Постанова
Іменем України
22 березня 2023 року
м. Київ
справа № 336/6582/21
провадження № 61-11986 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Працевитий Геннадій Олександрович,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя
у складі судді Карабак Л. Г. від 15 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В. від 04 жовтня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просила суд визнати недійсним договір найму (оренди) будівлі від 10 квітня 2017 року № 10/04/17.
В обґрунтування позовних вимог зазначала про те, що їй на праві власності належить приміщення складу, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 711,8 кв. м. З метою здачі приміщення
в оренду 12 травня 2016 року вона видала нотаріально посвідчену довіреність строком на один рік, якою уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися належним їй об`єктом нерухомості, у тому числі здавати в оренду.
Вказувала, що оскільки ОСОБА_3 , який обіцяв знайти орендаря для довготривалої оренди, але ним не здійснювалось жодних дій, нею самостійно здійснено поліпшення будівлі складу та залишено попередніх орендарів,
що орендували склад з 2015 року.
У серпні 2020 року, отримавши позов ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у справі № 362/1892/20, вона дізналася, що 10 квітня 2017 року її повірений ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_2 договір найму (оренди) № 10/04/17 зазначеного нерухомого майна строком на 30 місяців.
За вказаним фактом 07 грудня 2020 року вона звернулася із заявою про злочин за частиною четвертою статті 190 КК України до Дніпровського
ВП ГУНП в Запорізькій області, так якна її думку вказаний договір найму (оренди) будівлі є фіктивним та таким, що укладений за зловмисною домовленістю відповідачів, які умисно уклали правочин з метою заволодіння в майбутньому її коштами та складом, без мети настання реальних наслідків, без наміру виконувати його умови, зокрема, у частині передачі їй коштів та безпосередньо складу в оренду. Протягом всього часу дії договору ніяких коштів вона не отримувала, жоден із відповідачів не звертався до неї з будь-яких питань стосовно виконання договору.
Позивач вважала, що зазначений вище договір укладено за зловмисною домовленістю, а ціну договору спеціально завищено в п`ять разів для спричинення для неї несприятливих наслідків через штучне формування заборгованості.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня
2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що позивачкою не надано доказів на підтвердження факту невідповідності умов договору волевиявленню останньої на момент його укладення та про наявність домовленості відповідачів, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Крім того, постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 362/1892/20 встановлено право ОСОБА_2 на відшкодування збитків у вигляді переданих на виконання договору оренди коштів у розмірі 1 217 560,00 грн та нарахованих на них штрафних санкцій як наслідок порушення умов договору оренди саме ОСОБА_1 .
При цьому районний суд зазначив, що сторони в судове засідання не з`явилися, надали письмові заяви розглядати спір за їх відсутності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Працевитий Г. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня
2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 жовтня
2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 08 грудня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Г. О., залишено без руху, запропоновано заявникові сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати документ,
що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат
Працевитий Г. О., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Г. О., про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 336/6582/21 із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
23 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Г. О., мотивована тим, що суди належним чином не встановили фактичні обставини у справі, передчасно відмовили позивачу у задоволенні позовних вимог, так як справа була розглянута судом першої інстанції в порушення норм процесуального права, без належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи, закриття підготовчого провадження у справі, про яке також не було повідомлено сторону позивача, чим порушено конституційне право позивача на участь у судовому розгляді та вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, що є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
Заявник вказує, що відомості про направлення позивачу або її представнику засобами поштового зв`язку судової повістки-повідомлення на 30 травня
2022 року, на 15 червня 2022 року, коли ухвалено рішення районним судом, та про їх отримання у матеріалах справи відсутні.
Крім того, зазначає, що у вказаний період часу в Запорізькій області відбувалися активні воєнні дії, більшість судів фактично не працювали, ОСОБА_1 перебувала за межами України, її адвокат за межами свого офісу, але суд першої інстанції на це не зважив, розглянувши справу без повідомлення позивача. Посилається на подібні висновки викладені
у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 359/5063/21 (провадження № 61 -21505 св 21).
Також, вказує, що внаслідок неповідомлення позивача про вказані судові засідання, позивач позбавлена була на стадії підготовчого провадження подати клопотання про виклик свідків, витребування доказів судом (відомостей про нараховані та виплачені доходи ОСОБА_2 орендаря спірного приміщення), визнання явки відповідачів в судові засідання обов`язковою. Крім того, судом не було вирішено питання щодо прийняття уточненої позовної заяви, яка знаходилася в матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції на зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права уваги не звернув, чим також порушив права позивача на справедливий судовий розгляд.
Також посилається на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо питання визнання правочину фіктивним та кваліфікацію правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника з контрагентом особи.
Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 3) суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (клопотання про виклик свідків, витребування доказів, визнання явки в судове засідання обов`язковою) (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Г. О., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру
(стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів
(DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справиабо обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23,
ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA,
№ 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Питання повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених ЦПК України
(у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), скасовувати рішення суду першої інстанції внаслідок неповідомлення про розгляд справи судом першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу, вже було предметом касаційного розгляду.
Зокрема, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 755/15824/15-ц (провадження № 61-23983 сво 18) вказано, що:
«згідно зі статтею 309 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права,
а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
[...]
Тлумачення статті 309 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) свідчить, що у суду апеляційної інстанції було відсутнє процесуальне повноваження скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу, а порушення норм процесуального права могли бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи».
Водночас у ЦПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу.
Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Аналіз постанов Касаційного цивільного суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є одинаковим, передбачуваним та послідовним.
Про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211,
пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:
- обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;
- невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;
- розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).
Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що:
- правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення;
- оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції;
- правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA,
№ 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
До таких висновків дійшов Верховний Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі
№ 522/18010/18, провадження № 61-13667сво 21.
У справі, що переглядається:
- ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня
2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі (а. с. 75-76);
- справа відкладалася судом неодноразово;
- ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня
2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 червня 2022року (а. с. 137);
- у судовому засіданні, призначеному на 15 червня 2022 року, ухвалено рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня
2022року. У вказаному рішенні зазначено, що «сторони усудове засідання не з`явилися, письмово просили розглядати справу за їх відсутності»;
Дослідження матеріалів справи свідчить, що відомості про належне повідомлення позивача та представника позивача про розгляд справи
15 червня 2022 року відсутні. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 15 червня 2022року, за відсутності учасників справи - позивача ОСОБА_1 та її представника- адвоката Працевитого Г. О., належним чином не повідомлених про дату, часта місце судового засідання.
В апеляційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду
м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Працевитий Г. О., посилався, зокрема, на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме - неповідомлення позивача та представника позивачапро закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 15 червня 2022року, якому ухвалено рішення, а також судом першої інстанції не взято до уваги їх уточнену позовну заяву від 20 січня 2022 року (а. с. 100а-127).
У порушенням вимог підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України апеляційний суд не надав відповіді на ці конкретні важливі доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Г. О.
При цьому районний суд послався на те, що сторони в судове засідання не з`явилися, надали письмові заяви розглядати спір за їх відсутності. Проте на а. с. 155, 157, т. 1 містяться лише заяви відповідачів про розгляд справи за їх відсутності. Позивач такої заяви не писав.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув на вказане увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку,
що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена
без додержання норм процесуального права. Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича, задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець