ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 320/7204/21
адміністративне провадження № К/990/28392/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у письмового провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року (суддя Дудін С.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року (судді: Мельничук В.П., Лічевецький І.О., Оксененко О.М.) у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача збитків, завданих державі у розмірі 3818,24 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ним були заподіяні збитки у сумі 5818,24 грн. у вигляді нестачі пального, мастильних матеріалів та технічних засобів по службі, що підтверджується матеріалами службового розслідування. Враховуючи, що у добровільному порядку 18 січня 2007 року ОСОБА_1 відшкодовано збитки лише в сумі 2000,00 грн., позивач просить стягнути з відповідача іншу частину заподіяних збитків у розмірі 3818,24 грн. в примусовому порядку.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
15 вересня 2005 року позивач прибув до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби на посаді начальника приймального радіовузла Р-450 радіозводу радіороти командного пункту військової частини НОМЕР_2 .
22 грудня 2006 року командиром військової частини НОМЕР_2 прийнято наказ "Про результати проведення розслідування по факту нестачі матеріальних засобів по службі ПММ на складі "ДЗ" військової частини НОМЕР_2 " № 526.
З наказу встановлено, що в грудні 2006 року за наказом командира військової частини комісією частини проведено прийом-передачу складу "ДЗ" військової частини НОМЕР_2 у техніка ПММ 2-го підрозділу Військової частини НОМЕР_2 прапорщика ОСОБА_1 .
В ході роботи комісії виявлено нестачу пального, мастильних матеріалів та технічних засобів по службі ПММ на складі "ДЗ" військової частини НОМЕР_2 , загальна сума якої складала 5818,24 грн.
В результаті роботи комісії по прийому передачі складу "ДЗ" військової частини НОМЕР_2 складений акт прийому-передачі матеріальних засобів складу пального довгострокового зберігання служби ПММ військової частини НОМЕР_2 № 570 від 15 грудня 2006 року.
За фактом нестачі, командиром військової частини НОМЕР_2 призначено службове розслідування.
Комісією частини в ході проведення розслідування встановлено, що вищевказана нестача виникла з вини техніка ПММ 2-го підрозділу військової частини НОМЕР_2 прапорщика ОСОБА_1 внаслідок низького контролю за наявністю, введенням обліку, перевіркою збереження матеріальних засобів на складі ПММ "ДЗ" військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 "Про результати проведення розслідування по факту нестачі матеріальних засобів по службі ПММ на складі "ДЗ" військової частини НОМЕР_2 " від 22 грудня 2006 року № 526 за відсутність належного контролю за наявністю, станом збереження матеріальних засобів по службі ПММ на складі ПММ "ДЗ" вйськової частини НОМЕР_2 , всупереч вимогам п. 3.1.9, 3.2.40, 3.2.41 наказу Міністра оборони України від 16 липня 1997 № 300 "Про введення в дію Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України", що призвело до виникнення нестачі на складі ПММ "ДЗ" військової частини НОМЕР_2 позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності, утримавши з грошового забезпечення суму в розмірі 5818, 24 грн. в рахунок погашення нестачі.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29 грудня 2006 року № 269, відповідно до наказу командира повітряного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - заступника командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 11 грудня 2006 року № 32-ПМ, прапорщика ОСОБА_1 , начальника приймального радіовузла Р-450, тимчасово виконуючого вакантну посаду Техніка взводу матеріального забезпечення 2-го підрозділу військової частини, звільнено з військової служби у запас за пунктом 63, підпункту "є" - (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем).
Надано 3 (три) календарні доби для здачі справ та посади з 29 грудня 2006 року по 31 грудня 2006 року, та з 31 грудня 2006 року виключено зі списків особового складу частини, та всіх видів забезпечення. Направлено на військовий облік до Уманського ОМВК Черкаської області.
З довідки військової частини НОМЕР_2 "Про часткове відшкодування матеріальних збитків" від 31 січня 2006 року № 72 вбачається, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22 грудня 2006 року № 526 позивачем внесено за прибутково-касовим ордером № 3 від 18 січня 2007 року суму в розмірі 2000 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року позов залишено без розгляду.
Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду суди виходили з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений абзацом першим частини другої статті 122 КАС України відповідно до якого для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суди зазначили, що днем виникнення підстав, які дають право суб`єкту владних повноважень на звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення грошових коштів, у даній адміністративній справі є 22 червня 2007 року - день закінчення шестимісячного строку, встановленого у абзаці 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а з даним позовом позивач звернувся 05 червня 2021 року, тобто з пропуском строку звернення, встановленого КАС України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свої вимоги скаржник мотивує тим, суди попередніх інстанцій не визнали та в повному обсязі не дослідили матеріали справи, оскільки заборгованість відповідача військовій частині НОМЕР_3 була передана при розформуванні військовій частині НОМЕР_1 та інформації для подання позову у військовій частині НОМЕР_1 щодо боржника не було. В зв`язку з чим, позивач звертався до військових комісаріатів з метою зібрання доказів, стосовно вказаної заборгованості.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року (судді: Загороднюк А.Г Єресько Л.О., Соколова В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, на час притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, визначалися Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (далі - Положення).
Відповідно до пункту 17 Положення командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов`язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.
У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п`ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.
Згідно з пунктом 31 Положення у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.
Вказане Положення було чинним до моменту набрання чинності Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (31 жовтня 2019 року), статтею 4 якого визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Предметом адміністративного позову у цій адміністративній справі є стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі №755/2258/17 та вказала про наступне.
У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас в рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Тобто, перебіг строку звернення до суду з цим адміністративним позовом на час звернення позивача з цим позовом до суду визначається приписами КАС України.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 620/1720/20, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Колегія суддів Верховного Суду звертала увагу, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15 вересня 2005 року позивач прибув до військової частини для подальшого проходження військової служби на посаді начальника приймального радіовузла Р-450 радіозводу радіороти командного пункту військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29 грудня 2006 року № 269 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем через притягнення його до повної матеріальної відповідальності на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22 грудня 2006 року № 526.
Станом на момент видання наказу про звільнення відповідача (2006 рік) військова частина НОМЕР_2 знала про завдання відповідачем матеріальної шкоди, а отже, саме з цього часу виникли підстави для пред`явлення визначених законом вимог і, відповідно, розпочався перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі, відповідно до пункту 31 Положення.
Проте, як зазначалося вище, з указаним позовом військова частина НОМЕР_1 , як правонаступник військової частини НОМЕР_2 звернулася до адміністративного суду лише 05 червня 2021 року, тобто з пропуском тримісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування у цій категорії спорів процесуальних строків звернення до суду, передбачених КАС України, викладена у постановах Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 620/1720/20, від 28 січня 2021 року у справі № 140/6315/20, від 24 червня 2021 року у справі №420/4099/20.
Доводи скаржника про поважність причини пропуску строку звернення до суду з посиланням на те, що заборгованість відповідача військовій частині НОМЕР_3 була передана при розформуванні військовій частині НОМЕР_1 та інформації для подання позову у військовій частині НОМЕР_1 щодо боржника не було, Суд відхиляє, з огляду на те, що навіть з моменту розформування військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) та визначення правонаступником військової частини НОМЕР_1 (Директива Міністра оборони України № Д-322/1/ДСК від 23 квітня 2012 року), фінансового аудиту та аудиту відповідності військової частини НОМЕР_1 за період 01 квітня 2015 року по 31 серпня 2018 року (аудиторський звіт Центрального територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 02 листопада 2018 року № 234/3/75/аз), листів військових комісарів (від 08 квітня 2019 року № 289, від 17 квітня 2019 року № 2/1/2/1598, від 18 листопада 2019 року № 4/1409) - днів, які на думку позивача є днями виникнення підстав, які дають право позивачу на звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення грошових коштів у даній адміністративній справі, останній день закінчення строку є 18 лютого 2020 року, проте з позовом позивач звернувся лише 05 червня 2021 року.
Тому, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких інших обґрунтувань обставин та належних доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанції про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог частини третьої статті 123 КАС України.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Таким чином, залишаючи позову без розгляду, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку про те, що переглянуті в передбачених статтею 341 КАС України межах ухвала Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О.Єресько
В.М. Соколов