20.04.2025

№ 340/655/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа №340/655/23

адміністративне провадження № К/990/35561/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №340/655/23

за позовом ОСОБА_1

до Кіровоградського окружного адміністративного суду

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суддівської винагороди

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року (головуючий суддя: Шальєва В.А., судді: Сафронова С.В., Чередниченко В.Є.).

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати суддівської винагороди за січень 2023 року, стягнення суддівської винагороди за січень 2023 року в сумі: 129 578,02 грн.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2023 року адміністративна справа № 340/655/23 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суддівської винагороди передана на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він є суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду та перебуває у штаті зазначеного суду. На підставі наказу голови суду від 30 березня 2022 року №53/к його увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з призовом на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). На початку серпня 2022 року позивач дізнався, що йому припинено нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), яким внесено зміни до статті 119 КЗпП України, згідно яких припиняється нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року, про що видано відповідний наказ від 19 липня 2022 року №161/к.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати суддівської винагороди протиправною позивач вказує, що зміни, внесені до статті 119 КЗпП України Законом №2352-ІХ, суперечать положенням статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка є імперативною нормою щодо визначення суддівської винагороди, що не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Позивач вказує, що відповідач без наявних правових підстав у питанні виплати суддівської винагороди застосував норми статті 119 КЗпП України замість статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Установлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 має статус судді та зарахований до штату Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Згідно з наказом голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року №53/к ОСОБА_1 увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.

Так, згідно наказу голови від 19 липня 2022 року №161/к ОСОБА_1 було припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

З довідки №80 від 2 вересня 2022 року вбачається, що середній заробіток ОСОБА_1 нараховувався та виплачувався з 30 березня 2022 року до 19 липня 2022 року.

Згідно листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2022 року №19142/22 на звернення позивача вбачається, що з 19 липня 2022 року ОСОБА_1 припинено виплату середнього заробітку на період його увільнення від роботи згідно статті 119 КЗпП України та повідомлено, що з 30 березня 2022 року суддівська винагорода у вказаний період позивачу не нараховувалась, оскільки не передбачена виплата суддівської винагороди у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, натомість у період з 30 березня 2022 року до 19 липня 2022 року позивачу виплачувався середній заробіток.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому суддівської винагороди за січень 2023 року у сумі: 129578,02 грн, що суперечить положенням статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року позов задоволено частково:

- скасовано наказ голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року № 161/к «Про припинення нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 »;

- визнано протиправною бездіяльність Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2023 року;

- зобов`язано Кіровоградський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за січень 2023 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в означеній частині суд першої інстанції виходив із того, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони, в тому числі Закон № 2352-ІХ.

Суд цієї інстанцій зауважив, що у Рішенні від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Крім того, у Рішенні від 8 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Отже, урахувавши приписи частини третьої статті 7 Кодесу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд першої інстанцій дійшов висновку, що до спірних правовідносин застосовується частина друга статті 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом, тобто без застосування до спірних правовідносин Закону № 2352-ІХ.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд цієї інстанцій уважав за належне вийти за межі позовних вимог та скасувати наказ голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року за №161/к "Про припинення нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 " та задовольнити позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2023 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року у цій справі скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент видання наказу від 19 липня 2022 року № 161/к, яким припинено ОСОБА_1 нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року, таке припинення нарахування середнього заробітку особам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, встановлено приписами частини третьої статті 119 КЗпП в редакції Закону №2352-ІХ.

Відповідно, на перконання суду апеляційної інстанції, голова суду в межах виконання обов`язків по адміністративній посаді мав застосувати приписи КЗпП.

У підсумку колегією суддів зазначено, що суд першої інстанції, застосувавши приписи частини другої статті 9 КАС України при виході за межі позовних вимог, в достатній мірі не обґрунтував необхідності цього, не надав належної правової оцінки правомірності/протиправності наказу від 19 липня 2022 року № 161/к, не врахував встановлений місячний строк звернення до суду в цій категорії справ (частина п`ята статті 122 КАС України) щодо скасування наказу № 161/к.

До того ж суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачем при формулюванні позовних вимог не наведено обґрунтування протиправності наказу голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року за №161/к.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та відзиву

24 жовтня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Ця касаційна скарга подана у зв`язку з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин положень статті 119 КЗпП України замість статті 135 Закону Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У касаційній скарзі зазначається, що внаслідок змін, внесених Законом № 2352-ІХ до частини третьої статті 119 КЗпП України, з 19 липня 2022 року за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається лише місце роботи і посада (без збереження середнього заробітку), і з цього часу правові підстави для виплати вказаним працівникам з 19 липня 2022 року середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України відсутні.

Водночас, касатор зауважує, що згідно із частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами; порядок виплати суддівської винагороди регламентується виключно цим Законом, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Із посиланням на рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 та від 8 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016, зазначає, що розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом, тобто без застосування до спірних правовідносин Закону № 2352-ІХ.

Отже, з урахуванням конституційних гарантій незалежності судців, пріоритетності норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» над іншими нормами законодавства, касатор уважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 1 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судове рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Так, відповідач, заперечуючи проти доводів касаційної скарги, зазначає, що питання проходження військової служби суддями під час мобілізації та виплати грошового забезпечення, встановлення гарантій для суддів на час виконання військового обов`язку, призначення на військові посади не є предметом регулювання Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Наголошує, що враховуючи положення Конституції України КЗпП України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідач не допустив протиправної бездіяльності та діяв відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих повноважень.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року підготовчі дії у справі закінчено та призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 7 лютого 2025 року зупинено провадження у справі № 340/655/23 до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/10955/23.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року поновлено провадження у справі та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Предметом цього спору, переданого на вирішення суду, позивач визначив бездіяльність Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо не нарахування та невиплати йому суддівської винагороди у період перебування на військовій службі у зв`язку з мобілізацією за січень 2023 року.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У спірному періоді, про який йдеться у цій справі, позивач увільнений від виконання функцій судді у зв`язку з мобілізацією на підставі наказу від 30 березня 2022 року № 53/к, виданого відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частини третьої статті 119 КЗпП України.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на цей час.

Законом України №2352-ІХ в редакції від 1 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП, відповідно до яких у частині третій цієї статті слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Тобто, з 19 липня 2022 року змінилось правове регулювання спірних правовідносин у контексті нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

У цій справі має місце ситуація, за якої позивач просить нарахувати та виплатити суддівську винагороду за січень 2023 року, тобто після внесення змін до частини третьої статті 119 КЗпП України.

Варто зауважити, що на питання виплати суддівської винагороди на період проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації за умови змін у редакцій частини третьої статті 119 КЗпП України, надала відповідь Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року у справі №320/10955/23 за подібних обставин.

Так, у пунктах 7.14-7.27, 7.32 постанови від 13 березня 2025 року у справі №320/10955/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода у разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період (з такої підстави військову службу проходить ОСОБА_1 ).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (положення частини другої зазначеної статті).

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини третя, четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ в порядку викладення).

Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (стаття 40 Закону № 2232-ХІІ).

Додатково частиною другою статті 39 цього ж Закону встановлено, що громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 КЗпП (зі змінами, внесеними Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У редакції, чинній до 19 липня 2022 року, частина третя статті 119 КЗпП передбачала збереження за визначеним нею колом осіб також середньої заробітної плати.

При співвідношенні норм частини третьої статті 119 КЗпП та статті 135 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їх застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.

Поряд з цим, Судом було наголошено на тому, що у правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов`язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу.

У такому випадку, як виснувала колегія суддів, суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, встановлених законом.

Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї. Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» [це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці»] - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.

На цій основі Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.36 постанови від 13 березня 2025 року у справі №320/10955/23 дійшла висновку, згідно з яким «у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.»

Указаний висновок Великої Палати Верховного Суду був сформований за обставин, які є релевантним до обставин справи ОСОБА_1 і в силу приписів частини третьої статті 341 КАС України підлягає врахуванню під час касаційного перегляду його справи.

Застосовуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року у справі №320/10955/23, колегія суддів зазначає таке.

Як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 має статус судді та зарахований до штату Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Отже, за таких обставин справи, правового регулювання і правозастосовчої практики Суд вважає, що в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.

Наведене вище дає підстави для висновку, що поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції правильно встановив відсутність факту протиправної бездіяльності Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо ненарахування і невиплати судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2023 року на підставі частини третьої статті 119 КЗпП в редакції Закону України від 1 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі №340/655/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду