Постанова
Іменем України
10 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 336/8016/21
провадження № 61-3417св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Шевченківська районна адміністрація Запорізької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2022 року у складі судді Савеленко О. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних заяв
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання незаконним розпорядження органу місцевого самоврядування про оформлення будівель, про визнання припиненим право власності на будівлі.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві особистої приватної власності належить 31/50 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу від 23 листопада 2002 року, посвідченим приватним нотаріусом П`ятої запорізької державної нотаріальної контори Кисельовою В. В., вона продала ОСОБА_2 19/50 частин вказаного житлового будинку. ОСОБА_2 без її дозволу як співкористувача земельної ділянки, без проекту, на земельній ділянці загального користування, збудувала самоправно службову прибудову до житлового будинку, гараж та погріб, тобто здійснила самочинне будівництво, які ще в листопаді 2009 році узаконила і з цього приводу існує розпорядження Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради.
Позивач зазначала, що згоди на узаконення будівель, зведених самочинно ОСОБА_2 на земельній ділянці загального користування, вона не давала.
Вказала, що про незаконність розпорядження Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради за 2009 рік про оформлення документів на будівлі: службову прибудову літ. а2, гараж літ. Ж, погріб літ. пг1 за адресою: АДРЕСА_1 .
При укладенні договору купівлі-продажу від 23 листопада 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було вирішено питання поділу земельної ділянки.
Між нею та відповідачем існував та існує спір про порядок користування земельною ділянкою, який вирішується у судовому порядку (цивільна справа № 36/4409/20).
Розпорядження Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про оформлення ОСОБА_2 документів на службову прибудову до житлового будинку, гараж та погріб за адресою: АДРЕСА_1 , прийняте в листопаді 2009 року, порушує майнові права та інтереси позивача, внаслідок чого вона категорично не погоджується з ним та вважає за належне визнати його незаконним, так як при ухваленні розпорядження не були враховані істотні порушення чинного на той час законодавства у сфері будівництва, вчинені ОСОБА_2 .
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним прийняте в листопаді 2009 року розпорядження Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про оформлення ОСОБА_2 документів на будівлі: службову прибудову літ. а2, гараж літ. Ж, погріб літ. пг1, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати припиненим право власності ОСОБА_2 на будівлі: службову прибудову літ. а2, гараж літ. Ж, погріб літ. пг1, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала належних й допустимих доказів, які підтверджували, що оскаржене розпорядження видано з порушенням вимог на той час чинного законодавства та рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27 травня 1999 року № 242» Про порядок оформлення документів районними адміністраціями Запорізької міської ради з питань індивідуальної забудови.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач не надавала суду доказів того, що долучений до матеріалів дозвіл складений не ОСОБА_1 , а іншою особою та не заявляла клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, як і не було подано доказів звернення до правоохоронних органів з приводу заяви, в якій зазначено, що вона не заперечує проти узаконення співвласником ОСОБА_2 прибудов.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що безпідставними є посилання ОСОБА_1 на порушення її законних прав та інтересів як користувача земельної ділянки та співвласника житлового будинку, оскільки подані сторонами докази свідчать, що частки належних сторонам у справі земельних ділянок не визначені, їх поділу не здійснено, порядку користування не визначено.
Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа, в тому числі і ОСОБА_1 , має право на судовий захист свого цивільного права, за умови його порушення, невизнання або оспорювання.
Оскільки позивач у позові та під час розгляду справи не зазначала, яке саме її цивільне право порушується, не визнається чи оспорюється іншою особою, рішення районного суду є правильним, законним і обґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково врахували як належний доказ підроблену заяву від її імені на згоду будівництва, яка була використана при видачі розпорядження районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району № 1603р від 30 листопада 2009 року.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) та постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 385/344/16-ц (провадження № 61-24602св18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Фактичні обставини, встановлені судами
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою, в якому просила суд встановити порядок користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., між співвласниками ОСОБА_2 і ОСОБА_1 відповідно до належних сторонам часток в праві спільної часткової власності: ОСОБА_2 на 19/50 часток житлового будинку виділити в користування земельну ділянку (S-2) площею 251,70 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 на 31/50 частку житлового будинку виділити в користування земельну ділянку (S-1) площею 423,30 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки (S-3) загальною площею 40 кв. м. залишити в спільному користуванні співвласників житлового будинку
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2020 року у справі № 336/4409/20 позов ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено порядок користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту № 1 висновку експерта за результатами проведення судово-будівельної експертизи № 393-18 від 29 липня 2019 року.
Виділено, згідно варіанту № 1 висновку експерта за результатами проведення судово-будівельної експертизи № 393-18 від 29 липня 2019 року, у користування ОСОБА_2 земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 251,70 кв. м (S-2 - на схемі).
Виділено, згідно варіанту № 1 висновку експерта за результатами проведення судово-будівельної експертизи № 393-18 від 29 липня 2019 року, у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 423,30 кв. м (S-1 - на схемі).
Виділено, згідно варіанту № 1 висновку експерта за результатами проведення судово-будівельної експертизи № 393-18 від 29 липня 2019 року, у спільне користування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельні ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40 кв. м (40/2 = 20 кв. м) (S-3 - на схемі).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 квітня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 23 червня 2021 року постанову Запорізького апеляційного суду від 12 квітня 2021 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-8015св21).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2020 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволені позову відмовлено.
З огляду на зміст судових рішень, частки земельних ділянок, належних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не визначені, їх поділ не здійснено, порядок користування не визначено.
ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належить 31/50 частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу від 23 листопада 2002 року ОСОБА_2 є власником 19/50 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В договорі купівлі продажу будинку вказано, що жилий будинок, частка якого належить ОСОБА_2 , знаходиться на земельній ділянці розміром 621 кв. м., якою користується на підставі рішення Шевченківської райради м. Запоріжжя від 22 лютого1994 року за № 99/7. На земельній ділянці, де розташований жилий будинок позначений в плані літерою А цегляний, жилою площею - 74,4 кв. м. знаходяться: літня кухня Б, сарай Г, погріб пг, гараж Д, вбиральня В, паркан № 1, водопровід № 2.
В постійне користування ОСОБА_2 переходить в жилому будинку А кімната № 1-3 площею 23,9 кв. м., кімната № 1-4 площею 8,5 кв. м., кімната 1-5, площею 6,1 кв. м. У службовій прибудові, коридор № 1 площею 6,6 кв. м., кухня 4-2 площею 7,8 кв. м., у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходиться водопровід № 2.
30 листопада 2009 року розпорядженням Запорізької міської ради Шевченківської районної адміністрації, враховуючи висновок головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 26 листопада 2009 року № 4355/в, керуючись рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27 травня 1999 року № 242» Про порядок оформлення документів районними адміністраціями Запорізької міської ради з питань індивідуальної забудови, вирішено оформити громадянці ОСОБА_2 , документи на службову прибудову А2 розміром 9,2681,85+3,35*2,05 м, гараж Ж, погріб пг1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вищевказане розпорядження видано на підставі заяви ОСОБА_2 від 26 листопада 2009 року; висновку № 257/09 Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради на добудову, переобладнання і капітальний ремонт житлового будинку; будівництво надвірних споруд домоволодіння, яке знаходиться в особистій власності громадянина ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; заяви ОСОБА_1 про те, що вона не заперечує щодо узаконення співвласником будинку ОСОБА_2 самочинних прибудов.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведений в статті 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивачкою не зазначено, яке її цивільне право порушується, не визнається чи оспорюється іншою особою, не встановлено порушень з боку відповідачів під час видачі розпорядження про оформлення ОСОБА_2 документів на будівлі: службову прибудову а2 розміром 9,26х1,85+3,35х2,05 м, гараж Ж, погріб пг1 за адресою: АДРЕСА_1 ., а тому правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4 15 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене.
Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Доводи ОСОБА_1 про порушення її прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять обґрунтування негативного впливу оскаржуваного розпорядження Запорізької міської ради Шевченківської районної адміністрації на її конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаним розпорядженнями, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, відтак скасуванню не підлягають.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не надана належна правова оцінка доводам та вимогам позовної заяви, є необґрунтованими.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання ОСОБА_1 на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) та постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 385/344/16-ц (провадження № 61-24602св18) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, щодо відсутності технічної можливості (через відсутність вільних зразків почерку та підпису) у ОСОБА_1 для проведення почеркознавчої експертизи, оскільки такі твердження ґрунтуються лише на її поясненнях та не підтверджуються жодними доказами. Крім того, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Р. А. Лідовець Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник