№ 336/368/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 336/368/22

провадження № 61-6770св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня № 8» Запорізької міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року у складі судді Зарютіна П. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Онищенко Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 8» Запорізької міської ради(далі - КНП «Міська лікарня № 8», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09 листопада 2020 року вона отримала побутову травму, а саме вивих та перелом зі зміщенням лівого плечового суглоба, у зв`язку з чим звернулася до відповідача за медичною допомогою.

Лікар-ортопед-травматолог вищої категорії ОСОБА_2 здійснила огляд її лівого плеча та на підставі власного і рентгенографічного обстежень встановила діагноз: закритий перелом верхньої третини лівої плечової кістки. При цьому її зауваження про те, що ліва рука в плечовому суглобі знаходиться не на своєму місці та випадає із плечового суглоба (можливий вивих), лікар проігнорувала.

Зважаючи на відсутність у позивачки грошових коштів для оперативного лікування, лікар запропонувала їй придбати та накласти пов`язку Дезо, а також призначила знеболювальні таблетки.

19 листопада 2020 року вона повідомила лікаря ОСОБА_2 про те, що її стан не змінився. Після огляду та рентгенографічного обстеження лікар діагноз не змінила, проігнорувавши відомості рентгенографії, а саме: вивих головки плечової кістки (?). Лікар продовжила носіння пов`язки Дезо і призначила дату наступного огляду.

11 грудня 2020 року позивачка знову повідомила лікаря ОСОБА_2 , що її стан не змінився, зокрема, вона постійно відчуває сильний біль в області лівого плечового суглоба та руки в цілому, рука випадає з плечового суглоба, набряк руки не проходить, шкіра на руці тріскається, оніміння пальців лівої кисті та обмеження в ній і в руці в цілому. Після огляду та обстеження лікар визначила діагноз: закритий оскольчатий перелом головки плечової кістки, та призначила подальше лікування.

28 грудня 2020 року позивачка повідомила лікаря ОСОБА_2 , що стан її лівої руки не змінився, зокрема, вона постійно відчуває сильний біль в області лівого плечового суглоба. Після огляду та обстеження лікар визначила діагноз: закритий перелом верхньої третини лівої плечової кістки, та призначила подальше лікування.

12 січня 2021 року рентгенологічним обстеженням встановлено: уламковий перелом верхньої третини плечової кістки зі зміщенням уламків в стадії консолідації. Вивих голівки плечової кістки. Однак лікар ОСОБА_2 знову проігнорувала інформацію щодо наявності вивиху, зазначивши діагноз без змін: закритий оскольчатий перелом верхньої третини лівої плечової кістки зі зміщенням.

Згідно з консультативним висновком лікаря-ортопеда-травматолога вищої категорії Малишева В. М. відділення ортопедії та травматології Медико-санітарної частини «Мотор-Січ» від 09 березня 2021 року у позивачки діагностовано наявність застарілого переломо-вивиха лівого плечового суглоба.

Відповідно до висновку лікаря-рентгенолога вищої категорії медичного діагностичного центру медичної компанії «Діасервіс» Дениченка Р. В.

від 24 березня 2021 року за наслідками здійснення комп`ютерної томографії у позивачки діагностовано наявність консолідованого перелому шийки лівої плечової кістки з отривним переломом бугорка, нижнім вивихом головки та формуванням неоартрозу з посттравматично деформованим суглобним відростком лівої лопатки.

Згідно з консультативним висновком спеціаліста поліклінічного відділення Товариства з обмеженою відповідальністю «Клініка Мотор Січ» (далі - ТОВ «Клініка Мотор Січ») від 15 квітня 2021 року № 001238 у позивачки діагностовано «застарілий перелом головки лівого плеча зі зміщенням суглобової пов.лопатки… вивих головки лівого плеча».

Аналогічний діагноз їй було встановлено лікарем-ортопедом-травматологом КНП «Міська лікарня № 8» Петровим В. В. та лікарем-ортопедом-травматологом вищої категорії КНП «Міська лікарня № 9» Бойко Є. М. , які зазначили про те, що втрата позивачко рухових функцій лівої руки викликана помилкою, допущеною на початку лікування травми, коли не було негайно усунуто вивих плечового суглоба лівої руки, внаслідок чого відбулося формування неоартрозу з посттравматично деформованим суглобовим відростком лівої лопатки та розвинулась контрактура суглоба лівого плеча.

Посилаючись на те, що вона фактично стала інвалідом внаслідок неналежного та неправильного лікування, здійсненого лікарем-ортопедом-травматологом вищої категорії ОСОБА_2 , яка не діагностувала вивих лівого плечового суглоба, що спричинило тяжкі наслідки для здоров`я позивачки, та завдало їй моральної шкоди, яка, зокрема, полягає у тривалих моральних і психологічних стражданнях, нервовому виснаженні, загострені наявних у неї хронологічних хвороб; неналежне виконання лікарем своїх обов`язків призвело до різкої, несподіваної і тривалої зміни звичного способу та якості її життя, ОСОБА_1 просила суд стягнути з КНП «Міська лікарня № 8» на відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що досліджені судом докази, зокрема й висновки експерта, свідчать про те, що лікувально-діагностична тактика була обрана лікарем ОСОБА_2 правильно, порушень вимог законодавства в сфері охорони здоров`я в діях лікаря не встановлено, прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями лікарів КНП «Міська лікарня № 8» та розвитком негативних наслідків травми, яку позивачка ОСОБА_1 отримала 09 листопада 2020 року, суд не встановив.

Суд відхилив посилання ОСОБА_1 на інформацію рентгенографічних та комп`ютерно томографічних досліджень, як на докази встановленняо лікарем ОСОБА_2 неправильного діагнозу та, відповідно, призначення неправильного лікування, оскільки такі лише ілюструють картину посттравматичного перебігу у динаміці.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2024 рокув якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарженнязаявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц та у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, неправильно встановив дійсні обставини справи, зокрема, що лікар ОСОБА_2 09 листопада 2020 року запропонувала позивачці стаціонарне лікування, в той час як вона повідомила про те, що з огляду на її травму, ефективною є заміна суглоба на штучний протез, а також вартість такої операції (35 000,00 грн). Вона відмовилася від операції у зв`язку з відсутністю грошових коштів, а не через небажання лікуватися.

Суди залишили поза увагою, що встановлені лікарем ОСОБА_2 первісний та наступні діагнози не повністю відповідали рентгенологічним обстеженням та її поясненням щодо стану плечового суглоба та лівої руки, а надалі негативно вплинули на хід лікування та призвели до встановлення позивачці інвалідності ІІ групи.

Встановлені лікарем ОСОБА_2 діагнози суттєво відрізняються від діагнозів, встановлених іншими спеціалістами в області травматології і ортопедії, зроблені без урахування рентгенологічних досліджень стосовно наявності у ОСОБА_1 вивиху плечового суглоба.

Суди помилково взяли до уваги висновок експерта від 19 червня 2023 року № 1106/к, який відсутній у матеріалах справи.

Водночас у матеріалах справи міститься висновок експерта від 22 червня

2023 року № 1106/к Комунальної установи «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради (далі - КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи»), який зроблений виключно на підставі пояснень лікаря ОСОБА_2 та записів у медичній картці амбулаторного хворого ОСОБА_1 , які внесені лікарем ОСОБА_2 . Інші документи чи обстеження, не пов`язані з лікарем ОСОБА_2 , медична комісія не досліджувала.

Суди не звернули уваги на те, що медична комісія у зазначеному висновку виходила з недостовірної інформації, надуманої членами комісії, а саме, що у ранньому та віддаленому після травматичному періодах, пацієнтка була неодноразово обстежена клінічно спеціалістами у галузі ортопедії-травматології. При цьому експерти не зазначили, коли та хто зі спеціалістів її обстежував.

Водночас у зазначені періоди лікар ОСОБА_2 не направляла її для обстеження чи консультації до відповідних спеціалістів, незважаючи на її неодноразові прохання про це.

Суди дійшли помилкового висновку про те, що позивачка мала довести неналежне надання лікарем ОСОБА_2 медичної допомоги, оскільки саме лікар мала довести, що ОСОБА_1 завдано шкоди не з її вини.

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від КНП «Міська лікарня № 8» у якому підприємство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Беклеміщева О. В., який Верховний Суд не бере до уваги, оскільки на порушення частини шостої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до відзиву не додано документів, що підтверджують повноваження адвоката Беклеміщевої О. В. на представлення інтересів ОСОБА_2 у Верховному Суді.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між

суддями Верховного Суду від 08 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи № 336/368/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У липні2024 року матеріали справи № 336/368/22 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 09 листопада 2020 року на прийом до лікаря-ортопеда-травматолога вищої категорії КНП «Міська лікарня № 8» ОСОБА_2 звернулася ОСОБА_1 з побутовою травмою.

Після здійснення відповідних обстежень їй встановлений діагноз: закритий осколковий перелом проксимального відділу лівої плечової кістки зі зміщенням уламків (перелом верхнього кінця плечової кістки). ОСОБА_1 запропоновано стаціонарне лікування, від якого вона відмовилася, про що зроблено відповідний запис у медичній картці хворого, та розпочато консервативне лікування.

Згідно з відомостями з медичної карти ОСОБА_1 , вона була на прийомі у лікаря 19 листопада 2020 року, 11 грудня 2020 року, 18 грудня 2020 року, 28 грудня 2020 року, 12 січня 2021 року, 02 лютого 2021 року, 25 лютого 2021 року.

Позивачці призначалися рентгенологічні дослідження, проводилися ортопедичні обстеження, надавалися відповідні рекомендації.

25 лютого 2021 року ОСОБА_1 надано консультацію доцентом кафедри травматології та ортопедії Запорізької медичної академії післядипломної освіти, головного позаштатного спеціаліста департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради Труфановим І. І., який підтвердив раніше встановлений діагноз та надані рекомендації. Пацієнтка була оглянута мультидисплінарною реабілітаційною командою, яка їй запропонувала фізіофункціональне лікування, від якого вона відмовилася.

Згідно з висновком експерта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» (експертиза за матеріалами справи) від 22 червня 2023 року № 1106/к, складеним на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2023 року, судово-медична експертна комісія встановила, що тактика ведення пацієнта під час первинного звернення до лікувального закладу була вірною та виходила із характеру травми, віку та стану здоров`я пацієнтки.

Консервативне лікування перелому у пацієнтів похилого віку на фоні хронічних захворювань рекомендовано у випадках, коли має місце відмова від оперативного втручання, або об`єктивні протипоказання для її проведення. У цьому випадку, згідно з записом у медичній карті амбулаторного хворого про відмову пацієнтки від оперативного втручання, розпочато лікування консервативне відповідно до стандартів амбулаторної (поліклінічної) допомоги.

Проведення оперативного втручання проводиться в умовах спеціалізованого (травматологічного) стаціонару. Нижній вивих плеча загалом не є характерним для виникнення внаслідок падіння на руку через те, що при заявленому механізмі плечова кістка зміщується вгору, вперед або назад в залежності від кута контакту травмованої кінцівки із травмуючим предметом (контактною поверхнею) Крім того, під час первинного клінічного (коли, зокрема, визначається правильність розташування голівки плечової кістки у суглобі) та рентгенологічного дослідження (визначає не лише наявність порушення цілісті кісткових структур, а й взаємне зміщення структур суглобу) ознак вивиху зафіксовано не було. Зазначене свідчить, що зафіксований у пацієнтки нижній вивіх розвинувся вже у післятравматичному періоді внаслідок порушення (зниження) тонусу м`язів та зв`язкового апарату через обмеження функціонування суглобу. На фоні тривалої іммобілізації кінцівки пов`язкою Дезо та явищ вікової саркопенії.

В наданій медичній документації, у ранньому та віддаленому післятравматичному періодах, пацієнтка була неодноразово обстежена клінічно (спеціалістами в галузі ортопедії-травматології) та рентгенологічно (рентгенографія, комп`ютерна томографія), при цьому певні зміни у формулюваннях діагнозів відображали зміни перебігу травми (консолідація перелому, виникнення ознак нижнього вивиху плеча), що є цілком природним при аналізі перебігу травми у динаміці. Хірургічні методи лікування перелому плечової кістки на сучасному етапі медичної науки мають пріоритет через те, що відновлення здоров`я відбувається швидше, зменшується кількість післятравматичних ускладнень. Допускається проведення ранньої фізичної активації пацієнта, більш якісно відновлюються фізіологічні функції. Проте, проведення такого лікування не є можливим на поліклінічному етапі лікування, а проводиться тільки у спеціалізованих профільних стаціонарних лікувальних відділеннях.

На амбулаторно-поліклінічному рівні надання медичної допомоги КНП «Міська лікарня № 8» лікарем ортопедом-травматологом консервативне лікування призначене вірно - в межах технічних можливостей та наявних умов надання медичної допомоги. Можливості діагностики динаміки післятравматичного періоду в умовах КНП «Міська лікарня № 8» були достатніми.

Під час обстеження лікарем-ортопедом-травматологом КНП «Міська лікарня № 8» здійснено збір скарг та анамнезу захворювання (травми), об`єктивне клінічне обстеження, рентгенологічні дослідження травмованого сегмента у динаміці.

09 листопада 2020 року у пацієнтки під час рентгенографії не було діагностовано ознак вивиху плечової кістки. Під час повторного (динамічного) рентгенографічного дослідження 19 листопада 2020 року запідозрено вивих головки плечової кістки, проте дослідження, проведене в умовах «зі зменшеним навантаженням», встановило, що даних за вивих плеча немає.

Таким чином, пацієнтка була обстежена на достатньому рівні, виходячи із можливостей амбулаторно-поліклінічного етапу.

При підозрі на перелом кісток (зокрема й плечової) обов`язково проводиться рентгенологічне дослідження відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 07 лютого 2008 року № 57. Під час рентгенологічного дослідження визначаються ознаки того чи іншого патологічного процесу, які інтерпретуються лікарем при встановленні діагнозу. Сам по собі висновок рентгенологічного дослідження діагнозом не є.

У переліку діагностичних обстежень у випадках переломів плечової кістки, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 07 лютого 2008 року № 57, проведення комп`ютерної томографії не зазначено як обов`язкове.

Основною причиною порушення функції плечового суглобу у ОСОБА_1 є характер та локалізація наявного у неї перелому плечової кістки. Проведення запропонованого оперативного втручання могло знизити ризик незадовільних результатів відновлення та інвалідізації.

Прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями лікарів КНП «Міська лікарня № 8» та розвитком негативних наслідків травми, яку хвора отримала 09 листопада 2020 року експертами не встановлено.

Пацієнтці лікарем призначено носіння «пов`язки Дезо». Ця пов`язка може бути бинтовою, тканинною чи гіпсовою, застосовується як самостійний засіб лікування та забезпечує функціональний спокій плеча та верхнього плечового поясу при наступних травмах - вивих плеча, у тому числі рецидивуючий, переломи плечової кістки, ключиці, лопатки, ушкодження зв`язкового апарату плечового суглобу.

Тривале носіння пов`язки забезпечує умови для зрощення (загоєння) пошкоджених кісткових структур. Крім того, призначена медикаментозна терапія: «Фламідез» нестероїдний протизапальний препарат, який здійснює знеболювальну, жарознижуючу та власне протизапальну дію; «Супракал», який є допоміжним засобом, зокрема й при лікуванні переломів як компонент гідроксіапатиту кальцію.

Таким чином, призначене лікування відповідає принципам консервативної терапії та забезпечує умови для загоєння перелому у пацієнтки. Комп`ютерно томографічне дослідження підтвердило, принаймні часткову консолідацію, що вказує на досягнення клінічного ефекту призначеної терапії.

Порушення вимог «Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги пацієнтам із переломами проксимального відділу плечової кістки, 1017р.» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 07 лютого 2008 року № 57 в діях лікаря не зафіксовано. Лікувально-діагностична тактика обрана лікарем коректно.

Результати рентгенологічного дослідження та комп`ютерно томографічного дослідження оформлюються у вигляді переліку рентгенологічних ознак того чи іншого патологічного стану, не є діагнозом у медичному розумінні цього поняття.

На основі комплексу обстежень та з урахуванням висновків додаткових та інструментальних методів дослідження лікарем проводиться діагностика патологічного процесу та надається медична допомога за його результатами. Зважаючи на те, що лікарем не був діагностований вивих, а навпаки, у її поясненнях окремо вказано, що головка плечової кістки визначається (пальпаторно) у типовому місці, медичних показань на проведення процедури «виправлення вивиху» не було.

За результатами комп`ютерно томографічного дослідження лівого плечового суглоба від 24 березня 2021 року встановлено: «КТ-ознаки консолідованого перелому шийки лівої плечової кістки з відривним переломом бугорка…». Причинами розвитку несприятливого перебігу перелому у пацієнтки ОСОБА_1 є характер та локалізація наявного у неї перелому плечової кістки. Проведення запропонованого оперативного втручання могло знизити ризик незадовільних результатів відновлення та інвалідізації (пункт 14 висновку).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 3 49 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

Статтею 6 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» встановлено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що, зокрема, передбачає кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров`я, відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди, оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

За змістом статті 8 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди (статті 15 16 ЦК України).

Згідно зі статтями 23 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Таким чином для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, установивши, що причинами розвитку несприятливого перебігу перелому у пацієнтки ОСОБА_1 є характер та локалізація наявного у неї перелому плечової кістки; лікувально-діагностична тактика була обрана лікарем ОСОБА_2 правильно, порушень вимог законодавства в сфері охорони здоров`я в діях лікаря не встановлено, прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями лікарів КНП «Міська лікарня № 8» та розвитком негативних наслідків травми, яку позивачка отримала 09 листопада 2020 року, відсутній, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що такий висновок судів попередніх інстанцій суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц та Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, є необґрунтованими.

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц зазначено, аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

У справі, що переглядається, за клопотанням ОСОБА_1 , КНП «Міська лікарня № 8» та ОСОБА_2 ухвалою Шевченківського районного сулу м. Запоріжжя від 19 червня 2023 року було призначено судову медичну експертизу.

Згідно з висновком експерта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» (експертиза за матеріалами справи) від 22 червня 2023 року № 1106/к

ОСОБА_1 була обстежена на достатньому рівні, виходячи із можливостей амбулаторно-поліклінічного етапу. Лікар ОСОБА_2 правильно надавала їй консервативну медичну допомогу, виходячи із характеру та тяжкості травми пацієнтки, яка відмовилася від проведення хірургічного лікування. Вимог «Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги пацієнтам із переломами проксимального відділу плечової кістки, 1017р.» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 07 лютого 2008 року № 57 в діях лікаря не зафіксовано.

В оцінці наявності причинного зв`язку між діями медичного працівника та завданням шкоди ОСОБА_1 , суди попередніх обґрунтовано виходили з того, що на підставі зібраних у справі доказів факт надання лікарем ОСОБА_2 некваліфікованої медичної допомоги, що призвело до негативних наслідків у вигляді погіршення стану здоров`я позивачки не встановлено.

Такий висновок судів попередніх інстанцій не суперечить згаданим висновкам Верховного Суду та Верховного Суду України, оскільки позивачка не довела належними доказами факт завдання їй шкоди за участю лікаря ОСОБА_2 .

Верховний суд урахував, що суд першої інстанції у оскаржуваному судовому рішенні помилково зазначив дату складення висновку експерта № 1106/к

19 червня 2023 року, замість 22 червня 2023 року, водночас зазначене жодним чином не вплинуло ані на дослідження та надання оцінки зазначеному доказу, ані на правильність вирішення спору по суті.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до незгоди зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та здійсненою судами оцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник