№ 325/678/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 325/678/18

провадження № 61-4020св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», поданою адвокатом Неудачіним Романом Володимировичем, на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року, ухвалене у складі судді Діденка Є. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Полякова О. З., Крилова О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Фінанси та Кредит» про визнання припиненим договору іпотеки, зняття обтяження та виключення відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позову вказувала, що 16 вересня 2005 року вона та Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», уклали кредитний договір № 877-095И, відповідно до умов якого вона отримала кредит

у розмірі 50 000 грн зі сплатою 13 процентів річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 16 вересня 2020 року.

16 вересня 2005 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки.

Крім того вказувала, що належне виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено укладеним нею з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», іпотечним договором № 877-095І, посвідченим приватним нотаріусом Приазовської районної державної нотаріальної контори Запорізької області Васильцовою О. В.

16 вересня 2005 року за № 2363, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано будинок АДРЕСА_1 . Вказаний іпотечний договір став підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку № 25788077 від 16 вересня 2005 року та запису про обтяження № 25788006 від 16 вересня 2005 року.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 19 березня

2012 року у справі № 2-60/2012 стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 877-095И від 16 вересня 2005 року у загальному

розмірі 51 193,62 грн.

25 січня 2018 року вказане судове рішення виконано, про що старшим державним виконавцем Вознесенського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Столяренко А. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 36063978 з примусового виконання рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 19 березня 2012 року у справі

№ 2-60/2012 у зв`язку з фактичним повним виконанням.

Вказувала, що на початку травня 2018 року вона отримала лист від банку, яким повідомлено про намір реалізувати право вимоги за кредитним договором на аукціоні у зв`язку з існування заборгованості за кредитним договором.

Позивач вважає, що, звернувшись до суду з позовом, банк скористався правом дострокового стягнення заборгованості на підставі частини другої

статті 1050 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та пункту 3.4 кредитного договору, чим змінив строк виконання зобов`язання за цим договором. Жодних додаткових вимог після ухвалення рішення про дострокове стягнення заборгованості АТ «Банк «Фінанси та Кредит» позивачу не заявляло.

Незважаючи на припинення зобов`язання за кредитним договором, закінчення строку, на який майно передавалось в іпотеку та припинення договору іпотеки, запис про накладення заборони відчуження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не скасовано.

За таких обставин просила визнати припиненим з 25 січня 2018 року іпотечний договір № 877-095I від 16 вересня 2005 року, скасувати обтяження будинку АДРЕСА_1 , накладене на підставі вказаного іпотечного договору, та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 25788077 від 16 вересня 2005 року і запис про реєстрацію обтяження № 25788006 від 16 вересня 2005 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року позов задоволено.

Визнано припиненим іпотечний договір № 877-095І від 16 вересня 2015 року, укладений ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом Приазовської районної державної нотаріальної контори Запорізької області Васильцовою О. В. за № 2363, яким забезпечено належне виконання зобов`язань за кредитним договором № 877-095И від 16 червня 2005 року.

Скасовано обтяження з будинку на АДРЕСА_1 , внесене на підставі вказаного іпотечного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 25788006

від 16 вересня 2005 року, та виключено з Державного реєстру речових прав нерухоме майно запис про іпотеку № 25788077 від 16 вересня 2005 року та запис про реєстрацію обтяження № 25788006 від 16 вересня 2005 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, звернувшись з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Постановою державного виконавця від 25 січня

2018 року закрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про дострокове стягнення з позичальника і поручителя заборгованості за кредитним договором у зв`язку з фактичним повним виконанням. Врахувавши відсутність доказів існування у позивача заборгованості за кредитом та доведення позивачем повного погашення заборгованості в порядку примусового виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про повне виконання основного зобов`язання та припинення у зв`язку з цим наданої у його забезпечення іпотеки.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» залишено без задоволення, а рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2019 року представник АТ «Фінанси та Кредит» - адвокат

Неудачін Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням умов укладеного сторонами кредитного договору, яким встановлено зобов`язання позивача сплачувати на користь банку проценти за користування кредитними коштами до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 4 вересня 2013 року у справі № 6-73цс13, відповідно до якого наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

На думку заявника, протягом розгляду справи № 2-60/2012 і до виконання рішення суду у вказаній справі (з 2012 року до 2018 року) кредитний договір продовжував діяти, тому протягом цього часу банк мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами, комісію та пеню за несвоєчасне виконання умов кредитного договору, оскільки відповідно до пункту 7.3 цього договору - він діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про припинення іпотеки на підставі статті 17 Закону України «Про іпотеку» та пункту 17 іпотечного договору, оскільки основне зобов`язання у цій справі не є припиненим.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 вересня 2005 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 877-095И, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 50 000 грн зі сплатою 13% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 16 вересня

2020 року.

З пункту 2.3 кредитного договору суди встановили, що кредитні кошти отримані для придбання позичальником будинку

АДРЕСА_1 , який ОСОБА_3 набула у власність на підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2015 року.

16 вересня 2005 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 укладено договір

поруки № 877-095И, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором.

Крім того, належне виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено укладеним ОСОБА_3 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», іпотечним договором № 877-095І, посвідченим приватним нотаріусом Приазовської районної державної нотаріальної контори Запорізької області Васильцовою О. В.

16 вересня 2005 року за № 2363, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано будинок АДРЕСА_1 .

Пунктом 4 іпотечного договору визначено, що забезпечення виконання зобов`язань поширюється на повернення позичальником суми кредиту в розмірі 50 000 грн, процентів, комісійної винагороди та неустойки, а також відшкодування збитків, завданих простроченням платежів за кредитним договором, відшкодування витрат зі звернення стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначених на момент фактичного задоволення вимог.

З пункту 17 іпотечного договору суди встановили, що він набуває чинності після нотаріального посвідчення і діє до повного виконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Суди встановили, на підставі іпотечного договору № 877-095І від 16 вересня 2005 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотеку № 25788077 від 16 вересня 2005 року та запис про обтяження № 25788006 від 16 вересня 2005 року.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 19 березня

2012 року у справі № 2-60/2012 стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 877-095И від 16 вересня 2005 року у загальному

розмірі 51 193,62 грн, з яких: 41 303,51 грн - заборгованість за кредитом,

1 802,66 грн - проценти; 1 320 грн - комісія, 767,45 грн - пеня.

25 січня 2018 року старшим державним виконавцем Вознесенського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Столяренко А. В. винесено постанову, якою закрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-60/2012, виданого 3 травня 2012 року Приморським районним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 51 705,56 грн у зв`язку з фактичним повним виконанням.

Суди встановили, що листом від 24 квітня 2018 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» повідомило позивача про продаж на відкритих торгах (аукціоні) права вимоги за кредитним договором № 877-095ИЮ від 16 вересня 2005 року, заборгованість за яким на 1 березня 2018 року складає 423 824 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 8 053,18 грн, заборгованість за процентами - 6 421,71 грн, комісія - 24 090 грн, заборгованість за штрафами і пенею - 348 194,47 грн.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «Банк «Фінанси та Кредит», поданої адвокатом Неудачіним Р. В., на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

(стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження

№ 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526 599 611 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня

2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня

2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення Приазовським районним судом Запорізької області від 19 березня 2012 року у справі № 2-60/2012 про стягнення заборгованості зобов`язання позичальника сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 25 січня 2018 року (дата повного виконання рішення суду). Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто до 25 січня 2018 року.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

(стаття 599 ЦК України), а тому 25 січня 2018 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягненої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання позичальника перед банком за кредитним договором припинилося.

Встановивши, що ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості за цим договором, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання за кредитним договором припинилися на підставі статті 599 ЦК України 25 січня 2018 року, тобто в день остаточного погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Враховуючи, що основне зобов`язання припинилося 25 січня 2018 року, також обґрунтованим є висновок судів про визнання припиненою іпотеки та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування записів про іпотеку та обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про існування у банка права нараховувати позичальнику проценти та інші платежі, передбачені кредитним договором, до фактичного погашення заборгованості за кредитом, в тому числі, і за період невиконання судового рішення у справі № 2-60/2012 (з 2012 року до 2018 року), спростовується висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними

у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 4 вересня 2013 року у справі № 6-73цс13, оскільки у справі, що переглядається, банк не просив покласти на боржника відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), вважаючи правомірним нарахування кредитором процентів за користування, комісії, пені та штрафів після закінчення строку дії договору, що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у вказаних постановах.

Колегія суддів враховує, що визнання судами у цій справі припиненою іпотеки за іпотечним договором не припинило правовідносин сторін і зобов`язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених

статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов`язання продовжують існувати в силу закону, а не договору, тоді як договірні зобов`язання є припиненими, що відповідає висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі

№ 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) та у постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 569/17667/19 (провадження № 61-18613св20).

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів про припинення іпотеки відхиляються касаційним судом, оскільки відповідач протягом розгляду справи не надав доказів на спростування обставин щодо належного виконання позивачем рішення суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, забезпеченого іпотекою, що вказує про припинення основного зобов`язання і припинення іпотеки на підставі статті 17 Закону України «Про іпотеку» та пункту 17 іпотечного договору.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», поданою адвокатом Неудачіним Романом Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 29 серпня

2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук