№ 322/1183/17

Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 322/1183/17

провадження № 61-44887cв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство «Партнер»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., від 16 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фермерського господарства «Партнер» (далі - ФГ «Партнер») про припинення договору оренди шляхом розірвання.

Позовну заяву мотивувала тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка, розташована на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, площею 6,44 га.

20 липня 2011 року між нею та ФГ «Партнер» в особі голови ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років та зареєстровано цей договір у відділі Держкомзему Новомиколаївського району Запорізької області 05 серпня 2011 року.

За умовами договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від нормативної вартості, що становить 2 833,34 грн, один раз на рік кожного року з 01 жовтня до 31 грудня, за письмовою заявою орендодавця.

З 20 липня 2011 року орендар систематично не сплачує їй орендну плату, на її неодноразові усні звернення не реагує.

Враховуючи викладене, позивач просила припинити шляхом розірвання договір оренди земельної ділянки, розташованої на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, площею 6,44 га, укладений 20 липня 2011 року між нею та відповідачем на 49 років, зареєстрований у відділі Держкомзему Новомиколаївського району Запорізької області 05 серпня 2011 року за № 232360004000544.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області у складі судді Гасанбекова С. С. від 26 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений 20 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ФГ «Партнер», зареєстрований у відділі Держкомзему Новомиколаївського району Запорізької області 05 серпня 2011 року за № 232360004000544, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2323684000:15:012:0001.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що видаткові касові ордери: від 19 жовтня 2011 року, 15 травня 2012 року та 27 листопада 2013 року є недопустимим доказами і не підтверджують виплати орендної плати позивачу за період з 2011 по 2013 роки. ОСОБА_2 у період з 2011 по 2013 роки, як голова ФГ «Партнер», не міг одночасно представляти зазначене фермерське господарство як орендаря, та позивача по справі як орендодавця та отримувати від імені ОСОБА_1 орендну плату, оскільки це суперечить положенням частини третьої статті 238 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ФГ «Партнер», скасовано рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2018 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у період з 2011 по 2017 роки орендну плата за договором оренди землі, укладеним з ОСОБА_3 , отримував ОСОБА_2 на підставі довіреності від 19 жовтня 2011 року, що підтверджується належними та допустимими доказами - видатковими касовими ордерами за відповідний період. За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для припинення спірного договору оренди землі. Крім того, ОСОБА_2 не вчиняв правочинів від імені ОСОБА_1 , а тому безпідставними є посилання суду першої інстанції на положення частини третьої статті 238 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що видаткові касові ордери за період з 2011-2013 років є неналежними та недопустимим доказами, оскільки не містять підпису керівника або бухгалтера, і не підтверджують виплати орендної плати позивачу за період з 2011 по 2013 роки. ОСОБА_2 у період з 2011 по 2013 роки, як голова ФГ «Партнер», не міг вчиняти правочини від імені позивача та отримувати орендну плату як її представник за довіреністю, оскільки це заборонено нормою частини третьої статті 238 ЦК України. Суд апеляційної інстанції безпідставно узяв до уваги як доказ відомості про отримання орендної плати ОСОБА_2 як представником ОСОБА_1 , викладені у заяві, поданій до суду апеляційної інстанції, оскільки до суду першої інстанції цей доказ не було подано. Крім того, 08 січня 2016 року та 22 липня 2017 року ОСОБА_2 не міг отримувати орендну плату в інтересах ОСОБА_1 за касовим ордером, оскільки в цей період часу перебував за кордоном, однак суд апеляційної інстанції цим доводам не надав належну правову оцінку та безпідставно відхилив клопотання про витребування відповідних доказів.

У грудні 2018 ФГ «Партнер» подало відзив на касаційну скаргу мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення. В обґрунтування відзиву відповідач вказав, що суперечності щодо дати фактичного отримання ОСОБА_2 орендної плати за договором на спростовують сам факт її отримання.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 02 жовтня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 19 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 6,44 га, кадастровий № 2323684000:15:012:0001, розташована на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

20 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ФГ «Партнер» в особі голови ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років та зареєстровано цей договір у відділі Держкомзему Новомиколаївського району Запорізької області 05 серпня 2011 року.

За умовами договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від нормативної вартості, що становить 2 833,34 грн, один раз на рік кожного року з 01 жовтня до 31 грудня, за письмовою заявою орендодавця.

19 жовтня 2011 року ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_2 , якою уповноважила останнього на управління належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 2323684000:15:012:0001, в тому числі з правом одержання зазначеної в договорі від 20 липня 2011 року орендної плати або натуральної оплати за надану в оренду земельну ділянку.

У підтвердження виплати орендної плати за договором у період з 2011 по 2017 роки відповідач послався на видаткові касові ордери: від 19 жовтня 2011 № 37 на суму 2 550 грн, від 15 травня 2012 року № 12 на суму 4 250 грн, від 27 листопада 2013 року № 39 на суму 4 250 грн, від 25 вересня 2014 року № 22 на суму 5 100 грн, від 21 жовтня 2015 року № 35 на суму 5 344 грн, від 08 січня 2016 № 2 на суму 6 762 грн, від 22 листопада 2017 року № 19 на суму 6 762 грн.

За цими ордерами ОСОБА_2 на підставі довіреності від 19 жовтня 2011 року видано орендну плату за « ОСОБА_4 ». При цьому ордери не містять найменування, номер, дату та місце видачі документа, який засвідчує особу одержувача, а ордери за 2011-2013 роки не містять підписів керівника та бухгалтера (а.с. 31).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно із положеннями статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України. При вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зазначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати (пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України). Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що видаткові касові ордери від 19 жовтня 2011 року, 15 травня 2012 року та 27 листопада 2013 року не можуть вважатись належним доказом отримання орендної плати позивачем.

Суд апеляційної інстанції вважав вказані ордери належними доказами отримання орендної плати позивачем через свого представника ОСОБА_2 , додатково узявши до уваги зміст поданої до суду апеляційної інстанції заяви ОСОБА_2 від 28 лютого 2016 року.

В оцінці Верховним Судом обґрунтованості оскаржуваного судового рішення суд виходить з такого.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої та восьмої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи (стаття 12 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12 89 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не перевірив усіх доводів сторін й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам.

За змістом пункту 1.2. постанови правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - Положення), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Згідно із пунктом 3.1. Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Пунктом 3.4. глави 3 Положення визначено, що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов`язковий.

За правилом пункту 3.5. глави 3 Положення, у разі видачі окремим фізичним особам готівки за видатковим касовим ордером касир вимагає пред`явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий.

При цьому, за змістом пункту 3.6. глави 3 Положення, видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері, а якщо видача готівки проводиться за довіреністю, оформленою у встановленому порядку згідно із законодавством України, у тому числі й особі, що не має змоги у зв`язку з хворобою або з інших поважних причин проставити підпис власноручно, то в тексті ордера після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер зазначає прізвище, ім`я та по батькові особи, якій довірено одержати готівку.

Водночас під час одержання касових ордерів касир зобов`язаний перевірити: наявність і справжність на документах відповідних підписів; правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; наявність перелічених у документах додатків, та у разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог - повернути документи для відповідного оформлення (пункт 3.12. глави 3 Положення).

Вирішуючи спір та надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суд першої інстанції виходив з того, що видаткові касові ордери: від 19 жовтня 2011 року, 15 травня 2012 року та 27 листопада 2013 року, якими відповідач підтверджував виплату орендної плати на користь ОСОБА_1 через її представника ОСОБА_2 на підставі договору оренди, є недопустимим доказами, оскільки не містять підпису керівника та головного бухгалтера у відповідних графах. Врахувавши, що до вказаних ордерів не додано жодних документів з дозвільним написом керівника, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці докази не підтверджують виплати орендної плати позивачу за період з 2011 по 2013 роки.

Встановивши неправильність оформлення первинних документів, що застосовуються для оформлення видачі готівки з каси ФГ «Партнер», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність вимог позивача про неотримання орендної плати. Крім того, вказані ордери не містять найменування, номер, дату та місце видачі документа, який засвідчує особу одержувача готівки.

Зазначене свідчить, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором оренди від 20 липня 2011 року, не здійснював виплату позивачу орендної плати за 2011-2013 роки, що свідчить про систематичність порушення ним умов договору, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для розірвання цього договору.

Верховний Суд погоджується з висновками суду про те, що виплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, систематичне невиконання якої є підставою для його розірвання, оскільки орендодавець значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні договору оренди.

Водночас, визнаючи доведеним факт отримання орендної плати за користування земельною ділянкою представником за довіреністю ОСОБА_2 , апеляційний суд не врахував, що саме касовий ордер є тим розрахунком документом , який згідно із законодавством України підтверджує касову операцію із отримання готівкових коштів ( пункт 3.1. Положення), отже, неналежно оформлений касовий ордер не може бути достовірним доказом здійснення такої касової операції.

Наведених норм права суд апеляційної інстанції не врахував та, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Крім того, апеляційний суд побудував свої висновки про отримання ОСОБА_1 орендної плати через представника на підставі заяви ОСОБА_2 від 28 лютого 2018 року про отримання ним вказаної орендної плати, яка не подавалась до суду першої інстанції і подана 14 серпня 2018 року до суду апеляційної інстанції (а.с. 95-98).

Прийняття цього доказу без зазначення причин неможливості подання його до суду першої інстанції є порушенням порядку подання доказів та меж розгляду справи судом апеляційної інстанції (статті 83 367 ЦПК України), що не відповідає засадам змагальності сторін, на яких здійснюється цивільне судочинство (стаття 12 ЦПК України).

Разом з тим, узявши до уваги зміст цієї заяви про отримання ОСОБА_2 орендної плати за ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не надав іншій стороні процесуальної можливості спростувати цей доказ, відмовивши у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, зокрема щодо перебування ОСОБА_2 за кордоном у період отримання орендної плати, у зв'язку із тим, що позивач не навів поважних причин неподання цих доказів до суду першої інстанції.

Зазначені порушення норм процесуального права призвели до ухвалення незаконного рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , що є підставою для його скасування на підставі частини другої статті 412 ЦПК України.

Згідно з статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Виходячи з принципу змагальності сторін, колегія суддів не бере до уваги подану 13 серпня 2018 року до Верховного Суду заяву ОСОБА_2 про те, що він не отримував орендну плату від імені ОСОБА_1 у зв'язку із перебуванням за кордоном.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 грн, а тому в силу статті 141 ЦПК України з ФГ «Партнер» на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2018 року.

Стягнути з фермерського господарства «Партнер» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович