Постанова
Іменем України
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа №328/2513/18
провадження №61-23361св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватний нотаріус Токмацького районного нотаріального округу Савран Олександра Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро» на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 12 серпня 2019 року у складі судді Коваленка П. Л. та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у складі колегії суддів Гончар М. С., Подліянової Г. С.,Кримської О. М.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро» (далі - ТОВ «Геолан-агро», товариство, орендар) звернулося до суду до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Савран О. І., з позовом, в якому просило:
- визнати недійсним договір міни земельних ділянок, укладений між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 18 грудня 2017 року приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О. І.;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38847272 від 20 грудня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Запорізької області Савран О. І.;
- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Токмацького районного нотаріального округу Запорізької області Савран О. І. з посвідчення договору міни земельних ділянок від 18 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позов мотивовано тим, що 23 липня 2009 року між ТОВ «Геолан-агро» та
ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 21 грудня 2010 року, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передала в оренду позивачу земельну ділянку площею 5,89 га ріллі, що належить їй на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю, на строк 10 років, до 2020 року.
Пунктом 9.2 зазначеного договору оренди встановлено, що орендодавець, зокрема, зобов`язаний: письмово повідомити орендаря про передачу права власності на ділянку третім особам з зазначенням усіх реквізитів таких третіх осіб протягом трьох днів з дати такої передачі; повідомити в письмовій формі про намір продати земельну ділянку третій особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких вона продається.
В порушення умов договору оренди землі та діючого мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, земельна ділянка, що перебуває на законних підставах у користуванні позивача, була відчужена шляхом обміну на підставі договору міни земельних ділянок, укладеного 18 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Токмацького районного нотаріального округу Савран О. І.
Крім того, нотаріусом, як державним реєстратором інформація щодо посвідчення вказаного договору міни внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сторонами договору міни земельних ділянок, а також нотаріусом при підписанні і посвідчені договору міни, допущені порушення вимог чинного законодавства України, які мають наслідком визнання відповідного правочину недійсним, а також визнання незаконними дій нотаріуса з посвідчення такого правочину.
Позивач вважає, що земельна ділянка, яка перебуває у його користуванні на підставі договору оренди, була незаконно зареєстрована за ОСОБА_2 , оскільки вказаний договір міни земельних ділянок від 18 грудня 2017 року укладено в порушення пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Позивач посилається на те, що обміняними можуть буди лише земельні ділянки за схемою «пай на пай», та лише у випадку передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», що підтверджується Постановою Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.
За умовами оскаржуваного договору міни, власники земельних ділянок передали у власність один одному належні їм земельні ділянки, а саме належна ОСОБА_1 земельна ділянка, площею 5,892 га була обміняна на належну ОСОБА_2 значно меншу ділянку площею 0,05 га.
Крім того, в порушення вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», обмін земельними ділянками мав місце не в межах одного масиву або на межі іншого, а також обмін було здійснено з доплатою у розмірі 49 800 грн (п. 2.2 договору міни), що не передбачено положеннями ЗК України та вказаним Законом.
У даному випадку договір міни повинен розглядатись саме як різновид купівлі-продажу, про що зазначено у пункті 3.1. спірного договору міни, а саме відповідно до чинного законодавства України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю - продаж і кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
Крім того, умовами договору міни (пункт 2.2) передбачено доплата у розмірі
49 800 грн, яку ОСОБА_2 мав сплатити ОСОБА_1 під час укладання договору. Така оплатність притаманна саме договору купівлі - продажу.
ОСОБА_1 приховала той факт, що на момент нотаріального посвідчення договору міни існував договір оренди земельної ділянки. Так, в пункті 3.4 договору міни зазначено: «Сторони разом та кожна окремо стверджують, що земельні ділянки, які є предметом цього договору, на момент його укладання нікому іншому не продані, не подаровані, в найом (оренду) не здані, не відчужені іншим способом, не заставлені, у спорі, податковій заставі чи під забороною (арештом) не перебувають, інших прав щодо них у третіх осіб (у тому числі за шлюбним контрактом), договорами найму тощо) як у межах, так і за межами України немає.».
Статтею 9 Закону України «Про оренду землі», передбачено, що орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, а відповідно до підпункту 7 пункту 9.3 договору оренди, орендар земельної ділянки має переважне право придбання земельної ділянки у разі її продажу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 12 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізької апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, у задоволенні позову ТОВ «Геолан-агро» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що земельна ділянка, площею 0,0500 га, є частиною земельної ділянки, розміром 5,9300 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, сформована із вищезазначеної земельної ділянки, що визнано сторонами у справі та ними не заперечується.
ОСОБА_1 обміняла свою більшу за розміром земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на меншу за розміром земельну ділянку такого ж призначення, належну ОСОБА_2 , за що отримала грошову доплату у сумі 49 800 грн.
Заборона відчуження, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок.
За таких обставин, договір міни відповідає приписам статей 203 715 ЦК України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни.
Підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.
Відповідачі набули право власності на свої земельні ділянки відповідно до вимог закону, укладення договору про їх обмін не порушило права позивача, оскільки права та обов`язки за договором оренди спірної земельної ділянки перейшли до ОСОБА_2 , а позивач у силу пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України не набув права на придбання спірної земельної ділянки, зважаючи на наявність мораторію на її відчуження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «Геолан-агро», не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено визначені процесуальним законом строки розгляду цивільної справи. Справа вирішена місцевим судом упереджено, оскільки більшість заявлених позивачем клопотань були залишені без задоволення.
Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що основними суттєвими порушеннями, які мали місце при підписанні та оформленні договору міни і які зазначені у позовній заяві є дві окремі підстави, а саме: відчуження землі (оформлення договору міни) під час дії мораторію та порушення переважного права орендаря на викуп земельної ділянки.
Оспорюваний договір міни земельних ділянок, проведений не за схемою «пай на пай» та у відповідності до статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». У даному випадку земельну ділянку, площею 5,892 га було обміняно на значно меншу ділянку, площею 0,05 га, обмін земельними ділянками мав місце не в межах одного масиву або на межі іншого. Відповідачі не надали жодного доказу на підтвердження розташування земельних ділянок, які були обміняні в межах одного масиву. Обмін здійснено з доплатою 49 800 грн, що при укладенні договору міни не передбачено.
Таким чином, договір міни укладено в період дії заборони відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», що є підставою для визнання цього правочину недійсним.
В порушення вимог Порядку «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для реєстрації права власності в державному реєстрі заявником ( ОСОБА_1 ) не надавався оригінал державного акту на землю, оскільки останній на момент звернення до реєстратора було втрачено. Більш того, в самому витязі вказано, що підставою для виникнення права власності на землю, тобто правовстановлюючим документом є державний акт на земельну ділянку.
Вказані положення законодавства та обставини встановлені при розгляді справи були проігноровані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.
Суди безпідставно послалися на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), щодо застосування пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, оскільки вказані правові висновки стосувались загальної схеми міни земельних ділянок раніше виділених в натурі із можливістю доплати.
У даному випадку має місце інша ситуація, оскільки ОСОБА_2 будучи фермером фактично реалізував схему із придбання земельних ділянок у власність в обхід діючого мораторію.
Суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки діям ОСОБА_2 , направленим на заволодіння значною кількістю землі (для товарного сільськогосподарського виробництва), яка підпадає під дію мораторію, шляхом оформлення договорів міни. На вказані обставини представник позивача неодноразово акцентував увагу суду при розгляді справи.
Судами не враховано та не надано належної оцінки тим обставинам, що
ОСОБА_1 не виконала вимог діючого законодавства, а також умови договору оренди землі (письмово не повідомила позивача, як орендодавця про намір продати земельну ділянку, а також про її відчуження).
Договір міни в даному випадку повинен розглядатись саме, як різновид купівлі-продажу (розділ 6 «Міна» розміщений у главі 54 «Купівля-продаж» ЦК України). Також, про це, зокрема, зазначено у пункті 3.1. спірного договору міни, а саме відповідно до чинного законодавства України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю - продаж і кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
Крім того, умовами договору міни (пункт 2.2) передбачено доплата у розмірі
49 800 грн, яку ОСОБА_2 мав сплатити ОСОБА_1 під час укладання договору. Така оплатність притаманна саме договору купівлі - продажу (стаття 655 ЦК України).
У спірних правовідносинах юридичне значення має саме факт порушення ОСОБА_1 свого обов`язку щодо повідомлення позивача (орендаря) про відчуження земельної ділянки шляхом обміну, та неодержання перед укладанням спірного договору погодження від позивача, як особи, яка має переважне право перед іншими особами на придбання земельної ділянки у власність.
При цьому, такий спосіб захисту порушених прав позивача, як визнання договору міни недійсним, має на меті приведення сторін у первинний стан, який існував до порушення відповідачами прав позивача на переважне право на придбання земельної ділянки.
ОСОБА_1 приховала той факт, що на момент нотаріального посвідчення договору міни існував договір оренди земельної ділянки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_2 та приватний нотаріус Токмацького районного нотаріального округу Савран О. І. заперечують проти доводів позивача та просять залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 25 грудня 2002 року, ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Токмацької районної державної адміністрації від 24 вересня 2002 року належала земельна ділянка площею 5,89 га, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
За змістом оголошення в газеті «Таврія» від 27 жовтня 2016 року, державний акт серії 111-ЗП 072976, виданий розпорядженням голови Токмацької районної державної районної адміністрації від 24 вересня 2002 року №251 на ім`я ОСОБА_1 , був втрачений, у зв`язку із чим слід вважати його недійсним.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 грудня 2016 року, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2325280800:09:001:0020 розміром
5,892 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Запорізька область, Токмацький район, Новомиколаївська сільська рада, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 25 грудня 2002 року, на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_1 , розмір частки 1/1. Запис внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 06 грудня 2016 року, державним реєстратором Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області Губій В. Д.
ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 2325282800:10:001:0019, розміром 5,9300 га (свідоцтво про право власності на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Токмацької районної державної нотаріальної контори Запорізької області
09 листопада 2016 року).
Право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2325282800:10:001:0019 розміром 5,93 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Запорізька обл., Токмацький район, Новомиколаївська сільська рада, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 09 листопада 2016 року Токмацькою районною державною нотаріальною конторою Запорізької області, зареєстровано за ОСОБА_2 .
Вказана земельна ділянка, що належить ОСОБА_2 , площею 5,9300 га та розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, була поділена.
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 2325282800:02:002:0067, площею 0,0500 га, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Таким чином, земельна ділянка кадастровий номер 2325282800:02:002:0067, площею 0,0500 га, є частиною земельної ділянки кадастровий номер 2325282800:10:001:0019 розміром 5,9300 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, сформована із вищезазначеної земельної ділянки.
23 липня 2009 року між ТОВ «Геолан-агро» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, який був зареєстрований у Токмацькому районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 21 грудня 2010 року.
За умовами вказаного договору оренди, ОСОБА_1 передала в оренду позивачу земельну ділянку площею 5,89 га ріллі, (кадастровий номер 2325280800:09:001:0020) яка знаходиться на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, що належить їй на праві власності. Договір укладено на термін 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з урахуванням ротації культур. Після закінчення договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк (п.3.1 договору).
18 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір міни земельних ділянок, за умовами якого, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили обмін належних їм на праві власності земельних ділянок. Відповідно до зазначеного договору міни земельних ділянок, земельна ділянка, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, площею 5,892 га, кадастровий номер 2325282800:10:001:0020, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_1 перейшла у власність ОСОБА_2 , а земельна ділянка, що розташована на території Новомиколаївської сільської ради Токмацького району Запорізької області, площею 0,05 га, кадастровий номер 2325282800:02:002:0067, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_2 , перейшла у власність ОСОБА_1 . Міна проводилась з грошовою доплатою в розмірі 49 800 грн. Обмеження на зазначені земельні ділянки були відсутні, що перевірено нотаріусом на підставі відповідних витягів.
На підставі вказаного договору міни за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 2325282800:02:002:0067, площею 0,05 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Запорізька область, Токмацький район, Новомиколаївська сільська рада.
За ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 2325280800:09:001:0020, площею 5,892 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Запорізька область, Токмацький район, Новомиколаївська сільська рада.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).
Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).
Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)») ( далі - Закон № 899-IV).
Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).
Частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).
Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).
Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.
Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.
Велика Палата Верховного Суду 15 травня 2019 року прийняла постанову у справі № 227/1506/18-ц (провадження № 14-66цс19) у якій зазначила, що підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також, зазначено те, що у відповідності до частини третьої статті 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни доплати.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору міни недійсним суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір міни земельних ділянок від 18 грудня 2017 року укладено між власниками, яким земельні ділянки належали на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, сторони вказаного правочину обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та які зареєстровані, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону № 899-IV, дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.
Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203 715 716 ЦК України.
З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи позивача про укладення оспорюваного договору міни в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та його недійсність.
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України щодо застосування підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою "пай на пай"», оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19) відступила від цього висновку, виклала правовий висновок щодо правильного застосування норм права та надала оцінку виключній правовій проблемі у подібних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги, що земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, обмін яких було здійснено між сторонами, не знаходяться всередині єдиного массиву земель сількогосподарського призначення, не спростовують правомірності вчиненого сторонами правочину, оскільки до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», яким доповнено ЗК України статтею 37-1 «Особливості використання та розпорядження земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, а також полезахисними лісовими смугами, які обмежують такий масив, чинне законодавство не встановлювало заборони на укладення договору міни земельних ділянок, розташованих у різних масивах земель сільськогосподарського призначення.
Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доводам позивача щодо порушення його прав на переважне право придбання спірної земельної ділянки,та з урахуванням установлених у цій справі обставин, відхиляючи ці аргументи правильно виходили з того, що відповідачі набули право власності на свої земельні ділянки відповідно до вимог закону, укладення договору про їх обмін не порушило права позивача, оскільки права та обов`язки за договором оренди спірної земельної ділянки перейшли до ОСОБА_2 , а позивач в силу пунтку 15 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України не набув права на придбання спірної земельної ділянки, зважаючи на наявність мораторію на її відчуження.
Договір оренди від 23 липня 2009 року щодо переданої позивачу в оренду земельної ділянки є чинним і діє до закінчення його строку незалежно від зміни власника вказаної земельної ділянки на ОСОБА_2 . При переході права власності орендованої земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва до іншої особи договір оренди не припиняється, жодна із сторін не заявляла вимогу про його розірвання.
Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви та апеляційної скарги позивача, яким суди попередніх інстанцій дали належну оцінку з урахуванням встановлених у цій справі обставин та зібраних доказів.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Геолан-агро» залишити без задоволення.
Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 12 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська