№ 320/5771/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року

м. Київ

справа № 320/5771/23

адміністративне провадження № К/990/27128/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №320/5771/23

за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЄГАСІ ПРОМБУД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське будівельне підприємство «МЕГАПОЛІС», Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРЗАЕР», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІРТЕКС», Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСІЛАРК» про визнання договорів недійсними, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 (суддя Перепелиця А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2024 (головуючий суддя Кобаль М.І., судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О.),

В С Т А Н О В И В :

У березні 2023 року Головне управління ДПС у місті Києві (далі також - позивач, контролюючий орган) звернулося до суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЄГАСІ ПРОМБУД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське будівельне підприємство «МЕГАПОЛІС», Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРЗАЕР», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІРТЕКС», Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСІЛАРК», в якому просило:

- визнати недійсним Договір поставки від 10.05.2021 №1005/М, укладений між ТОВ «ЛЄГАСІ ПРОМБУД» та ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС»;

- визнати недійсним Договір поставки від 15.03.2021 №23/08-21, укладений між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «ФЕРЗАЕР»;

- визнати недійсним Договір поставки від 23.03.2021 №СТ-85, укладений між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «ЗІРТЕКС»;

- визнати недійсним Договір поставки від 18.03.2021 №2021-05-25, укладений між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «КАСІЛАРК».

В обґрунтування позовних вимог контролюючий орган вказував, що договори поставки, які укладені між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «ЛЄГАСІ ПРОМБУД», ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК» є недійсними, оскільки усі платіжні доручення, відповідно до яких нібито здійснювалася оплата за поставлений товар, є підробними, адже на запит відповідача АТ «МЕГАБАНК» повідомило про відсутність в облікових системах банку інформації про надходження та виконання банком платежів по поточному рахунку ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС». Зазначав, що ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК» та ТОВ «ФЕРЗАЕР» не подають звітності до органів податкового контролю, у них відсутнє будь-яке рухоме/нерухоме майно, основні засоби та трудові ресурси. Окремо контролюючий орган звертав увагу на товарно-транспортні накладні, відповідно до яких перевозився товар (лист гарячекатаний довжиною 6 метрів), оскільки відповідно до баз даних Сервісного центру МВС України за державними номерними знаками, які зазначені у таких накладних, зареєстровані легкові автомобілі, мотоцикл або автомобіль не зареєстровано взагалі. Вказане, на переконання контролюючого органу, свідчить про нереальність господарських операцій з поставки товару за вищевказаними договорами, а відтак ці правочини є такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки спрямовані на корисливі мотиви.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.08.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2024, у задоволенні позову відмовлено.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕГАСІ ПРОМБУД» (код ЄДРПОУ 42740221) зареєстровано за адресою: 03039, м. Київ, пр. Голосіївський, 30Б. Зареєстровано як платник ПДВ, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське будівельне підприємство «МЕГАПОЛІС» (далі - ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС») (код ЄДРПОУ 42459258) зареєстровано за адресою: 04060, м. Київ, вул. Ольжича, 35-4, офіс 31. Зареєстровано як платник ПДВ, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРЗАЕР» (код ЄДРПОУ 42746993) зареєстровано за адресою: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 12. Перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, 27.02.2020 свідоцтво платника ПІДВ анульовано за рішенням контролюючого органу на підставі ненадання платником податкових декларацій з ПДВ протягом року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗІРТЕКС» (код ЄДРПОУ 22866912) зареєстровано за адресою: 01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 25. Перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, 28.04.2020 свідоцтво платника ПДВ анульовано за рішенням контролюючого органу на підставі ненадання податкових декларацій з ПДВ протягом року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАСІЛАРК» (код ЄДРПОУ 43903561) зареєстровано за адресою: 04050, м. Київ, вул. Юрія Ілленка, 81. Перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, платником ПДВ не являється.

Між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» (покупець) та ТОВ «КАСІЛАРК» (постачальник) укладено Договір від 18.03.2021 №2021-05-25 на поставку гарячекатаного листу загальну суму 4 036 810,39 грн без ПДВ.

Між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» (поклажодавець) та ТОВ «КАСІЛАРК» (зберігачі) укладено Договір відповідального зберігання від 18.03.2021 №08/K21.

Між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» (покупець) та ТОВ «ФЕРЗАЕР» (постачальник) укладено Договір від 15.03.2021 №23/08-21 на поставку гарячекатаного листу загальну суму 6 249 967,49 грн без ПДВ.

Між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» (поклажодавець) та ТОВ «ФЕРЗАЕР» (зберігач) укладено Договір відповідального зберігання від 15.03.2021 №05/Ф21.

Між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» (покупець) та ТОВ «ЗІРТЕКС» (постачальник) укладено Договір від 23.03.2021 №CT-85 на поставку гарячекатаного листу загальну суму 4 166 642,40 грн без ПДВ.

Між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» (поклажодавець) та ТОВ «ЗІРТЕКС» (зберігач) укладено Договір відповідального зберігання від 23.03.2021 №23/321.

Між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» (орендар) та ТОВ «САНФЛОРО ІНМОБІЛІАРІЯ (орендодавець) (код ЄДРПОУ 37973594) укладено Договір суборенди від 01.03.2019 №4/03/19, відповідно до якого ТОВ «САНФЛОРО ІНМОБЛАРІЯ» передало ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» в суборенду нежитлове приміщення з адресою: 04060, м. Київ, вул. Ольжича, буд. 35А, офіс 31.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» орендує офіс у ТОВ «САНФЛОРО ІНМОБІЛІАРІЯ», закупило товар у ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК», на підставі договорів відповідального зберігання даний товар очікував відвантаження на складах ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК», і потім ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» поставило закуплений товар на адресу ТОВ «ЛЕГАСІ ПРОМБУД» зі складів ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК».

Також, як стверджував позивач та встановлено судами, на супроводженні у Головному управлінні ДПС у м. Києві перебуває адміністративна справа №640/19767/21 за позовом ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень комісії ГУ ДПС у м. Києві з питань реєстрації або відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 10.06.2021 №2754774/42459258, №2754769/42459258, №2754770/42459258, №2754773/42459258, №2754771/42459258, No2754768/42459258 про відмову у реєстрації податкових накладних від 21.05.2021 №№12505, 22505, 32505, 42505, 52505, 62505, 72505; зобов`язання ДПС зареєструвати вказані податкові накладні датою їх фактично подання - 31.05.2021.

В свою чергу, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №640/19767/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 10.06.2021 №№2754774/42459258, 2754773/42459258 2754771/42459258, 2754768/42459258; зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні від 21.05.2021 №№12505, 22505, 32505, 42505, 52505, 62505, 72505 в Єдиному реєстрі податкових накладних за датою їх подання

Вважаючи безпідставним документальне оформлення господарських операцій по взаємовідносинах ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «ЛЄГАСІ ПРОМБУД», ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК» за обставин відсутності реальних правових наслідків здійснених господарських операцій та те, що вказані договори поставки суперечать інтересам держави і суспільства, контролюючий орган звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з того, що під час розгляду справи №640/19767/21 (за позовом ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень про відмову в реєстрації податкових накладних та зобов`язання зареєструвати такі накладні) суди першої та апеляційної інстанцій досліджували спірні договори, податкові накладні, платіжні доручення, на які позивач посилається у цьому позові, та прийшли до висновку про безпідставність доводів контролюючого органу про не підтвердження ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» реальності господарських операцій за договорами поставки. В контексті вказаного суд зазначив, що згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Окрім того, оцінивши аргументи і доводи позовної заяви контролюючого органу, суд прийшов до висновку, що фактично позивач намагається домогтись перегляду рішення у справі №640/19767/21, яке набрало законної сили, посилаючись на обставини, які були встановлені у вказані й справі.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження контролюючим органом зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як переконує заявник касаційної скарги суди при розгляді даної справи не дослідили належним чином обставини та докази, якими обґрунтовувались позовні вимоги, в їх сукупному взаємозв`язку один з одним, не перевірили реальність господарських взаємовідносин між відповідачами за правочинами, щодо яких контролюючим органом заявлено вимогу про визнання їх недійсними, натомість, суди сконцентрували свою увагу виключно на тому, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії ГУ ДПС у м.Києві щодо відмови у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та зобов`язано зареєструвати такі.

Також позивач доводить суду про не врахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2023 року у справі №380/19695/21, який зводиться до того, що суди при розгляді справ про визнання недійсними правочинів мають надати оцінку усім наведеним у позові доводам та обставинам, дослідити й перевірити чи вчинення відповідних правочинів переслідувало мету, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не обмежуючись при цьому посиланням лише на рішення суду у справі щодо відмови у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та зобов`язання зареєструвати накладні, складені на виконання таких правочинів.

Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу для перевірки наведених у ній доводів.

ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

За приписами пункту 71.1 статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Статтями 72 та 73 ПК України встановлено правила збору та отримання інформації подібного роду.

Пунктом 74.3 статті 74 ПК України визначено, що зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики.

Проаналізувавши наведені вище норми ПК України суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що реалізація позивачем як контролюючим органом покладених на нього повноважень, в тому числі щодо звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинні ґрунтуватись на інформації, яка міститься у певних документах (джерелах), які перелічені у статтях 72 та 73 ПК України.

Далі, звернувшись до приписів КАС України, які регламентують поняття доказів, та, власне, встановлюють правила (обов`язок) доказування в адміністративному судочинстві (статті 72-77 Кодексу), суди зробили висновок, що предметом доказування у цій справі є мета договору, як така, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 207 ГК України та стаття 203 ЦК України). На думку судів, така інформація у спірних правовідносинах має бути зібрана та відображена у певних засобах доказування, які відповідають вимогам, зазначеним у наведених нормах (акти перевірки, довідки, вирок суду тощо). Разом з тим, як виснували суди, матеріали справи вказаних доказів не містять.

Надаючи оцінку доводам контролюючого органу про те, що операції з постачання товарів мають ознаки правочинів, метою яких була реєстрація податкових накладних для переміщення податкового кредиту з ознаками фіктивності, суди врахували, що у справі №640/19767/21 судами було досліджено спірні договори, платіжні доручення, податкові накладні, які підтверджують та розкривають суть, внутрішній бік господарських операцій, та надано їм належну оцінку. Далі, зіславшись на положення частини четвертої статті 78 КАС України, яка визначає підстави звільнення від доказування обставин, встановлених рішенням у адміністративній справі, суди вважали, що позивачем не доведено наявність умислу у відповідачів на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, і, як наслідок, констатували відсутність правових підстав для висновку про недійсність цих правочинів й для застосування відповідних наслідків.

Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Здійснивши аналіз наведених вище приписів Цивільного та Господарського кодексів України Верховний Суд у постанові від 26 березня 2019 року у справі №807/3996/13-а виснував, що саме суд, який розглядає справу щодо стягнення отриманого за зобов`язанням, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, має встановити факт наявності умислу сторін на вчинення саме такого зобов`язання (правочину).

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Так, звертаючись із цим позовом контролюючий орган доводив, що правочини, укладені між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «ЛЄГАСІ ПРОМБУД», ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК», спрямовані на створення штучних підстав для незаконного права на податковий кредит і, як наслідок, зменшення податкових зобов`язань (сторони не мали на меті досягти наслідків, обумовлених договорами, а уклали їх виключно з метою отримання податкової вигоди). Такі твердження обґрунтовано тим, що платіжні доручення по взаємовідносинам між відповідачами за спірними договорами є підробленими, оскільки їх справжність (оригінальність, автентичність) не підтверджено АТ «МЕГАБАНК», вказувало на те, що товарно-транспортні накладні мають очевидні ознаки підроблення, а також посилалось на господарсько-виробничу неспроможність ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК» виконувати умови укладених з ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС»

Поряд із тим, означені факти взагалі не були досліджені й перевірені судами попередніх інстанцій та не отримали правової оцінки у судових рішеннях. Натомість, суди обмежились констатацією того, що позивачем (контролюючим органом) не доведено належними, допустимими, достовірними доказами обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги про визнання описаних вище правочинів недійсними. Суди, переклавши обов`язок доказування в цій справі виключно на позивача, фактично самоусунулись від виконання свого процесуального завдання, передбаченого КАС України, та не перевірили, чи вчинення відповідних правочинів між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «ЛЄГАСІ ПРОМБУД», ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК» переслідувало мету, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Посилаючись же на судове рішення, яке набрало законної сили у справі №640/19767/21, судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, констатовано, що у межах судового розгляду справи №640/19767/21 судами досліджено платіжні документи, які не дають підстав для сумніву щодо реальності фінансово-господарських операцій між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «ЛЄГАСІ ПРОМБУД», ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК» щодо поставки товару.

Звертаючись до обставин вказаної справи слід врахувати те, що предметом оскарження у справі №640/19767/21 були рішення ГУ ДПС у м.Києві про відмову у реєстрації податкових накладних ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» за наслідком господарських операцій з ТОВ «ЛЄГАСІ ПРОМБУД» щодо поставки товару.

Висновки судів по справі №640/19767/21 ґрунтуються на дослідженні питань наявності/відсутності підстав для зупинення та відмови у реєстрації податкових накладних та правовій оцінці оскаржуваних у тій справі рішень про відмову в реєстрації податкових накладних, а обставини господарських операцій на предмет реального їх виконання або фіктивності не становили предмет розгляду у межах зазначеної справи.

Більш того, у відповідності до частини 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Верховний Суд неодноразово розглядав питання застосування частини четвертої статті 78 КАС України та висловлював позицію про те, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені і вони такі обставини не заперечують (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду України від 23 лютого 2015 року № 6-327цс15, Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 520/14170/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Також у цій постанові підтримано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Висновки судів у справі №640/19767/21 щодо протиправності рішень контролюючого органу про відмову в реєстрації податкових накладних, складених за наслідками господарських операцій між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «ЛЄГАСІ ПРОМБУД» є здійсненою судами правовою оцінкою встановлених обставин у сукупності із наданими на їх підтвердження доказами, тобто є висновком суду, зробленим із застосуванням відповідних норм права, що в розумінні частини сьомої статті 78 КАС України не є обов`язковим при вирішенні позовних вимог, заявлених у цій справі. Повторно колегія суддів зауважує, що обставини господарських операцій на предмет реального їх виконання предмет розгляду у межах вказаної справи не становили.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій, порушивши норми частин четвертої та сьомої статті 78 КАС України, фактично визнали за такими висновками преюдиційне значення для вирішення справи №320/5771/23, оскільки послалися на них в обґрунтування підстав відмови в задоволенні позову контролюючого органу.

Суд касаційної інстанції наголошує, що правова оцінка встановлених обставин у сукупності із здобутими доказами повинна надаватись судами самостійно при розгляді кожної справи, у кожному конкретному випадку, бо кожна наступна дія та обставина може складати іншу юридично-правову кваліфікацію та мати інший зміст правового регулювання. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині ґрунтуються на помилковому застосуванні статті 78 КАС України.

Тому посилання судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, на оцінку судами договорів, платіжних документів у справі №640/19767/21, що за висновками судів не дають підстав для сумніву щодо реальності фінансово-господарських операцій між ТОВ «УБП «МЕГАПОЛІС» та ТОВ «ЛЄГАСІ ПРОМБУД», ТОВ «ФЕРЗАЕР», ТОВ «ЗІРТЕКС», ТОВ «КАСІЛАРК» щодо поставки товару, не можна визнати обґрунтованими.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки невстановлення і ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи.

Принцип належного здійснення правосуддя зобов`язує суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

В свою чергу, вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Заявником касаційної скарги у даному випадку обґрунтовано заявлену у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України.

Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності, з урахуванням судової практики Верховного Суду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 359 КАС України, Суд

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року скасувати, а справу №320/5771/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко М.М. Гімон І.А. Васильєва