Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 334/7534/17
провадження № 61-36св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі за первісним позовом (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі за первісним позовом (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Шумського Ігоря Васильовича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2020 року у складі судді Баруліної Т. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу.
На обґрунтування позову зазначали, що починаючи з 2005 року вони підтримували дружні стосунки з сім`єю відповідачів.
У жовтні 2013 року до них звернувся ОСОБА_4 з проханням надати їм в борг на сімейні потреби грошові кошти на погашення заборгованості перед банком за кредитним договором.
Позивачі погодились, надали гроші, та у жовтні 2013 року ОСОБА_4 особисто написав розписку про те, що він з дружиною ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_1 і ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 25 000,00 доларів США. Вказана розпискам була підписана обома відповідачами.
В жовтні 2015 року ОСОБА_4 збирався виїхати до Китаю на заробітку, у зв`язку із чим ОСОБА_3 наполягла на тому, щоб розписка в отриманні ними від ОСОБА_1 боргу у розмірі 25 000,00 доларів США була переписана, а саме: щоб окремі розписки в отримання боргу від позивачів були написані нею ( ОСОБА_3 ) на суму 15 000,00 доларів США, а також ОСОБА_4 - на суму 10 000,00 доларів США.
Позивачі погодились на ці умови, та ОСОБА_4 власноруч написав розписку про те, що він отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США. ОСОБА_3 у свою чергу написала розписку про отримання нею в борг у ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 15 000,00 доларів США, які вона зобов`язалась повернути 01 жовтня 2016 року. Крім того, ОСОБА_3 зобов`язалась сплачувати за користування грошовими коштами проценти у розмірі 1 %, що складає 150 доларів США.
В забезпечення повернення боргу ОСОБА_3 в розписці вказала про те, що заставою повернення нею суми боргу є частина будинку АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності.
Починаючи із листопада 2016 року позивачі неодноразово усно звертались до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з вимогами щодо повернення ними боргу, але останні відмовлялись повертати борг, посилаючись на відсутність у них «вільних» грошових коштів.
Станом на 15 листопада 2017 року за відомостями офіційного сайту Національного Банку України (далі - НБУ), курс долара США до гривні України становить: 2 649,6 грн за 100 доларів США (1 дол. США дорівнює 26,496 грн України).
Позивачі зазначили, що сума основного боргу ОСОБА_4 перед ними (в особі ОСОБА_1 ) становить 264 960,00 грн із розрахунку: 10 000,00 дол. США * 26,496. У той же час сума основного боргу ОСОБА_3 перед ними (в особі ОСОБА_2 ) становить 397 440,00 грн із розрахунку: 15 000,00 дол. США * 26,496.
При цьому, загальна сума боргу відповідачки ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 за договором позики, оформленого письмовою розпискою від 15 жовтня 2015 року ,становить: 554 826,24 грн, із розрахунку: 397 440,00 грн (основна заборгованість) + 99 360,00 грн (пеня за 25 місяців) + 58 026,24 грн (інфляційні витрати). Загальна сума боргу відповідача ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 за договором позики, оформленого письмовою розпискою становить 577 689,02 грн, із розрахунку: 264 960,00 грн (основна заборгованість) + 101 820,86 грн (пеня за несвоєчасне повернення) + 210 908,16 грн (інфляційні витрати).
Протягом судового розгляду позивачі уточнили свої позовні вимоги, зменшивши їх розмір, зазнавши, що борг ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 за договором позики на цей час становить 12 000,00 доларів США.
Станом на 29 травня 2018 року за курсом НБУ курс 1 дол. США становить 26,149490 грн. Основна сума боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 становить 313 793,88 (12 000,00 дол. США х 26,149490). Станом на 29 травня 2018 року термін прострочення ОСОБА_3 виконання своїх обов`язків з повернення боргу становить 17 місяців (150 * 17= 2 550,00 дол. США). Враховуючи курс долару США станом на 29 травня 2018 року, сума пені у гривні України становить 66 681,1995 грн (2 550,00 дол. США * 26,149490). Інфляційні витрати за несвоєчасне повернення боргу ОСОБА_3 складають 58 472,822 грн із розрахунку: (313 793,88 * 1,1863415 сумарний індекс інфляції за 17 міс.).
Сума основного боргу ОСОБА_4 перед позивачами, в особі ОСОБА_1 , становить 261 494,90 грн із розрахунку: 10 000,00 дол. США * 26,149490. Оскільки в розписці ОСОБА_4 не міститься посилання на розмір неустойки у разі невиконання взятих ним на себе обов`язків щодо повернення боргу, тому до відносин ОСОБА_1 із ОСОБА_4 використовуються загальні положення Цивільного законодавства щодо забезпечення виконання зобов`язань (статті 549 551 ЦК України) та положення ЦК України щодо врегулювання відносин за договором позики (статті 1048 1052 ЦК України). Отже, сума процентів за період прострочення повернення боргу становить 126 072,781 грн із розрахунку складання сум процентів за окремі періоди дії облікових ставок НБУ. Інфляційні витрати за несвоєчасне повернення боргу ОСОБА_4 складають 217 143,09 грн із розрахунку: (261 494,90 * 1,8303913 /сумарний індекс інфляції за 3 роки). Таким чином, загальна сума боргу ОСОБА_4 перед подружжям ОСОБА_1 в особі ОСОБА_1 за договором позики, оформленого письмовою розпискою, становить 604 710,771 грн.
У березні 2018 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Шумського І. В. звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання боргових розписок недійсними.
В обґрунтування свого зустрічного позову зазначили, що у первісній позовній заяві про стягнення боргу позивачі вказали, що у жовтні 2013 року особисто ОСОБА_4 написав їм розписку про те, що він та ОСОБА_3 отримали в них грошові кошти в сумі 25 000,00 доларів США, яка нібито була підписана ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , однак це не відповідає дійсності, оскільки, грошові кошти у сумі 25 000,00 доларів США були отримані від ОСОБА_1 особисто ОСОБА_4 , які він зобов`язувався повернути до 24 грудня 2014 року.
22 грудня 2016 року ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу у розмірі 25 000,00 доларів США віддала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 3 000,00 доларів США, про що свідчить власноруч написана ОСОБА_2 розписка. Також в лютому 2015 року ОСОБА_2 отримала ще 5 000,00 грн. Всі фінансові справи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 намагались вирішити шляхом переговорів з позивачами за первісним позовом.
Для вирішення цієї ситуації, з метою погашення боргу перед родиною ОСОБА_1 навіть пропонувався варіант продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , однак для продажу будинку потрібний час, а позивачі не бажають чекати. Швидкий продаж дуже сильно знижує вартість будинку та родина ОСОБА_4 , не маючи іншого житла, просто залишиться на вулиці.
Стягнення грошових коштів за двома окремими борговими розписками стало для ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повною несподіванкою, оскільки ці розписки були складені та передані родині ОСОБА_1 за їхньою вимогою, як вони самі зазначали, як додаткова гарантія по сплаті боргу за розпискою від жовтня 2013 року, за якою ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 25 000,00 доларів США. Подружжя ОСОБА_4 писало свої розписки в себе вдома та без сторонніх осіб, а потім ОСОБА_3 особисто передала обидві розписки ОСОБА_2 . Згодом, ОСОБА_2 повернула ОСОБА_3 боргову розписку на 25 000,00 доларів США, підписану ОСОБА_4 . При цьому, за поданими до позовної заяви розписками, ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_4 реальних грошових коштів не отримували, оскільки основна боргова сума 25 000,00 доларів США була отримана від ОСОБА_1 особисто ОСОБА_4 за іншою борговою розпискою.
Розписки, за якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимагають стягнення грошових коштів, на їх думку є фіктивними, оскільки, не передаючи за цими розписками реальних грошових коштів, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заздалегідь знали, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не зможуть повернути те, що за ними не отримували. В свою чергу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розуміли, що за цими фіктивними розписками жодних зобов`язань не виникає, не мали на меті отримати будь-які кошти в позику та жодних дій для виконання договорів позики не вчиняли.
З урахуванням уточнених позовних вимог просили визнати недійсними боргову розписку, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на суму 10 000,00 доларів США та боргову розписку, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму 15 000,00 доларів США без застосування наслідків недійсності правочину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у цій справі задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики в розмірі 313 793,88 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики в розмірі 261 494,90 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання боргових розписок недійсними відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності первісних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і відсутності підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у цій справі.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Шумського І. В. подали апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника Шумського І. В. залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У грудні 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Шумського І. В. звернулися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року.
З урахуванням уточненої касаційної скарги від 02 березня 2021 року заявники просили суд скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у повному обсязі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні первісного позову до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу, а зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
02 квітня 2021 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Працевитого Г. О. засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Шумського І. В., в якому заявник просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
12 квітня 2021 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Шумського І. В. надійшла відповідь на зазначений відзив, в якому заявники підтримали вимоги своєї касаційної скарги та просили її задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
16 березня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до розписки, у жовтні 2013 року ОСОБА_4 в інтересах своєї сім`ї взяв у борг у ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 25 000,00 дол. США за курсом гривні, яку зобов`язався повернути.
Кошти за даною розпискою на 25 000,00 дол. США подружжям ОСОБА_4 не були повернуті подружжю ОСОБА_1 , внаслідок чого кожним із подружжя ОСОБА_4 окремо були написані інші розписки, взамін розписки про наявність боргу у розмірі 25 000,00 доларів США, яку подружжя ОСОБА_1 повернули подружжю ОСОБА_4 .
Так, ОСОБА_4 особисто написав розписку, що отримав у борг від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 10 000,00 дол. США, яку зобов`язався повернути.
Також, відповідачка ОСОБА_3 15 жовтня 2015 року особисто надала розписку, що отримала у борг від ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 15 000,00 доларів США під 12 % річних, строком на 1 рік, під заставу частини будинку по АДРЕСА_1 , та зобов`язалась повернути суму боргу 15 000,00 дол. США з щомісячною сплатою 1 % на місяць, що складає 150,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення - до 01 жовтня 2016 року.
22 грудня 2016 року ОСОБА_2 особисто написала розписку ОСОБА_3 , що вона отримала 3 000,00 доларів США від ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не містить доводів щодо позовних вимог, у задоволенні яких судами відмовлено, тому, відповідно до статті 400 ЦПК України, оскаржувані судові рішення у вказаній частині не підлягають касаційному перегляду.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених договором позики, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши докази, надані учасниками справи, надавши їм оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, умови якого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не виконали, у зв`язку із чим у ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 виникла заборгованість в розмірі 313793,88 грн, а у ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 261 494,90 грн.
При цьому суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , написавши особисто окремі розписки щодо отримання в борг ОСОБА_4 від ОСОБА_1 10 000,00 доларів США та щодо отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 в борг 15 000,00 доларів США, ураховуючи приписи частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України, фактично провели зміну умов договору позики, який раніше був оформлений іншою розпискою, щодо отримання подружжям ОСОБА_4 від подружжя ОСОБА_1 в борг 25 000,00 доларів США.
Встановлено, що вказані розписки написані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 власноручно, без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне їх волевиявлення при їх складанні та про їх згоду на фактичне переукладення раніше укладеного договору позики. Зазначені розписки, є документом, що підтверджує боргове зобов`язання позичальників, містить умови отримання позичальниками у борг грошових коштів та зобов`язання з їх повернення.
Також ураховано, що розписка про передання у борг грошової суми у розмірі 25 000 доларів США після видачі нових розписок повернута подружжям ОСОБА_1 подружжю ОСОБА_4 .
При таких обставинах суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення основного боргу за договором позики та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання боргових розписок недійсними.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Шумського Ігоря Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов