Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 334/2492/21
провадження № 61-5427св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач, відповідач за об`єднаним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач, позивач за об`єднаним позовом - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про відновлення залишку коштів на рахунку і зупинення нарахування штрафних санкцій, посилаючись на те, що 07 липня 2010 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, за умовами якого їй було відкрито картковий рахунок та видано відповідну кредитну картку з кредитним лімітом. З 07 липня 2010 року вона користувалася кредитною карткою № НОМЕР_1 та добросовісно виконувала умови кредитного договору, однак 29 грудня 2018 року ОСОБА_2 викрав у неї мобільний телефон з сім-картою за номером НОМЕР_2 , який був закріплений за її кредитною карткою, і шляхом підбору ПІН-коду до кредитної картки, скориставшись функцією «зняття грошей без картки», здійснив операцію з отримання готівкових коштів у розмірі 800 грн. В подальшому ОСОБА_2 збільшив кредитній ліміт за її кредитною карткою та перерахував грошові кошти на загальну суму 28 976,28 грн. Вказані обставини підтверджені вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року у справі № 180/1367/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 01 січня 2019 року вона звернулася до банку на гарячу лінію 3700 та повідомила про порушення її прав, однак у відповідь отримала вимоги про необхідність погашення заборгованості. Крім того, 22 серпня 2019 року вона направила до банку письмове звернення з вимогою припинити нарахування відсотків та штрафних санкцій за кредитним договором, а також - відновлення балансу на її картковому рахунку, який був до вчинення протиправних дій ОСОБА_2 , однак у відповідь отримала відмову. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування відсотків, пені, щомісячних платежів та інших штрафних санкцій за користування використаним кредитним лімітом, що утворилися внаслідок проведення фінансових операцій (транзакцій) з 29 по 31 грудня 2018 року за картковим рахунком № НОМЕР_1 та всіма додатковими рахунками за договором від 07 липня 2010 року, укладеним між нею і АТ КБ «ПриватБанк»; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» скасувати нараховані з 29 грудня 2018 року по день винесення рішення суду відсотки, пеню, щомісячні платежі та інші штрафні санкції за користування використаним кредитним лімітом, що утворився внаслідок проведення фінансових операцій (транзакцій) з 29 по 31 грудня 2018 року за картковим рахунком № НОМЕР_1 та всіма додатковими рахунками за угодою за договором від 07 липня 2010 року, укладеним між нею і АТ КБ «ПриватБанк»; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 та всіма додатковими рахунками за договором від 07 липня 2010 року, укладеним між нею і АТ КБ «ПриватБанк», до того стану, в якому він був перед виконанням фінансових операцій 29 грудня 2018 року, тобто станом на 18 год 00 хв. 29 грудня 2018 року, врахувавши здійснені нею оплати.
У відзиві на позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» заперечило проти позову ОСОБА_1 та просило відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що відповідальність за здійснення банківських операцій з переказу коштів повністю покладається на позивача, так як будь-які операції з переказу коштів з картки є неможливими без надання згоди/підтвердження клієнта на проведення цього переказу в дистанційному режимі за допомогою одноразового паролю (ОТП-паролю), який надсилається банком за допомогою СМС-повідомлення на фінансовий телефон клієнта. ОСОБА_1 не дотрималася вимог пунктів 1, 2, 6 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705), згідно з якими користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН-код та інші засоби, які дають змогу користуватися ним. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
У березні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 07 липня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н, підтвердивши свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила) та Тарифами банку складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. Цією заявою ОСОБА_1 підтвердила, що вона була повністю поінформована про умови кредитування, які були надані їй в письмовій формі. При укладенні договору сторони керувалися положеннями частини першої статті 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а при встановленні та зміні кредитного ліміту банк керувався підпунктом 2.1.1.2.3 Умов та Правил, за яким споживач при укладанні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою банку. Згідно з підпунктом 2.1.1.2.12 Умов та Правил в редакції, що почала діяти з 01 березня 2019 року, сторони дійшли згоди, що починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань з погашення кредиту клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми не повернутого кредиту, які у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 процентів для картки «Універсальна», 84,0 проценти для картки «Універсальна голд». Банк виконав свої зобов`язання у повному обсязі, надавши споживачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, однак у процесі користування кредитними коштами ОСОБА_1 своєчасно не сплатила грошові кошти на погашення заборгованості, у зв`язку з чим станом на 16 березня 2021 року в неї утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 56 445,24 грн, з яких: 42 458,26 грн - тіло кредиту, 13 986,98 грн - проценти. Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 липня 2021 року об`єднано в одне провадження справу № 334/2492/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відновлення залишку коштів на рахунку і зупинення нарахування штрафних санкцій та справу № 180/678/21 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, справам присвоєно єдиний номер 334/2492/21.
Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 13 грудня 2021 року у складі судді Філіпової І. М. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 07 липня 2010 року в розмірі 56 445,24 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в період з 29 грудня 2018 року по 01 січня 2019 року ОСОБА_1 не здійснила жодних дій для повідомлення банку та органів поліції про крадіжку її мобільного телефону, достовірно знаючи, що у вказаному телефоні встановлений мобільний додаток «Приват24». Посилання ОСОБА_1 на те, що ці дні були передсвятковими та установи банку вже були закриті, не заслуговують на увагу, оскільки у святковий день 01 січня 2019 року в неї не було жодних перешкод для виклику поліції та повідомлення банку про крадіжку. Її свідомий вибір не повідомляти про крадіжку телефону 29 грудня 2018 року, пояснення про її незнання, що за допомогою мобільного телефону можливо змінити кредитний ліміт та зняти кошти з картки, факт перевірки балансу на карті лише 01 січня 2019 року, незважаючи на надходження повідомлень із сайтів про вчинення покупок, які вона не здійснювала, свідчать про те, що ОСОБА_1 не вжила необхідних заходів, передбачених Умовами та Правилами у випадку крадіжки телефону, вчасно не проінформувала банк, а також правоохоронні органи про крадіжку мобільного телефону. Тому до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, тобто ОСОБА_1 . Судом також враховано, що ОСОБА_1 достовірно відома особа, яка незаконним шляхом заволоділа коштами з її кредитної картки, оскільки вказана обставина встановлена вироком суду. При цьому ні під час кримінального провадження, ні в порядку цивільного судочинства вона не зверталася до суду з відповідною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування завданих збитків, мотивуючи вказані обставини тим, що ОСОБА_2 не має коштів та її звернення до нього з позовом є недоцільним. Оскільки переказ грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбувся внаслідок її необачної поведінки, так як саме її бездіяльність в період з 29 грудня 2018 року по 01 січня 2019 року призвела до незаконного використання інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не надання нею належних та допустимих доказів на підтвердження порушення банком правил проведення розрахункових операцій у процесі переказу грошових коштів з її карткового рахунку, то в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відновлення залишку коштів на рахунку і зупинення нарахування штрафних санкцій необхідно відмовити у повному обсязі. Разом з тим, задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд виходив з того, що між сторонами відсутній спір щодо умов кредитного договору, а також щодо розміру заборгованості.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 13 грудня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 та позов АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 було здійснено встановленою вироком суду особою, при цьому у вироку не йдеться про будь-яку недбалість або грубу необережність потерпілої ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» не довело вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою. Виявивши безпідставне списання коштів, ОСОБА_1 невідкладно повідомила про це банк одразу після того, як сама усвідомила наслідки втрати мобільного телефону. При цьому платіжна картка зберігалася в неї та не вибувала з її володіння. Однак суд вважав неможливим задоволення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відновлення залишку коштів на рахунку і зупинення нарахування штрафних санкцій, так як ОСОБА_1 продовжувала тривалий час користуватися платіжною карткою, використовувала кредитний ліміт та має заборгованість за тілом кредиту, яка перевищує розмір несанкціонованого списання. Тому поновлення прав ОСОБА_1 у заявлений нею спосіб є неефективним та неможливим. Крім того, висновки місцевого суду про відсутність між сторонами спору щодо умов кредитного договору, а також щодо розміру заборгованості суперечать фактичним обставинам та матеріалам справи, так як ОСОБА_1 заперечувала проти позову банку, посилалася не лише на відсутність заборгованості, яка виникла внаслідок несанкціонованого списання коштів, а й на незаконне нарахування відсотків на цю суму. Ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, апеляційний суд виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на підтвердження того, що споживач під особистий підпис погодилася з Умовами та Правилами, а також Тарифами банку. Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 07 липня 2010 року не містить відомостей про те, яку саме картку бажала отримати споживач та на яких умовах існуватиме кредитний договір. У зв`язку із встановленням відсутності узгодженого усіма сторонами договору від 07 липня 2010 року б/н або договору приєднання, укладених між банком та споживачем, неможливим та безпідставним є і нарахування банком споживачу зазначених у позові, процентів. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Крім того, з наданого банком розрахунку вбачається, що до нього включені грошові кошти, які були вилучені шляхом злочинних дій, а надана банком довідка про рух коштів на рахунку ОСОБА_1 свідчить про те, що заборгованість за тілом кредиту виникла з урахуванням того, що списання коштів відбувалося поза волею позичальника в автоматичному режимі. Тому надані банком відомості не дозволяють виокремити ті грошові кошти, які були отримані позичальником, та ті, які списувалися поза волею позичальника за рахунок кредитного ліміту.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
17 червня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні його позову і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18 та не звернув увагу на те, що користування фінансовим телефоном іншою особою та подальше здійснення цією іншою особою переказів грошових коштів з карткового рахунку відбулося внаслідок необачної поведінки клієнта банка, тобто ОСОБА_1 . Також апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, якими підтверджується користування ОСОБА_1 платіжною карткою № НОМЕР_1 , виданою банком. Крім того, під час розгляду цієї справи сторони не заперечували факт укладення кредитного договору від 07 липня 2010 року шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви б/н, в якій вона погодилася з Умовами та Правилами і Тарифами банку. Ці обставини також були встановлені вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року у справі № 180/1367/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 186 КК України, і рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2020 року у справі № 180/949/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Запоріжжя.
08 серпня 2022 року справа № 334/2492/21надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відновлення залишку коштів на рахунку і зупинення нарахування штрафних санкційне оскаржується, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») з метою отримання банківських послуг, на підтвердження чого банком надано анкету-заяву ОСОБА_1 від 07 липня 2010 року про приєднання до Умов та Правил. У вказаній анкеті-заяві відсутні умови договору про розмір тіла кредиту, процентну ставку та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, проте зазначено, що ОСОБА_1 згідна з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами і Тарифами банку.
14 червня 2018 року було змінено найменування банку з ПАТ КБ «Приватбанк» на АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується статутом банку.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви, банк також надав Тарифи банку, Витяг з Умов та Правил, виписку по рахунку, довідку про отримання кредитних карток, довідку про зміну умов кредитування та розрахунок заборгованості.
22 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» із заявою, в якій вказала, що 29 грудня 2018 року в неї було викрадено мобільний телефон із встановленим мобільним додатком «Приват24». ОСОБА_2 зняв її власні кошти в розмірі 800 грн, перерахував 1 000 грн на іншу картку ПриватБанку, 29-31 грудня 2018 року встановив на картці новий кредитний ліміт, перерахував 27 102 грн на свою картку та сплатив 1 037,09 грн відсотків. Вона зверталася до банку з проханням повернути кошти, але їй відмовили. Просила не нараховувати їй відсотки по картці, а також скасувати вже нараховані відсотки та повернути кошти в розмірі 1 000 гривень та 27 102 грн.
Листом АТ КБ «Приватбанк» від 28 серпня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні запиту щодо припинення нарахування відсотків за кредитом, скасування нарахованих відсотків та роз`яснено про необхідність здійснювати погашення заборгованості у відповідності до умов укладеного договору.
Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року у справі №180/1367/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 186 КК України, встановлено, що 29 грудня 2018 року у другій половині дня, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 у невстановленому місці отримав від свого знайомого ОСОБА_3 знайдений останнім мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxy J7» (SM-J700HZDDSEK), який належить ОСОБА_1 . Під час вивчення функціональних можливостей даного телефону ОСОБА_2 встановив, що номер терміналу сім-карти НОМЕР_2 , яка міститься в мобільному телефоні марки «Samsung» моделі «Galaxy J7» (SM-J700HZDDSEK), закріплений за клієнтською банківською кредитною карткою ОСОБА_1 , внаслідок чого у ОСОБА_2 раптово виник умисел на таємне викрадення грошових коштів з цієї кредитної картки за допомогою вищевказаного мобільного телефону. Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, ОСОБА_2 29 грудня 2018 року у другій половині дня, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, використовуючи знайдений ОСОБА_3 мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxy J7» (SM-J700HZDDSEK), через банкомат банку АТ КБ «ПриватБанк», розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Марганець, вулиця Свердлова, будинок 6, за допомогою функції «зняття грошей без карти» шляхом підбору ПІН-коду, з банківської кредитної картки «Універсальна Gold» № НОМЕР_1 , зареєстрованої на ім`я ОСОБА_1 , здійснив операцію з отримання готівкою грошових коштів у сумі 800 грн, тобто умисно таємно, повторно, з корисливих мотивів викрав вищевказані грошові кошти. Не зупиняючись на скоєному, продовжуючи свою злочинну діяльність, діючи з єдиним умислом, використовуючи вищевказаний мобільний телефон, за допомогою мобільного додатку системи дистанційного банківського обслуговування «Приват24», ОСОБА_2 , в період 29-31 грудня 2018 року, діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, при невстановлених обставинах збільшив кредитний ліміт вищезазначеної кредитної картки «Універсальна Gold» спочатку до 8 000 грн та вдруге - до 25 000 грн, з якої перерахував грошові кошти в сумі 1 000 грн на банківську картку банку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_3 , зареєстровану на ім`я ОСОБА_4 , та грошові кошти загальною сумою 26 170 грн - на власну банківську картку банку ПАТ «Альфа-банк» № НОМЕР_4 , тобто умисно таємно, повторно, з корисливих мотивів викрав вищевказані грошові кошти, спричинивши матеріальну шкоду ОСОБА_1 на загальну суму - 27 970 грн, та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2020 року у справі № 180/949/20 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 16 березня 2021 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 56 445,24 грн, з яких: 42 458,26 грн - тіло кредиту, 13 986,98 грн - проценти.
За письмовими поясненнями АТ КБ «Приватбанк» зміни ПІН-коду кредитної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 не було, 29 грудня 2018 року о 18 год. 14 хв. відбулася зміна пароля до акаунта «Приват24». Доступ до «Приват24» відновлено за допомогою ПІН-коду картки № НОМЕР_5 , треті особи його знали.
З пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційним судом встановлено, що 28 грудня 2018 року вона виявила крадіжку її мобільного телефону, в якому був встановлений мобільний додаток «Приват24». Оскільки вказана обставина відбулася напередодні нового року, то ні до банку, ні в поліцію вона не зверталася, а лише 01 січня 2019 року в банкоматі перевірила стан рахунку та виявила, що сторонньою особою з її кредитної картки були зняті грошові кошти. Після цього ОСОБА_1 звернулася до поліції з повідомленням про викрадення мобільного телефона та повідомила АТ КБ «ПриватБанк» про вказані обставини.
Статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу. Електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ. Переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов`язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів. Отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Згідно з пунктом 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи. Представник користувача має право отримати електронний платіжний засіб за довіреністю, що видана користувачем та посвідчена у встановленому законодавством порядку. У такому разі банк не несе відповідальності за проведення операцій з використанням такого електронного платіжного засобу, виданого представнику за довіреністю.
Пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Згідно з пунктом 2 Розділу VI Положення № 705 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу. Емітент під час видачі електронного платіжного засобу за наявності можливості змінити ПІН користувачем зобов`язаний проінформувати користувача про це право та запропонувати змінити ПІН. Користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: 1) повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; 2) забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; 3) реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку; 4) Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
Згідно з пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Зазначені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 210/1242/18, на яку послався апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні, а також - в постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, правильно застосувавши вищевказані норми права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 липня 2010 року в розмірі 56 445,24 грн, оскільки ця заборгованість виникла внаслідок необачної поведінки ОСОБА_1 , так як саме її бездіяльність в період з 29 грудня 2018 року по 01 січня 2019 року призвела до незаконного використання інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції за її кредитною карткою № НОМЕР_1 . При цьому місцевий суд правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не вжила необхідних заходів, передбачених Умовами та Правилами, у випадку крадіжки її телефона, вчасно не проінформувала банк та правоохоронні органи про крадіжку, у зв`язку з чим саме вона має нести відповідальність за здійснення операцій за її електронним платіжним засобом. Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що між сторонами відсутній спір щодо умов кредитного договору і що ОСОБА_1 не заперечувала розмір вищевказаної заборгованості, а посилалася лише на те, що вказана заборгованість виникла внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 .
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд застосував правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, в якій зазначено, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і Витяг з Умов та Правил, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Однак апеляційним судом неправильно застосовано вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, так як, на відміну від справи № 342/180/17, в цій справі від ОСОБА_1 не надходило заперечень щодо непогодження між сторонами наданих банком Умов та Правил.
При цьому апеляційний суд залишив поза увагою те, що сторони не заперечували факт укладення кредитного договору від 07 липня 2010 року шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви б/н, в якій вона погодилася з Умовами та Правилами і Тарифами банку. Ці обставини також були встановлені вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року у справі № 180/1367/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 186 КК України, і рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2020 року у справі № 180/949/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним. Також ОСОБА_1 не заперечувала, що вона з 07 липня 2010 року до 29 грудня 2018 року виконувала умови кредитного договору і після викрадення в неї мобільного телефону продовжувала користуватися кредитною карткою № НОМЕР_1 .
Тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» з тих підстав, що банк не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 під особистий підпис погодилася з Умовами та Правилами і Тарифами банку, є безпідставним. Крім того, апеляційний суд не спростував тих обставин, що в період з 29 грудня 2018 року по 01 січня 2019 року ОСОБА_1 не здійснила жодних дій для повідомлення банку та органів поліції про крадіжку її мобільного телефону, достовірно знаючи, що у вказаному телефоні встановлений мобільний додаток «Приват24». За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 лише 01 січня 2019 року повідомила АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторонньою особою з її кредитної картки були зняті грошові кошти, то ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність за ці операції, здійснені до моменту повідомлення банку 01 січня 2019 року, несе саме вона.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував обставин, встановлених місцевим судом при вирішенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то постанова апеляційного суду в означеній частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» сплатило 1 681,60 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на його користь.
Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року в частині вирішення позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати, а рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 13 грудня 2021 року в цій частині залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1 681 (одну тисячу шістсот вісімдесят одну) грн 60 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк