№ 335/4107/15

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 335/4107/15

провадження № 61-5694св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

стягувач - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Шавлукова Заіра Арсенівна,

боржник - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової Заіри Арсенівни, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А., заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що 15 квітня 2019 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя на виконання рішення Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року видано виконавчий лист № 335/4107/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № КМК/01/09, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Журавльовим Д. В. 27 лютого 2009 року за реєстровим № 268, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 як правонаступником Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (далі - ПАТ «Європейський газовий банк») за кредитним договором від 19 квітня 2012 року № 557-190412.

Приватний виконавець Шавлукова З. А. відмовила у передачі на реалізацію нерухомого майна боржника - предмета іпотеки у зв`язку з тим, що рішенням органу опіки та піклування відмовлено у наданні дозволу на реалізацію квартири, з огляду на те, що реалізація порушить права малолітньої дитини - ОСОБА_3 (онуки боржника).

Вважав, що дозвіл органу опіки та піклування не потрібен для реалізації предмета іпотеки на електронних торгах та подальшої видачі свідоцтва про реалізацію майна, а потрібен при укладенні договору іпотеки, якщо житловим приміщенням має право користування дитина. Дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була прописана у зазначеній квартирі з 22 липня 2015 року, тобто після укладання договору іпотеки та без дозволу іпотекодержателя.

Крім того, батьку дитини ОСОБА_4 належить на праві власності житловий будинок площею 72,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а тому, на його думку, реалізація квартири не порушить права дитини.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправною відмову приватного виконавця Шавлукової З. А. щодо не передачі на реалізацію нерухомого майна боржника предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_3 (далі - квартира);

- визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця Шавлукової З. А. щодо не передачі на реалізацію вищезазначеного нерухомого майна боржника;

- зобов`язати приватного виконавця Шавлукову З. А. усунути порушення прав скаржника шляхом передачі на реалізацію вищезазначеного нерухомого майна боржника, зобов`язати приватного виконавця Шавлукову З. А. усунути порушення прав скаржника шляхом зобов`язання провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації вищезазначеного нерухомого майна боржника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною відмову приватного виконавця Шавлукової З. А., в рамках виконавчого провадження № 60865751, щодо не передачі на реалізацію нерухомого майна боржника предмета іпотеки - спірну квартиру.

Визнано протиправною бездіяльність приватного виконавця Шавлукової З. А., в рамках виконавчого провадження № 60865751, щодо не передачі на реалізацію нерухомого майна боржника предмета іпотеки - спірну квартиру.

Зобов`язано приватного виконавця Шавлукову З. А., в межах виконавчого провадження № 60865751, усунути порушення прав скаржника шляхом передачі на реалізацію нерухомого майна боржника предмета іпотеки - спірну квартиру без отримання згоди від органу опіки та піклування.

Зобов`язано приватного виконавця Шавлукову З. А. усунути порушення прав скаржника шляхом зобов`язання провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації нерухомого майна боржника предмета іпотеки - спірну квартиру без отримання згоди від органу опіки та піклування.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 (мати ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , в спірній квартирі, яка передана в іпотеку відповідно до іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку», не може бути обставиною, що свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо передачі предмета іпотеки на реалізацію, оскільки реалізація належного боржнику майна є кінцевою стадією виконання судового рішення. Попередній дозвіл органу опіки та піклування був необхідний при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мали право користуватися діти, а не при виконанні судового рішення про стягнення заборгованості шляхом реалізації предмета іпотеки, тому з огляду на викладене відсутній факт порушення житлових прав дитини. Доказів визнання недійсним договору іпотеки з підстав передачі майна в іпотеку без згоди органу опіки та піклування матеріали справі не містять. Крім того, суд врахував, що батьком ОСОБА_6 , 2012 року народження, є ОСОБА_4 , якому на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Також суд врахував, що ОСОБА_3 на час укладення іпотечного договору в будинку зареєстрована не була, не мала та не має права власності на предмет іпотеки. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані у спірній квартирі 22 липня 2015 року, після подачі банком 05 травня 2015 року позову до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2020 року у цій справі скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна. Тому, врахувавши висновок органу опіки та піклування про відмову у наданні дозволу на реалізацію спірного майна, право користування яким має малолітня дитина, та відсутність судового рішення про передачу спірного майна на реалізацію, суд дійшов висновку про те, що висновок суду першої інстанції про неправомірність бездіяльності державного виконавця щодо не передачі спірного майна на реалізацію при наявності відмови органу опіки та піклування щодо надання відповідного дозволу є помилковим.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року в справі № 545/3103/16-ц, від 18 лютого 2021 року в справі № 796/123/2018, від 17 лютого 2021 року в справі № 757/9754/13-ц, від 09 грудня 2020 року в справі № 753/23824/18, від 29 жовтня 2020 року в справі № 755/14204/17, від 28 жовтня 2020 року в справі № 753/13011/14, від 06 лютого 2018 року в справі № 753/5007/16-ц, від 25 квітня 2018 року в справі № 910/16955/17, від 18 квітня 2018 року в справі № 1423/16201/12-ц, від 29 березня 2018 року в справі № 909/1066/13, від 27 березня 2018 року в справі № 921/79/17-г, від 21 березня 2018 року в справі № 609/432/15-ц, від 13 березня 2018 року в справі № 911/494/17, від 21 лютого 2018 року в справі № 642/7313/15-ц, від 14 лютого 2018 року в справі № 490/5475/15-ц, від 06 лютого 2018 року в справі № 911/845/17, від 06 лютого 2018 року в справі № 753/5007/16-ц, від 19 червня 2020 року в справі № 695/2714/15-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 666/288/16-ц, від 02 жовтня 2019 року в справі № 754/15589/14-ц, від 25 липня 2019 року в справі № 202/7730/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 678/301/12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також касаційна скарга мотивована тим, що у день судового засідання представник ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву про долучення доказів, а саме: акта про реалізацію предмета іпотеки від 15 лютого 2021 року. Вказаний документ свідчить про те, що торги фактично відбулися і у даному випадку оскарження рішення чи дій приватного виконавця не забезпечує ефективного захисту інтересів учасників справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) за скаргою ОСОБА_7 на дії Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, стягувач - ОСОБА_8 , за касаційною скаргою ОСОБА_7 на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що постановою Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року в справі № 335/4107/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 як правонаступником ПАТ «Європейський газовий банк» за кредитним договором від 19 квітня 2012 року № 557-190412 звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Журавльовим Д. В. 27 лютого 2009 року за реєстровим № 268. За рахунок предмета іпотеки задоволено вимоги ОСОБА_1 щодо заборгованості за кредитним договором від 19 квітня 2012 року № 557-190412 у розмірі 1 268 815,42 грн, у тому числі, заборгованості за процентами в сумі 667 383,86 грн, пені - 601 431,56 грн. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 , шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, яка буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

15 квітня 2019 року судом видано виконавчий лист у справі № 335/4107/15-ц (а. с. 4, 5).

На примусовому виконанні з 11 грудня 2019 року у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А. перебуває виконавчий лист № 335/4107/15-ц, виданий 15 квітня 2019 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 боргу за кредитним договором від 19 квітня 2012 року № 557-190412 у розмірі 1 268 815,42 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: спірної квартири, що належить ОСОБА_2 , шляхом продажу з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, яка буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підстав оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (а. с. 13, 14).

Постановою приватного виконавця Шавлукової З. А. від 18 грудня 2019 року проведено опис нерухомого заставного майна боржника ОСОБА_2 , а саме спірної квартири, яка знаходиться в іпотеці (а. с. 15, 16).

Приватний виконавець встановив, що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки з 22 липня 2015 року зареєстрована неповнолітня особа - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 18).

Листом Районної адміністрації по Вознесенівському району Запорізької міської ради від 24 січня 2020 року № 01-10/0005 відмовлено у наданні дозволу на відчуження квартири, оскільки це порушує права малолітньої дитини.

Листом приватного виконавця Шавлукової З. А. від 17 лютого 2020 року № 713 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви шляхом передачі на реалізацію нерухомого майна боржника, що є предметом іпотеки, а саме спірної квартири з посиланням на порушення законних прав неповнолітньої особи ОСОБА_3 , вимог пункту 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та відсутністю дозволу Органу опіки та піклування Вознесенівського району Запорізької міської ради на реалізацію предмета іпотеки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважать, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Аналогічне положення міститься й у статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація неповнолітньої ОСОБА_3 в спірній квартирі, яка передана в іпотеку, не може бути обставиною, що свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо передачі предмета іпотеки на реалізацію, оскільки реалізація належного боржнику майна є кінцевою стадією виконання судового рішення, а попередній дозвіл органу опіки та піклування був необхідний при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мали право користуватися діти, а не при виконанні судового рішення про стягнення заборгованості шляхом реалізації предмета іпотеки, тому з огляду на викладене відсутній факт порушення житлових прав дитини.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд виходив з того, що державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна. Тому, врахувавши висновок органу опіки та піклування про відмову у наданні дозволу на реалізацію спірного майна, право користування яким має малолітня дитина, та відсутність судового рішення про передачу спірного майна на реалізацію, суд дійшов висновку про те, що висновок суду першої інстанції про неправомірність бездіяльності державного виконавця щодо не передачі спірного майна на реалізацію при наявності відмови органу опіки та піклування щодо надання відповідного дозволу є помилковим.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає можливість реалізації предмета іпотеки за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції з прав людини (далі - Конвенція), також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, постановою Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 як правонаступником ПАТ «Європейський газовий банк» за кредитним договором від 19 квітня 2012 року № 557-190412 звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру, та визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, яка буде встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Тобто рішенням суду вже встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме спірної квартири, тому реєстрація неповнолітньої ОСОБА_3 в спірній квартирі, яка передана в іпотеку відповідно до іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку», не може бути обставиною, що свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо передачі предмета іпотеки на реалізацію.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц (провадження № 61-3066св19).

Верховний Суд встановив, що виключна правова проблема щодо необхідності отримання державним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти вже була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21).

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Виходячи з вищевикладеного, згода органу опіки та піклування при виконанні судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, законом не вимагається.

Тому висновки суду першої інстанції про неправомірність бездіяльності державного виконавця щодо не передачі спірного майна на реалізацію при наявності відмови органу опіки та піклування щодо надання відповідного дозволу є правильними та обґрунтованими.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, а також висновок суду про відсутність судового рішення про передачу спірного майна на реалізацію є помилковими, оскільки така реалізація уже встановлена судовим рішенням.

Крім того, суд першої інстанції вірно врахував, що неповнолітня ОСОБА_3 зареєстрована в спірній квартирі після укладення іпотечного договору та після подачі банком 05 травня 2015 року до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 є онукою боржника та власника квартири ОСОБА_2 .

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України). Цьому кореспондує абзац другий частини другої статті 13 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про вільне пересування).

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (частини перша та третя статті 160 СК України).

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Врахувавши, що ОСОБА_3 є онукою боржника, яка проживає як член сім`ї власника у спірній квартирі, боржник вправі розпоряджатися належним йому на праві власності майном та передавати його в іпотеку без попереднього дозволу органу опіки та піклування, а неповнолітня ОСОБА_6 має право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, колегія суддів дійшла висновку, що житлові права дитини реалізацією іпотечного майна не порушені.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року в справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940цс15). Цей висновок зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (п.п. 88?90).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, сам факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Правочин щодо відчуження за договором купівлі-продажу квартири, яка належить на праві приватної власності бабі малолітньої дитини, в якій ця дитина проживала, не порушують прав цієї дитини, оскільки вона має право на проживання за місцем проживання кожного з її батьків.

Верховний Суд у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 травня 2019 року в справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року в справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року в справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), зазначив, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом розумності як однією з загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), враховуючи принцип верховенства права, виходячи із завдання цивільного судочинства та застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства колегія суддів дійшла висновку, що встановлених обставин справи достатньо для твердження про те, що реалізація предмета іпотеки не порушить прав ОСОБА_3 .

Тому відмовляючи у задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги законодавства увагу не звернув, не врахував, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А. перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернено стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення, отже дії приватного виконавця щодо відмови у передачі на реалізацію нерухомого майна боржника предмета іпотеки - спірної квартири не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи зазначене, постанова Запорізького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року підлягає скасуванню, а ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2020 року залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про задоволення скарги.

Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені скарги, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 1 816,00 грн, підлягає стягненню з приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А. на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року скасувати, залишити в силі ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2020 року.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової Заіри Арсенівни на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 816,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

В. А. Стрільчук