№ 333/874/19

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 333/874/19

провадження № 61-2454св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 жовтня 2019 року у складі судді Дмитрієвої М. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 січня

2020 рокуу складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 29 червня 2018 року, приблизно о 19 год 50 хв, на автодорозі «Бориспіль - Дніпро - Запоріжжя - Маріуполь» поблизу села Григорівське Оріхівського району Запорізької області сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля ВАЗ 2101, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 , та автомобіля TOYOTA Solara, державний реєстраційний знак НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_2 .

ОСОБА_5 вказувала, що під час настання ДТП вона була пасажиром автомобіля ВАЗ 2101, а її син ОСОБА_3 - водієм цього ж автомобіля.

Позивач зазначала, що в результаті ДТП вона отримала тілесні ушкодження

у вигляді закритого осколкового перелому тіла, шейки лівої лопатки із закритий перелом зі зміщенням, хронічний бронхіт (фаза загострення), які за висновком експерта є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості, які потягли за собою довготривалий розлад здоров`я.

За наслідками отриманих травм вона була непрацездатна у період з 29 червня 2018 року до 05 жовтня 2018 року.

З метою лікування та відновлення фізичного стану нею були придбані ліки на загальну суму 18 837,35 грн та комплект для остеосинтезу лопатки вартістю 15 390,00 грн.

Крім того, позивач зазначала, що у результаті ДТП вона зазнала моральних страждань, які полягають у тому, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень тривалий час відчувала фізичний біль, у зв`язку з лікування не могла перебувати зі своєю родиною, допомагати своїй матері у побуті. Без сторонньої допомоги позивач не мала можливості самостійно забезпечувати себе у побутових потребах.

ДТП, що сталась, викликала у неї страх за своє життя та сім`ю, побоювання за неможливість відновлення фізичного стану, повернення до звичайного способу життя. На теперішній час вона втратила можливість продовжувати звичайний для себе спосіб життя.

ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь вартість придбаних на лікування ліків у розмірі 18 837,35 грн, вартість комплекту остеосинтезу лопатки у розмірі 15 390,00 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 21 травня 2019 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 жовтня

2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від

13 січня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії

ОСОБА_2 не знаходились у причинному зв`язку із подією ДТП. Тому підстав для відповідальності за завдану позивачу шкоду саме ОСОБА_2 немає.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 подала старшому слідчому СВ Оріхівського ВП Пологівського відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області капітану поліції Царегородцеву С. І. заяву, в якій вона вказувала про те, що не має претензій до ОСОБА_3 . Притягати його до кримінальної відповідальності не бажає, оскільки він є її сином.

Відповідно до статті 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Таким чином, спільною є шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Оскільки у змісті постанови слідчого про закриття кримінального провадження зазначено, що у висновку експерта від 25 жовтня 2018 року № 9-649 вказано, що дії ОСОБА_2 не знаходилися у причинному зв`язку із подією ДТП, то підстав для відповідальності за завдану шкоду саме нею немає.

Заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Враховуючи, що дії ОСОБА_2 не мають протиправного характеру, апеляційний суд вважав відсутніми підстави для відшкодування моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди попередніх інстанцій визначили, що спірні правовідносини врегульовано статтями 1167 1187 ЦК України. Таким чином, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у володільця джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності його вини. Володілець джерела підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є володільцем джерела підвищеної небезпеки. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Особливість відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, полягає в тому, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від своєї вини. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Проте суди зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні ;

шкода, спричинена позивачу внаслідок настання ДТП, була завдана за участі автомобіля (джерела підвищеної небезпеки), яким володіла (керувала) відповідач, що підтверджується постановою слідчого про закриття кримінального провадження № 12018080310000456, постановою судді Пологівського районного суду Запорізької області у справі про адміністративне правопорушення від 18 березня 2019 року № 324/385/19 та не заперечувалось відповідачем. ОСОБА_2 не довела існування обставин завдання шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (позивача), що могло бути підставою для звільнення її від відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Закриття кримінального провадження у зв`язку із не встановленням вини відповідача не звільняє її від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки у межах цивільно-правової відповідальності. Коли шкода пасажиру завдана внаслідок настання ДТП, наявність вини водія не має значення, оскільки відповідач керувала автомобілем, який є джерелом підвищеної небезпеки;

у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України). Відсутність претензій позивача до сина (не пред'явлення до нього позову про відшкодування заподіяної шкоди) не позбавляє її права пред'явити позов до ОСОБА_2 як володільця джерела підвищеної небезпеки. Крім того, суди не врахували, що відповідач та син позивача не вчиняли спільних дії, оскільки керували не одним, а кожен окремо, своїм транспортним засобом. Таким чином, відмова у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача претензій до сина з приводу наслідків ДТП є безпідставною;

особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, повинна нести відповідальність за моральну шкоду, завдану такими джерелом, незалежно від наявності її вини.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року касаційне провадження у справі поновлено та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

В ухвалі Верховного Суду від 06 лютого 2020 року вказано, що ця справа за ціною позову відповідно до положень пункту 1 частини шостої, частини дев`ятої статті 19 ЦПК України є малозначною. Проте в касаційній скарзі містяться доводи про те, що суди попередніх інстанцій при застосуванні до спірних правовідносин положень статей 1167 1187 1888 ЦК України не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 11/13437/15-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 461/11814/14-ц та від 18 жовтня 2019 року у справі № 352/342/17. Аналіз змісту зазначених постанов Верховного Суду і оскаржених судових рішень свідчить про неоднакове застосування судами положень наведених норм матеріального права. Тому суд дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з чим є підстави, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження у цій справі, яка за ціною позову є малозначною.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 29 червня 2018 року, о 19 год 50 хв, на автошляху сполученням «Бориспіль - Дніпро - Запоріжжя - Маріуполь», поблизу села Григорівське Оріхівського району Запорізької області сталась ДТП за участю автомобіля ВАЗ 2101, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 , та автомобіля TOYOTA Solara, державний реєстраційний знак

НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_2 .

У результаті настання ДТП водії автомобілів та пасажири автомобіля ВАЗ 2101 отримали тілесні ушкодження.

У момент настання ДТП в автомобілі ВАЗ 2101, державний реєстраційний знак

НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 як пасажир перебувала і ОСОБА_1 .

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 9876 відділення травматології Комунальної установи «МКЛЕ та ШМД м. Запоріжжя»

у період з 29 червня 2018 року до 13 липня 2018 року ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з діагнозом: «Закритий осколковий перелом тіла, шейки лівої лопатки зі зміщенням фрагментів, АГ 11 ст., 2 ст., група ВДР. Хронічний бронхіт, фаза загострення».

Згідно з висновком експерта за наслідками проведення судово - медичної експертизи ОСОБА_1 від 25 серпня 2018 року № 1014 встановлено, що закритий уламковий перелом шийки та тіла лівої лопатки зі зміщенням кісткових фрагментів у ОСОБА_1 кваліфікується як тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості, що не було небезпечним для життя в момент його спричинення, але потягло за собою довготривалий розлад здоров`я, більш як 21 день. Дані ушкодження утворилися від дії тупих предметів та могли з`явитись у результаті ударів об виступаючі предмети всередині салону автомобіля в умовах дорожньо-транспортної пригоди на яку вказує освідувана. Давність утворення тілесних ушкоджень не суперечить строку, вказаному освідуваною особою. ОСОБА_1 спричинено не менше однієї ударно-травматичної дії. Сила удару достатня для спричинення ОСОБА_1 тілесного ушкодження.

Постановою старшого слідчого СВ Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУ НП

в Запорізькій області від 07 лютого 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080310000456 від 30 серпня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, закрито за відсутністю у діях відповідача складу кримінального правопорушення. Виділено матеріали для направлення до патрульної поліції міста Запоріжжя щодо вирішення питання про притягнення водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності на підставі статті 124 КУпАП.

За змістом постанови слідчого про закриття кримінального провадження від

07 лютого 2019 року згідно з висновком експерта від 25 жовтня 2018 року

№ 9-649 за варіантом показань потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_1 ,

ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_8 у ДТП водій автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог пункту 12.3 та розділу 34 (дорожня розмітка 1.1) Правил дорожнього руху. У цій ДТП водій автомобіля TOYOTA Solara, реєстраційний номер НОМЕР_3 ,

ОСОБА_2 повинна була діяти відповідно до вимог пункту 10.1 та розділу 34 (дорожня розмітка 1.1) Правил дорожнього руху. Якщо швидкість руху автомобіля TOYOTA Solara, реєстраційний номер НОМЕР_3 , становила 120 км/год, то водій ОСОБА_2 повинна була діяти відповідно до вимог підпунктів «г» пункту 12.6, «б» пункту 12.9 Правил дорожнього руху. В даній ДТП в діях водія автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам пункту 12.3 та розділу 34 (дорожня розмітка 1.1) Правил дорожнього руху. Невідповідність дій водія ОСОБА_3 вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв`язку з подією ДТП. З урахуванням наданих даних, у цій ДТП в діях водія автомобіля TOYOTA Solara, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , вбачаються невідповідності вимогам розділу 34 (дорожня розмітка 1.1) Правил дорожнього руху, що не знаходяться в причинному подією ДТП. У випадку швидкості вказаного автомобіля приблизно 120 км/год, вбачаються також невідповідності підпунктам вимог підпунктів «г» пункту 12.6, «б» пункту 12.9 Правил дорожнього руху. У даній ДТП водій автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути зіткнення транспортних засобів при своєчасному застосуванні заходів, направлених на зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу.

Постановою Пологівського районного суду Запорізької області від 18 березня 2019 року в справі № 324/385/19 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що:

«на думку суду першої інстанції, частину другу статті 1188 ЦК України можна застосувати за сукупності таких обставин: 1) потерпілим є третя особа; 2) шкода завдана потерпілому внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки; 3) «не встановлена вина жодної з осіб, які завдали такої шкоди» (якщо ж вина завдавача шкоди доведена, то відповідальність за останню відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України не можна покласти на ту особу, вина якої у завданні шкоди відсутня).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такий висновок суду першої інстанції є неточним. Внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкода може бути завдана як власникам (володільцям), наприклад, транспортних засобів, так і третім особам, зокрема пасажирам, пішоходам. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені у частині першій статті 1188 ЦК України, а особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, - частиною другою цієї статті. Приписи останньої та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV застосовні у тому разі, якщо декілька осіб є саме відповідальними за завдану шкоду, тобто якщо вони спільними неправомірними діями чи бездіяльністю її завдали. За таких умов не має значення вина кожного з них у завданні шкоди. Останню вони зобов`язані відшкодувати у відповідній пропорції незалежно від вини.

Отже, припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

[...]

Суди обох інстанцій по суті правильно вважали, що приписи частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV незастосовні у цій справі. Водій автомобіля, у якому знаходилась позивачка, - хоч і став учасником ДТП, але його поведінка, як встановив апеляційний суд, не була протиправною. Тому не можна вважати, що він спільно зі страхувальником завдав позивачці шкоду. Підстава для його солідарної відповідальності зі страхувальником перед потерпілою незалежно від їхньої вини відсутня».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що:

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на аргументацію її постанови у цій справі висновки про застосування частини другої статті 1188 ЦК України, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17, потребують конкретизації таким чином:

За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний не тоді, коли встановлена вина кожного з власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі (тобто не тоді, коли встановлено невжиття залежних від цих власників (володільців) заходів для запобігання заподіянню такої шкоди), а тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі). Встановлення неправомірності діяння кожного з власників (володільців), які спільно завдали шкоди третій особі внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, достатньо для покладення на цих власників (володільців) солідарного обов`язку з відшкодування шкоди.

За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

не встановлено, що водій ОСОБА_2 мала станом на час ДТП чинний договір страхування. Про ці обставини ОСОБА_2 ані суд, ані потерпілій ОСОБА_1 не повідомила;

суди попередніх інстанцій врахували, що частина друга статті 1188 ЦК України застосована за таких умов: відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі);

суди встановили, що згідно з змістом постанови слідчого про закриття кримінального провадження у висновку експерта від 25 жовтня 2018 року

№ 9-649 дії ОСОБА_2 не знаходилися у причинному зв`язку із подією ДТП; у постанові слідчого про закриття кримінального провадження від 07 лютого

2019 року зазначено, що невідповідність дій водія ОСОБА_3 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв`язку з подією цієї ДТП;

встановивши, що дії ОСОБА_2 не знаходилися у причинному зв`язку із подією ДТП, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення майнової та моральної шкоди із ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук