06.10.2023

№ 336/1357/16-ц

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 336/1357/16-ц

провадження № 61-1452св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Шевченківський районний у м. Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області,

треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, П`ята Запорізька державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2019 року в складі судді Дмитрюк О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Шевченківського районного у м. Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - відділ РАЦС), треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, про встановлення батьківства та визнання права власності в порядку спадкування.

На обґрунтування позову вказала, що вона з 18 квітня 2009 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який з 16 грудня 2014 року відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а з серпня 2014 року почала стосунки з ОСОБА_4 .

Проживаючи разом з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірний будинок), вона завагітніла. ОСОБА_4 був батьком майбутньої дитини.

24 липня 2015 року їй викликали швидку за адресою сумісного проживання з ОСОБА_4 та госпіталізували до пологового будинку. 06 серпня 2015 року її виписали і вона зателефонувала ОСОБА_4 і попросила забрати з лікарні. Дорогою у лікарню ОСОБА_4 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду та помер.

Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2015 року розірвано її шлюб із ОСОБА_2 .

Не зважаючи на вказані обставини, сестра ОСОБА_4 - ОСОБА_3 вигнала її із спірного будинку, у зв`язку з чим вона була вимушена зареєструвати своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дочку ОСОБА_5 . Оскільки шлюб з колишнім чоловіком ОСОБА_2 було розірвано лише 18 вересня 2015 року, тому в актовому записі про народження дитини відповідно до частини другої статті 122 СК України батьком вказано саме ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, на яку, як спадкоємець першої черги, має право біологічна донька ОСОБА_4 ОСОБА_5 .

На підставі зазначеного позивач просила суд встановити факт, що батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та зобов`язати відділ РАЦС виключити відомості з актового запису про народження дитини від 14 січня 2016 року № 54 про батька дитини - ОСОБА_2 та замінити його новим - ОСОБА_4 ; змінити прізвище дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 », а по батькові - із « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 »; визнати за ОСОБА_5 право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт, що батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Внесено до актового запису від 14 січня 2016 року № 54 про народження, складеного Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції такі зміни: змінити по батькові дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 », прізвище, ім`я, дату та місце народження дитини залишити без змін; батьком дитини замість « ОСОБА_2 » вказати « ОСОБА_4 », громадянин України.

Визнано за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що СК України не передбачено право малолітньої чи неповнолітньої дитини на звернення до суду із відповідним позовом. За таких обставин факт батьківства ОСОБА_4 відносно ОСОБА_5 підлягає встановленню в порядку статті 315 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не реалізували можливість оспорити чи встановити батьківство ОСОБА_4 відносно ОСОБА_5 у порядку, визначеному статтями 125 127-130 СК України.

Вирішуючи позовні вимоги щодо встановлення факту батьківства ОСОБА_4 відносно ОСОБА_5 , суди узяли до уваги висновки судових молекулярно-генетичних експертиз та в порядку статті 315 ЦПК України установили вказаний факт, дійшовши при цьому висновків про обґрунтованість цих вимог.

ОСОБА_5 як спадкоємець першої черги за законом прийняла спадщину після смерті біологічного батька ОСОБА_4 у порядку, визначеному статтею 1269 ЦК України, тому суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частину спірного житлового будинку.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суди виходили із того, що як батьківство ОСОБА_4 щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 , так і права цієї дитини на спадщину після смерті її батька оспорювала лише ОСОБА_3 . Оскільки суд ухвалив рішення, яке має майнові правові наслідки лише ОСОБА_3 , тому відсутні правові підстави для стягнення з інших відповідачів судових витрат на користь позивача ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Заявник вказує, що спірний будинок належав ОСОБА_11 , після смерті якої у 2013 році її діти ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, однак не здійснили державної реєстрації нерухомості.

Отже, суди всупереч вимогам статті 1299 ЦК України дійшли помилкових висновків про належність її померлому брату Ѕ частини спірного будинку і про можливість його спадкування ОСОБА_5 .

Визнаючи за ОСОБА_5 право власності на частину спірного нерухомого майна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , суди не врахували, що у складі будинковолодіння є самочинно збудовані споруди.

Встановлюючи факт батьківства ОСОБА_4 щодо дитини ОСОБА_5 , суди не застосували статтю 130 СК України, яка безпосередньо регламентує спірні правовідносини. Запис про батька ОСОБА_5 у актовому записі про її народження не був зроблений за вказівкою матері на підставі статті 135 СК України, отже, суди взагалі не мали підстав для прийняття такого позову.

Крім того, заявник не погоджується з висновками проведених у справі експертиз, вважаючи що вони проведені з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, оскільки експертом самостійно проведена судово-медична експертиза ребра померлого, замість призначеної судової молекулярно-генетичної експертизи.

Також, на переконання заявника, суд першої інстанції неправильно вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 січня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_5 , про що Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції було складено актовий запис від 14 січня 2016 року № 54 та видано свідоцтво серії НОМЕР_1 , у якому батьками дитини зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експерта від 03 травня 2018 року № 8-499 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ймовірність підтвердження біологічного батьківства 99,99999 %.

Згідно із висновком експерта № 417 від 18 травня 2019 року померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої ОСОБА_1 . Вірогідність того, що померлий ОСОБА_4 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_5 і це не є наслідком випадкового збігу ознак у осіб, що не мають родинних зв`язків, за результатами цієї експертизи складає не менше 99,99999 %.

Спірний житловий будинок на АДРЕСА_1 на праві приватної власності належав ОСОБА_11 , яка ІНФОРМАЦІЯ_5 померла, заповіту не залишила. Право власності на будинок було зареєстровано в Запорізькому МБТІ.

Після смерті ОСОБА_11 спадкоємцями її майна були її діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які у передбачений законом строк подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті матері, проте не отримали відповідних свідоцтв про право на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер.

Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2015 року розірвано шлюб ОСОБА_1 із ОСОБА_2 (справа № 669/933/15-ц). Рішення суду набрало законної сили 13 жовтня 2015 року.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2015 року.

29 січня 2016 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , подала до П`ятої Запорізької нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд дійшов висновку, що цим вимогам цивільного процесуального законодавства оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі з таких підстав.

Щодо вимоги про встановлення факту батьківства

Вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що факт батьківства ОСОБА_4 відносно ОСОБА_5 підлягає встановленню в порядку, передбаченому для встановлення факту, що має юридичне значення (стаття 315 ЦПК України). При цьому суди брали до уваги, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не реалізували можливість оспорити чи встановити батьківство ОСОБА_4 відносно ОСОБА_5 у порядку, визначеному статтями 125 127-130 СК України.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком судів, оскільки він зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Положеннями частин першої, восьмої та дев'ятої статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до положень статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, в тому числі і про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлюючи факт, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_5 на підставі статті 315 ЦК України, суди не врахували, що згідно із нормами статей 7 8 10 СК України застосування норм цивільного законодавства допускається, якщо особисті немайнові відносини не врегульовані СК України. Разом із тим спірні правовідносини щодо встановлення факту батьківства за рішенням суду урегульовані статтею 130 СК України.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій під час перевірки підставності позовних вимог дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення вимог щодо встановлення факту батьківства та похідної вимоги про внесення відповідних змін до актового запису щодо народження дитини на підставі статті 315 ЦПК України, не врахувавши положення сімейного законодавства, якими урегульовані спірні правовідносини про встановлення факту батьківства у разі смерті чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір`ю дитини.

Заявляючи вимогу про встановлення факту, що саме померлий ОСОБА_4 , з яким вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі, є батьком дитини ОСОБА_5 , позивач просила встановити цей факт на підставі статті 130 СК України.

Частиною першою статті 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Згідно із статтею 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Отже, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини за вказівкою матері, батьківство якого встановлюється.

Проте дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (частина друга статті 122 ЦК України).

Ураховуючи те, що ОСОБА_5 народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , її батьком у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_2 .

Отже, матеріали справи не містять відомостей, а позивачем ОСОБА_1 не доведено, що запис про батька дитини ОСОБА_5 вчинено за її вказівкою за правилами статті 135 СК України. Відсутність даних про те, чи було зроблено запис про батька дитини малолітньої ОСОБА_5 за вказівкою матері виключає можливість задоволення заяви про встановлення факту батьківства щодо померлого ОСОБА_4 , з яким мати дитини не перебувала у шлюбі, на підставі статті 130 СК України.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту батьківства з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенніцієї частини позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо вимоги про виключення відомостей із актового запису про народження дитини

Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про виключення відомостей з актового запису про народження дитини від 14 січня 2016 року № 54 щодо батька дитини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що спірні правовідносини урегульовані нормами ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не ґрунтується на вказаних вище нормах законодавства, якими передбачено застосування норм цивільного законодавства у випадках, якщо особисті немайнові відносини не врегульовані СК України.

Відповідно до частини другої статті 122 СК України дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народила ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу з ОСОБА_2 , отже, вважається, що саме останній є батьком дитини.

Ураховуючи те, що ОСОБА_5 народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , її батьком у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_2 , а не померлого ОСОБА_4 , який є біологічним батьком дитини, що фактично підтверджено висновками судових молекулярно-генетичних експертиз від 03 травня 2018 року № 8-499 та від 18 травня 2019 року № 417.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали факт батьківства ОСОБА_4 щодо дитини ОСОБА_5 доведеним. При цьому доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

Відповідно до положень статті 138 СК України жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

При цьому у СК України не урегульовано вирішення питання щодо вказаної вимоги матері у разі смерті особи, яка повинна подати заяву про своє батьківство.

Згідно із пунктами 14, 15, 16 глави 1 розділу IIIПравил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо дитина народилась у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини за заявою будь-кого з них. Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі одного із документів, передбачених у пункті 2 цієї глави, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, можуть подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання батьківства до народження дитини.

Заявляючи позов, ОСОБА_1 стверджувала, що ОСОБА_4 заяву про своє батьківство відносно ОСОБА_5 не подавав, оскільки загинув до народження дитини, однак за життя своєю поведінкою визнавав своє батьківство щодо ненародженої дитини, якою була вагітна ОСОБА_1 .

Так, позивач вказала, що ОСОБА_4 , вважаючи майбутню дитину своєю дочкою, відвідував разом із ОСОБА_1 як матір`ю дитини жіночу консультацію КУ «Міська лікарня» м. Запоріжжя, допомагав у постановленні на облік та заповненні відповідних медичних документів, у яких він був записаний батьком майбутньої дитини.

Відповідно до положень статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є юридичні факти.

До конклюдентної дії у цивільному праві належать дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Конвенцією про права дитини передбачено, що дитина має право на ім`я і набуття громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Враховуючи. зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що поведінка ОСОБА_4 за життя свідчить про визнання ним батьківства відносно дитини ОСОБА_5 та намір подати заяву про визнання батьківства щодо неї, який він не зміг реалізувати у зв`язку із загибеллю до народження дитини.

За таких обставин, враховуючи те, що концепція статті 138 СК України спрямована на можливість жінки, яка народила дитину у шлюбі, оспорити батьківство свого чоловіка шляхом пред`явлення позову про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині виключення запису про ОСОБА_2 з актового запису про народження ОСОБА_5 і внесення відомостей про ОСОБА_4 як про її батька.

Верховний Суд враховує право ОСОБА_5 знати свого батька та можливість реалізувати спадкові права, а також беручи за основу римську максиму lurasanguinis nulloiure civilidirimi possunt(жодні встановлення цивільного права не можуть скасувати права, що випливають із кровної спорідненості), робить висновок про необхідність внесення змін до актового запису про народження дитини, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.

Згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Хоча суди попередніх інстанцій в цілому дійшли правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про виключення відомостей з актового запису про народження дитини, однак неправильно визначились із мотивами такого рішення, тому мотивувальні частини вказаних рішень підлягають зміні шляхом викладення їх у редакції цієї постанови.

Щодо спадкування спірного майна

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

За статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України). Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Установивши, що ОСОБА_4 після смерті своєї матері ОСОБА_11 в установленому законом порядку прийняв спадщину у вигляді Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , і протилежного відповідачем ОСОБА_3 не доведено, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що вказане майно увійшло до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 .

Тому малолітня дочка останнього - ОСОБА_5 , яка в установленому законом порядку через свою матір звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, має право на вказане нерухоме майно.

Вважаючи, що ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не набув право власності на Ѕ частину спірного нерухомого майна, а тому відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_5 права власності на частину спірного нерухомого майна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди при вирішенні спору у цій частині неправильно застосували норми матеріального права.

При цьому колегія суддів зауважує, що спір у цій справі стосується питання прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті своєї матері ОСОБА_11 , а не набуття ним права власності на вказане нерухоме майно.

Оскільки ОСОБА_4 у передбаченому законом порядку прийняв спадщину після смерті своєї матері, ця спадщина йому належить з часу відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) і входить до спадкової маси після його смерті.

Аналогічних правових висновків у справах з подібними правовідносинами дійшли Верховний Суд України та Верховний суд у постановах: від 23 січня 2013 року (справа № 6-164цс12), від 30 жовтня 2013 року (справа № 6-96цс13), від 31 серпня 2020 року (справа № 350/1850/17).

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про неврахування судами розміщення на території будинковолодіння, частину якого за рішеннями судів успадкувала ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 , самочинно збудованих споруд.

Так, визнаючи за ОСОБА_5 право власності на Ѕ ідеальну частку спірного житлового будинку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , суди попередніх інстанцій не зазначали площу цього домоволодіння, отже не вирішували питання про спадкування самочинно збудованих споруд.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо неправильного вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат у справі. Вказаним доводам відповідача ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку, підставно зазначивши, що як батьківство ОСОБА_4 щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 , так і права цієї дитини на спадщину після смерті її батька оспорювала лише ОСОБА_3 , а суд ухвалив рішення, яке має майнові правові наслідки, що стосуються саме відповідача ОСОБА_3 , тому відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 та Шевченківського районного у м. Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області судових витрат на користь позивача ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на спірне майно за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 є безпідставними, а оскаржувані судові рішення у вказаній частині - законними та обґрунтованими.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, його виконання у цій частині підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 412 415-419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту батьківства та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про виключення відомостей з актового запису про народження дитини змінити, виклавши мотивувальні частини вказаних рішень в редакції цієї постанови.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності за ОСОБА_5 на спадкове майно та розподілу судових витрат залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович