ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 320/3889/21
адміністративне провадження № К/990/4993/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Коваленко Н.В., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Пенсійного фонду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2022 (суддя Аблов Є.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2023 (колегія суддів: Мельничук В.П., Лічевецький І.О., Оксененко О.М.) у справі №320/3889/21 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пенсійного фонду України, в якому просила:
- визнати протиправним рішення Пенсійного Фонду України про відмову у переказі пенсії громадянки України ОСОБА_1 з України до Республіки Кіпр з огляду на відсутність між Україною та Республікою Кіпр Угоди про співробітництво в галузі соціального (пенсійного) забезпечення, викладене у листі Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 23.10.2020;
- зобов`язати Пенсійний Фонд України поновити виплату пенсії, призначеної громадянці України ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання Республіка Кіпр, АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), починаючи з дня припинення її виплати в Україні шляхом здійснення пенсійних виплат на розрахунковий рахунок громадянки України ОСОБА_1 , відкритий у валюті євро за відповідними реквізитами.
2. Позов обґрунтовано тим, що з 01.04.2020 у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання її було знято з обліку у Головному управлінні (Оболонський район) Пенсійного фонду України в м. Києві. 16.10.2020 позивачка звернулася до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила здійснювати подальший переказ призначеної їй пенсії з України до Республіки Кіпр, за результатом розгляду якої відповідачем протиправно відмовлено в зазначеному. Вважає, що відмова порушує її конституційне право на пенсійне забезпечення.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2022 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Пенсійного Фонду України щодо відмови в поновленні та перерахунку раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії.
Зобов`язано Пенсійний Фонд України поновити виплату пенсії, призначеної громадянці України ОСОБА_1 , починаючи з дня припинення її виплати в Україні.
4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 12.01.2023 залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2022.
5. Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
6. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2024 відкрито касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 (далі - КАС).
7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, судові рішення залишити без змін.
8. У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засіданні від всіх учасників, справа розглядається в порядку письмового провадження.
9. Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Суди встановили, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком. До 2019 року позивачка проживала за адресою: АДРЕСА_2 та перебувала на обліку в ГУПФУ в м. Києві.
В подальшому ОСОБА_1 оформила виїзд на постійне місце проживання до Республіки Кіпр, що підтверджується відмітками у паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 .
З 01.04.2020 у зв`язку з виїздом позивачки за кордон на постійне місце проживання, її знято з обліку у Головному управлінні (Оболонський район) Пенсійного фонду України в м. Києві та припинено виплату пенсії.
16.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України з заявою, в якій просила здійснювати переказ призначеної їй пенсії з України до Республіки Кіпр.
Листом від 23.10.2020 за № 2800-030103-8/36247 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив позивачку про відсутність підстав для поновлення виплати їй пенсії з огляду на відсутність угоди між Україною та Республіки Кіпр про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, яка б регулювала питання пенсійного забезпечення громадян України, що виїхали на проживання до Кіпру.
Згідно з довідкою, виданою ГУПФУ в м. Києві № 2342 7291 5033 5317 від 19.07.2021 останнім місяцем виплати пенсії ОСОБА_1 є березень 2020.
Вважаючи відмову відповідача в поновленні пенсії протиправною, позивач звернулася із цим позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11 Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявні підстави для поновлення конституційного права позивачки на виплату пенсії, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якими було передбачено припинення виплати пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
12. На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що суди дійшли помилкових висновків, оскільки відсутній механізм виплати пенсії особам, які виїхали на постійне проживання.
Вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо проведення пенсійних виплат до країн, з якими не укладено договору про соціальне забезпечення.
Звертає увагу, що до повноважень ПФУ не входить питання поновлення пенсії конкретному пенсіонеру, оскільки це відноситься до територіальних органів ПФУ.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
15. Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.
16. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
17. Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
18. Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
19. Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
20. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
21. Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
22. Отже, колегія суддів доходить висновку, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної її пенсії.
23. Відповідно до статті 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
24. Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
25. Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Вказаний висновок сформовано та неодноразово підтримано Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а, від 04.12.2019 у справі №804/3217/18, від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, від 20.04.2021 у справі №489/9660/14-а.
26. Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні чи відсутність укладеного міжнародного договору з Республікою Кіпр.
27. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 має право на поновлення виплати пенсії, яке не залежить від її постійного місця проживання в Республіці Кіпр.
28. Проте колегія суддів звертає увагу, що згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
29. Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до пункту 2.8 якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
30. Відповідно до пункту 1.2 та пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
31. Разом з тим, суд зазначає, що до компетенції Пенсійного фонду України не належить прийняття рішення про поновлення виплати пенсії, оскільки відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України.
32. Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (далі - Положення), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
33. Отже, питання щодо поновлення виплати пенсії пенсіонеру є повноваженням територіального органу Пенсійного фонду України, в якому позивачка перебувала на обліку.
Натомість позов пред`явлено до Пенсійного фонду України, якого і визначено єдиним відповідачем у справі.
34. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
35. При цьому суд першої інстанції при розгляді справи за згодою позивача вправі заміняти первісного відповідача належним чи залучати іншу особу співвідповідачем (стаття 48 КАС України).
36. Отже, з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача, при новому розгляді справи суду першої інстанції слід встановити належного відповідача.
37. Крім того судом першої інстанції не вирішено позовні вимоги в частині переказу пенсійних виплат на розрахунковий рахунок громадянки України ОСОБА_1 , відкритий у валюті євро у місцевому банку.
38. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновок щодо виплати пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, сформований та неодноразово підтримувався Верховним Судом у справах 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а, від 04.12.2019 у справі № 804/3217/18, від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, від 20.04.2021 у справі № 489/9660/14-а. Водночас у вказаній справі судами попередніх інстанцій не вирішено питання реалізації механізму та процедури переказу пенсійних виплат, а відтак відсутні підстави для формування правового висновку в справі.
39. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
40. З урахуванням наведеного судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
41. Зважаючи на результат касаційного перегляду, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Пенсійного фонду України задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2023 скасувати.
Справу № 320/3889/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Н.В. Коваленко
А.І. Рибачук