№ 342/1304/17

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 342/1304/17

провадження № 61-6186св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в натурі та в ідеальних частках, в тому числі і в корпоративних правах, посилаючись на те, що з 04 жовтня 1980 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2017 року. В період перебування у шлюбі сторонами було придбано: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 ; автомобіль «IFA 50», 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; автомобіль «MAZDA 626», 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; навантажувач «Карпатець ПЕА-1.0», 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; автомобіль «MAN LE 15.224», 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; Мале приватне підприємство (далі - МПП) «Автомобіліст», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в місті Городенка. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: виділити ОСОБА_2 у власність вищезазначені домоволодіння та транспортні засоби, стягнувши з відповідача на її користь грошову компенсацію половини вартості цього майна; провести поділ корпоративних прав у МПП «Автомобіліст» шляхом визнання за нею та відповідачем права на 1/2 частку кожного у статутному капіталі (фонді) підприємства.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2018 року у складі судді Мануляка Ю. В. позов задоволено частково. Поділено майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Виділено ОСОБА_2 у власність: житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 вартістю 354 820 грн; автомобіль «IFA 50», 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 47 780 грн; автомобіль «MAZDA 626», 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 36 117 грн; навантажувач «Карпатець ПЕА-1.0», 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 79 182 грн, а всього майна на загальну суму 517 899 грн. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на: житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 ; автомобіль «IFA 50», 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль «MAZDA 626», 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; навантажувач «Карпатець ПЕА-1.0», 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 в сумі 177 410 грн, половину вартості: автомобіля «IFA 50», 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 23 890 грн; автомобіля «MAZDA 626», 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , в сумі 18 058,50 грн; навантажувача «Карпатець ПЕА-1.0», 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , в сумі 39 591 грн, 1/2 вартості автомобіля «MAN LE 15.224», 1997 року випуску, в сумі 122 850 грн, та половини розміру внеску до статутного фонду МПП «Автомобіліст» в сумі 100 грн, що становить 381 899,50 грн, шляхом перерахування з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 218 820,50 грн, внесених ОСОБА_2 згідно з платіжним дорученням від 02 жовтня 2018 року № 1937690111, та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 163 079 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірне майно було придбане сторонами під час перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю. Позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення її права на 1/2 частку в домоволодінні та транспортних засобах зі сплатою грошової компенсації підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2 погодився на таку виплату. Разом з тим в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним з них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується у право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилося після ліквідації підприємства. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є засновником МПП «Автомобіліст», розмір статутного капіталу якого становить 200 грн. Таким чином, будучи засновником МПП «Автомобіліст», відповідач реалізує своє майнове право шляхом участі в управлінні підприємством, у зв`язку з чим майнове право позивача трансформувалося у право вимоги виплати половини розміру статутного капіталу, що становить 100 грн.

Рішення місцевого суду в частині вирішення питання про поділ домоволодіння та транспортних засобів в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2018 року в частині вирішення вимоги про поділ МПП «Автомобіліст» та стягнення з відповідача на користь позивача 163 079 грн скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право на 1/2 частини кожного у статутному фонді юридичної особи - унітарного МПП «Автомобіліст», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розміщеного на земельній ділянці площею 0,66 га, що перебуває у користуванні на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 001177 (04-01-4/000066), виданого 08 травня 1997 року Городенківською міською радою та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 67. Зменшено суму коштів, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як компенсацію за перевищення частки при поділі, з 163 079 грн до 162 979 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване безпідставністю висновку місцевого суду про те, що виплата позивачу половини розміру статутного капіталу МПП «Автомобіліст» в сумі 100 грн відповідає вимогам, зазначеним у заяві про зміну позовних вимог. Той факт, що ОСОБА_1 просила поділити між сторонами корпоративні права, а не отримати компенсацію за частку у статутному фонді підприємства, вбачається із самої назви позову - про поділ майна подружжя в натурі та в ідеальних частках, в тому числі і в корпоративних правах. Крім того, навіть після зміни позовних вимог ОСОБА_1 просила, зокрема припинити право спільної сумісної власності сторін на МПП «Автомобіліст» та визнати за нею право на частку у статутному капіталі (фонді) цього підприємства ціною 100 грн, тобто провести поділ корпоративних прав. Оскільки статутний капітал та майно МПП «Автомобіліст» сформовані за рахунок спільної власності подружжя, то воно є об`єктом їх спільної сумісної власності, що відповідає висновку Конституційного Суду України, викладеному в рішенні від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012. Таким чином, стягнувши на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини статутного капіталу в розмірі 100 грн, суд першої інстанції позбавив її права на корпоративні права МПП «Автомобіліст», отримання половини доходу від діяльності підприємства або на половину майна в разі його ліквідації, а отже, порушив передбачений законом принцип рівності часток співвласників під час поділу майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, а рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що, визнавши за сторонами право на 1/2 частини у статутному фонді МПП «Автомобіліст», апеляційний суд вийшов за межі пред`явлених позивачем вимог, оскільки у заяві про зміну позовних вимог ОСОБА_1 просила поділити між ними статутний фонд підприємства в рівних частинах - по 100 грн кожному, а не провести поділ корпоративних прав.

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам відзиву на апеляційну скаргу та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, в тому числі в уточненій позовній заяві вона завжди вимагала визнати за собою право на половину частки у статутному фонді МПП «Автомобіліст», а не залишити вказане підприємство відповідачу, отримавши за це лише грошову компенсацію в розмірі 100 грн.

У червні 2019 року ОСОБА_2 подав заперечення на відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що ні в заяві про зміну позовних вимог від 04 травня 2018 року, ні в уточненій заяві від 06 грудня 2018 року ОСОБА_1 не ставила на вирішення місцевого суду вимогу про визнання за нею корпоративного права на частку в приватному підприємстві, оскільки просила виділити їй половину статутного фонду, тобто 100 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Тлумацького районного суду Івано-Франківської області.

23 квітня 2019 року справа № 342/1304/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про поділ спірного домоволодіння та транспортних засобів не оскаржується, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що з 04 жовтня 1980 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2017 року.

Під час перебування сторін у шлюбі, а саме 21 квітня 2016 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як продавцями та ОСОБА_2 як покупцем були укладені договори купівлі-продажу, за якими кожен з продавців передав (відчужив) відповідачу належну їм частку у статутному фонді (капіталі) МПП «Автомобіліст» в розмірі 50 %, що еквівалентно 100 грн.

Згідно з протоколом зборів від 21 квітня 2016 року № 1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виключено, а ОСОБА_2 включено в склад засновників МПП «Автомобіліст» та призначено директором цього підприємства. Підстава: договори купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі) МПП «Автомобіліст» від 21 квітня 2016 року.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що ОСОБА_2 є засновником МПП «Автомобіліст». Розмір статутного капіталу підприємства становить 200 грн.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 63 Господарського кодексу України (далі - ГК України) залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Частиною першою статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Статтею 63 CК України встановлено рівність прав дружини та чоловіка на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 CК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

За змістом статей 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19) вказано, що «поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі».

За змістом статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.

Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується у право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року в справі № 1-8/2012 (№ 17-рп/2012) за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України зазначено, зокрема, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11 (провадження № 61-34953св18)наведено такі висновки щодо застосування норм права.

Статтею 113 ГК України передбачено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання ? юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Спеціального закону, яким регулюється діяльність приватних підприємств, немає. Тому всі питання організації та діяльності приватних підприємств необхідно вирішувати виходячи з загальних норм ЦК України та ГК України, інших законів.

Враховуючи те, що порядок формування статутного капіталу приватного підприємства такий як і у товариства з обмеженою відповідальністю, Верховний Суд вважає, що вказана правова позиція застосовується також і у випадку, якщо один із подружжя є учасником приватного підприємства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила, зокрема провести поділ корпоративних прав ОСОБА_2 у статутному капіталі МПП «Автомобіліст» шляхом визнання за кожною із сторін права на 1/2 частину статутного капіталу вказаного підприємства.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що під час розгляду справи ОСОБА_1 не просила здійснити їй виплату половини розміру внеску до статутного капіталу (фонду) МПП «Автомобіліст» в сумі 100 грн, у зв`язку з чим місцевий суд вийшов за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності фактично самостійно визначив предмет позову.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про поділ МПП «Автомобіліст» та задовольняючи позов у межах заявлених ОСОБА_1 вимог, апеляційний суд залишив поза увагою те, що згідно із законодавством України частка у статутному капіталі підприємства як об`єкт корпоративних прав не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та не може бути предметом поділу.

З огляду на викладене в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права на частку у статутному капіталі МПП «Автомобіліст» як об`єкт корпоративних прав необхідно відмовити.

Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в запереченні на відкриття касаційного провадження на те, що ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.

Ціна позову в цій справі становить 400 000 грн, що станом на 01 січня 2019 року перевищувало сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн). Тому справа № 342/1304/17 не є малозначною.

Аргументи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в запереченні на відкриття касаційного провадження про те, що відповідач не навів поважних причин пропуску ним строку на касаційне оскарження ухваленого в цій справі судового рішення, не заслуговують на увагу.

20 березня 2019 року ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у вищевказаній справі.

Разом з цим ОСОБА_2 звернувся з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що в судовому засіданні апеляційного суду було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, повний текст судового рішення складено 15 лютого 2019 року, а отримано ним 22 лютого 2019 року, що підтверджується листом «Укрпошти».

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Таким чином, доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухваленого в цій справі судового рішення та додані матеріали свідчили про поважність причин пропуску цього строку та наявність підстав для його поновлення і відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ статутного капіталу приватного підприємства як об`єкта корпоративних прав підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в означеній частині.

Керуючись статтями 400, 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ статутного капіталу приватного підприємства як об`єкта корпоративних прав скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в означеній частині відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук