№ 336/44/18

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 336/44/18

провадження № 61-6298св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України,

відповідачі: Міністерство аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2018 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд) звернувся до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» (далі - ТОВ «Базіс-Плац»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» (далі - ДП «Бердянське агроторгове підприємство»), про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна.

На обґрунтування позову посилався на таке. 18 вересня 2015 року між державою Україна в особі Міністерства, до сфери управління якого входить ДП «Бердянське агроторгове підприємство», та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 4 зазначеного договору продаж вчинено за 499 599 грн. Нерухоме майно, яке є предметом договору, належить державі на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що видане 06 серпня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції. Цей правочин підлягає визнанню недійсним, оскільки при його вчиненні порушені вимоги нормативних актів, зокрема Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803 (далі - Порядок № 803), за змістом пунктів 6, 8 якого є обов`язковим надання відповідному суб`єкту управління майном згоди або дозволу Фонду на відчуження майна, проте він погодження на відчуження спірного майна не надавав. Продаж здійснено всупереч вимогам пункту 10 Порядку № 803, відповідно до якого звіт про оцінку відчужуваного майна має пройти рецензування, а висновок про вартість майна має бути погоджений з Фондом. Проте звіт про оцінку цього майна з Фондом не погоджувався, а сам звіт за наслідками його рецензування визнаний таким, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним. Власником спірного майна на час звернення до суду з цим позовом є ТОВ «Базіс-Плац», яке набуло нерухомість за безвідплатним договором, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 09 грудня 2015 року № НОМЕР_1 , виданим Запорізьким міським управлінням юстиції. Оскільки власник вправі витребувати своє майно від добросовісного набувача у всіх випадках, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, предмет недійсного договору належить витребувати на користь власника в особі Міністерства.

З урахуванням наведеного позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу об`єктів нерухомості (реєстраційний номер об`єкта 696844023101) на АДРЕСА_1 від 18 вересня 2015 року, укладений між державою Україна в особі Міністерства та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за № 10125; витребувати з чужого незаконного володіння у ТОВ «Базіс-Плац» нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване на АДРЕСА_1 , а саме будівлі: прохідної літ. «А» інв. № 01031 площею 46 кв. м; спиртосховища літ. «Б-2» інв. № 01017 площею 495,5 кв. м; склади посуду літ. «В» інв. № 01029 площею 274,5 кв. м та літ. «Д-2» інв. № 01016 площею 2018 кв. м; майстерні літ. «Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м; спирторозлива літ. «Г» інв. № 01032 площею 18,7 кв. м, загальною площею 2 930,7 кв. м, вартістю 499 599 грн, у власність держави в особі Міністерства.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відчуження спірного майна відбулося із порушенням процедури, встановленої Порядком № 803, а тому оспорюваний договір купівлі-продажу не відповідає вимогам законодавства, чинним на момент його укладення. Проте суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з тим, що укладення оспорюваного правочину не посягає на цивільні права та інтереси Фонду, оскільки він не є власником відчуженого майна, а тому у нього відсутнє право вимог.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року скасоване, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу об`єктів нерухомості (реєстраційний номер об`єкта 696844023101) на АДРЕСА_1 від 18 вересня 2015 року, укладений між державою Україна в особі Міністерства та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за № 10125. Витребувано у ТОВ «Базіс-Плац» нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване на АДРЕСА_1 , а саме будівлі прохідної літ. «А» інв. № 01031 площею 46 кв. м, спиртосховища літ. «Б-2» інв. № 01017 площею 495,5 кв. м; складів посуду літ. «В» інв. № 01029 площею 274,5 кв. м та літ. «Д-2» інв. № 01016 площею 2018 кв. м; майстерні літ. «Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м; спирторозлива літ. «Г» інв. № 01032 площею 18,7 кв. м, загальною площею 2930,7 кв. м, вартістю 499 599 грн у власність держави в особі Міністерства. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, відбулася з порушенням процедури відчуження, а саме без погодження Фондом, тому є підстави для визнання договору купівлі-продажу об`єктів нерухомості від 18 вересня 2015 року недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Фонд не є власником спірного майна, а тому укладення спірного правочину не посягає на його права та інтереси, не врахував, що Законом України «Про управління об`єктами державної власності» визначено суб`єктів управління об`єктами державної власності, до яких відноситься Фонд. Прокурор навів підстави для здійснення ним представництва інтересів держави та зазначив, у чому полягає порушення цих прав, а також правильно зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні2020 року ТОВ «Базіс-Плац» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що Фонд не є власником спірного майна, а лише здійснює функцію контролю шляхом надання згоди на відчуження державного майна, а тому він не є суб`єктом права вимоги. Власником спірного майна є Міністерство, яке на власний розсуд здійснило продаж спірного майна. Апеляційний суд порушив процесуальний порядок розгляду справи та не дослідив наявні у матеріалах справи докази, зокрема експертизу ринкової вартості нерухомості, не врахував, що Порядком № 803 не передбачено обов`язок звертатися до Фонду для отримання згоди при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу. Продавець мав наказ Міністерства від 01 липня 2013 року № 403 «Про припинення державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємтво»», яким він був зобов`язаний здійснити реалізацію спірного майна. Задовольняючи позов про витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), апеляційний суд не врахував, що позов про витребування майна може бути пред`явлений виключно власником такого майна, проте Фонд та прокурор не є власниками спірного майна. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що спірне майно є основним засобом товариства та внесено до статутного капіталу. Внаслідок витребування майна товариство буде позбавлене своєї власності, а ОСОБА_1 втратить корпоративні права товариства та кошти, які відповідають внеску. Неотримання згоди від Фонду відбулося з вини Міністерства, зазначені обставини є надмірним тягарем для відповідачів, оскільки питання компенсації для відповідачів суд не вирішив.

У травні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заступник прокурора Запорізької області просив касаційну скаргу ТОВ «Базіс-Плац» залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У травні та червні 2020 року надійшли пояснення на відзив від ТОВ «Базіс-Плац» та ДП «Бердянське агроторгове підприємство».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Базіс-Плац» у ційсправі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18), постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 127/17971/15-ц (провадження № 61-11692св18), від 13 листопада 2019 року № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) щодо застосування положення статей 378 388 ЦК України; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) щодо застосування належного способу захисту.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Суди встановили, що згідно із наказом Міністерства від 01 липня 2013 року № 403 «Про припинення державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство»» припинено шляхом ліквідації діяльність ДП «Бердянське агроторгове підприємство», зобов`язано голову комісії з ліквідації ДП «Бердянське агроторгове підприємство» Зварійчука В. В. провести інвентаризацію й оцінку майна, коштів та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законодавством порядку з метою погашення заборгованості (т. 1, а. с. 156).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.5 статуту ДП «Бердянське агроторгове підприємство» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом (т. 1, а. с. 34-51).

На підставі заяви ДП «Бердянське агроторгове підприємство» в особі голови комісії з ліквідації ОСОБА_2 від 22 травня 2015 року проведено рецензування Звіту про визначення загальної ринкової вартості нежитлових будівель та споруд, загальною площею 2 930,70 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 169-170).

Згідно із загальним висновком рецензії звіт з оцінки нерухомого майна в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Протоколом проведення відкритих публічних торгів (аукціону) від 04 вересня 2015 року № 1 ОСОБА_1 визначено переможцем аукціону з продажу майна відповідно до лота 1: нежитлові будівлі та споруди, що належать ДП «Бердянське агроторгове підприємство» на праві державної власності, а саме: будівля спиртосховища літ. «Б-2» з електрощитовою літ. «З», загальною площею 495,5 кв. м, інв. № 01017; будівля складу посуду літ. «В», загальною площею 274,5 кв. м, інв. № 01029; будівля складу посуду літ. «Д-2», загальною площею 2018 кв. м, інв. № 01016; будівля майстерні літ. «Е», з електрощитовою літ. «К», загальною площею 78 кв. м, інв. № 01030; будівля прохідної літ. «А», загальною площею 46 кв. м, інв. № 01031; будівля спирторозливу літ. «Г», загальною площею 18,7 кв. м, інв. № 01032; естакада спиртоприймання, інв. № 2003; огорожа № 1, 2, 3, 6, 8, 10 інв. № 2006; вбиральня літ. «1», інв. № 2006-1; місцезнаходження: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 499 599 грн (т. 1, а. с. 197-198).

18 вересня 2015 року між державою Україна в особі Міністерства, до сфери управління якого входить ДП «Бердянське агроторгове підприємство», та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за номером 10125 (т. 1, а. с. 13-17).

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору купівлі-продажу нерухоме майно, що є предметом цього позову, складається з: прохідної літ. «А» інв. № 01031 загальною площею 46 кв. м; спиртосховища літ. «Б-2» інв. № 01017 загальною площею 495,5 кв. м; складів посуду літ. «В» інв. № 01029 загальною площею 274,5 кв. м та літ. «Д-2» інв. № 01016 загальною площею 2018 кв. м; спирторозлив літ. «Г» інв. № 01032 загальною площею 18,7 кв. м; майстерні літ. «Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м. Нерухоме майно, що є предметом цього договору, розташоване на земельній ділянці площею 1,0355 га, кадастровий номер 2310100000:01:014:0013.

Щодо вирішення вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з позовом, заступник прокурора Запорізької області, зокрема, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, у зв`язку з тим, що Фонд не надав дозволу на відчуження спірного майна ДП «Бердянське агроторгове підприємство».

Державне підприємство - це юридична особа публічного права (частина друга статті 167 ЦК України).

Як встановлено законом (частини перша, друга та дев`ята статті 73 Господарського кодексу України (далі - ГК України), державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання, - речового права суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК України та іншими законами (частини перша та друга статті 74, частина перша статті 136 ГК України).

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина друга статті 136 ГК України).

Крім того ГК України (абзац третій частини шостої статті 73 ГК України) передбачає, що особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Стаття 3 цього Закону відносить майно, яке передане державним комерційним підприємствам, до об`єктів управління державної власності.

З огляду на наведене закон установлює особливості правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права та особливості правового режиму майна державного підприємства, до яких застосовується спеціальний порядок правового регулювання, в тому числі й щодо управління майном державного підприємства, розпорядження цим майном, що не дає підстав для їх цілковитого ототожнення з правовим статусом юридичних осіб приватного права та порядком регулювання правового режиму майна юридичних осіб приватного права.

Характерною особливістю правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства є обмеження на рівні закону його (підприємства) правомочності розпорядження щодо окремих видів майна та наявність спеціальних, закріплених окремим законом, правил управління майном державного підприємства, зокрема й правил щодо розпорядження державним майном у спосіб його відчуження.

Так, правила розпорядження майном, що належить державному підприємству на праві господарського відання, передбачають участь у цьому процесі суб`єктів управління об`єктами державної власності, в тому числі Фонду. Зокрема, згідно з підпунктом «и» пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Такий випадок установлено частиною п`ятою статті 75 ГК України, відповідно до якої відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом. Фонд виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Кабінет Міністрів України постановою від 06 червня 2007 року № 803 затвердив Порядок відчуження об`єктів державної власності. Пунктом 6 цього Порядку так само передбачено, що рішення про надання згоди на відчуження, зокрема, нерухомого майна державної власності приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом.

Для процедури відчуження майна державного підприємства, яке перебуває в процесі ліквідації за рішенням органу, до сфери управління якого воно належить, подібних винятків ГК України чи Закон України «Про управління об`єктами державної власності» не передбачають, а також і не містять норм, які б спеціально уповноважували саме в такому випадку керівництво державного підприємства, комісію з його ліквідації, голову такої комісії та/або орган, до сфери управління якого воно належить, відчужувати нерухоме майно підприємства без погодження з Фондом.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 320/4812/15-ц (провадження

№ 61-40922св19).

Установивши, що реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, відбулася без погодження Фонду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що на час відчуження спірного майна, для процедури відчуження майна державного підприємства, яке перебувало у процесі ліквідації, згода Фонду не вимагалася.

Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що Фонд державного майна України не є власником спірного майна, а тому укладення спірного правочину не посягає на його права та інтереси з огляду на таке.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності, зокрема, є Фонд.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

До основних завдань Фонду належать: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; організація виконання Конституціїта законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням; управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду на території України; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління; державне регулювання у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; сприяння процесу демонополізації економіки і створенню умов для конкуренції виробників; співробітництво з міжнародними організаціями у реалізації державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна у межах покладених на нього повноважень, управління корпоративними правами держави, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (стаття 4 Закону України «Про Фонд державного майна України»).

Отже, оскільки Фонд уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном державної власності та враховуючи, що спірне нерухоме майно, яке є власністю держави, було відчужене з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що прокурор правомірно пред`явив позов в інтересах держави в особі Фонду.

Зазначені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 320/4812/15-ц.

Доводи касаційної скарги про те, що прокурор не дотримався спеціальної процедури перед зверненням до суду, оскільки він не повідомив належним чином Фонд про намір подати позов, спростовуються матеріалами справи та зводиться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду з підстави, передбаченої пунктам 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не навів прикладів постанов Верховного Суду, висновки яких апеляційний суд не врахував, вирішуючи вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Що ж до наведених постанов, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18), постанов Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 127/17971/15-ц (провадження

№ 61-11692св18), від 13 листопада 2019 року № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) щодо застосування положення статей 378 388 ЦК України; постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) щодо застосування належного способу захисту, то вони стосуються правовідносин із витребування майна з чужого незаконного володіння.

Щодо вирішення вимог до ТОВ «Базіс-Плац» про витребування майна

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір у цій справі в порядку цивільного судочинства, зазначені положення закону не врахували, не звернули уваги на те, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги юридичної особи - заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду про витребування спірного нерухомого майна із незаконного володіння іншої юридичної особи - ТОВ «Базіс-Плац».

Отже, спір у справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами, і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 522/9290/15-ц (провадження № 61-20245св18), від 02 грудня 2020 року у справі № 175/3267/17 (провадження № 61-22695св19) від 18 березня 2020 року у справі № 202/20978/13 (провадження

№ 61-20114св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення рішення суду апеляційної інстанції в цій частині без змін.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Згідно з частиною першою статті 256, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ «Базіс-Плац» про витребування майна, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює заявнику його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Оскільки оскаржуване судове рішення в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягає залишенню без змін та враховуючи незаявлення ТОВ «Базіс-Плац» вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, в частині вирішення позову про витребування майна, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256, пунктом 5 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, частинами першою та другою статті 414, статтями 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року в частині вирішення вимог заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу залишити без змін.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року в частині вирішення вимог заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» про витребування майна скасувати.

Провадження у справі в частині вирішення позовних вимог заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» про витребування майна закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко