№ 333/146/21

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 333/146/21

провадження № 61-8090св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Запорізька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції України в Запорізькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2021 року у складі судді Стоматова Е. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Запорізька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції України в Запорізькій області (далі - ГУ НП України в Запорізькій області), про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 06 жовтня 2016 року слідчим Вознесенівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження за №12016080060004722.

У вказаному кримінальному провадженні 17 листопада 2016 року йому повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

10 лютого 2017 змінено підозру та повідомлено про нову у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 191 КК України.

16 лютого 2017 року у кримінальному провадженні затверджено обвинувальний акт та його скеровано до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 191 КК України, та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень (справа №335/2108/17).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2017 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 191 КК України, та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 03 жовтня 2019 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року змінив у частині підстав виправдання з пункту 2 частини першої статті 373 на пункт 3 частини першої статті 373 КПК - за недоведеністю в діях ОСОБА_1 складу кримінальних правопорушень.

Постановою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Під час досудового розслідування відносно нього було застосовано заходи забезпечення кримінально провадження у вигляді відсторонення від посади.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2016 року задоволено клопотання слідчого та його було відсторонено від посади директора КП «Автогосподарство» ЗОР строком на 1 місяць. В подальшому строк відсторонення від посади неодноразово подовжувався. Фактично до виконання своїх службових обов`язків він повернувся з 21 квітня 2017 року.

За час відсторонення від посади йому не виплачувалася заробітна плата. Термін його відсторонення від посади склав 102 робочих дні.

Згідно довідки КП «Універс» ЗОР, яке є правонаступником КП «Автогосподарство» ЗОР, позивачу нараховані доходи: вересень 2016 року - заробітна плата 13 937,40 грн; жовтень 2016 року - заробітна плата 13 753,54 грн та премія 746,00 грн.

Кількість робочих днів у вересні 2016 року - 22, у жовтні 2016 року - 20. Середньоденна заробітна плата за вересень - жовтень 2016 року складає 677,07 грн (13 937,40 + 13 753,54 + 746,00) - (22 + 20) = 677,07.

Розмір майнової шкоди, що була спричинена у зв`язку із відстороненням позивача від посади, становить 69 061,14 грн. (677,07 грн х 102 дні = 69 061,14 грн).

Крім того, для захисту своїх прав у кримінальному провадженні 27 жовтня 2016 року позивач уклав договір із адвокатом Семеновим М. В. Загальна вартість наданих йому послуг з правничої допомоги склала 60 000 грн.

Надання правничої допомоги підтверджується відповідним договором від 27 жовтня 2016 року; додатковою угодою від 17 листопада 2016 року до нього; актами приймання-передачі послуг від 15 лютого 2017 року на суму 18 000 грн, 30 грудня 2017 року на суму 17 500 грн, 20 липня 2018 року на суму 1 500 грн, 07 червня 2019 року на суму 18 000 грн, 04 жовтня 2019 року на суму 2 000 грн, 27 квітня 2020 року на суму 1 500 грн; журналами судових засідань (підтверджують участь адвоката в судових засіданнях); іншими процесуальними документами та судовими рішеннями, в яких відображена, у тому числі, участь адвоката з представництва інтересів ОСОБА_1 .

Таким чином, загальна сума спричиненої ОСОБА_1 майнової шкоди становить 129 061,14 грн.

Щодо спричиненої моральної шкоди позивач вказував, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6 000 грн.

Про підозру йому було повідомлено 17 листопада 2016 року. Виправдувальний вирок відносно нього набрав сили 03 жовтня 2019 року. Таким чином, строк його знаходження під слідством та судом становить 34 місяці та 17 днів.

З урахуванням характеру спричинених йому моральних страждань при визначені розміру спричиненої моральної шкоди вважав, що суд має виходити із суми 18 000 грн за кожен місяць його знаходження під слідством та судом, застосувавши коефіцієнт 3 до розміру мінімальної заробітної плати (6 000 х 3 = 18 000).

Сума спричиненої моральної шкоди, що має бути стягнена на користь ОСОБА_1 становить 622 260 грн (18 000 грн х 34,17 місяців = 622 260 грн).

Вказував, що під час незаконного перебування під слідством та судом він весь цей час був вимушений переносити сильні душевні та психічні страждання. До початку розслідування у кримінальному провадженні він мав бездоганну репутацію. Інформацію про кримінальне провадження відносно нього було широко розповсюджено в інтернет-виданнях та соціальних мережах. Постійне розповсюдження такої інформації додатково тиснуло на нього, позбавляючи душевного спокою.

Крім того, 14 грудня 2016 року на підставі ухвали слідчого судді від 15 листопада 2016 року за адресою його проживання слідчим СВ Вознесенівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області проведено обшук. У якості понятих залучалися його сусіди, що також стало додатковою підставою для погіршення їх відношення до нього. Все це сприяло погіршенню його репутації серед сусідів та охолодженню відносин із ними, які не нормалізувалися до сьогодні.

Проведення досудового розслідування та подальший судовий розгляд став причиною кардинального погіршення його життєвого укладу та стану психічної рівноваги. Він почав погано спати вночі, постійно нервував та не міг зосередитися на простих життєвих речах. Був змушений постійно думати про свій захист, про несправедливість та надуманість пред`явленої йому підозри, про ті страшні наслідки для нього та його сім`ї, які могло спричинити визнання судом його винним у пред`явленому обвинуваченні.

Все це дуже психологічно пригнічувало як його, так і його сім`ю. Його син - ОСОБА_2 , також був працівником КП «Автогосподарство» ЗОР. Факт кримінального переслідування ОСОБА_1 дуже сильно відображався на його взаємовідносинах із колегами по роботі, що додатково спричиняло душевні страждання, викликані хвилюваннями за свого сина. Всі ці обставини достатньою мірою обґрунтовують розмір моральної шкоди, що має бути стягнена на його користь.

Враховуючи вищевикладене просив суд стягнути з державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 622 260,00 грн та відшкодування майнової шкоди 129 061,14 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди в розмірі 129 061,14 грн та моральної шкоди в розмірі 207 400,00 грн.

Стягнуто з Державної казначейської служби в дохід держави 3 364,61 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантований державою, на користь позивача становить 207 400 грн, доказів наявності обставин, які б були підставами для визначення розміру моральної шкоди у більшому розмірі, позивачем не надано.

Також місцевий суд погодився із доводами позивача про наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди, яка спричинена відстороненням від посади, та сум, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби у Запорізькій області задоволено частково.

Апеляційну скаргу суду Запорізької обласної прокуратури в особі керівника Приходько В. задоволено.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2021 року у цій справі в частині відшкодування майнової шкоди змінено.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 67 248,60 грн.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції невірно визначений розмір втраченого заробітку позивача у зв`язку із відстороненням від посади у період з 21 листопада 2016 року по 20 квітня 2017 року.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості та доведеності витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні.

Залишаючи в іншій частині рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд виходив із того, що таке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2023 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, провадження № 14-92цс19, 23 липня 2018 року у справі № 753/3064/17-ц, провадження № 61-8333св18, від 26 вересня 2018 року у справі № 700/304/16-ц, провадження № 61-25097св18, від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, провадження № 61-7053зпв18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що зі змісту позовної заяви вбачається, що шкоду позивачу завдано працівниками поліції та прокуратури, натомість ГУ НП в Запорізькій області та Запорізьку обласну прокуратуру позивачем визначено третіми особами. При цьому Державна казначейська служба України жодним чином не порушувала прав ОСОБА_1 .

Також посилається на те, що встановлення розміру грошових коштів, втрачених громадянами внаслідок незаконних дій органів поліції та прокуратури, віднесено до компетенції цих органів, а не суду, тому вимоги про стягнення майнової шкоди не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, вказує, що позивачем не підтверджено належними доказами спричинення йому моральної шкоди й, відповідно, відсутні підстави для стягнення на його користь 207 400 грн.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України від ГУ ПН в Запорізькій області, у якому вказано, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, тому наявні підстави для задоволення касаційної скарги Державної казначейської служби України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 листопада 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.

10 лютого 2017 року змінено підозру та повідомлено про нову у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 191 КК України.

21 листопада 2016 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

21 листопада 2016 року, 22 грудня 2016 року, 16 січня 2017 року ухвалами слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 відсторонено від посади директора КП «Автогосподарство» ЗОР строком на 1місяць.

16 лютого 2017 року у кримінальному провадженні № 12016080060004722 затверджено обвинувальний акт та його скеровано до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

20 лютого 2017 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 відсторонено від посади директора КП «Автогосподарство» ЗОР строком на 2 місяця.

29 грудня 2017 року вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 191 КК України, та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2017 року скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

06 червня 2019 року вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 191 КК України, та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 03 жовтня 2019 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 змінив у частині підстав виправдання з пункту 2 частини першої статті 373 на пункту 3 частини першої статті 373 КПК, оскільки не доведено, що в його діяннях є склади кримінальних правопорушень.

Постановою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Період перебування позивача під кримінальним переслідуванням становить з 17 листопада 2016 року (дата повідомлення про підозру) по 03 жовтня 2019 року (набрання законної сили виправдувального рішення), що загалом складає 34 повних місяців та 17 днів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктами першим, п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Судами встановлено, що позивач перебував під слідством та судом з 17 листопада 2016 року (повідомлено про підозру) по 03 жовтня 2019 року, тобто протягом 34 місяців та 17 днів.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що за обставинами вказаної справи, наявні передбачені законом підстави, які дають позивачу право на відшкодування спричиненої йому моральної шкоди, а тому правомірно стягнуто на користь останнього 207 400 грн.

При цьому колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що місцевий суд при визначені середньоденної заробітної плати позивача неправомірно врахував премію до свята у розмірі 746 грн, що вплинуло на неправильне обрахування майнової шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, у зв`язку із відстороненням його від посади.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що встановлення розміру грошових коштів, втрачених громадянами внаслідок незаконних дій органів поліції та прокуратури, віднесено до компетенції цих органів, а не суду з огляду на таке.

Чинним законодавством визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

За змістом положень частини першої статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (також Закон № 266/94-ВР) розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Таким чином, суди правильно встановили, що за захистом свого порушеного права позивач звернувся у порядку цивільного судочинства із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та обґрунтовано розглянули спір у порядку цивільного судочинства.

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач мав визначити ГУ НП в Запорізькій області та Запорізьку обласну прокуратуру відповідачами в справі, оскільки вказані органи залучені до участі у справі в якості третьої особи, в повній мірі користувалися усіма процесуальними правами, зокрема подавали відзиви на позовну заяву, апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, відзив на касаційну скаргу, їх представники брали участь у судових засіданнях, а тому не залучення вказаних органів для участі у справі саме в якості відповідачів у цій справі не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Посилання Державної казначейської служби України у касаційній скарзі на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2021 року у незміненій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта