№ 336/2137/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 336/2137/23

провадження № 61-9291св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Запорізька обласна прокуратура; Головне управління Національної поліції в Запорізькій області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2024 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Бєлки В. Ю., Крилової В. Ю та касаційну скаргу керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду

м. Запоріжжя від 15 лютого 2024 року у складі судді Зарютіна П. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури Запорізької області про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2014 року органами досудового розслідування Слідчого відділу Запорізького міського управління Головного Управління Міністерства внутрішні справ України в Запорізькій області відносно нього були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення, згодом його затримано та 07 липня 2014 року йому повідомлено про підозру за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України.

Позивач зазначав, що був затриманий у порядку статті 208 КПК України та у подальшому йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

За наслідком проведення досудового розслідування обвинувальний акт передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада

2021 року, який судами апеляційної і касаційної інстанцій та залишений без змін, у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України, його визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачувався (справа № 336/7549/14).

Позивач зазначав, що він перебував під слідством і судом з 07 серпня 2014 року (повідомлення про підозру) по 08 червня 2023 року (прийняття остаточної постанови Верховним Судом), тобто 105 місяців 33 дні.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та взяття під варту йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні відносин з оточуючими. За період перебування в умовах ізоляції у нього погіршився стан здоров`я та взаємовідносини з рідними, зокрема з сином, який потребував батьківського піклування. Тривале кримінальне переслідування унеможливило його працевлаштування, посилаючись на частини першу та другу статті 23 ЦК України, статті 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Надання правової (юридичної) допомоги, для участі в слуханні кримінальної справи в суді, він користувався послугами адвоката, вартість якого складає

65 000 грн.

Посилаючись на викладене, статті 3, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_1 просив судстягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі

2 120 000 грн (106 місяців*20 000 грн), з розрахунку 20 000 грн за кожний місяць перебування під судом і слідством та 65 000 грн витрат, понесених на правничу допомогу у кримінальній справі.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 710 243 грн 21 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди та кошти, сплачені у зв`язку з наданням юридичної допомоги, у розмірі

65 000 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , застосовувавши частини першу та другу статті 23 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, так як він незаконно перебував під судом і слідством тривалий проміжок часу, що спричинило настання для нього негативних наслідків. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди та її розмір доведено належними та достатніми доказами, відповідачами вказаного не спростовано. Відповідальність за відшкодування шкоди покладається на державу Україну незалежно від вини посадових осіб.

Визначаючи розмір відшкодування шкоди, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 07 серпня 2014 року (повідомлення про підозру) по 08 червня 2023 року (закінчення касаційного провадження з перегляду виправдовувального вироку суду), тобто 105 місяців

33 дні. Розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2023 року складав 6 700 грн. Тому гарантований мінімальний розмір моральної шкоди, завданої

ОСОБА_1 , складає 710 243 грн 21 коп.

Також підлягає задоволенню позов ОСОБА_1 щодо стягнення витрат на правову допомогу під час розгляду кримінального провадження, оскільки

є обґрунтованим та підтверджується відповідними доказами. При цьому суд посилався на відповідну практику Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2024 року змінено, визначено розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 669 776 грн

67 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, проте невірно визначено розмір такого відшкодування. Суд дійшов помилкового висновку щодо кількості днів перебування позивача під слідством і судом, так як 06 грудня 2022 року Запорізьким апеляційним судом апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 січня 2021 року - без змін. Строк, який підлягає обчисленню під час визначення суми відшкодування ОСОБА_1 з 07 серпня 2014 року (повідомлення про підозру) по 06 грудня 2022 року (ухвала Запорізького апеляційного суду, якою вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 січня 2021 року залишено без змін), становить 99 місяців та 29 днів. Тому сума коштів, яка підлягає стягненню з державного бюджету у рахунок відшкодування моральної шкоди позивачу становить 669 776 грн 67 коп. ((99*6700)+(6700/30*29)=669 776,67 грн).

Позов ОСОБА_1 про стягнення на його користь витрат на правову допомогу під час розгляді кримінального провадження є обґрунтованими, оскільки на їх підтвердження надано копію договору про надання юридичної допомоги

від 03 січня 2017 року, який укладений був між позивачем та адвокатом Турчинським М. І., копію квитанції про оплату таких послуг на суму 65 000 грн, копію акта приймання-передачу до договору від 03 січня 2017 року, а тому висновок суду першої інстанції є законним. При цьому посилався на відповідну практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У касаційній скарзі керівник Запорізької обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої

статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Запорізької обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2024 року у задоволенні клопотання Запорізької обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2024 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2024 року у вищезазначеній справі відмовлено.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції визначив суму відшкодування моральної шкоди під час перебування

під слідством та судом за неповний період, а саме з 07 серпня 2014 року (повідомлення про підозру) по 06 грудня 2022 року (прийняття постанови апеляційним судом).

Зазначає, що визначати строк під час перебування під слідством і судом необхідно з 07 серпня 2014 року (повідомлення про підозру) по 08 червня

2023 року (прийняття остаточної постанови Верховним Судом). Саме за вказаний період суд першої інстанції вірно стягнув моральну шкоду відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Вважає, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано змінено рішення суду першої інстанції у частині зменшення суми відшкодування моральної. Посилається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які слід урахувати при вирішенні спору.

Касаційна скарга керівника Запорізької обласної прокуратуримотивована тим, що судами неправомірно визначено розмір моральної шкоди, розрахований виходячи з мінімальної заробітної плати у сумі 6 700 грн, визначений

абзацом першим статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а не спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600 грн, яка вказана у абзаці третьому статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що факт наявності у кримінальному провадженні самообмови позивача не виключає наявність права на відшкодування йому моральної шкоди. Факт самообмови ОСОБА_2 наявний як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження. При цьому така самообмова була добровільною та перешкоджала з`ясуванню істини, а тому необхідно у задоволенні позову відмовити, застосувавши частину четверту статті 1176 ЦК України. При цьому посилався на відповідну практику Верховного Суду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу.

У вересні 2024 року від Головного управління Національної поліції в Запорізькій області надійшов відзив на касаційну скаргу керівника Запорізької обласної прокуратури, в якому викладено власні обґрунтування щодо оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

03 липня 2014 слідчим відділом Запорізького міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12014080010000313 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 307 КК України.

07 серпня 2014 слідчим слідчого відділу Запорізького міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області повідомлено про підозру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України

(том 1, а. с. 13-16).

ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт (затверджений прокурором), який 26 вересня 2014 року був направлений до Шевченківського районного суду

м. Запоріжжя для розгляду у суді (справа № 336/7549/14-к).

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2015 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України (справа № 336/7549/14-к).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 лютого 2016 року вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2015 року скасовано та призначено справу до нового розгляду у суді першої інстанції (справа

№ 336/7549/14-к).

Вироком Шевченківського районного судом м. Запоріжжя від 01 вересня

2017 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України (справа № 336/7549/14-к).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області 30 травня 2018 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2017 року скасовано та призначено новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі суду (справа № 336/7549/14-к).

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 січня 2021 року ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України, визнано невинуватим та виправдано

у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_1 (справа № 336/7549/14-к), (том 1, а. с. 17-31).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 січня 2021 року - без змін (справа № 336/7549/14-к), (том 1, а. с. 32-45).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 08 червня 2023 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року щодо ОСОБА_1 - без змін (справа № 336/7549/14-к).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та керівника Запорізької обласної прокуратури задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судові рішення переглядаються у частині відшкодування моральної шкоди.

Заявниками не оскаржуються судові рішення щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу під час розгляду кримінального провадження.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див: постанову Верховного Суду від 25 травня

2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку

з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду

від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер

і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року

у справі № 346/5428/17, провадження № 61-8102св21).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі

№ 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, встановив, що ОСОБА_1 перебував під судом і слідством 99 місяців та 29 днів з часу повідомлення про підозру до набрання законної сили виправдувального вироку, отже мінімальний розмір моральної школи, що гарантований державою, складає 669 776 грн 67 коп.

Верховний суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу

не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно враховано вказаний строк перебування позивача під слідством і судом, мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (6 700,00 грн), і встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 669 776 грн 67 коп.

При цьому суди вірно зазначили про те, що визначений законом розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним, що гарантований державою.

Отже, вирішуючи спір, суд зробив вірний висновок про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд апеляційної інстанції, установивши всі фактичні обставини справи, вірно вважав, що позивачу було завдано моральну шкоду, ним обґрунтовано обставини її завдання. Дослідивши у сукупності наявні у матеріалах справи докази, керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у відповідному розмірі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що визначати строк під час перебування під слідством і судом необхідно з 07 серпня 2014 року (повідомлення про підозру) по 08 червня 2023 року (прийняття остаточної постанови Верховним Судом), є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.

Посилання у касаційній скарзі керівника Запорізької обласної прокуратури про те, що розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 необхідно розраховувати із встановленої спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600 грн, яка вказана у абзаці третьому статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік, а не виходячи з мінімальної заробітної плати у сумі

6 700 грн, що визначена абзацом першим статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», є безпідставними.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020,

від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік,

є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України,

а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав

і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»

у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні

1 600 гривень, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Доводи касаційної скарги керівника Запорізької обласної прокуратури про те, самообмова ОСОБА_2 під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження була добровільною та перешкоджала з`ясуванню істини, що встановлено у протоколі допиту

ОСОБА_2 від 07 серпня 2014 року та у вироках Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2015 року та від 01 вересня 2017 року, а тому необхідно у задоволенні позову відмовити, застосувавши частину четверту статті 1176 ЦК України, є безпідставні.

Відповідно до частини четвертої статті 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз положень частини четвертої статті 1176 ЦК України дає підстави дійти висновку, що під самообмовою необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.

Тобто, самообмова має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.

Разом з тим належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 як підозрюваний, обвинувачений чи підсудний надавав завідомо неправдиві показання з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв, та що такими діями він перешкоджав з`ясуванню істини у справі, відповідачами не надано, і такі відомості відсутні у матеріалах справи.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 08 червня 2023 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, якою був переглянутий виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 , - без змін (справа № 336/7549/14-к).

У виправдувальному вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 05 січня 2021 року обставин щодо самообмови ОСОБА_1 не зазначено.

Крім того, із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 лютого 2016 року вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2015 року скасовано та призначено справу до нового розгляду у суді першої інстанції (справа

№ 336/7549/14-к).

Також ухвалою апеляційного суду Запорізької області 30 травня 2018 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2017 року скасовано та призначено новий розгляд даного кримінального провадження

у суді першої інстанції в іншому складі суду (справа № 336/7549/14-к).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі

№ 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме собою (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

Обставини, наведені керівником Запорізької обласної прокуратури у постанові Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 311/719/19 відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається Верховним Судом, тому немає підстав вважати, що суд ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частиніта постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та керівника Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2024 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць