№ 320/4186/18

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 320/4186/18

провадження № 61-6077св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Біол»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біол» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року у складі судді Бахаєва І. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біол» (далі - ТОВ «Біол») про стягнення заборгованості за договором оренди, розірвання договору та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтований тим, що 28 грудня 2016 року між позивачем і ТОВ «Біол» укладений договір оренди № Д нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , загальною площею 8 044,65 кв. м, термін дії договору - 2 роки 11 місяців починаючи з 01 січня 2017 року (далі - договір).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.5 договору орендна плата становить 788 373,70 грн щомісяця, її оплата проводиться в безготівковій або готівковій формі за узгодженням сторін та за наявності грошових коштів в орендаря, за вирахуванням ПДФО та військового збору, починаючи з першого місяця оренди.

З 31 грудня 2017 року орендар орендної плати не сплачує, тому з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за договором оренди нежитлових приміщень від 28 грудня 2016 року № Д за період з 31 грудня 2017 року до 01 листопада 2019 року та 28 днів листопада 2019 року (тобто за 23 місяці і 28 днів) у сумі 18 868 458, 42 грн, а також відповідно до статті 625 ЦК України інфляційні збитки - 912 878,20 грн і три проценти річних за користування грошовими коштами за період з 31 грудня 2017 року до 01 листопада 2019 року - 539 509,84 грн у зв`язку з не виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ТОВ «Біол» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди нежитлових приміщень від 28 грудня 2016 року № Д у розмірі 18 868 458, 42 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач зобов`язання за договором щодо передачі в користування приміщень виконав належним чином, а відповідач всупереч умовам договору лише частково сплачував позивачу орендну плату у розмірі 788 375,70 грн щомісяця за вирахуванням ПДФО та військового збору, у зв`язку з чим у ТОВ «Біол» виникла заборгованість зі сплати орендних платежів за період з 31 грудня 2017 року до 01 листопада 2019 року та 28 днів у листопаді 2019 року (тобто за 23 місяця і 28 днів) в сумі 18 868 458, 42 грн, що підтверджено наданим позивачем розрахунком, який відповідач не спростував, зазначивши лише, що щомісячний розмір орендної плати позивач зазначив неправильно.

Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних за користування грошовими коштами суди визнали необґрунтованими, оскільки орендодавець і орендар, замість конкретних строків унесення орендної плати, в пункті 2.2 договору передбачили інші умови, зокрема наявність грошових коштів в орендаря, що унеможливлює визначення моменту прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки за таких умов договору орендар мав можливість сплатити суму орендної плати за весь період в останній день дії договору, і це відповідало б його умовам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ТОВ «Біол» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, просило оскаржувані рішення скасувати в частині стягнення з ТОВ «Біол» заборгованості в розмірі 18 868 458,42 грн та судового збору в розмірі 10 419,60 грн, в цій частині в позові відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не з`ясували обставин справи та належним чином не дослідили доказів, які мають значення для її вирішення. Суд необґрунтовано відхилив клопотання ТОВ «Біол» про дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У позивача є оригінал договору, підписаний невідомою особою від імені директора ТОВ «Біол» Шостака О. В., який можливо дослідити, провівши експертизу та встановивши обставини, що мають істотне значення для розгляду справи.

11 грудня 2019 року відповідач подав до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області зустрічний позов про визнання недійсним договору із зазначенням орендної плати у розмірі 788 375,70 грн та одночасно подав клопотання про призначення експертизи, який ухвалою суду від 11 грудня 2019 року повернено.

Перед судовим засіданням, призначеним на 13 грудня 2019 року, відповідач через канцелярію суду подав клопотання про витребування доказів та про призначення експертизи, у задоволенні яких відмовлено із зазначенням, що мотиви відмови будуть викладені у рішенні.

Будучи засновником, підписантом і директором ТОВ «Біол», ОСОБА_2 не підписував договір оренди від 28 грудня 2016 року № Д із зазначенням у пункті 2.1, що орендна плата визначається угодою сторін і становить 788 375,70 грн щомісяця, що підтверджує той факт, що волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає внутрішній волі.

Суди не взяли до уваги судову практику Верховного Суду щодо визнання недійсними правочинів, коли на момент вчинення правочину волевиявлення учасника правочину не було вільним та не відповідало його внутрішній волі (справи № 375/1809/17, № 390/796/17).

З огляду на зазначене висновки судів про відсутність заперечень ТОВ «Біол» щодо підписання товариством договору оренди нежитлових приміщень від 28 грудня 2016 року № Д та встановлення факту використання його печатки для підтвердження повноважень керівника є протизаконними, безпідставними, необґрунтованими і такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до довідки відповідача від 24 січня 2019 року у травні 2014 року у зв`язку із початком антитерористичної операції на сході України підприємство замовляло додатково дві печатки ТОВ «Біол» для обох засновників підприємства, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що свідчить про те, що ОСОБА_1 мав можливість самостійно проставити відтиск печатки на спірному документі. ТОВ «Біол» не може надати суду договір оренди від 28 грудня 2016 року № Д, оскільки він долучений до матеріалів кримінального провадження № 12019000000001157.

Крім того, згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 25 березня 2020 року встановлено і підтверджено виконання підпису орендарем ОСОБА_2 та орендодавцем ОСОБА_1 , відтиск печатки ТОВ «Біол» у договорі оренди із зазначенням орендної плати в розмірі 153 714,28 грн.

Суди порушили норми процесуального права, а саме статей 2 6 10 12 13 43 76 77 84 89 103 108 263 265 368 382 ЦПК України.

Суди не обґрунтували своїх рішень, відмовили в проведенні процесуальних дій (надання доказів, проведення експертиз для встановлення обставин).

Товариство зауважило, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип покладає тягар доказування на сторони і не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, або задовольнити стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі 917/1307/18).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Біол», зупинено виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року до закінчення касаційного перегляду справи та витребувано справу.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 грудня 2016 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Біол» укладено письмовий договір оренди № Д нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , загальною площею 8 044,65 кв. м, термін дії договору - 2 роки 11 місяців починаючи з 01 січня 2017 року.

Договір викладений на трьох сторінках, підписаний ОСОБА_1 як орендодавцем та директором ТОВ «Біол» ОСОБА_2 , підпис якого завірений печаткою товариства, як орендарем (т. 1, а. с. 56-58).

Відповідно до пункту 9.2 договору він складений у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін.

Однією з істотних умов договору є орендна плата, яка визначена у пункті 2.1 договору, що викладений на першому аркуші договору.

Суди встановили, що відповідно до листа Управління ДФС у Запорізькій області від 11 травня 2019 року (т. 2, а. с. 60) про виконання ТОВ «Біол» функцій податкового агента під час нарахування та сплати доходу від надання в оренду майна згідно з податковими розрахунками у 2017 і 2018 роках ОСОБА_1 нараховано дохід у сумі 709 372,80 грн та утримано податок у сумі 1 277 167,18 грн, що підтверджує, що розрахунок відповідач здійснював із суми 788 375,00 грн на місяць.

Згідно з актом від 27 вересня 2019 року документальної позапланової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати орендної плати ОСОБА_1 , складеним Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (т. 2 а. с. 211-217), сума перерахованого податку на доходи фізичної особи ОСОБА_1 з орендної плати за період з 01 жовтня 2017 року до 31 грудня 2018 року, тобто за 24 місяці, становить 3 405 779,04 грн, тобто податки податковий агент ТОВ «Біол» нараховував у сумі 141 907,46 грн, що становить 18 % саме від суми 788 375,70 грн, яка зазначена у наданому позивачем договорі оренди, платіжні доручення про щомісячне перерахування саме вказаної суми податку зазначені в акті.

Відповідач кожного місяця платіжним дорученням сплачував 11 825,62 грн військового збору, що становить 1,5 % від орендної плати у розмірі 788 375,70 грн (788 375,70 / 100= 7 883,75; 7 883,75 х1,5 %=11 825,62).

Виходячи із наданих ДПС у Запорізькій області документів, лише після звернення позивача із позовом про стягнення з ТОВ «Біол» заборгованості з орендної плати відповідач 14 серпня 2019 року звернувся до податкової служби про внесення коригування до складеної ним раніше податкової звітності в частині розміру сум нарахувань за квартал, подавши уточнювальні податкові розрахунки сум доходу та утриманих податків за І квартал 2017 року, за ІІ-ІVквартали 2017 року та І-IVквартали 2018 року, зазначивши, що розмір орендної плати у договорі від 26 грудня 2016 року становив 153 714,28 грн на місяць.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір між сторонами виник щодорозміру щомісячної орендної плати згідно з укладеним між ними договором оренди нежитлових приміщень, оскільки позивач у справі надав до суду копію договору із зазначенням щомічного розміру орендної плати відповідно до пункту 2.1 договору - 788 375,70 грн, а відповідач - копію договору із зазначенням щомісячної орендної плати відповідно до пункту 2.1 договору - 153 714,28 грн.

Отже, суду необхідно встановити, щодо якого розміру щомісячної орендної плати сторони досягли згоди, уклавши договір.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтями 762 782 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є верховенство права; змагальність сторін; пропорційність (пункти 1, 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведення позивачем заборгованості за договором у розмірі 18 868 458,42 грн.

У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судами норм процесуального права, вказує, що суди безпідставно та необґрунтовано залишили поза увагою обставини, які мають істотне значення для розгляду справи. Ці обставини суди не встановили, оскільки заявлені відповідачем клопотання суд не розглянув. Позивач півтора року вводив суд та відповідача в оману щодо відсутності в нього оригіналу договору. Суд не звернув уваги, що два примірники договору, які надали сторони, суттєво відрізняються.

Згідно з матеріалами справи суд першої інстанції у судовому засіданні 13 грудня 2019 року відмовив у витребуванні оригіналу договору та проведенні експертизи, що підтверджується технічним записом фіксації судового процесу, повідомивши, що підстави відмови будуть викладені у рішенні суду. Проте відповідні мотиви у судовому рішенні не відображені, про що відповідач зазначав в апеляційній скарзі.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача заявив клопотання про призначення експертизи, проте суд без жодного обґрунтування відмовив у задоволенні клопотання, що підтверджується технічним записом фіксації судового процесу.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, Верховний Суд оцінює в контексті процесуальних дій судів першої та апеляційної інстанцій, а саме, чи забезпечено відповідачу під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно з якою відповідно до Конвенціїправо на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 24; Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії), § 231,Pretto and Others v. Italy (Претто та інші проти Італії), § 21), Верховний Суд зазначає, що ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Ческьої Республіки), § 49).

У справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Вимога справедливості застосовується до проваджень загалом і не обмежується слуханнями (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece (Стрен Грік Рифайнеріз і Стратіс Андреадіс проти Греції, § 49).

Верховний Суд зауважує, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, має бути дотримано порядку ведення провадження, а особі не можуть чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Ефективність розгляду справи досягається тоді, коли сторони мають право надати суду ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом, що знаходить своє відображення у рішенні суду, яке й буде свідчити про справедливість здійсненої судової процедури.

Верховний Суд зазначає, щоідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження.

Право на змагальні провадження фактично означає можливість сторін бути обізнаними щодо усіх коментарів з приводу представлених доказів та спостережень, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду (Ruiz-Mateos v. Spain (Руїз Матеос проти Іспанії), § 63; McMichael v. the United Kingdom (МакМайкл проти Сполученого Королівства), § 80; Vermeulen v. Belgium (Вермюлен проти Бельгії), § 33; Lobo Machado v. Portugal (Лобу Машаду проти Португалії), § 31; Kress v. France (Кресс проти Франції), § 74).

Право на змагальні провадження повинно надаватись у задовільних умовах: сторона у справі повинна мати можливість ознайомитись із доказами у суді і коментувати їх існування, зміст та достовірність у належній формі у встановлений час (Krcmar and Others v. the Czech Republic (Krcmar та інші проти Чеської республіки), § 42; Immeubles Groupe Kosser v. France (Іммебль Груп Коссер проти Франції), § 26), за необхідності отримати відкладення справи (Yvon v. France (Івон проти Франції), § 39); сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги (Clinique des Acacias and Others v. France (Клінік дез Акація та інші проти Франції), § 37).

Суди встановили, що також визнано сторонами у справі, факт укладення 28 грудня 2016 року договору оренди № Д нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , загальною площею 8 044,65 кв. м, термін дії договору - 2 роки 11 місяців починаючи з 01 січня 2017 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дав оцінку примірникам договорів, які надали сторони. Суд дійшов висновку, що надана позивачем копія договору підписана директором ТОВ «Біол» і завірена печаткою товариства, що підтверджує достовірність його змісту. Розмір орендної плати - 788 375,70 грн в копії та оригіналі договору співпадає.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до пункту 9.2 договору його складено у двох примірниках, тому посилання відповідача, що наявні у сторін примірники договору є різними, оскільки візуально відрізняються підписи директора товариства, є безпідставними.

Водночас суд дійшов висновку, що надана відповідачем ксерокопія договору суперечить змісту первісної копії примірника, тому не може вважатися достовірним доказом. З такими висновками погодився суд апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що відповідна оцінка примірників договору, наданих кожною із сторін, не відповідає стандарту доказування у цивільному судочинстві, згідно з яким обставина повинна бути підтверджена доказами, щоб вважатись дійсною, а отже, висновки суду є необґрунтованими, зробленими без ретельного аналізу доводів і заперечень сторін.

Аргументи відповідача про те, що надані примірники є різними за змістом в частині визначення щомісячної орендної плати, суд не перевірив, не спростував, а використав для висновку про недостовірний доказ.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України), обов`язок доказування покладається на сторони (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України), збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (частина друга статті 12 ЦПК України), суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою (частина сьома статті 81 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 12 ЦПК України). Водночас роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (пункти 1, 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 ЦПК України повинно здійснюватися добросовісно, а не всупереч завданню цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати доказів.

Суди встановили та зазначили у рішеннях, що позов у частині розрахунку розміру заборгованості щодо орендної плати у сумі 788 375,70 грн є обґрунтованим з огляду на такі докази.

Відповідно до розписки ОСОБА_1 від 14 жовтня 2017 року він отримав від ОСОБА_3 грошові кошти за оренду ТОВ «Біол» його майна в сумі 5 380 000,00 грн (т. 1, а. с. 206). Ураховуючи початок дії договору - 01 січня 2017 року, а також узгоджений порядок сплати орендної плати (в безготівковій або готівковій формі за узгодженням сторін та за наявності грошових коштів у орендаря, відповідно до пункту 2.2 договору), сума, отримана ОСОБА_1 , за умови попереднього вирахування ПДФО та військового збору починаючи з першого місяця оренди, збігається з розміром орендної плати, яка підлягала сплаті за попередній період.

Згідно з листом Управління ДФС у Запорізькій області від 11 травня 2019 року (т. 2, а. с. 60) про виконання ТОВ «Біол» функцій податкового агента під час нарахування та сплати доходу від надання в оренду майна відповідно до наданих податкових розрахунків у 2017 і 2018 роках ОСОБА_1 нараховано дохід у сумі 709 372,80 грн та утримано податок у розмірі 1 277 167,18 грн, що підтверджує, що розрахунок відповідач здійснював із суми 788 375,70 грн на місяць.

Відповідно до акта від 27 вересня 2019 року документальної позапланової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати орендної плати ОСОБА_1 , складеного Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (т. 2, а. с. 211-217), сума перерахованого податку на доходи фізичної особи ОСОБА_1 з орендної плати за період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2018 року, тобто за 24 місяці, становить 3 405 779,04 грн, тобто податки податковий агент ТОВ «Біол» нараховував у сумі 141 907,46 грн, що становить 18 % від суми 788 375,70 грн, що зазначена у наданому позивачем договорі оренди, платіжні доручення про щомісячне перерахування саме цієї суми податку зазначені в акті.

Крім того, суди встановили, що виходячи із зазначеної суми товариство здійснювало нарахування та сплату військового збору протягом 2017 та 2018 років: відповідач кожного місяця платіжним дорученням сплачував 11 825,62 грн військового збору, що становить 1,5 % від орендної плати у розмірі 788 375,00 грн (788 375,70 / 100 = 7883,75; 7883,75 х 1,5 % = 11 825,62).

Суди взяли до уваги надані ДПС у Запорізькій області документи про те, що лише після звернення позивача із позовом про стягнення з ТОВ «Біол» заборгованості з орендної плати відповідач 14 серпня 2019 року звернувся до податкової служби про внесення коригування до складеної ним раніше податкової звітності в частині сум нарахувань за квартал, подавши уточнювальні податкові розрахунки сум доходу та утриманих податків за І квартал 2017 року, за ІІ-IV квартали 2017 року та І-IV квартали 2018 року, зазначивши, що розмір орендної плати у договорі від 28 грудня 2016 року № Д становив 153 714,28 грн щомісяця.

Верховний Суд зазначає, що у позовній заяві позивач посилався на те, що договір був складений в одному примірнику для відповідача, позивач отримав засвідчену копію договору.

Представник відповідача неодноразово просив суд витребувати оригінал договору у позивача ( т. 1, а. с. 204, т. 2, а. с. 175).

У відповіді на відзив на касаційну скаргу адвокат Котлевський К. В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , зазначив, що позивач завчасно повідомив суд, що оригіналу договору оренди нежитлових приміщень від 28 грудня 2016 року в нього немає: «Якщо мова йде про те, щоб надати оригінал документа, копія якого долучена разом з позовною заявою, то позивач готовий надати цей документ суду для огляду» (т. 1, а. с. 220).

Згідно з матеріалами справи у судовому засіданні 29 листопада 2019 року суд першої інстанції оглянув оригінал договору оренди, наданого представником позивача ОСОБА_4 (т. 3, а. с. 58). У цьому засіданні був відсутній представник відповідача, який подав суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 29 листопада 2019 року, мотивувавши його участю як адвоката в іншій справі в суді, який розташований в іншій області (т. 2, а. с. 239).

Отже, оригінал договору оренди, щодо якого позивач стверджував про його відсутність, а відповідач заперечував його дійсність, оглянутий у судовому засіданні без участі представника відповідача, який неодноразово в судових засіданнях наполягав на його витребування.

Згідно зі статтею 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування залежить від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги, за необхідності отримати докази суд може відкласти розгляд справи.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Позивач стверджував, що щомісячна сума орендної плати становила 788 375,70 грн, отже, мав довести цю обставину, і в разі заявленого відповідного клопотання представником відповідача - надати суду оригінал договору.

Водночас у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 25 лютого 2019 року представник позивача пояснив, що оригінал договору знаходиться у позивача, а він перебуває за кордоном, що підтверджується технічним записом судового засідання (т. 3, а. с. 151).

У рішенні суду апеляційної інстанції зазначено, що представник відповідача відмовився від проведення експертизи.

Згідно з технічним записом судового засідання в суді апеляційної інстанції від 25 лютого 2019 року представник ТОВ «Біол» щодо призначення експертизи пояснила, що немає сенсу підтримувати клопотання про призначення експертизи, якщо немає документа, щодо якого необхідно її провести, а після повернення позивача в Україну буде заявляти клопотання про проведення судової експертизи.

З огляду на це Верховний Суд зазначає, що не можна однозначно стверджувати, що представник відповідача відмовилася від проведення експертизи.

Суди також надали оцінку розписці, надана ОСОБА_1 від 14 жовтня 2017 року, згідно з якою він отримав від ОСОБА_3 гроші за оренду ТОВ «Біол» його майна в сумі 5 380 000,00 грн (т. 1, а. с. 206), при цьому виходили з початку дії договору - 01 січня 2017 року, а також узгодженого порядку сплати орендної плати (в безготівковій або готівковій формі за узгодженням сторін та за наявності грошових коштів у орендаря, відповідно до п. 2.2 договору) та дійшли висновку, що отримана ОСОБА_1 сума за умови попереднього вирахування ПДФО та військового збору, починаючи з першого місяця оренди, збігається з розміром орендної плати, який підлягав сплаті за попередній період.

Щодо цієї розписки відповідач вказував, що вона підтверджує повний розрахунок за договором (т. 1, а. с. 199-203).

Верховний Суд зазначає, що відповідний висновок суду є непереконливим, з огляду на зміст розписки, а інші переконливі мотиви щодо оцінки цього доказу окремо та в сукупності з іншими доказами у справі суд не виклав.

Суди обмежилися захистом позиції, яку відстоював позивач.

Враховуючи, що обидві сторони наполягали на тому, що саме наданий відповідною стороною примірник договору є тим, який сторони відписали, Верховний Суд зазначає, що для встановлення розміру щомісячної орендної плати призначення судової експертизи має вирішальне значення.

Клопотання відповідача про витребування оригіналу договору, наявного у позивача, призначення судової експертизи суди відхилили без належного обґрунтування і обмежилися іншими доказами у справі без урахування, що докази мають бути належними, достовірними і достатніми.

Стандарт доказування є важливим елементом загального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Отже, суди встановили обставини справи з порушенням принципу змагальності, без належної оцінки поведінки позивача щодо надання оригіналу договору як необхідного (істотного) доказу у справі для вирішення спору, без отримання достатніх пояснень позивача щодо обставин, які заперечує відповідач, та перевірки тверджень відповідача.

Верховний Суд зазначає, що за таких обставин неможливо дійти однозначного висновку про розмір щомісячної орендної плати та ухвалити рішення щодо цієї обставини, а посилання на податкову звітність є непереконливим з огляду на надані сторонами копії договорів.

За загальними нормами процесуального права визначено обов`язкове установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Ухваливши рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а для повного та всебічного розгляду справи необхідно дати оцінку всім доводам та запереченням сторін. Суд апеляційної інстанції також ці вимоги не виконав, оскільки не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

ЄСПЛ у справі «Дія-97» проти України» від 21 жовтня 2011 року зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів

Суд апеляційної інстанції встановив, що свій екземпляр договору оренди з визначеним розміром орендної плати у сумі 788 775,70 грн позивач надав суду першої інстанції (т. 3, а. с. 54-58). Водночас договір з іншим розміром орендної плати відповідач до суду першої інстанції в оригіналі не надавав (в матеріалах справи немає ні оригіналу, ні копії, завіреної судом), ксерокопія договору, містить копії підписів сторін за договором лише на третьому аркуші; перший і другий аркуші (на першому з яких і визначено розмір орендної плати сторонами) не підписаний і не завірений.

До суду апеляційної інстанції відповідач оригінал договору також не надав, посилаючись на його вилучення органом досудового слідства після ухвалення судом першої інстанції рішення під час досудового розслідування, порушеного за заявою самого ж відповідача.

Згідно із статтею 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи поведінку позивача щодо надання оригіналу договору, не був позбавлений можливості витребувати належним чином завірену копію договору оренди, який вилучений у відповідача органами досудового слідства.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права, є обґрунтованими, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішень з направленнямсправи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з травня 2018 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України), викладених мотивів вважає необхідним скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПКУкраїни, ВерховнийСуд у складі колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біол» задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко