ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 340/693/22
адміністративне провадження № К/990/10291/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року (головуючий суддя - Малиш Н.І, судді - Баранник Н.П., Щербак А.А.),
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області (далі - ВК Знам`янської міської ради), в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі №389/3078/16-а (2-а/389/95/16) про поновлення її на посаді, за період з 13 травня 2017 року по 05 січня 2022 року у сумі 1100319,97 грн.
1.1. Позов обґрунтовано тим, що постановою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року її було поновлено на посаді начальника відділу кадрової роботи виконавчого комітету Знам`янської міської ради. Указане рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягало негайному виконанню, проте було виконано відповідачем лише у січні 2022 року шляхом прийняття розпорядження від 06 січня 2022 року №6-к. Посилаючись на те, що відповідно до приписів статті 236 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), вона набула права на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 13 травня 2017 року по 05 січня 2022 року, просила суд стягнути з відповідача на її користь 1100319,97 грн.
ІІ. Встановлені судами обставини справи
2. З 21 грудня 2010 року ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділу кадрової роботи виконавчого комітету Знам`янської міської ради, з якої з 25 жовтня 2016 року її звільнено за розпорядженням Знам`янського міського голови «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24 жовтня 2016 року №512-к.
2.1. Не погоджуючись із підставами звільнення, позивачка оскаржила указане розпорядження до суду.
3. Постановою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року у справі №389/3078/16-а(2-а/389/95/16) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Знам`янського міського голови від 24 жовтня 2016 року № 512-к, поновлено позивачку на займаній посаді та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 жовтня 2016 року по 12 травня 2017 року в сумі 38047,64 грн, з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету. Постанову суду першої інстанції допущено до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць.
4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року указане рішення суду першої інстанції у справі №389/3078/16-а(2-а/389/95/16) скасовано, а в позові відмовлено.
5. Надалі, справа №389/3078/16-а(2-а/389/95/16) перебувала на розгляді Верховного Суду, який постановою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року скасував постанову суду апеляційної інстанції від 04 липня 2017 року, а справу направив на новий апеляційний розгляд з тих підстав, що позивачка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання.
6. Водночас, під час цього періоду, рішенням Знам`янської міської ради від 22 грудня 2020 року №10 ОСОБА_1 було затверджено на посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, у зв`язку з чим 23 грудня 2020 року Знам`янським міським головою видано розпорядження №766-к про прийняття позивачки на вказану посаду з 24 грудня 2020 року.
7. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року постанову Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року залишено без змін.
8. Не погодившись з указаними судовими рішеннями, ВК Знам`янської міської ради оскаржив їх до Верховного Суду.
9. У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про виконання судового рішення у справі №389/3078/16-а про поновлення її на посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу. З метою виконання указаного судового рішення, 22 вересня 2021 року Знам`янською міською радою прийнято рішення №624 про затвердження структури апарату міської ради та її виконавчого комітету, виконавчих органів міської ради з 01 січня 2022 року.
9.1. 03 грудня 2021 року позивачка подала заяву про припинення її повноважень як керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету з січня 2022 року.
10. Постановою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 16 грудня 2021 року судові рішення у справі №389/3078/16-а(2-а/389/95/16) змінено шляхом викладення їхніх мотивувальних частин в редакції постанови Верховного Суду, а в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
11. Рішенням Знам`янської міської ради від 17 грудня 2021 року №840 повноваження керуючого справами (секретаря) виконкому ОСОБА_1 достроково припинено з 05 січня 2022 року, а 06 січня 2022 року ВК Знам`янської міської ради видано розпорядження №6-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », яким її поновлено на посаді начальника відділу кадрової роботи Знам`янської міської ради з 25 жовтня 2016 року на виконання судових рішень у справі №389/3078/16-а(2-а/389/95/16).
12. У зв`язку з тим, що судове рішення про поновлення на роботі не виконувалося відповідачем протягом тривалого періоду та за відсутності поважних причин, позивачка в порядку статті 236 КЗпП України звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 13 травня 2017 року по 05 січня 2022 року.
13. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі..
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
13. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ВК Знам`янської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року у справі № 389/3078/16-а (2-а/389/95/16) за період з 13 травня 2017 року по 05 січня 2022 року в сумі 875117,37 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. В іншій частині позову відмовлено.
14. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що судове рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягало негайному виконанню, проте було виконане відповідачем лише у січні 2022 року. Тому вимога позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 13 травня 2017 року по 05 січня 2022 року є обґрунтованою. Разом з тим, під час обчислення суми ОСОБА_1 допустила помилку, тому суд здійснив перерахунок суми стягнення самостійно.
15. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року скасовано рішення суду першої інстанції, а позов задоволено частково. Стягнуто з ВК Знам`янської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року у справі №389/3078/16-а (2-а/389/95/16) за період з 13 травня 2017 року по 04 липня 2017 року в сумі 16590,73 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. В іншій частині позову відмовлено.
16. Перевіряючи рішення суду першої інстанції і скасовуючи його, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідальність за затримку виконання судового рішення за своєю суттю є компенсаційним заходом стосовно органу, який незаконно звільнив працівника. Водночас має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Ураховуючи те, що постановою суду апеляційної інстанції від 04 липня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції від 12 травня 2017 року, то з квітня 2017 року відповідач не мав обов`язку щодо виконання судового рішення про поновлення позивачки на посаді з 04 липня 2017 року по 20 січня 2021 року (до дати прийняття судом касаційної інстанції судового рішення). Крім того, з січня 2020 року позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем по дату поновлення на посаду за судовим рішенням і подала заяву про звільнення з цієї посади лише у грудні 2021 року. Тому позов підлягає підлягає задоволенню за період з 13 травня по 04 липня 2017 року.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
17. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
17.1. Заявниця зазначила, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції застосував положення статті 236 КЗпП України у поєднанні з приписами статті 235 КЗпП України та статті 371 КАС України, статей 65 та 76 Закону України «Про виконавче провадження» без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права викладених в постановах від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №480/69/19, від 16 березня 2021 року у справі №140/2819/19, від 12 жовтня 2021 року у справі ;813/2837/18, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15, від 11 лютого 2021 року у справі №360/4491/19, від 20 лютого 2019 року у справі №758/15415/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №592/4332/17, від 13 лютого 2020 року у справі №812/1336/17, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, від 22 грудня 2022 року у справі №620/219/21, від 09 листопада 2022 року у справі №640/10445/21, від 21 січня 2019 року у справі №760/9521/15-ц, від 30 вересня 2019 року у справі №2340/4462/18, від 24 вересня 2021 року у справі №640/755/19, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 24 вересня 2019 року у справі 826/16191/17, від 03 жовтня 2019 року у справі ;804/8042/17, від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16, від 23 жовтня 2019 року у справі №826/9155/16, від 13 травня 2020 року у справі №826/1001/16.
17.2. Так, за правилами частини першої статті 370 КАС України судове рішення, що набрало законної сили є обов`язковим для всіх учасників справи і відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у правовідносинах публічної служби виконуються негайно. Недотримання роботодавцем цих правил є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 236 КАС України.
17.3. У касаційній скарзі заявниця також наголошує, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що справа №389/3078/16-а (2-а/389/95/16) тривалий час перебувала на розгляді в суді касаційної інстанції, через що вона протягом цього часу була незаконно позбавлена можливості виконувати свою роботу з незалежних від неї причин. Разом з тим, після перегляду цієї справи Верховним Судом і скасування рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції про поновлення її на посаді все ж набрало законної сили й підлягало обов`язковому негайному виконанню з дня його прийняття по дату фактичного виконання відповідачем.
18. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Підставою відкриття касаційного провадження стала необхідність перевірки відповідності висновків суду апеляційної інстанції на предмет урахування ним висновків Верховного Суду, сформованих у вище указаних справах щодо застосування положень статті 236 КЗпП України у поєднанні з приписами статті 235 КЗпП України та статті 371 КАС України, статей 65 та 76 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах.
19. У відзиві на касаційну скаргу ВК Знам`янської міської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Відповідач зазначає, що починаючи з 04 липня 2017 року по 15 червня 2021 року рішення суду першої інстанції про поновлення позивачки на посаді було скасоване, а отже, відповідач не мав правових підстав для його виконання. Також, на момент прийняття постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем на виборній посаді до 05 січня 2022 року, тому в цей період судове рішення ВК Знам`янської міської ради не виконувалося з поважних причин. За таких обставин, відсутні підстави для застосування приписів статті 236 КЗпП України в указані періоди.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
20. Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
20. Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
21. Принцип обов`язковості судових рішень в адміністративному судочинстві було закріплено у пункті 7 частини першої статті 7 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та надалі запроваджено у статті 14 КАС України ( у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
21.1. За приписами частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
22. Указана норма кореспондує з положеннями статті 255 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 370 КАС України( у редакції закону після 15 грудня 2017 року), згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (зокрема, статтею 236 КЗпП України).
23. За правилами частин першої та сьомої статті 235 КЗпП України (у редакції чинній на час постановлення судового рішення про поновлення на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
24. Аналогічне правило щодо негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби було закріплене пункті 3 частини першої статті 256 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та у пункті 3 частини першої статті 371 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
25. Також, у період з 2017 року по 2022 рік положення частини першої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» були незмінними та передбачали, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
25.1. Водночас, відповідно до частини другої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній до 10 березня 2021 року) рішення вважалося виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
25.2. Законом України від 05 лютого 2021 року 1217-ІХ змінено частину другу статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» та викладено її у такій редакції «рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження». Указана норма набрала чинності з 10 березня 2021 року.
26. Приписи статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», крім накладення штрафу за неввиконання рішення суду, передбачають надсилання боржнику вимоги виконати рішення, яке підлягає негайному виконанню протягом трьох робочих днів. Водночас статтею 76 цього Закону передбачена відповідальність за невиконання законних вимог виконавця та порушення вимог цього Закону.
27. Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
VI. Позиція Верховного Суду
28. Питанням, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є правильність застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 235 236 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статті 371 КАС України, статей 65 та 76 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідності до висновків Верховного Суду, сформованих у наведених заявником у касаційній скарзі прикладах справ.
27. Перевіряючи мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції та аналізуючи аргументи ОСОБА_1 , наведені нею на спростування цих мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції усталеній практиці Верховного Суду, сформованій, у тому числі, і у наведених позивачем прикладах справ, з огляду на таке.
28. Верховний Суд зазначає, що завершальним етапом у розгляді адміністративної справи є прийняття судового рішення, яким здійснюється судовий захист прав і законних інтересів суб`єктів адміністративного права. Саме цей судовий акт урегульовує публічно-правові спори і забезпечує правову визначеність у цій сфері правовідносин. Обов`язковості судові рішення набувають після набрання ними законної сили, завдяки чому рішення суду є максимально недоторканим, що надає йому рис стабільності, незмінності та остаточності. Водночас, складовою принципу обов`язковості судових рішень є також юридична відповідальність за їхнє невиконання. Одним із таких заходів впливу є відповідальність установлена статтею 236 КЗпП України.
28.1. Так, у справі №640/19103/19 Верховний Суд, зокрема, указав, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
28.2. Водночас у справі №640/10445/21 Верховний Суд зауважив, що з аналізу вищевказаних положень КАС України та КЗпП України висновується, що звільнений без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Роботодавець зобов`язаний виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі добровільно і негайно шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. В разі невиконання рішення суду в добровільному порядку воно підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.
28.3. Подібні висновки сформовано і в інших, наведених заявником прикладах справ, що стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
29. Крім того, указані питання також порушувалися Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово указував про постійно існуючу проблему в Україні щодо порушення норм Конвенції, які найчастіше виявляв цей Суд у справах проти України, так як більше ніж половина рішень, винесених Судом у таких справах, стосувалися саме питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за що несуть органи влади України.
29.1. Такий стан справ породжував питання про відповідальність держави за виконання судового рішення, а тому ЄСПЛ неодноразово повторював, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.
30. Отже, вирішуючи поставлене перед судом касаційної інстанції питання, колегія суддів виходить з того, що рішення суду першої інстанції про поновлення позивачки на роботі було обов`язковим та підлягало негайному виконанню.
31. Аналіз положень статті 236 КЗпП України свідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України і одночасно закріплений у статті 371 КАС України, виходив з того, що будь-яка протиправна/винна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.
32. Таким чином, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, зважаючи на підтвердження судом касаційної інстанції (постанова від 16.12.2021) чинності рішення суду першої інстанції, яке є початком виникнення у роботодавця (ВК Знам`янської міської ради) обов`язку з травня 2017 року видати наказ про поновлення позивачки на посаді, невиконання відповідачем цього рішення у встновлений строк і спосіб, колегія суддів не вбачає підстав для поділу періоду, за який ОСОБА_1 має право на компенсацію, установлену статтею 236 КЗпП України.
33. Крім того, самостійне працевлаштування позивачки у період невиконання відповідачем обов`язку щодо виконання рішення рішення суду про поновлення її на попередній роботі не може бути трансльоване на користь відповідача задля униклнення чи зменшення встановленої законом відповідальності.
34. Отже, висновок суду апеляційної інстанції не відповідає приписам статті 236 КАС України, яка не передбачає умов звільнення від такої відповідальності.
35. Ураховуючи те, що сторонами не оспорюється розмір суми середнього заробітку, нарахованої судом першої інстанції, й підстав для перегляду її розміру у касаційній скарзі не зазначено, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
36. Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
37. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
VІI. Судові витрати
38. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року скасувати.
3. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року залишити в силі.
4. Судові витрати не розподіляються.
5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська