Постанова
Іменем України
18 липня 2022 року
місто Київ
справа № 330/1009/19
провадження № 61-15268св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави,
відповідачі: Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, Комунальне підприємство «Розвиток курортної зони», ОСОБА_1 , Державна архітектурно-будівельна інспекція України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Заступник прокурора Запорізької області у травні 2019 року звернувся до суду в інтересах держави з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним інвестиційного договору, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що рішенням від 20 травня 2016 року № 25 Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області (далі - Кирилівська селищна рада, селищна рада) надала у постійне користування Комунального підприємства «Розвиток курортної зони»
(далі - КП «Розвиток курортної зони», комунальне підприємство) за рахунок земель, раніше наданих Товариству з обмеженою відповідальністю «Діоніс» (далі - ТОВ «Діоніс»), земельну ділянку, площею 0, 7145 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що розташована на АДРЕСА_1 .
Ця земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду. На переконання позивача, земельна ділянка не могла бути передана КП «Розвиток курортної зони» у постійне користування, оскільки це підприємство не є відповідним державним підприємством, вичерпний перелік яких наведено у статті 59 ЗК України, а могла бути надана лише в оренду на конкурентних засадах за умови проведення аукціону.
КП «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 14 вересня 2016 року уклали інвестиційний договір № 14/09-16, за умовами якого інвестору надано частину цієї земельної ділянки, площею 0, 2145 га, для забудови з подальшим оформленням права власності за інвестором.
Фактично КП «Розвиток курортної зони» здійснило право розпорядження частиною земельної ділянки, хоча таке право належить лише власнику - Кирилівській селищній раді.
У подальшому, на підставі зазначеного інвестиційного договору на спірній земельній ділянці ОСОБА_1 здійснила будівництво адміністративно-побутового корпусу А-2, площею 403, 6 кв. м, з кімнатами відпочинку у складі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Рішенням виконавчого комітету Кирилівської селищної ради від 08 лютого 2018 року № 12 зазначеному об`єкту нерухомого майна присвоєно таку адресу: АДРЕСА_2 .
20 березня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на згаданий об`єкт нерухомості.
Позивач стверджує, що зазначена будівля збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, отже вона є самочинним будівництвом.
Зважаючи на це, відповідно до вимог Закону України «Про містобудівну діяльність» орган державного архітектурно-будівельного контролю повинен був відмовити у реєстрації поданої ОСОБА_1 декларації про готовність до експлуатації об`єкта нерухомого майна.
Також прокурор, посилаючись на положення статті 376 ЦК України, вважав, що будівля, побудована ОСОБА_1 , має бути знесена, оскільки має ознаки самочинного будівництва.
Підставою для звернення до суду з позовом прокурор вважає те, що відповідачі порушили права та законні інтереси територіальної громади, у власності якої перебуває спірна земельна ділянка, оскільки представницький орган цієї територіальної громади - Кирилівська селищна рада незаконно розпорядилася земельною ділянкою.
У зв`язку з наведеним прокурор просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради від 20 травня 2016 року № 25 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони», яким передано у постійне користування комунальному підприємству земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, площею 0, 7145 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним інвестиційний договір від 14 вересня 2016 року № 14/09-16, укладений між КП «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 ;
- скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області (далі - Департамент) 07 березня 2018 року за № ЗП 141180660484, а саме щодо адміністративно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку в складі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 403, 6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_2 ;
- зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна - адміністративно-побутовий корпус з кімнатами відпочинку, загальною площею 403, 6 кв. м, будівля А-2, реєстраційний номер 1515597423203, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Стислий виклад заперечень відповідачів
Державна архітектурно-будівельна інспекція України надала до суду відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, посилаючись на те, що відповідно до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів орган державного архітектурно-будівельного контролю при поданні відповідної декларації перевіряє не достовірність, а повноту даних, зазначених у декларації (тобто достатність вказаної інформації для прийняття рішення про реєстрацію декларації). За достовірність зазначених даних несе відповідальність замовник, а відповідач здійснює виключно реєстраційну функцію. Єдиною підставою для відмови у реєстрації декларації відповідно до Закону є неповнота зазначених у ній даних. Тож, зазначаючи, що у поданій ОСОБА_1 декларації повно зазначено усі дані, необхідні для реєстрації цієї декларації, відповідач здійснив реєстрацію законно.
ОСОБА_1 також надала відзив на позов, у якому просила відмовити у його задоволенні, оскільки рішенням Кирилівської селищної ради від 18 квітня 2019 року № 13 припинено право постійного користування КП «Розвиток курортної зони» спірною земельною ділянкою, на підставі цього рішення КП «Розвиток курортної зони» та Кирилівська селищна рада 18 квітня 2019 року підписали акт прийому-передачі, за яким земельна ділянка передана Кирилівській селищній раді. Інвестиційним договором передбачено, що саме користувач земельної ділянки КП «Розвиток курортної зони» займається узгодженням містобудівних умов, вихідних архітектурних та планувальних рішень, тобто жодним чином не було право користування передано ОСОБА_1 , а лише дозволено їй будівництво на цій земельній ділянці.
Щодо доводів позивача з приводу того, що будівництво здійснено на земельній ділянці, що не була для цього призначена, відповідач зазначила, що у рішенні Кирилівської селищної ради, на підставі якого земельна ділянка передавалася у постійне користування КП «Розвиток курортної зони», зазначено, що ця ділянка призначена саме для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, також відповідач належно зареєструвала декларацію про завершення будівельних робіт та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, будівництво здійснено із дотриманням усіх норм ДБН. А тому не можна вважати об`єкт нерухомого майна, побудований відповідачем, самочинним будівництвом, тому немає підстав для задоволення вимог щодо його знесення.
18 квітня 2019 року спірний інвестиційний договір, укладений між КП «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 , було розірвано, ОСОБА_1 24 червня 2019 року уклала договір оренди спірної земельної ділянки з Кирилівською селищною радою, тому є законні підстави для розміщення належного ОСОБА_1 об`єкта нерухомості на цій земельній ділянці.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від18 травня 2021 року Якимівський районний суд Запорізької області відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що результатом судового розгляду повинно бути відновлення порушених законних прав та інтересів. У цьому випадку права та законні інтереси територіальної громади не є порушеними, оскільки земельна ділянка у встановленому законом порядку, на підставі рішення, що відповідає чинному законодавству, повернута у комунальну власність, що підтверджується наданими сторонами доказами і не оспорюється позивачем.
Також суд першої інстанції врахував, що на час пред`явлення позову інвестиційного договору, щодо якого заявлено позовні вимоги, вже юридично не існувало, оскільки він був розірваний, а тому не може бути визнано недійсним правочин, якого фактично не існує.
Щодо вимоги скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, суд погодився з позицією Департаменту та зазначив, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18 зазначив, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, ця декларація вичерпує свою дію фактом виконання, і, як наслідок, вимоги в частині скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації не підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 правомірно набула право власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, яка є предметом позову. Як власник майна на підставі статті 120 ЗК України звернулася до Кирилівської селищної ради із заявою про укладення договору оренди земельної ділянки. Кирилівська селищна рада як власник земельної ділянки 24 червня 2019 року уклала договір оренди земельної ділянки з власником нерухомого майна на підставі відповідного рішення селищної ради.
Визначення прибережної захисної смуги у межах населеного пункту здійснюється з урахуванням існуючих конкретних умов забудови земельної ділянки, за результатом вивчення яких підстав для визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради від 20 травня 2016 року № 25 суд першої інстанції не встановив. На переконання суду першої інстанції, спірна земельна ділянка розташована у межах населеного пункту.
Постановою від 10 серпня 2021 року Запорізький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури.
Апеляційний суд скасував рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 18 травня 2021 року та ухвалив нове рішення про задоволення позову.
Суд визнав незаконним та скасував рішення Кирилівської селищної ради від 20 травня 2016 року № 25 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони», яким передано у постійне користування комунальному підприємству земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, площею 0, 7145 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав недійсним інвестиційний договір від 14 вересня 2016 року № 14/09-16, укладений між КП «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 .
Скасував реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 07 березня 2018 року за № ЗП 141180660484, а саме щодо адміністративно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку в складі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 403, 6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_2 .
Зобов`язав ОСОБА_1 знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна - адміністративно-побутовий корпус з кімнатами відпочинку, загальною площею 403, 6 кв. м, будівля А-2, реєстраційний номер 1515597423203, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки прибережна захисна смуга не встановлена у визначеному порядку, тому її розмір врегульовано законом та складає 2 км від урізу води. Також відповідно до частини шостої статті 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Суд першої інстанції не врахував, що відстань спірної земельної ділянки від урізу води Азовського моря становить 67, 02-67, 83 м та від урізу води Утлюцького лиману - 27, 27-27, 75 м, у зв`язку з чим зробив помилкові висновки про те, що будівництво не можна вважати самочинним, а визначення прибережної захисної смуги повинно встановлюватися з урахуванням існуючих умов забудови.
Додатково апеляційний суд зазначив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову обставина укладення додаткової угоди про припинення договору за домовленістю сторін, оскільки факт розірвання або припинення договору свідчитиме про втрату ним чинності на майбутнє, а у разі визнання його недійсним - з моменту його укладення.
Апеляційний суд встановив, що Кирилівська селищна рада на момент початку будівництва ОСОБА_1 не ухвалювала рішення про передачу їй у користування спірної земельної ділянки, як і не надавала згоди на її забудову. Замовником будівництва на земельній ділянці (кадастровий номер 2320355400:11:001:0095) є ОСОБА_1 , що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 07 березня 2018 року № ЗП 141180660484. Зокрема, у пункті 2 декларації зазначено, що замовником будівництва є ОСОБА_1 . Декларація особисто підписана ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 без відведення у встановленому законом порядку земельної ділянки та без отримання дозволу власника цієї земельної ділянки збудувала адміністративно-побутовий корпус з кімнатами відпочинку, який відповідно до положень статті 376 ЦК України вважається самочинним будівництвом.
Також суд апеляційної інстанції зауважив, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації діє упродовж усього часу експлуатації будівлі, підтверджує її експлуатаційні характеристики та не втрачає своєї чинності моментом реєстрації права власності на неї. Тому позиція суду першої інстанції щодо того, що декларація вичерпує свою дію фактом виконання, є помилковою. Наявність можливості у прокурора скасувати у судовому порядку зареєстровану декларацію про готовність об`єкта до експлуатації підтверджено також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, в якій зазначено, що такий спосіб захисту сприяє відновленню становища власника землі у правовідносинах незаконної забудови прибережної захисної смуги, на якій заборонено будівництво будь-яких споруд, окрім гідротехнічних.
Апеляційний суд встановив, що усупереч положенням
статей 77-80 ЦПК України суд як на доказ незнаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги послався на проєкт Генерального плану смт Кирилівка, який станом на 21 грудня 2020 року лише пройшов громадські слухання. Водночас на час постановлення рішення суду проєкт органами державної влади та контролю не опрацьовувався та не погоджувався. Кирилівською селищною радо рішення про його затвердження не приймалося, про що зазначено самим судом. Тож зазначений документ не є містобудівною документацією у розумінні статей 1, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та доказового значення у справі не має. Більш того, сторонами проєкт Генплану до суду не надавався, у порядку частини сьомої статті 85 ЦПК України веб-сайт або інше місце збереження даних в мережі Інтернет, де розміщений цей документ, судом не досліджувалося.
Виділення ОСОБА_1 селищною радою у червні 2019 року без проведення земельного аукціону спірної земельної ділянки для обслуговування збудованого адміністративно-побутового корпусу, укладення відповідачами договору оренди земельної ділянки під час перебування справи в провадженні суду не спростовує доводи прокурора про те, що будівництво нерухомості здійснено відповідачем самочинно з порушенням вимог чинного законодавства.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у вересні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року та залишити в силі рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 18 травня 2021 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цього судового рішення те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені у:
- постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18 (провадження № 61-16934св19), відповідно до якого межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. У справі, яка переглядається, не встановлено факт віднесення спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги, відповідно до Генерального плану спірна земельна ділянка не входить до прибережної смуги;
- постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, відповідно до якого після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, вона вичерпує свою дію фактом виконання, і, як наслідок, будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються;
- постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 (адміністративне провадження № К/9901/2564/17), відповідно до якого «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно;
- постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, за яким прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури надав відзив на касаційну скаргу, просив оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. На переконання позивача, висновки, викладені у постанові Верховного Суду, від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18 (провадження
№ 61-16934св19), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Доводи про те, що на момент розгляду справи судом першої інстанції вже був затверджений Генеральний план, не спростовують висновків, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 08 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 ..
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням від 20 травня 2016 року № 25 Кирилівська селищна рада передала у постійне користування КП «Розвиток курортної зони» земельну ділянку, площею 0, 7145 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ця земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, оскільки розташована на відстані 67, 82 м від урізу води Азовського моря та на відстані 27, 75 м від урізу води Утлюкського лиману, тобто відноситься до земель водного фонду.
КП «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 14 вересня 2016 було уклали інвестиційний договір № 14/09-16, згідно з умовами якого Комунальне підприємство надає земельну ділянку для забудови інвестору з подальшим оформленням права власності за інвестором.
На підставі зазначеного інвестиційного договору на спірній земельній ділянці ОСОБА_1 здійснила будівництво адміністративно-побутового
корпусу «А-2», площею 403, 6 кв. м, з кімнатами відпочинку у складі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Рішенням виконкому Кирилівської селищної ради від 08 лютого 2018 року № 12 зазначеному об`єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .
20 березня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомості.
Замовником будівництва на земельній ділянці (кадастровий номер 2320355400:11:001:0095) є ОСОБА_1 , що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 07 березня 2018 року № ЗП 141180660484. Зокрема, у пункті 2 декларації зазначено, що замовником будівництва є ОСОБА_1 . Декларація підписана ОСОБА_1 особисто.
18 квітня 2019 року КП «Розвиток курортної зони» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду від 18 квітня 2019 року № 2, відповідно до якої розірвали інвестиційний договір від 14 вересня 2016 року № 14/09-16.
За інформацією Кирилівської селищної ради від 22 червня 2018 року № 1091 проєкт землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка не затверджений.
Рішенням Кирилівської селищної ради від 09 жовтня 2003 року № 2 та рішенням Запорізької обласної ради від 29 вересня 2004 року затверджено Генеральний план смт Кирилівка.
Відповідно до пункту 1 «Еколого-містобудівна характеристика території» Книги генерального плану смт Кирилівка (стор. 17) вся територія населеного пункту розташована в межах прибережних захисних смуг Азовського моря, Утлюцького та Молочних лиманів.
Сторонами у справі не заперечувався факт знаходження спірної земельної ділянки у межах населеного пункту смт Кирилівка.
Відповідно до схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0095, яка виготовлена спеціалізованою організацією ДП «Запорізький науково-дослідний та проєктний інститут землеустрою», відстань спірної земельної ділянки від урізу води Азовського моря становить 67, 02-67, 83 м та від урізу води Утлюцького лиману - 27, 27-27, 75 м.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).
До земель водного фонду належать, зокрема землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 Водного кодексу України).
Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Відповідно до статті 60 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки), статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки) вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережна захисна смуга вздовж морів, навколо морських заток і лиманів встановлюється шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проєктами землеустрою.
Згідно зі статтею 62 ЗК України та статтею 90 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено законом. Відтак відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги потрібно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки), та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у власність або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 310/5834/13-ц (провадження
№ 61-7973св18) та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження
№ 14-473цс18).
Щодо законності оскаржуваного рішення селищної ради
Відповідності до пункту «ґ» частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом
Частиною третьою статті 59 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури;
в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.
Згідно зі статтею 85 ВК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки) у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
За змістом частини п`ятої статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України «Про основи містобудування»).
Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Встановивши, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережних захисних смуг Азовського моря (67, 02-67, 83 м) та Утлюцького лиману (27, 27-27, 75 м), отже відноситься до земель водного фонду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ця земельна ділянка не могла бути надана у постійне користування КП «Розвиток курортної зони», оскільки зазначене підприємство не є уповноваженим державним підприємством, перелік яких визначено частиною третьою статті 59 ЗК України, а тому наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради від 20 травня 2016 року № 25 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП «Розвиток курортної зони», яким передано у постійне користування комунальному підприємству земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0095, площею 0, 7145 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, як таке, що суперечить правилам статей 59 60 ЗК України та статей 85, 88 ВК України.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 330/462/19 (провадження № 61-9693св21), ухваленій після подання касаційної скарги у справі, яка переглядається, а отже, зазначені висновки підлягають врахуванню Судом у цій справі відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.
В оцінці доводів касаційної скарги про те, що відповідно до Генерального плану та плану зонування (зонінг) смт Кирилівка, затвердженого рішенням Кирилівської селищної ради від 14 травня 2021 року № 1, спірна земельна ділянка розташована в зоні КВТ - Зона установ відпочинку і туризму, Верховний Суд врахував, що поняття «зона установ відпочинку і туризму» не вказує на категорію земельної ділянки за цільовим призначенням. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).
Також Верховний Суд врахував, що рішення Кирилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області від 14 травня 2021 року № 1 «Про затвердження Генерального плану та плану зонування (зонінг) смт Кирилівка Мелітопольського (Якимівського) району Запорізької області» не було предметом правової оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, тож не може бути самостійною підставою касаційного оскарження зазначених рішень судів.
Щодо недійсності інвестиційної угоди
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За змістом частин першої, другої статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.
Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Варто визнати обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що усупереч вимогам ЗК України, через брак відповідних повноважень КП «Розвиток курортної зони», уклавши з ОСОБА_1 інвестиційний договір від 14 вересня 2016 року № 14/09-16, фактично здійснило розпорядження земельною ділянкою водного фонду, тоді як право на розпорядження земельними ділянками належить виключно територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради, не врахувавши при цьому і цільове призначення земельної ділянки.
Щодо скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації
Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд (частина перша статті 90 ВК України). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).
З урахуванням викладеного варто зазначити, що будівництво й функціонування у межах прибережної захисної смуги об`єктів нерухомості адміністративно-побутового призначення з кімнатами відпочинку, нормами чинного законодавства не передбачено. Це свідчить про відсутність достатніх правових підстав для проведення реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
В оцінці доводів касаційної скарги, що відповідно до постанови Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18 після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, вона вичерпує свою дію фактом виконання, і, як наслідок, будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, потрібно врахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) виходила з оцінки можливості вирішення в судовому порядку вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації для відновлення становища власника у спірних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що будівництво об`єкта на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, без належних дозволів на будівництво та без належно затвердженого проєкту, у межах території, на якій заборонене будівництво, повинно мати наслідком скасування реєстрації декларації судом.
Щодо знесення самочинного будівництва
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Спірна земельна ділянка в силу положень закону відносилася до земель водного фонду та могла використовуватись лише для спеціально визначених законом цілей. Будівництво адміністративно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку в складі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 403, 6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_2 ,здійснювалося ОСОБА_1 на ділянці, яка не могла бути і не була відведена для цієї мети, що вона не могла не усвідомлювати.
Отже, висновки апеляційного суду щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду шляхом знесення об`єкта нерухомого майна, будівництво якого заборонено у прибережній захисній смузі, є обґрунтованими.
Щодо втручання у мирне володіння майном
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).
Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124)).
Загальний суспільний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність з метою розміщення приміщень адміністративно-побутового призначення.
Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом в інтересах держави
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Положеннями частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.
Суди встановили, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області.
З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі відповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.
Звертаючись до суду із позовом, прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України, зазначав про необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права користування земельною ділянкою, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.
Тож, звертаючись до суду із позовом й оскаржуючи, серед іншого, рішення Кирилівської селищної ради, прокурор самостійно й належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо спірної земельної ділянки та згідно з положенням статті 56 ЦПК України набув статусу позивача.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).
За таких обставин не підлягають застосуванню правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 (адміністративне провадження № К/9901/2564/17) та від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, оскільки зазначені правові висновки зроблені за інших фактичних обставин справ.
У справі № 806/1000/17 прокурор звертався в інтересах держави в особі її повноваженого органу, натомість у справі, яка переглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави без визначення відповідного повноваженого органу, оскільки селищна рада визначена як один із відповідачів, а позов стосується захисту прав та інтересів територіальної громади.
У справі № 924/1237/17 прокурор не визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, водночас, як вже встановлено, у справі, яка переглядається, такий орган є відповідачем у справі, а тому не може одночасно бути і позивачем, отже прокурор обґрунтовано звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі територіальної громади смт Кирилівка, якій належить на праві комунальної власності спірна земельна ділянка.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстав для скасування оскаржених судових рішень не встановлено.
Доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 30/1629/18 (провадження № 61-16934св19), Верховний Суд відхиляє, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд застосовував абзац третій пункту 10.17 Державних будівельних норм 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44 (далі - ДБН), відповідно до якого уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми. У зазначеній справі суди встановили, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах смт Кирилівка і відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови смт Кирилівка.
Натомість у справі, що переглядається, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, підлягає застосуванню абзац сьомий пункту 10.17 ДБН, відповідно до якого у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво: а) промислових підприємств та інших об`єктів, не пов`язаних з розвитком і обслуговуванням курортів, крім морських портів та інших об`єктів морського транспорту, об`єктів рибної промисловості і організацій, які виконують берегозміцнювальні та протизсувні роботи; б) індивідуального житла, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України; в) будинків, споруд і комунікацій у приморських прибережних смугах завширшки менше 100 м від урізу води, а у приморських курортних зонах за наявності пляжу - менше 100 м від його суходільної межі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, суд апеляційної інстанції здійснив належну правову оцінку доказів.
Вирішення питання про поновлення виконання постанови апеляційного суду
За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою від 08 листопада 2021 року Верховний Суд зупинив виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Зробивши висновок про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без змін, Верховний Суд поновлює її дію.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак