ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 березня 2023 року
м. Київ
справа № 320/5210/21
адміністративне провадження № К/9901/42167/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Кашпур О. В., Шевцової Н. В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року (головуючий суддя - Лапій С. М.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Бужак Н. П., судді: Костюк Л. О., Кобаль М. І.)
у справі № 320/5210/21
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора
про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, скаржник, Офіс), в якому просив:
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2019 року по день прийняття рішення у справі.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 320/6916/19, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1521ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року. Відповідачем у добровільному порядку не поновлено його в органах прокуратури , а тому він звернувся до суду з даним позовом.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року адміністративний позов задоволено:
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 20 листопада 2019 року;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 листопада 2019 року по день прийняття рішення у справі у розмірі 4 231 922,86 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 20 листопада 2019 року та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, з вирахуванням обов`язкових податків та зборів.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду цієї справи наказ Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1521ц про звільнення позивача з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органів прокуратури визнаний протиправним та скасований постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі №320/6916/19, яка набрала законної сили.
У зв`язку з викладеним та враховуючи зміну найменування юридичної особи «Генеральної прокуратури України» на «Офіс Генерального прокурора», з метою відновлення порушеного права позивача на працю, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що позивача належить поновити на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме на посаді заступника начальника департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора.
Приймаючи рішення про поновлення позивача на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 20 листопада 2019 року, суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 листопада 2019 року по день прийняття рішення у справі у розмірі 4 231 922 грн 86 коп, виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 2274, 42 грн та 415 робочих днів вимушеного прогулу. Разом з тим, сума середнього заробітку позивача розраховувалась з урахуванням коефіцієнту підвищення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року змінено, виклавши абзац другий та абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:
«Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 листопада 2019 року.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2019 року по 21 липня 2021 року у розмірі 941 609,88 грн. (дев`ятсот сорок одна тисяча шістсот дев`ять гривень вісімдесят вісім копійок)».
У решті рішення суду залишено без змін.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку.
Разом з тим, судом першої інстанції помилково поновлено позивача на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 20 листопада 2019 року, оскільки Генеральна прокуратура України не була ліквідована, у зв`язку з цим суд апеляційної інстанції вважав необхідним застосувати частину першу статтю 235 КЗпП України та поновити позивача на раніше займаній посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 листопада 2019 року.
Приймаючи рішення про поновлення позивача на раніше займаній посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 листопада 2019 року, суд апеляційної інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2019 року по 21 липня 2021 року у розмірі 941 609,88, виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 2274, 42 грн та 414 робочих днів вимушеного прогулу. Судом вказано, що сума середнього заробітку позивача розраховувалась без коефіцієнту підвищення, оскільки такий коефіцієнт вже був закладений в заробітну плату позивача.
Також судом зазначено, що як пояснив представник Офісу Генерального прокурора, заробітна плата позивачу за 20 листопада 2019 року була нарахована та виплачена. Зазначену обставину позивач не спростував і, окрім того, в позовній заяві просив стягнути середній заробіток саме з 21 листопада 2019 року.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині задоволених позовних вимог, та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Скаржником зазначено, що неправильне застосування норм матеріального права полягає в помилковому тлумаченні пунктів 9, 10, 13, 16, 17, 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пункту 2 розділу V Порядку № 221, а порушення процесуального права - у недотриманні судами вимог статей 246 322 Кодексу адміністративного судочинства Украйни (далі - КАС України).
Разом з тим, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при винесенні постанови не врахував практику Верховного Суду, яка регулює подібні правовідносини, а саме не враховано висновки Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 240/7852/20, де у пункті 79 зазначено, що неявка прокурора для складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора у визначені графіком дату та час та неподання при цьому заяви про перенесення тестування є безумовною підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного рішення, у кадрової комісії не було правових підстав.
Також, судом апеляційної інстанції при винесені рішення у цій справі (№320/5210/21) не враховано правову позицію Верховного Суду стосовно застосування підпунктів 1, 2 пункту 19 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), як підставу для звільнення згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у подібних правовідносинах.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року, 24 вересня 2021 року та від 20 жовтня 2021 року у справах №160/6204/20, № 200/5038/20-а, №160/6596/20, №140/3790/19, № 280/4314/20, №640/25298/19, №380/5462/20, відповідно до якої згідно з підпунктами 1, 2 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання ним чинності займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію або у разі неуспішного проходження атестації.
Скаржник також зазначає, що положення статті 235 КЗпП України застосуванню не підлягають, оскільки норми Закону № 113-ІХ, який є спеціальним, мають застосовуватись імперативно, а саме, прокурори можуть бути переведені на посаду в Офіс Генерального прокурора лише у разі успішного проходження ними атестації, передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Разом з тим, призначення на адміністративні посади в органах прокуратури здійснюється в особливому порядку і не може відбуватися на підставі рішення суду. Такі вимоги можуть бути реалізовані лише шляхом успішного проходження позивачем всіх етапів атестації.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, а тому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Позивач зазначає, що рішення кадрової комісії від 04 листопада 2019 року №246 та наказ Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1521ц про звільнення є предметом спору у справі № 320/6916/19. Висновок щодо протиправності вказаних рішення та наказу констатовано у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі №320/6916/19, що набрала законної сили. 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора, триває розгляд справи у Верховному Суді.
Ураховуючи викладене, не є обґрунтованими доводи відповідача щодо законності рішення кадрової комісії від 04 листопада 2019 року № 246 та наказу Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1521ц про звільнення, викладені у касаційній скарзі у справі № 320/5210/21.
Разом з тим, позивач просить врахувати, що він не з`явився на атестацію у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні, про що повідомляв кадрову комісію та клопотав про перенесення дати атестації. В той час, як відповідач проігнорував факт поважності неприбуття позивача на атестацію із поважних та об`єктивних причин. Неприбуття на атестацію не може само по собі свідчити про неналежний рівень професійної компетентності позивача.
При цьому, правовідносини у справі № 320/6916/19 позовом ОСОБА_1 та у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 240/7852/20, від 21 вересня 2021 року, від 24 вересня 2021 року, від 20 жовтня 2021 року у справах № 160/6204/20, №200/5038/20-а, № 160/6596/20, № 140/3790/19, № 280/4314/20, № 640/25298/19, №380/5462/20, на які посилається відповідач, не є тотожними, та посилання відповідача на вказані постанови Верховного Суду є безпідставним.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в попередньому судовому засіданні на 08 березня 2023 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 01 листопада 2006 року.
У зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України наказом Генерального прокурора від 21 квітня 2017 року № 529-ц позивача було звільнено з посади заступника начальника управління міжнародно-правового співробітництва та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України та призначено на посаду заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
15 жовтня 2019 року позивач на підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
На підставі рішення кадрової комісії № 1 Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2019 року № 246 наказом Генерального прокурора № 1521ц ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року звільнено з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ.
Не погоджуючись з рішенням кадрової комісії № 1 Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2019 року № 246 та наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1521ц, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування (справа № 320/6916/19).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року у справі № 320/6916/19 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 320/6916/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суд від 07 травня 2020 року скасовано та прийнято нове, яким адміністративний позов задоволено повністю:
- визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 1 Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2019 року № 246 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1521ц про звільнення позивача з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року.
Позивач, отримавши постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 320/6916/19, звернувся 23 листопада 2020 року із заявою до Офісу Генерального прокурора, у якій просив повідомити про виконання зазначеної постанови суду.
Листом Офісу Генерального прокурора від 28 грудня 2020 року № 07/1/1-121729ВИХ-20 повідомлено позивача, що формулюванням рішення суду виключено можливість його примусового виконання, а отже, виключено необхідність вчинення будь-яких додаткових дій відповідачем. З моменту набрання законної сили вищевказаною постановою суду оскаржуваний наказ є таким, що не несе будь-яких юридичних наслідків у зв`язку з його скасуванням у судовому порядку. Крім того повідомлено, що посада, з якої був звільнений позивач, у штатному розписі Офісу Генерального прокурора відсутня.
25 січня 2021 року позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення суду, в якій просив повідомити про відкриття виконавчого провадження та його номер. До заяви від 25 січня 2021 року додано, зокрема, оригінал виконавчого листа у справі № 320/6916/19 від 26 серпня 2020 року, копія заяви від 23 листопада 2020 року, копія паспорту та ідентифікаційного коду.
Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомленням від 03 лютого 2021 року повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
Також 04 лютого 2021 року позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення суду, в якій просив повідомити про відкриття виконавчого провадження та його номер. До заяви від 04 лютого 2021 року додано, зокрема, оригінал виконавчого листа у справі № 320/6916/19 від 26 серпня 2020 року, копія заяви від 23 листопада 2020 року, копія паспорту та ідентифікаційного коду.
Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомленням від 16 лютого 2021 року повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
22 лютого 2021 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із скаргою, в якій зазначив, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 320/6916/19 не виконана. У зазначеній скарзі позивач просив її розглянути особисто Генерального прокурора Венедіктову І.В.
Листом від 31 березня 2021 року № 07/1/1-33094ВИХ-21 Генеральний прокурор Венедіктова І.В. повідомила позивача, що у справі № 320/6916/19 ним позовні вимоги щодо поновлення на роботі не заявлялися, апеляційним судом у постанові від 04 серпня 2020 року жодних зобов`язань на Офіс Генерального прокурора, у тому числі щодо поновлення його на посаді, не покладалося.
Оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року скасовано наказ Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року №1521ц про звільнення, а відповідач не виконує постанову суду у добровільному порядку, зазначаючи про відсутність у нього такого обов`язку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ТА ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо (пункт 1 частини першої статті 16).
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який діє з 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII внесено зміни.
У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Пунктом 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Отже, Законом №113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом.
При цьому, визначальною підставою для переведення прокурора на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах є рішення відповідної кадрової комісії про успішне проходження прокурором атестації.
Разом з тим, вказаними положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Законів № 1697-VII та № 113-ІХ, не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення, а тому з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Відтак, скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
Питання щодо поновлення працівника саме на попередній роботі, а не у новоствореному органі неодноразово розглядались Верховним Судом (постанови від 20 січня 2021 року у справах № 640/18679/18, 804/958/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 813/7911/14, від 09 грудня 2020 року у справі № 826/18134/14, від 19 листопада 2020 року у справі №826/14554/18, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15, від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/5596/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 821/3736/15-а, від 09 жовтня 2019 року у справі № П/811/1672/15, від 22 травня 2018 року у справі №П/9901/101/18 (Велика Палата Верховного Суду) тощо).
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
У контексті наведеного, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що поновлення позивача на посаді призведе до порушення положень Закону № 113-ІХ, яким закріплена можливість переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора виключно у разі успішного проходження атестації, оскільки у межах спірних правовідносин має місце рішення про поновлення позивача на попередній роботі, тобто на посаді в органі, яким було здійснено незаконне звільнення.
Колегія суддів ще раз наголошує та ураховує, що Законом № 113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом і відсутність рішення про успішне або неуспішне проходження атестації не надає суду повноважень замість комісії визнати позивача таким, що успішно пройшов атестацію, як і не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивача.
Також суд касаційної інстанції звертає увагу на положення пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, яким визначено, що у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі».
Тобто реалізація судового рішення про поновлення працівника на попередній роботі фактично здійснюється шляхом повернення трудових відносин у попередній стан, який існував до внесення у трудову книжку запису про звільнення.
Отже, враховуючи вищенаведену сталу судову практику Верховного Суду про поновлення незаконно звільненого працівника на попередній роботі, суд апеляційної інстанції правильно врахував приписи частини першої статті 235 КЗпП України, за якою на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Відтак, позивач підлягає поновленню саме на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
Аналогічний підхід також застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 01 грудня 2021 року у справі №640/26041/19, від 15 лютого 2022 року у справі № 120/4824/20-а.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій вірно надали оцінку постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі №320/6916/19 на предмет наявності підстав звільнення від доказування відповідно до статті 78 КАС України, зокрема, обставинам, встановленим рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, які не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, судові рішення, внесені до якого, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України відповідно до Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень», судом касаційної інстанції з`ясовано, що постановою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 320/6916/19 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, внаслідок чого, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року змінено в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови. У решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року залишено без змін. А тому незаконність звільнення позивача підтверджена судовим рішенням суду касаційної інстанції.
Водночас, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що поновлення позивача на посаді призведе до порушення конституційного принципу рівності громадян, тобто порушення прав та інтересів інших осіб, які успішно пройшли атестацію, а також положень Закону України № 113-ІХ, яким закріплена можливість переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора виключно у разі успішного проходження атестації, оскільки у межах спірних правовідносин має місце рішення про поновлення позивача на попередній роботі, тобто на посаді в органі, яким було здійснено незаконне звільнення.
Суд також звертає увагу на те, що усі доводи, які викладені у касаційній скарзі, стосуються лише законності рішення кадрової комісії від 04 листопада 2019 року № 246 та наказу Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1521ц про звільнення. Натомість, такі доводи не беруться до уваги, оскільки висновок щодо протиправності та скасування рішення кадрової комісії №246 від 04 листопада 2019 року та наказу Генерального прокурора №1521ц від 15 листопада 2019 року констатовано у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 320/6916/19, що набрала законної сили.
Цитування відповідачем висновків постанов Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 240/7852/20, від 21 вересня 2021 року, 24 вересня 2021 року та від 20 жовтня 2021 року у справах №160/6204/20, №200/5038/20-а, №160/6596/20, №140/3790/19, № 280/4314/20, № 640/25298/19, № 380/5462/20 на підтвердження передбачених КАС України підстав касаційного оскарження не свідчить про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. Висновки цих постанов не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції, а навпаки підтверджують обґрунтованість позиції судів, оскільки поновлення позивача на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу пов`язано з незаконним звільненням з посади на підставі протиправного рішення кадрової комісії.
Питання з приводу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню, не порушувалось у касаційній скарзі, а тому, ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, правова оцінка їм у цій справі не надається.
Ураховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Доводи скаржника не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин. З огляду на це підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року в частині, яка не змінена постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 320/5210/21 залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді О. В. Кашпур
Н. В. Шевцова