№ 332/2901/15

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 332/2901/15-ц

провадження № 61-2171cв20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2016 року у складі судді Андрюшиної Л. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції (далі - Заводський ВД РАЦС Запорізького МУЮ), про визнання батьківства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що що 25 грудня 2012 року вона розірвала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. Причиною розірвання шлюбу стало те, що подружжя за медичними показниками не могло мати спільних дітей. Шлюбні відносини між нею та ОСОБА_3 були припинені з травня 2012 року. Перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , вона познайомилась із відповідачем ОСОБА_2 , з яким вступила у відносини та згодом завагітніла.

ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_4 , біологічним батьком якого є відповідач ОСОБА_2 , але у зв`язку з тим, що дитина народилась до спливу десятимісячного строку після розірвання шлюбу, при реєстрації її народження в Заводському ВД РАЦС Запорізького МУЮ в актовому записі про народження батьком дитини був записаний її колишній чоловік ОСОБА_3 , відповідно до частини другої статті 122 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

У подальшому, рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2015 року на підставі висновку молекулярно-генетичної експертизи задоволено позовні вимоги її колишнього чоловіка ОСОБА_3 про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про нього, як батька дитини. На підставі цього рішення, яке набрало законну силу 11 червня 2015 року, Заводським ВД РАЦС Запорізького МУЮ видано повторне свідоцтво про народження її сина ОСОБА_4 , де виключені відомості про батьківство ОСОБА_3 та внесені нові дані про батька дитини з її слів, на підставі частини першої статті 135 СК України, а саме батьком зазначено ОСОБА_5 .

Позивач зазначає, що насправді біологічним батьком її сина є ОСОБА_2 , про що він дізнався восени 2012 року та в період вагітності піклувався про неї, відвідував у лікарні, привозив речі та їжу, предмети особистої гігієни. Вони разом чекали народження дитини та будували плани на майбутнє. Однак, у листопаді 2012 року, несподівано для позивача, відповідач покинув її та розірвав всі відносини між ними, а після народження дитини відмовився визнавати себе батьком дитини та приймати участь у її житті та вихованні, хоча батьки відповідача, баба та дід дитини, спочатку прийняли дитину як свого рідного онука, відвідували його та спілкувались із ним. У подальшому батьки відповідача також припинили спілкування зі своїм малолітнім онуком. Враховуючи, що дитина, відповідно до статті 7 Конвенції «Про права дитини» наскільки це можливо, повинна знати своїх батьків, позивач вирішила звернутись до суду.

Таким чином, просила:

- визнати ОСОБА_2 батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

- внести зміни до актового запису про народження дитини від 14 травня 2013 року № 203, складеного Заводським ВД РАЦС Запорізького МУЮ, а саме: внести в графу «батько» відомості про батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено; визнано батьківство ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із внесенням змін до актового запису про народження від 14 травня 2013 року № 203, складеного Заводським ВД РАЦС Запорізького МУЮ, шляхом запису ОСОБА_2 батьком дитини.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того що відповідач ухиляється від участі в генетичній експертизі, оскільки її результати, можуть підтвердити його батьківство за фактом кровного споріднення з дитиною ОСОБА_4 , а жодних доказів на підтвердження неможливості прибуття для проведення призначеної судом експертизи з поважних причин відповідач ОСОБА_2 суду не надав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення; рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт батьківства позивача відносно дитини підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які відповідач належним чином не спростував, а також цей факт підтверджується ухиленням відповідача без поважних причин від проведення судово-генетичної експертизи, чим останній фактично визнав батьківство. Апеляційний суд зауважив, що ОСОБА_2 не зацікавлений у якнайшвидшому вирішення справи, оскільки його дії спрямовані не на захист порушеного права, а на затягування судового процесу, що йде в розріз з інтересами малолітньої дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли безпідставних висновків про задоволення позову виходячи з наступного. Так, відповідач не ухилявся від проведення судової експертизи, оскільки жодних повідомлень чи повісток від суду не отримував. Зазначає, що повістки поверталися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання», що не є доказом належного повідомлення сторони про час та місце проведення експертизи. Відповідач зазначає, що за його номерами телефону, які він надавав до суду жодної телефонограми не надходило.

Також вказує на те, що до експертної установи з метою проведення експертизи не з`являлася і позивач з дитиною, тому суди мали встановити і факт ухилення від проведення експертизи саме позивача. Посилається на те, що з`являвся до експертної установи, проте експертиза не була проведена у зв`язку із неможливістю посвідчити особу, оскільки його паспорт напередодні був викрадений.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу № 332/2901/15 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 25 грудня 2012 року Заводським ВД РАЦС Запорізького МУЮ шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано 25 грудня 2012 року, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено актовий запис № 84. Після розірвання шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_1 .

Оскільки дитина у позивача народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до спливу десяти місяців після припинення її шлюбу з ОСОБА_3 , при реєстрації народження дитини, її походження було визначено від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , і відомості про ОСОБА_3 , з яким позивач ОСОБА_1 раніше перебувала у зареєстрованому шлюбі, було внесено до актового запису про народження, як батька дитини.

У подальшому ОСОБА_3 оспорив своє батьківства у відношенні народженої дитини ОСОБА_1 та, згідно рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2015 року, яке набрало законної сили 11 червня 2015 року, його позовні вимоги задоволено та виключено з актового запису від 14 травня 2013 року № 203, вчиненого щодо ОСОБА_4 Заводським ВД РАЦС Запорізького МУЮ, відомості про те, що його батьком є ОСОБА_3 .

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження серії АМЕ 594400 від 03 грудня 2015 року вбачається, що відповідно до статті 133 СК України на підставі медичного свідоцтва про народження дитини від 29 квітня 2013 року № 790/862 та наявного актового запису про шлюб від 22 березня 2008 року № 55, актового запису про розірвання шлюбу від 25 грудня 2012 року № 84, зареєстрованих Заводським ВРАЦС РС Запорізького МУЮ, внесено дані щодо народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , батьком якого вказано ОСОБА_3 , матір`ю - ОСОБА_1 . Згідно змін, внесених до відомостей актового запису, 14 травня 2013 року при повторній видачі свідоцтва про народження дитини додано відмітку, що прізвище « ОСОБА_1 » змінено на підставі актового запису про розірвання шлюбу № 84 від 25 грудня 2012 року та додано відмітку, що за згодою матері дитині присвоєно прізвище « ОСОБА_4 ». Згодом, 03 липня 2015 року згідно рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2015 року з актового запису про народження дитини виключено відомості про батька, та відповідно до частини першої статті 135 СК України за заявою матері прізвище дитини « ОСОБА_4 » змінено на « ОСОБА_4 », по-батькові « ОСОБА_4 » змінено на « ОСОБА_4 », та внесено дані про батька дитини - ОСОБА_5 . Видано повторне свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 серії НОМЕР_3 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого повторно Заводським ВД РАЦС Запорізького МУЮ, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками в свідоцтві вказані: батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалами від 08 січня, 04 квітня та 12 липня 2016 року, 13 червня 2017 року у справі призначались молекулярно-генетичні експертизи (т. 1, а. с. 141-142, 215-216; т. 2, а. с. 24-25, 178-179), які були залишені без виконання, у зв`язку з неявкою ОСОБА_2 для відібрання біологічних зразків (т. 1, а. с. 154, 225; т. 2, а. с. 51, 214-215).

Установлено, що після повторного надходження справи на новий апеляційний розгляд, апеляційний суд ще тричі призначав у вказаній справі судову молекулярно-генетичну експертизу.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи задоволено; призначено у вказаній справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Запорізького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 19 А). Зобов`язано ОСОБА_2 з`явитись до зазначеного експертного закладу та надати необхідні зразки в порядку визначеного експертом. Роз`яснено сторонам наслідки ухилення від участі в експертизі.

У матеріалах справи міститься телефонограма від 31 серпня 2018 року, 12:51 год, якою апеляційний суд викликав ОСОБА_2 за № тел. НОМЕР_4 до Запорізького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 19 А). для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи (т. 3, а. с. 83).

03 вересня 2018 року апеляційним судом надіслано на дві адреси ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) ухвалу від 29 серпня 2018 року про призначення експертизи з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися на адресу суду без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 3 а.с. 93-94 та 98-99).

22 жовтня 2018 року у зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Запорізької області справу № 332/2901/15 передано до Запорізького апеляційного суду.

26 листопада 2018 року на адресу Запорізького апеляційного суду від Запорізького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи у зв`язку з неявкою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_4 до експертної установи.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи задоволено; призначено у вказаній справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Запорізького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 19 А). Зобов`язано ОСОБА_2 з`явитись до зазначеного експертного закладу та надати необхідні зразки в порядку визначеному експертом. Роз`яснено сторонам наслідки ухилення від участі в експертизі.

08 квітня 2019 року на адресу Запорізького апеляційного суду від Запорізького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи у зв`язку з неявкою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_4 до експертної установи.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи задоволено; призначено у вказаній справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунальної установи «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради (м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 30). Зобов`язано ОСОБА_2 з`явитись до зазначеного експертного закладу та надати необхідні зразки в порядку визначеного експертом. Роз`яснено сторонам наслідки ухилення від участі в експертизі.

17 травня 2019 року апеляційним судом надіслано на дві адреси ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ) ухвалу від 14 травня 2019 року про призначення експертизи з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися на адресу суду без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання». (т. 3 а.с 189-190 та 196-197).

19 липня 2019 року апеляційним судом повідомлено ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про обо`язок прибути до експертної установи 19 вересня 2019 року о 10:00 год листом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, який повернувся на адресу суду без вручення з відміткою «неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача» (т. 3 а.с. 214-215).

19 липня 2019 року таке ж повідомлення апеляційний суд направив ОСОБА_2 на іншу адресу: АДРЕСА_1, однак указаний лист повернувся без вручення з відміткою «адресат відсутній» (т. 3 а.с. 219-220).

12 серпня 2019 року апеляційним судом повідомлено ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 про обов`язок прибути до експертної установи 19 вересня 2019 року о 10:00 год листом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, який повернувся на адресу суду без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 3 а.с. 227, 231-232).

02 вересня 2019 року апеляційним судом повідомлено ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 про обов`язок прибути до експертної установи 19 вересня 2019 року о 10:00 год листом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, який повернувся на адресу суду без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 3 а.с. 233, 237-238).

На запит суду, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради повідомив, що ОСОБА_2 зареєстрований на АДРЕСА_1 (лист від 01 серпня 2019 року № 01-17102/4609).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частини друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано статтею 125 Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.

У роз`яснення, викладених у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01 січня 2004 року , суд має вирішувати відповідно до норм Сімейного кодексу, зокрема, частини другої статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства. Відповідно до пункту 9 указаної Постанови, питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. У разі, коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК України може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (в залежності від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України , суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

За клопотанням позивача ОСОБА_1 по справі неодноразово призначалась судово-генетична експертиза для вирішення питання, чи є відповідач ОСОБА_2 батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, судово-генетична експертиза не була проведена у зв`язку з неявкою ОСОБА_2 до експертної установи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 знав про наявність в суді цивільної справи щодо визнання його батьківства та призначення судово-генетичної експертизи, однак, ухилився від явки для її проведення і суду не надав будь-яких доказів неявки для проведення експертизи з поважних причин.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

При вирішенні спору, суд першої інстанції надав оцінку апеляційній скарзі ОСОБА_2 , яка була підписана ним особисто та подана на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя про відкриття провадження справі та визнав її належним та допустимим доказом.

Зі змісту указаної апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_1 не надано жодного доказу про будь-яке ухилення з його боку від реєстрації дитини. Зазначав, що він не знав про народження дитини та позивач не пропонувала йому подати заяву про визнання свого батьківства. Неможливість внесення до актового запису відомостей про батька дитини обгрунтував тим, що в графу «батько» був внесений ОСОБА_3 . Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначав, що наразі, коли ОСОБА_3 виключений з актового запису як батько дитини, він може подати заяву про визнання свого батьківства стосовно малолітнього ОСОБА_4 . Разом з тим, відповідач зазначив, що хоче вирішувати майнові та немайнові права малолітнього ОСОБА_4 , піклуватися про нього, має намір визначити його ім`я, оскільки при наданні дитині імені не була врахована його думка як батька, він має намір через органи опіки та піклування встановлювати графік побачень для себе та своїх батьків з сином та мати інші права стосовно його дитини.

Отже, відповідач особисто визнав своє батьківство стосовно малолітнього ОСОБА_4 і вказував на те, що має намір визначити місце проживання дитини разом із ним, оскільки інших дітей він не має, працює, тоді як мати дитини ОСОБА_1 не має самостійного заробітку, а тому дитина не може бути залишена з такою особою. Крім того, в своїй апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 також зазначав, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що її права не визнані, порушені чи підлягають захисту або він відмовляється подавати заяву про визнання себе батьком, а тому вважає, що в їх випадку взагалі відсутній спір про право.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що такий доказ підтверджує визнання відповідачем свого батьківства і викладені ним відомості засвідчують походження дитини саме від відповідача.

Оцінивши процесуальну поведінку відповідача ОСОБА_2 , суди дійшли висновку, що він навмисно ухилився від явки до суду та від проведення судово-генетичної експертизи, яка призначалась за клопотанням позивача саме для визнання факту батьківства або спростування цього факту. У той самий час, відповідач фактично визнав своє батьківство стосовно малолітньої дитини, що народилась у позивача ОСОБА_1 , про що ним особисто зазначено в тексті апеляційної скарги, поданої на ухвалу суду про відкриття провадження у справі.

Крім того, після повторного надходження справи на новий апеляційний розгляд, апеляційний суд ще тричі призначав у вказаній справі судову молекулярно-генетичну експертизу.

Під час нового апеляційного розгляду з липня 2018 року ні ОСОБА_2 ні його представник до грудня 2019 року до апеляційного суду для розгляду його ж апеляційної скарги жодного разу не з`явився. Знаючи, про розгляд справи судом, за його ж апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухилявся від отримання поштової кореспонденції з повідомленням як від суду так і від експертної установи. Свою адресу, виходячи з останньої його письмової заяви від 11 грудня 2019 року ОСОБА_2 не змінював, при цьому за вказані майже півтора роки 14 листів з повідомленням про час та місце судового засідання, з копіями ухвал про призначення експертизи повернулись до суду через «закінчення встановленого терміну зберігання».

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що не був належним чином повідомлений про час та місце проведення експертизи. Також вказував на те, що до експертної установи з метою проведення експертизи не з`являлася і позивач з дитиною, тому суди мали встановити і факт ухилення від проведення експертизи саме позивача. Посилався на те, що з`являвся до експертної установи, проте експертиза не була проведена у зв`язку із неможливістю посвідчити особу, оскільки його паспорт напередодні був викрадений.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 не зацікавлений у якнайшвидшому вирішення справи, оскільки його дії спрямовані не на захист порушеного права, а на затягування судового розгляду, на свідоме розуміння неможливості проведення судової експертизи без його фізичної участі, що порушує розумні строки розгляду справи та принцип рівності сторін та йде в розріз з інтересами малолітньої дитини.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2016 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук