26.02.2023

№ 340/2274/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року

м. Київ

справа №340/2274/22

адміністративне провадження № К/990/25920/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Жука А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог - Міністерство юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року (головуючий суддя - Брегей Р.І.), постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року (головуючий суддя - Дурасова Ю.В., судді: Божко Л.А., Лукманова О.М.)

І. СУТЬ СПОРУ

1. У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Відділ), третя особа без самостійних вимог - Міністерство юстиції України (далі - третя особа, Міністерство), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 17 лютого 2022 року у ВП №68548618 (далі - Постанова, спірна постанова).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова прийнята із порушенням вимог пункту 9 частини першої статті 39 та статті 65 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки судове рішення боржником не виконано, тому у відповідача були відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження.

II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. 02 вересня 2020 року Кіровоградський окружний адміністративний суд прийняв рішення у справі №340/221/20, яким зобов`язав Міністерство юстиції України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 26 грудня 2019 року та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

4. 03 вересня 2020 року у справі №340/221/20 видано виконавчий лист.

5. 26 листопада 2020 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі №340/221/20 в частині поновлення позивача залишено без змін.

6. 16 квітня 2021 року Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області припинено як юридична особа.

7. 20 вересня 2021 року постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі №340/221/20 змінено, викладено пункт 3 резолютивної частини у наступній редакції: поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 27 грудня 2019 року. В іншій частині вказане рішення залишено без змін.

8. 29 жовтня 2021 року Міністерство юстиції України прийняло наказ №2607/к, яким ОСОБА_1 поновлено з 27 грудня 2019 року на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

9. У січні 2022 року стягувач звернувся до виконавчої служби зі заявою про примусове виконання рішення суду у справі №340/221/20.

10. 08 лютого 2022 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження ВП №68548618 за виконавчим листом у справі №340/221/20, боржником зазначено Міністерство юстиції України щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

11. 17 лютого 2022 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі припису пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

12. Вважаючи протиправною постанову про закінчення виконавчого провадження від 17 лютого 2022 року, позивач звернувся до суду.

III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

14. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що державний виконавець правомірно закінчив виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, оскільки на дату прийняття роботодавцем наказу про поновлення працівника неможливо було допустити до виконання трудових обов`язків внаслідок припинення юридичної особи.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

15. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

16. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

17. У касаційній скарзі вказано, що суди попередніх інстанцій застосували норму статті 65 Закону № 1404-VIII без урахування правових позицій, сформованих Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року (справа №709/1465/19), від 26 лютого 2020 року (справа №702/725/17), від 17 червня 2020 року (справа №521/1892/18).

18. Також скаржник зазначив про відсутність правового висновку Верховного Суду стосовно застосування частини п`ятої статті 104, частини п`ятої статті 107 Цивільного кодексу України, частини другої статті 65 Закону № 1404-VIII, зокрема, чи правомірним є винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, якщо в наказі про поновлення незаконно звільненого працівника вказано посаду і орган, які на той момент ліквідовані, що унеможливлює допуск до роботи, однак державний виконавець достеменно обізнаний про наявність правонаступника ліквідованого органу.

19. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, передбачене статтею 338 КАС України.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

20. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Відповідно до частини п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

22. Згідно із частиною п`ятою статті 107 ЦК України юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника. Якщо юридичних осіб - правонаступників, що утворилися внаслідок поділу, більше двох, таку субсидіарну відповідальність вони несуть солідарно.

23. Частиною першою статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

24. Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

25. Згідно із частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

26. Частинами першою, другою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

27. Відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

28. Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

29. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

30. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

31. Статтею 65 Закону № 1404-VIII визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

33. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в її межах.

34. Спірні правовідносини виникли з приводу закінчення виконавчого провадження згідно із пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII (у разі фактичного виконання рішення).

35. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність законних підстав у державного виконавця для закінчення спірного виконавчого провадження. Колегія суддів Верховного Суду вважає вказаний висновок необґрунтованим з огляду на наступне.

36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Кіровогорадського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі №340/221/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 27 грудня 2019 року.

37. 16 квітня 2021 року Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області припинено як юридична особа. Згідно із пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

38. 29 жовтня 2021 року наказом Міністерства юстиції України №2607/к позивача поновлено з 27 грудня 2019 року на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Позивача не було допущено до виконання його посадових обов`язків через ліквідацію державного органу.

39. Отже, працівника було поновлено на посаді в державному органі, який на момент прийняття наказу про поновлення вже не існував.

40. Верховний Суд вже неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи, фактично допущено до роботи такого працівника та внесено відповідні записи до трудової книжки.

41. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону № 1404-VIII.

42. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати.

43. Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

44. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

45. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17, 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 20 жовтня 2022 року у справі №160/12318/21, від 16 листопада 2022 року у справі №709/1465/19, 30 листопада 2022 року у справі № 240/12764/21.

46. Враховуючи вищенаведені правові норми та правові висновки Верховного Суду, які не були застосовані судами попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що прийняття Міністерством юстиції України наказу від 29 жовтня 2021 року №2607/к про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 27 грудня 2019 року - не є фактичним виконанням судового рішення у справі №340/221/20, позивача поновлено на роботі формально, враховуючи, що на момент прийняття наказу про поновлення допустити його до виконання функціональних обов`язків вже було неможливо.

47. Таким чином, судове рішення у справі №340/221/20, яке набрало законної сили, не було фактично виконано. А тому у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №68548618 згідно із пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

48. Верховний Суд зазначає, що, враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

49. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

50. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

51. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

52. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

53. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

54. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

55. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

56. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

57. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

58. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

59. ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

60. Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

61. Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»).

62. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

63. Таким чином, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.

64. Верховний Суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду залишилось невиконаним, а право особи, що визнано в судовому порядку порушеним, так і залишилося невідновленим.

65. Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із відповідними заявами. У свою чергу, приписами статті 379 КАС України та частиною пятою статті 15 Закону № 1404-VIII передбачено право державного виконавця звернутися до суду, що видав виконавчий лист, із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, яка вибула.

66. Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

67. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність повноважень у державного виконавця здійснити поновлення особи на посаді в органі, який не зазначений у рішенні суду, враховуючи, що на момент звернення стягувача до виконавчої служби із заявою щодо примусового виконання судового рішення (29 січня 2022 року) Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області було припинено як юридична особу.

68. Відповідно до частин першої, третьої статті 352 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

69. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 9 частини першої статті 39, статті 65 Закону № 1404-VIII внаслідок неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 листопада 2022 року (справа №709/1465/19), від 26 лютого 2020 року (справа №702/725/17), від 17 червня 2020 року (справа №521/1892/18).

70. Оскільки судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №68548618 від 17 лютого 2022 року.

Керуючись статтями 341 344 349 352 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі №340/2274/22 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. про закінчення виконавчого провадження №68548618.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді О.В. Калашнікова

М.В. Білак

А.В. Жук