.
За змістом статей 89 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки відповідно до приписів статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а тому відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, адже зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
Підсумовуючи наведене Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справі № 904/94/19 вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені залізницею не на підставі договору, який між сторонами укладено не було, а в силу прямої норми закону, а отже, з урахуванням положень статті 21 КАС України та статті 20 ГПК України, розгляд такого спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
Поряд із цим, вирішуючи у справі № 904/94/19 подання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відступ від висновків, викладених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 804/7864/15, Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що висловлюючи намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в означеній постанові, Касаційний господарський суд помилково не врахував того, що на відміну від розглядуваної справи, правовідносини у справі № 804/7864/15 виникли на підставі укладеного між сторонами справи договору від 30.01.2014 № 3/14 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, який за оцінкою судів у цій справі є адміністративним. А тому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.03.2019 у справі № 804/7864/15, не вбачається.
У цьому аспекті необхідно зазначити, що спеціальним органом, уповноваженим визначати критерії розмежування судової юрисдикції спорів, вивчаючи суб`єктний склад відносин, їх об`єкт та правову природу, є Велика Палата Верховного Суду.
Виходячи із обставин справ № 804/7864/15 та № 904/94/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід до визначення критеріїв юрисдикційності цієї категорії спорів в залежності від наявності укладеного між сторонами договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні чи його відсутності.
Повертаючись до обставин справи № 320/158866/23 зазначимо, що виникнення спірних правовідносин у ній обумовлено невиконанням відповідачем обов`язку щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв`язку із наданням послуг по перевезенню пільгових категорій громадян Бориспільської міської територіальної громади, що здійснюється на замовлення виконавчого комітету Бориспільської міської ради, за рахунок коштів з місцевого бюджету на підставі Договорів № 3 від 22.03.2021 та № 1 від 04.01.2022 про відшкодування витрат за надані послуги по перевезенню пільгових категорій громадян за рахунок коштів з місцевого бюджету, укладених між Управлінням соціальної політики та охорони здоров`я Бориспільської міської ради в особі начальника управління та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .
Отже, у відповідності до вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, спір у справі № 320/15866/23 підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на наведене, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За наведеного правового регулювання й обставин справи Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому касаційну скаргу слід задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі із направленням справи до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.Г. Загороднюк М.І. Смокович