№ 337/5900/21

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 337/5900/21

провадження № 61-7029св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Севастьянова Вікторія Віталіївна, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Севастьянова В. В., ОСОБА_2 , про скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

12 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є АТ «ПУМБ», було укладено кредитний договір № 5348729, за яким позичальником було отримано кредит у розмірі 24 000 доларів США.

12 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ПУМБ» укладено договір іпотеки № 5348788, відповідно до якого з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, ОСОБА_2 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року, що була придбана під час шлюбу з позивачем, ОСОБА_1 , на що остання надавала відповідну згоду дружини.

Державним реєстратором Севастьяновою В. В. на підставі договору іпотеки було прийнято рішення про визнання права власності на квартиру за АТ «ПУМБ».

Позивач, як співвласник спірної квартири, вважала, що дії державного реєстратора Севастьянової В. В. щодо зміни власника квартири суперечать нормам законодавства України, та оскаржуване рішення підлягає скасуванню з наступних підстав.

Квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом ОСОБА_1 , її чоловіка ОСОБА_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надавали державному реєстратору або АТ «ПУМБ» жодної згоди про добровільне набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Враховуючи примусовий характер звернення стягнення на предмет іпотеки, державний реєстратор був зобов`язаний перевірити, чи не порушують його дії законодавство України, зокрема положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

При цьому на її адресу або адресу її чоловіка ОСОБА_2 не надходила вимога банку про усунення порушень в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку», що свідчить про невиконання іпотекодержателем вказаних вимог Закону, якими передбачено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Також позивач зазначала, що АТ «ПУМБ» не проводилася оцінка її квартири, інформація про оцінку не надавалася ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що свідчить про порушення банком процедури звернення стягнення на предмет іпотеки та свідчить про незаконність рішення державного реєстратора.

Враховуючи наведене просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40288124 від 23 березня 2018 року, прийняте державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Севастьяновою В. В., яким було замінено власника квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1514701823101 з ОСОБА_2 на АТ «ПУМБ» та поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2022 року у складі судді Котляр А. М. позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40288124 від 23 березня 2018 року, прийняте державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Севастьяновою В. В., яким було замінено власника квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1514701823101, з ОСОБА_2 на АТ «ПУМБ»(номер запису про право власності 25401561) та поновлено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що реєстрація права власності за банком спірної квартири вчинена під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому такі дії суперечать вказаному Закону та порушують права позивача на володіння майном.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «ПУМБ» задоволено.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2022 року у цій справі скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком здійснена за згодою ОСОБА_2 , яка висловлена у договорі іпотеки, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до вказаних правовідносин.

При цьому апеляційний суд посилався на преюдиційні обставини, встановлені у справі № 337/3052/18.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, провадження № 14-45цс20, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, провадження № 14-22цс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується і на позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також заявник вказує, що під час реєстрації права власності на квартиру за банком було порушено вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки банком не було надіслано письмову вимогу про усунення порушень.

При цьому посилається на те, що посилання заявника на обставини, які встановлені у справі № 337/3052/18, є безпідставними, оскільки у вказаній справі та у справі, на яку послався суд апеляційної інстанції, різні предмет позову та обставини справи.

Крім того, серед документів, які надавалися банком державному реєстратору, відсутній висновок про оцінку майна боржника, який до того ж повинен був погоджений з нею та ОСОБА_2 .

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 20 травня2006 року.

Між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 5348729 від 12 квітня 2007 року, відповідно до умов якого АТ «ПУМБ» надав ОСОБА_2 кредит у сумі 24 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних строком до 12 квітня 2027 року для придбання квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 37,4 кв. м, житловою площею 17,0 кв. м.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року ОСОБА_2 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Дружина ОСОБА_1 надала свою згоду на укладення правочину (пункт 3.2.2 договору).

12 квітня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_2 у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 5348729 від 12 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки № 5348788 від 12 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М. за реєстровим № 789. Предметом іпотеки є квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 4.7.1 договору іпотеки у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Пунктом 4.7.2. договору іпотеки вказано, що зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2016 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , виселено з квартири, а також виконання в частині звернення стягнення на предмет іпотеки і в частині виселення відстрочено на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на речове майно від 14 червня 2018 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20 березня 2018 року державним реєстратором Запорізької обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Севастьяновою В. В. право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за АТ «ПУМБ» на підставі договору іпотеки № 5348788 від 12 квітня 2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на ім`я АТ «ПУМБ» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.

25 червня 2019 року Запорізький апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалась на порушення банком вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком здійснена за згодою ОСОБА_2 , яка висловлена у договорі іпотеки, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до вказаних правовідносин.

При цьому апеляційний суд посилався на преюдиційні обставини, встановлені у справі № 337/3052/18.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із вказаними висновками з огляду на таке.

За загальним правилом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне правоабо інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Аналіз приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку» дозволяє дійти висновку, що законодавцем передбачено право іпотекодержателя захистити свої майнові права у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) боржником основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки одним із таких способів: в позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, напідставі виконавчого напису нотаріуса) або в судовому порядку за рішенням суду.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог.

Статтею 37 зазначеного Закону визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, (до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки), є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З аналізу змісту наведених норм у їх поєднанні вбачається, що за Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку»

в редакції Закону України № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI), який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження

в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмети іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що викладена

у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Аналіз наведених норм, як і Закон № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.

Отже, законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 705/4381/19 (провадження № 61-17883св20).

Судами встановлено, що 20 березня 2018 року державним реєстратором Запорізької обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Севастьяновою В. В. право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за АТ «ПУМБ» на підставі договору іпотеки № 5348788 від 12 квітня 2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Отже Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Запроваджений законом мораторій зупиняє можливість реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а отже, унеможливлює укладення такого договору та наступну реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки, що є підставою для скасування відповідного рішення державного реєстратора.

Обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційним судом встановлено, що 11серпня 2018 року до Хортицького районного суду м. Запоріжжя звернувся ОСОБА_2 із позовом до Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Запорізької області та ПАТ «ПУМБ» про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ПАТ «ПУМБ».

В позовній заяві ОСОБА_2 посилався на те, що 14 червня 2018 року з інформаційної довідки йому стало відомо, що 20 березня 2018 року право власності на квартиру було зареєстровано за ПАТ «ПУМБ».

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2019 року у справі № 337/3052/18, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 25 червня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру за ПАТ «ПУМБ» відмовлено.

Вказані судові рішення набрали законної сили.

Таким чином, враховуючи те, що судовими рішенням у справі № 337/3052/18 не встановлено порушень вимог закону під час реєстрації права власності спірної квартири за банком, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній справі.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, які містяться у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, провадження № 14-45цс20, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, провадження № 14-22цс19.

Згідно зі статтею 412 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Верховний Суд дійшов висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте допущено неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що висновки суду апеляційної інстанцій про те, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є помилковими, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та зміні судового рішення апеляційної інстанції, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 402 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2022 року змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта