№ 335/12338/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 335/12338/19

провадження № 61-7930св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Державна казначейська служба України, Запорізька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційні скарги Запорізької обласної прокуратури та ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Маловічко С. В., Бєлки В. Ю., у справі за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (далі - ГУ ДКС України в Запорізькій області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Прокуратури Запорізької області (наразі - Запорізька обласна прокуратура), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУНП в Запорізькій області) про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 12 серпня 2013 року він подав до правоохоронних органів заяву про вчинення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення, на підставі якої було відкрито два кримінальні провадження від 12 серпня 2013 року за № 12013080130005186 та від 06 лютого 2014 року за № 120140801300000492.

Постановою прокурора від 24 лютого 2015 року матеріали зазначених кримінальних проваджень об`єднано в одне провадження № 12013080130005186.

Вказує, що у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України), проте, починаючи з 2013 року, орган досудового розслідування не вчинив жодних дій, спрямованих на швидке, повне та неупереджене розслідування зазначеного кримінального провадження.

У матеріалах справи містяться докази, що підтверджують вину підозрюваних, однак слідство триває, а жодні дії, спрямовані на притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, не проводяться, досудове розслідування навмисно затягується, чим йому завдається значна моральна шкода, яка полягає у тому, що він відчуває свою безпорадність та постійно нервує внаслідок бездіяльності правоохоронних органів.

Також зазначає, що він працює та утримує свою родину, але змушений багато часу проводити на особистих прийомах та зустрічах у Бердянському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - Бердянський ВП ГУНП в Запорізькій області). Крім того, він почав погано спати, приймати заспокійливі ліки та звернувся за допомогою до спеціаліста.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення. Доводи позивача зводяться до незгоди із процесуальними рішеннями слідчого, що не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки доводам позовної заяви, а також основним аргументам позивача, не звернули уваги на те, що слідчі дії у кримінальному провадженні тривають з 2013 року, що змушує позивача відвідувати органи досудового розслідування та суд, звертатися із відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайної діяльності, що може бути підставою для відшкодування йому моральної шкоди, а також належним чином не дослідили наявні у матеріалах справи докази на підтвердження тривалого та неефективного досудового розслідування.

Посилання відповідачів у відзиві на те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме наявність ухвалення відповідних рішень без проведення згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача та надмірну тривалість досудового розслідування. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17 (провадження № 61-766св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 23 вересня 2020 року у справі № 368/14007/17 (провадження № 61-3288св19).

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 жовтня 2022 року у складі судді Калюжної В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження завдання йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів, навмисного затягування досудового розслідування, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов`язаної з невиконанням своїх обов`язків, непроведенні комплексних дій, передбачених КПК України, чи винесення незаконних рішень.

Позивач зазначає, що внаслідок бездіяльності органів досудового розслідування він змушений багато часу проводити на особистих прийомах і зустрічах у відділі поліції, змушений постійно нервувати, почав погано спати, приймати заспокійливі ліки та звертався за допомогою до спеціаліста. Однак ОСОБА_1 жодним чином не підтверджено погіршення стану його здоров`я, зокрема, не надано медичних документів, які б зафіксували ці обставини.

Що стосується наданого стороною позивача висновку фахівця-психолога від 20 грудня 2019 року, який провів психологічне обстеження ОСОБА_1 , то суд вважав цей доказ таким, що не спростовує обставин недоведення позивачем будь-якої протиправної дії або бездіяльності органу досудового розслідування, що є обов`язковою умовою для відшкодування моральної шкоди.

Крім того, висновок фахівця-психолога не є висновком експерта у розумінні Закону України «Про судову експертизу», яким може бути доведено факт заподіяння моральної шкоди та її розмір.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_6 , задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 жовтня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 7 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові витрати щодо сплати судового збору віднесено на рахунок держави.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, починаючи з 2013 року, тобто більше 6 років до дня звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, орган досудового розслідування не вчинив належних дій, спрямованих на швидке, повне та неупереджене розслідування з метою, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності у міру своєї вини.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції безпідставно не врахував доводи позовної заяви, а також основні аргументи позивача, не дослідив наявні у матеріалах справи докази на підтвердження тривалого та неефективного досудового розслідування, не дав належної оцінки прийняттю слідчими постанови від 18 червня 2020 року про закриття кримінального провадження щодо матеріалів досудового розслідування, яка у подальшому була скасована слідчим суддею, не звернув уваги на те, що слідчі дії тривають з 2013 року.

У цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме наявність ухвалення відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про вчинення злочину, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, та надмірну тривалість досудового розслідування.

Орган досудового розслідування систематично бездіяв щодо проведення повного та швидкого розслідування, потерпілий (позивач у справі) був змушений звертатися до обласної прокуратури та слідчих суддів із відповідними скаргами, а також до депутатів обласної ради з метою притягнення винних осіб до відповідальності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачами, а саме винесенням незаконних рішень, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов`язаною з невиконанням своїх обов`язків, непроведенні комплексу дій, передбачених КПК України.

Суд у цьому контексті врахував, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження немайнових втрат потерпілої особи, які б заслуговували на відшкодування у розмірі 1 000 000,00 грн, а тому вважав за необхідне, відповідно до характеру душевних страждань, завданих позивачу, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності, визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 7 000,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

25 травня 2023 року Запорізька обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26 жовтня 2022 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справах № 641/2328/17 і № 638/14260/16, від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15, від 13 березня 2019 року у справі № 638/12193/16, від 27 березня 2019 року у справі № 243/9826/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18, від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18, від 20 травня 2020 року у справі № 337/3375/17.

Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури мотивовано тим, що апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований.

Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду поданих позивачем скарг зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Реалізація механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи.

Проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, в тому числі тривалого, внаслідок об`єктивних причин, з метою виконання вимог щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, виявлення як тих обставини, що викривають, так і тих, що виправдовують особу, надання їм належної правової оцінки та забезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, без порушення строків, визначених законом, не може мати наслідком завдання моральної шкоди особі, яка звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

31 липня 2023 року ОСОБА_1 також подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року в частині часткового задоволення позовних вимог і ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14 та у постановах Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17, від 25 липня 2023 року у справі № 507/1054/19.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що апеляційний суд визначив моральну шкоду у розмірі, який не відповідає засадам верховенства права та вимогам розумності, виваженості і справедливості. Тобто суд не з`ясував усі його доводи щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди.

Вважає, що пред`явлений ним позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Аргументи інших учасників справи

У липні 2023 року ГУНП в Запорізькій області подало відзив на касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури, в якому просило задовольнити цю скаргу, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури та витребувано матеріали цієї справи із Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.

08 серпня 2023 року справа № 335/12338/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судового рішення та відкрито касаційне провадження у цій справі за його касаційною скаргою.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що 12 серпня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звернулися до Бердянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - Бердянський МВ ГУМВС України в Запорізькій області) із заявою про вчинення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України (використання завідомо підробленого документа). Відповідні відомості 12 серпня 2013 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та відкрито кримінальне провадження № 12013080130005186 (том 1 а. с. 12, 148).

06 лютого 2014 року до Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області надійшов рапорт слідчого про те, що в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження від 12 серпня 2013 року № 12013080130005186, встановлено, що в діях фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172 КК України (грубе порушення законодавства про працю). Відповідні відомості 06 лютого 2014 року внесені до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження № 120140801300000492 (том 1 а. с. 12, 13-14, 148).

Постановою прокурора Бердянської міжрайонної прокуратури від 24 лютого 2015 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 120140801300000492 та № 12013080130005186, внесених до ЄРДР 12 серпня 2013 року та 06 лютого 2014 року відповідно, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172 та частиною четвертою статті 358 КК України, об`єднані в одне провадження з присвоєнням єдиного унікального номера 12013080130005186 (том 1 а. с. 13-14).

У липні 2015 року ОСОБА_1 звертався до Бердянської міжрайонної прокуратури, Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізький області з клопотаннями щодо повідомлення його про прийняті процесуальні рішення, надання переліку номерів ЄРДР у кримінальних провадженнях за його заявами про вчинення кримінальних правопорушень (том 1 а. с. 16-23).

В об`єднаному кримінальному провадженні № 12013080130005186 ОСОБА_1 визнано потерпілим (том 1 а. с. 59).

14 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області зі скаргою на бездіяльність слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області Пономаренка А. І. про відмову у задоволенні клопотання про вчинення слідчої дії (том 1 а. с. 44-50).

15 серпня 2017 року та 10 листопада 2017 року ОСОБА_1 звертався до Прокуратури Запорізької області зі скаргами на бездіяльність слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області Пономаренка А. І. та прокурора Бердянської міжрайонної прокуратури Полозюка Є. Ю. (том 1 а. с. 51-54, 60-65).

06 грудня 2017 року Бердянським ВП ГУНП в Запорізькій області зареєстровано рапорт старшого слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області про те, що під час розслідування кримінального провадження № 12013080130005186 встановлено, що в діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки) (том 1 а. с. 148-зворот).

19 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області із заявою про долучення до матеріалів кримінального провадження письмових доказів (том 1 а. с. 24).

Ухвалою слідчого судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року скасовано постанову слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області від 18 червня 2020 року про закриття кримінального провадження від 12 серпня 2013 року № 12013080130005186 (том 2 а. с. 39).

Наразі досудове розслідування об`єднаного кримінального провадження № 12013080130005186 триває.

Апеляційний суд також встановив, що, починаючи з 2013 року орган досудового розслідування не вчинив належних дій, спрямованих на швидке, повне та неупереджене розслідування з метою, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

ОСОБА_1 був вимушений звертатися до обласної прокуратури та слідчих суддів із відповідними скаргами, а також до депутатів обласної ради з метою притягнення винних осіб до відповідальності.

Позивач неодноразово звертався до слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області із клопотаннями про проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 , проте тривалий час слідчий ухилявся від проведення слідчих дій, посилаючись на недостатність матеріалів, які б підтверджували вину підозрюваної, хоча у матеріалах об`єднаного кримінального провадження № 12013080130005186 містилися дві бухгалтерсько-економічні експертизи господарської діяльності ОСОБА_2 за 2008-2013 роки, а також чотири почеркознавчі експертизи, якими встановлено факт неукладання ОСОБА_1 договорів оренди частини приміщення готелю з ОСОБА_2 .

У грудні 2016 року слідчий СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області все ж таки звернувся до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з поданням про проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 , яке було задоволено, визначено строк для проведення обшуку до 17 січня 2017 року.

Разом із тим, слідчий не вчинив дії, направлені на проведення обшуку у відведений для цього строк, у результаті чого ухвала слідчого судді не була виконана.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 55 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 3 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи та надмірної тривалості кримінального провадження, посилаючись, зокрема, на те, що, починаючи з 2013 року слідство триває, а винні особи не притягнуті до кримінальної відповідальності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії), заява № 68490/01).

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK» (Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства); від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» (Аксой проти Туреччини). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чиможе заявник податицю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» (Пелісьє і Сассі проти Франції); рішення від 27 червня 1997 року у справі «Philis v. Greece» (Філіс проти Греції)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування, викладені також у постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 641/2476/17 (провадження № 61-496св18), від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 (провадження № 61-3288св19), від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (провадження № К/9901/17533/18), від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21).

Зокрема, у справі № 641/2476/17-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач протягом чотирьох років був вимушений неодноразово звертатися до органів прокуратури, суду з відповідними скаргами, заявами, внаслідок чого було порушено його звичайний ритм життя. Крім того, систематичною бездіяльністю органів прокуратури, встановленою на підставі ухвал слідчих суддів, позивачу спричинена моральна шкода, тому, виходячи із принципу розумності і справедливості, обґрунтованим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 000,00 грн.

У справі № 638/6363/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що позивач довів тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє заявнику ігнорування його доводів. Вказані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судами визначено її розмір (5 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості.

У справі № 646/7015/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, вказав, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважав, що суд першої інстанції, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір (7 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимог виваженості, розумності і справедливості.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що слідчі дії у кримінальному провадженні тривають з 2013 року, позивач для відновлення порушеного права протягом більше шести років був вимушений неодноразово звертатися до правоохоронних органів із відповідними клопотаннями, заявами та скаргами, внаслідок чого порушено його звичайний ритм життя, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що винесенням незаконних рішень, тривалою бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, пов`язаною з невиконанням своїх обов`язків, непроведенні комплексу дій, передбачених КПК України, позивачу завдано моральних страждань, що свідчить про наявність підстав, передбачених статтями 23 1167 ЦК України, для відшкодування йому моральної шкоди.

При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд навів належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Тобто суд з`ясував доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідив надані докази, оцінив їх та правильно визначив конкретний розмір шкоди, який є достатнім для розумного задоволення потерпілої особи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд визначив моральну шкоду у розмірі, який фактично узгоджується із розміром однієї мінімальної заробітної плати, що не відповідає засадам верховенства права та вимогам розумності, виваженості і справедливості, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14 (провадження № 14-538цс19) та у постановах Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17 (провадження № 61-21196св21), від 25 липня 2023 року у справі № 507/1054/19 (провадження № 61-4968св22), не заслуговують на увагу, оскільки у вказаних справах позови про відшкодування моральної шкоди пред`являли обвинувачені, а не потерпілі у кримінальному провадженні, причому під час вирішення питання щодо компенсації цієї шкоди суди застосовували спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, передбачені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», положеннями якого визначено мінімальний розмір моральної шкоди, що гарантований державою, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування особи під слідством та судом.

Узагальнюючи наведене Верховний Суд констатує, що визначений судом апеляційної інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у його житті, вимог розумності та справедливості, є достатнім і не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету.

Доводи касаційної скарги Запорізької обласної прокуратури про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справах № 641/2328/17 і № 638/14260/16, від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15, від 13 березня 2019 року у справі № 638/12193/16, від 27 березня 2019 року у справі № 243/9826/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18, від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18, від 20 травня 2020 року у справі № 337/3375/17, також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 243/9826/16 (провадження № 61-16543св18) вказано, що як вбачається зі змісту статті 1174 ЦК України, для відшкодування особі шкоди за її положеннями, обов`язковою умовою є заподіяння особі шкоди саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень. Разом із тим позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення на її користь за рахунок державного бюджету відшкодування моральної шкоди, спричиненої бездіяльністю прокуратури Донецької області, не надала до суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вказана нею бездіяльність працівників органів прокуратури була визнання незаконною. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Однак вимог про визнання такої бездіяльності неправомірною позивач не заявляла (вимоги свої обґрунтовувала положеннями статті 19 Закону України «Про звернення громадян»).

Однак на відміну від справи, яка переглядається, за обставинами справи № 243/9826/16 позивач обґрунтовувала свої вимоги про відшкодування моральної шкоди лише тим, що 09 вересня 2016 року вона звернулася до прокуратури Донецької області зі скаргою відповідно до Закону України «Про звернення громадян», однак не отримала будь-якої відповіді на своє звернення.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18 (провадження № 61-11350св19) зазначено, що, вирішуючи спір, суди не врахували, що оскарження позивачем процесуальних рішень органів досудового слідства в порядку кримінального судочинства є механізмом реалізації права на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні та скасування таких рішень в судовому порядку не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а задоволення його вимог про визнання потерпілим є достатньою сатисфакцією.

Схожу за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справах № 614/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18) і № 638/14260/16 (провадження № 61-11766св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 (провадження № 61-29382св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15 (провадження № 61-20721св18), від 13 березня 2019 року у справі № 638/12193/16 (провадження № 61-18855св18), на які також посилалася Запорізька обласна прокуратура у касаційній скарзі.

У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18 (провадження № 61-12965св19) вказано, що встановивши, що позивач не довів достатніми та допустимими доказами факту заподіяння йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між прийняттям постанови про закриття кримінального провадження, бездіяльністю органу прокуратури та настанням шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Сам по собі факт того, що прийняте слідчим прокуратури процесуальне рішення про закриття кримінального провадження було скасовано судом, не свідчить про незаконність дій відповідача, оскільки постанова слідчого скасована з процесуальних підстав, цей факт не свідчить про заподіяння майнової та моральної шкоди позивачу, а також про причинний зв`язок із заподіяною майновою та моральною шкодою.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 337/3375/17 (провадження № 61-11586св19) зазначено, що для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167 1174 ЦК України. При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. З огляду на зазначене, Верховний Суд виходить із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Однак за обставинами наведених вище справ позивачі обґрунтовували свої вимоги про відшкодування моральної шкоди тим, що ухвалами слідчих суддів визнавалися незаконними рішення, дії та бездіяльність слідчих органів, тоді як у цій справі ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги не лише окремими фактами бездіяльності органів досудового розслідування, а посилався на тривалість та неефективність їхньої роботи в цілому.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах суду касаційної інстанції, на які послалися заявники у касаційних скаргах.

З урахуванням викладеного Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної у касаційних скаргах Запорізької обласної прокуратури та ОСОБА_1 підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Отже, з урахуванням конкретних фактичних обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності правоохоронних органів щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, прийняття слідчим рішення про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування його доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимог виваженості, розумності і справедливості.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в обох касаційних скаргах, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Запорізької обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко