Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 339/83/19
провадження № 61-19115св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малетин Андрій Ярославович, на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03 червня 2019 року у складі судді Головенко О. С. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позов обґрунтовано тим, що 25 квітня 2003 року він відчужив відповідачам частину належної йому на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,09 га з розташованими на ній житловим будинком, літньою кухнею, гаражем, стайнею, огорожею та воротами. На час продажу відчужена частина та частина, що залишилася у його власності, не були розмежовані, тобто не було встановлено меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), проте ним вздовж городу без проведення обмірів тимчасово натягнуто сітку, яка знаходиться і по цей час.
У червні 2016 року між ним та відповідачами почалися суперечки з приводу меж земельних ділянок, тоді ж він дізнався про наявність у них державного акта на право власності на земельну ділянку від 03 листопада 2010 року серії ЯИ № 829630.
Зазначає, що при виготовленні вказаного державного акта на право власності на земельну ділянку відповідачами безпідставно і незаконно змінено конфігурацію меж земельних ділянок, внаслідок чого зменшено площу його земельної ділянки, яка фактично становить 0,0747 га, замість 0,0799 га, а також до їх земельної ділянки віднесено криницю, яка йому належить і яку він не відчужував.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 18 грудня 1998 року серії І-ІФ № 015968, шляхом повернення йому самовільно захопленої відповідачами частини земельної ділянки площею 0,0052 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідачів повернути йому самовільно захоплену земельну ділянку площею 0,0052 га шляхом зміни конфігурації меж між їхніми земельними ділянками.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач не подав доказів на обґрунтування позову та площа земельної ділянки відповідачів становить 0,09 га, що відповідає умовам договору купівлі-продажу. При відчуженні частини земельної ділянки в 2003 році відповідачами були встановлені її межі та узгоджені із суміжними землекористувачами, у тому числі з позивачем, який на межі встановив сітку, що узгоджується із схемою топографічно-геодезичного вишукування від 29 квітня 2017 року, де відображена ця огорожа. Актом комісії міської ради від 26 липня 2016 року не встановлено факту захоплення земельної ділянки відповідачами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03 червня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні належною їм земельною ділянкою та зобов`язано ОСОБА_1 поновити її попередній стан: звільнити частину земельної ділянки шляхом перенесення частини огорожі на попереднє місце, встановивши її на цій земельній ділянці по АДРЕСА_1 від точки «Б» до точки «В». Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 довели, що саме ОСОБА_1 самовільно захопив частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , співвласниками якої вони є.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, призначено до судового розгляду у складі колегії з п`яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що згідно зі схемою земельних ділянок його земельна ділянка має меншу площу, оскільки відповідачі при виготовленні державного акта без його згоди змінили межі земельних ділянок.
Крім того, відповідно до вимог статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 ЦК України позивачу належить право власності на земельну ділянку та одночасно виникає право власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому вони просили залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі рішення Болехівської міської ради від 29 вересня 1994 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1699 га в м. Болехів Болехівської міської ради Івано-Франківської області, що підтверджено копією державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 18 грудня 1998 року серії НОМЕР_1 (а.с. 7).
25 квітня 2003 року ОСОБА_1 відчужив відповідачам житловий будинок, житловою площею 39,4 кв. м (літ. «А») з господарськими будівлями: літня кухня (літ. «Б»), гараж (літ. «БІ»), стайня (літ «БІІ»), огорожа № 1, 2, ворота № 3 та земельну ділянку площею 0,09 га для будівництва і обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства, що знаходяться по АДРЕСА_1 , про що між ними укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Долинської районної державної нотаріальної контори Дуткевич О. Я. та зареєстрований у реєстрі за № Д-234. Договір купівлі-продажу зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 06 липня 2003 року за № 685820 (а.с. 36).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 квітня 2003 року відчужена земельна ділянка площею 0,09 га для будівництва і обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства належала позивачу на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 18 грудня 1998 року серії І-ІФ № 015968, а житловий цегляний будинок з господарськими будівлями - на підставі договору про надання земельної ділянки в безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченого Долинською державною нотаріальною конторою 03 травня 1977 року за № 1051, зареєстрованого в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу № 10 за реєстровим № 1324.
На час укладення договору купівлі-продажу від 25 квітня 2003 року не було встановлено у визначеному законом порядку в натурі (на місцевості) межі частини земельної ділянки, що відчужується, натомість позивачем натягнуто сітку між земельними ділянками, яка знаходиться і по даний час.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 червня 2003 року, виданого Виконавчим комітетом Болехівської міської ради Івано-Франківської області на підставі рішення від 30 квітня 2003 року, позивачу належить домоволодіння, що складається з житлового будинку літ. А, площею 66,9 кв. м, вбиральні літ. Б, площею 1,3 кв. м, криниці № НОМЕР_3 , воріт № 2, 3,5 кв. м, огорожі - 2, 56,4 кв. м (а.с. 10).
04 жовтня 2010 року видано, а 03 листопада 2010 року зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 829630, відповідно до якого відповідачі на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2003 року є співвласниками земельної ділянки (по 1/2 частки у спільній власності), площею 0,0900 га, по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) (а. с. 37).
Згідно з планом встановлення меж земельної ділянки відповідачів у графі «суміжники» межа Б-В міститься запис серії та номера паспорта позивача та його особистий підпис (а.с.11, 39).
Відповідно до акта від 26 липня 2016 року комісією розглянуто звернення позивача по встановленню меж із ОСОБА_2 в її присутності та ОСОБА_3 . Під час розгляду звернення встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу будинку та земельної ділянки ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 майно по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,09 га із загальної площі 0.1699 га, що належала йому на праві приватної власності. На час укладення договору земельні ділянки не були розмежовані та не встановлені межі в натурі. На час розгляду звернення, земельні ділянки розмежовані огорожею з металічної сітки та металевих стовпчиків. На земельній ділянці площею 0,09 га ОСОБА_2 розташована криниця, яка зазначена як об`єкт майна у свідоцтві про право власності на нерухоме майно ОСОБА_1 . У кінці городу ОСОБА_2 є земельна ділянка площею 0,0030 га, яка є в її користуванні, але не входить у площу 0,09 га.
Комісією рекомендовано ОСОБА_2 звернутися до проектної ліцензованої організації щодо необхідності зміни меж земельної ділянки, враховуючи місце розташування криниці ОСОБА_1 на земельній ділянці, що є у її приватній власності, оскільки пунктом 12 статті 79-1 ЗК України передбачено, що межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду у разі незгоди ОСОБА_2 змінити межі земельної ділянки, оскільки згідно з пунктом 2 статті 158 ЗК України виключно суди вирішують земельні спори з приводу користування земельним ділянками, що є у власності громадян та юридичних осіб (а.с. 41).
Згідно з планом території земельної ділянки, виконаним 11 жовтня 2016 року інженером-землевпорядником, земельна ділянка відповідачів має площу 0,09 га, земельна ділянка позивача - 0,0747 га, та наявна земельна ділянка площею 0,0026 га, яка не відноситься до земельних ділянок позивача та відповідачів. Спірний колодязь знаходиться на земельній ділянці відповідачів на відстані 0,68 м від земельної ділянки позивача (а.с. 8).
Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2016 року, що набрало законної сили 04 січня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Болехівської міської ради Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державного акта на право власності на земельну ділянку від 03 листопада 2010 року серії ЯИ № 829630 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Болехівської міської ради Івано-Франківської областіпро визнання недійсним та скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно (а.с. 42-47).
Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2019 року, що набрало законної сили 02 квітня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні належною їм земельною ділянкою згідно з державним актом на право спільної сумісної власності від 03 листопада 2010 року серії ЯИ № 829630 по АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 поновити її попередній стан: звільнити частину земельної ділянки площею 0,0031 га по АДРЕСА_1 шляхом перенесення частини огорожі (металевих стовпчиків у кількості дев`яти штук та сітки довжиною 31 метр) на попереднє місце, встановивши їх на цій земельній ділянці по АДРЕСА_1 від точки «Б» до точки «В» (а.с. 48-56).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Згідно зі статтею 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Згідно з редакцією вказаної статті закону, чинною на момент видачі відповідачам державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 829630, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.
Згідно зі статтею 132 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу) угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі, нотаріально посвідчуються та повинні містити, зокрема, предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); зобов`язання сторін. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Відповідно до статті 140 ЗК України однією з підстав припинення права власності на земельну ділянку є відчуження земельної ділянки за рішенням власника.
Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» термін «самовільне зайняття земельної ділянки» вживається в такому значенні, як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
З урахуванням того, що відповідачі набули свою земельну ділянку в порядку встановленому законом, є її співвласниками, та відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку її розмір відповідає розміру, визначеному у договорі купівлі-продажу, її межі погоджені позивачем та були визначені ним шляхом встановлення огорожі із металевої сітки, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту самовільного захоплення відповідачами 0,0052 га земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про те, що згідно зі схемою земельних ділянок його земельна ділянка має меншу площу, оскільки відповідачі при виготовленні державного акта без його згоди змінили межі земельних ділянок, збільшивши розмір належної їм земельної ділянки, є безпідставними, оскільки відповідно до схеми земельних ділянок земельна ділянка відповідачів має площу, яка відповідає умовам договору купівлі-продажу від 25 квітня 2003 року.
Крім того, доводи касаційної скарги щодо того, що йому відповідно до вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України належить право власності на земельну ділянку під криницею, є необґрунтованими, оскільки за договором купівлі-продажу від 25 квітня 2003 року до нього не переходило право власності на споруду. Крім того, положення статті 377 ЦК України набрали чинності з 01 січня 2004 року, тобто після відчуження позивачем частини належної йому на праві приватної власності земельної ділянки та об`єктів нерухомого майна.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Малетин Андрій Ярославович, залишити без задоволення.
Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк