№ 342/1/19

Постанова

Іменем України

25 січня 2022 року

м. Київ

справа № 342/1/19

провадження № 51-2639км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

потерпілої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілої ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018090000000560, заобвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина Республіки Туреччина, такого, що судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України,

за касаційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2020 року таухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від23лютого 2021 року щодо ОСОБА_10 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2020 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки

Строк відбування покарання ОСОБА_11 прийнято рахувати із 13 липня 2018 року.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_7 15 672,5 грн, 30000 грн та5000 грн у рахунок відшкодування матеріальної, моральної шкоди та витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги відповідно.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком районного суду ОСОБА_10 визнано винним у незаконному позбавленні волі вчиненим способом небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, що супроводжувалося заподіянням потерпілій фізичних страждань за таких обставин.

Так, ОСОБА_12 , щодо якого 09 лютого 2018 року було прийнято рішення про повернення до країни попереднього постійного проживання та заборонено в`їзд до України по 09 лютого 2021 року, за паспортом свого брата близнюка громадянина Туреччини ОСОБА_13 , 11 липня 2018 року прибув до України. Надалі за місцем проживання ОСОБА_7 ( АДРЕСА_2 ) 12 липня 2018 року близько 22:00 між останньою та ОСОБА_14 виник конфлікт, у зв`язку із чим були викликані працівники поліції. Надалі 13липня 2018 року близько 02:00 ОСОБА_12 , перебуваючи на подвір`ї цього домогосподарства, приклавши до шиї ОСОБА_7 кухонний ніж, почав кричати, щовб`є її та вимагав від неї надати йому її мобільний телефон, а також щоб працівники поліції покинули цемісце події. Надалі ОСОБА_12 завів потерпілу до приміщення літньої кухні цього господарства, де продовжував конфлікт на ґрунті ревнощів. Уподальшому ОСОБА_12 о 02:20, поставивши ОСОБА_7 перед собою, застосовуючи до неї фізичне насильство, тримаючи біля її горла ніж, вийшовши ізприміщення літньої кухні та обмежуючи її вільний рух, попрямував із потерпілою дожитлового будинку, де завів останню до спальної кімнати. При цьому ОСОБА_12 заборонив працівникам поліції входити до цього будинку, погрожуючи тим, щоспричинить потерпілій тілесні ушкодження і вб`є її та дітей останньої, якщо вона не одружиться із ним. У подальшому ОСОБА_12 виходив укоридор цього будинку і через відкриті двері вимагав від працівників поліції мобільний телефон потерпілої, таблетки та воду. Дозволив працівнику поліції ОСОБА_15 зайти до цього житлового будинку, а надалі і до житлової кімнати начальнику сектору превенції Городенківського ВП ОСОБА_16 , а через деякий час іначальнику Городенківського ВП ОСОБА_17 . При цьому в кімнаті, у присутності ОСОБА_16 , ОСОБА_12 на ліжку незаконно утримував ОСОБА_7 одною рукою, а іншою рукою тримав біля її горла ніж та вимагав мобільний телефон потерпілої, оскільки запідозрив її у зраді. На вмовляння відпустити ОСОБА_7 і передати ніж ОСОБА_12 не погоджувався, продовжував утримуватипотерпілу, одночасно погрожуючи застосувати щодо неї ніж. За вимогою ОСОБА_9 була викликана швидка допомога до ОСОБА_7 . Надалі о 07:30, скориставшись тим, що увага ОСОБА_9 була зосереджена на надані медичної допомоги потерпілій,працівники спецпідрозділу «Корд» обеззброїли і затримали обвинуваченого та звільнили потерпілу.

У результаті розгляду кримінального провадження, місцевий суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч. 1 ст. 147 на ч. 2 ст. 146 КК України, оскільки у суді не було встановлено відповідними доказами наявність у останнього обов`язкової мети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 цього Кодексу, а саме спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної чи службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії, як умови звільнення ОСОБА_7 .

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року вищевказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 змінено в частині призначеного покарання. Призначено ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 146 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок залишено без змін. Заходи безпеки, які застосовані ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня 2020 року до потерпілої ОСОБА_7 та до її дітей на час судового розгляду кримінального провадження, скасовано.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, представник указує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що судом першої інстанції неправильно перекваліфіковано дії засудженого ОСОБА_9 з ч. 1 ст. 147 КК України на ч. 2 ст. 146 цього Кодексу, оскільки згідно обставин провадження останній висував певні вимоги для звільнення потерпілої ОСОБА_7 , що свідчить про наявність у нього певної мети. Вказує на те, що головуюча суддя ОСОБА_18 була заінтересована в результатах провадження, а тому немала права брати участь у цьому провадженні. Також зазначає, що місцевий суд безпідставно залучив до участі у розгляді провадження перекладача ОСОБА_19 . Вважає, що місцевий суд безпідставно не призначив потерпілій судово-медичну експертизу для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень. При цьому наголошує, що потерпіла просила залишити її цивільний позов без розгляду, однак суд першої інстанції, всупереч волі потерпілої, прийшов до висновку про задоволення первинних позовних вимог останньої. Зазначає, що апеляційний суд навказані порушення уваги не звернув, а тому його ухвала не відповідає вимогам процесуального закону. Крім того, апеляційний суд безпідставно пом`якшив ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі до 3 років, що, на думку представника, є явно несправедливим через м`якість. Одночасно наголошує, що розгляд цього провадження у місцевому суді 04 лютого 2020 року та в апеляційному суді 23 лютого 2021 року було здійснено без участі потерпілої ОСОБА_7 , належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, що з огляду на положення ст. 412 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Представник потерпілого ОСОБА_8 та потерпіла ОСОБА_7 , висловивши свої доводи, кожен окремо, просили постановлені укримінальному провадженні судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник ОСОБА_6 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення, а постановлені укримінальному провадженні судові рішення без змін.

Прокурор ОСОБА_5 висловивши свої доводи, просив частково задовольнити касаційну скаргу захисника, а саме в частині невідповідності призначеного покарання ОСОБА_11 внаслідок м`якості, та скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених укасаційних скаргах.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої таапеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі представника потерпілого, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи представника потерпілого про необхідність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 147 КК України належним чином перевірялися місцевим таапеляційним судами і обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим усудовому засіданні доказам.

Статтею 147 КК України передбачено кримінальну відповідальність за захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Під захопленням особи треба розуміти напад, пов`язаний з її затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи. Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України, неможуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути умисним або необережним.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, а тому цей злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 146 КК України, переважно за спеціальною метою (мати альтернативний характер) спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув`язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди тощо). Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.

Як установив суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ОСОБА_12 , застосовуючи фізичну силу із використанням кухонного ножа незаконно утримував ОСОБА_7 , при цьому висловлював їй погрози щодо її вбивства, тобто ОСОБА_12 незаконно позбавив потерпілу волі у спосіб, що є небезпечним для її життя та здоров`я, що супроводжувалося заподіянням їй фізичних страждань.

Згідно встановлених судом у вироку фактичних обставин кримінального провадження у ОСОБА_9 була відсутня мета спонукати родичів затриманої ОСОБА_7 , державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної чи службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії, як умови звільнення потерпілої.

Так, ОСОБА_12 вимагаючи надати йому мобільний телефон ОСОБА_7 , незазначав, що при видачі йому цього мобільного телефона він відпустить ОСОБА_7 . Також ніяких умов до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії, як умови звільнення ОСОБА_7 , ОСОБА_12 не ставив.

Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях засудженого ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_16 , ОСОБА_27 , ОСОБА_17 , даних протоколів слідчих дій, висновках судово-медичних експертиз і на інших доказах, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду.

З огляду на вказані обставини і характер дій ОСОБА_9 , колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у діях останнього відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги представника потерпілої про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 146 КК України та можливість кваліфікації його дій за ознаками злочину, передбаченого ст. 147 КК України, є безпідставними.

Доводи представника про те, що головуюча суддя ОСОБА_18 , яка розглядала кримінальне провадження в суді першої інстанції, повинна була заявити самовідвід під час розгляду кримінального провадження, оскільки була заінтересована в результатах провадження, не ґрунтуються на законі.

Статтею 75 КПКУкраїни передбачені обставини, що виключають участь судді вкримінальному провадженні. Матеріали кримінального провадження не містять жодних даних, які б свідчили про зацікавленість вказаного судді у результатах розгляду даного провадження або наявність інших обставин, які викликали б сумнів унеупередженості судді. До того ж обставина, на яку посилається представник потерпілого укасаційній скарзі, не є підставою, яка унеможливлює участь судді укримінальному провадженні.

Необґрунтованими є й доводи представника про безпідставну участь перекладача ОСОБА_19 під час розгляду цього провадження у місцевому суді.

З матеріалів провадження вбачається, що компетентність перекладача ОСОБА_19 була підтверджена наявними в матеріалах провадження дипломом спеціаліста НОМЕР_1 від 30 червня 2002 року, виданого Прикарпатським університетом ім. В. Стефаника, відповідно до якого ОСОБА_19 отримала вищу освіту за спеціальністю «Мова та література (німецька)» та здобула кваліфікацію філолога, викладача німецької та зарубіжної літератури (т. 3, а. к. п. 25).

Крім того, перекладач ОСОБА_19 виконувала свої функції під часдосудового розслідування, що підтверджено постановою слідчого від 13 липня 2018 року про залучення її як перекладача (т. 1, а. к. п. 22).

При цьому під час судових засідань у суді першої інстанції зауважень щодо її компетентності у сторони захисту та засудженого не виникало.

Таким чином, твердження представника про те, що суд першої інстанції безпідставно залучив перекладача ОСОБА_19 до участі у цьому провадженні, не знайшли свого підтвердження.

Що стосується доводів представника про те, що потерпіла просила залишити їїцивільний позов без розгляду, однак суд першої інстанції, всупереч волі потерпілої, прийшов до висновку про задоволення первинних позовних вимог останньої, токолегія суддів дійшла до такого.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Кримінальним процесуальним законом передбачені підстави для залишення цивільного позову без розгляду, а саме: у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення (ст. 129 КПК України), у випадку нез`явлення у судове засідання цивільного позивача, його представника чи законного представника, крім випадків, коли від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності (ст. 326 КПК України). З будь-яких інших підстав суд не має права залишити позов без розгляду при постановленні обвинувального вироку.

Як вбачається із матеріалів провадження в ньому міститься цивільний позов від24січня 2019 року про стягнення із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 15672,5грн, 30000 грн та5000 грн у рахунок відшкодування матеріальної, моральної шкоди івитрат пов`язаних із наданням правової допомоги відповідно.

При цьому, як видно з вироку, місцевий суд задовольняючи вищевказаний цивільний позов, взяв до уваги документально підтверджені витрати та урахував тяжкість наслідків вчиненого злочину, характер і обсяг моральних та фізичних страждань, яких зазнала ОСОБА_7 .

Враховуючи наведене, місцевий суд при вирішенні цивільного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_9 дотримався вимог процесуального закону, оскільки відповідних підстав для залишення цього позову без розгляду не було.

Крім того, колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що потерпіла лише під час судових дебатів, заявила вимогу про залишення її цивільного позову без розгляду, при тому, що згідно положень ст. 364 КПК України це питання не може бути вирішено назгаданій стадії провадження.

Що стосується доводів представника потерпілого про те, що розгляд цього провадження у місцевому суді 04 лютого 2020 року та в апеляційному суді 23 лютого 2021 року було здійснено без участі потерпілої ОСОБА_7 , належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, то колегія суддів дійшла до такого.

Відповідно до вимогп. 5 ч. 2 ст. 412КПК України судове рішення підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином неповідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження колегією суддів було встановлено те, що під час оголошення вироку 04 лютого 2020 року у місцевому суді щодо ОСОБА_9 потерпіла ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_8 були відсутні.

Як вбачається із касаційної скарги, представник потерпілої не зазначає, яким чином вказане порушення вплинуло на законність вироку місцевого суду, оскільки технічний запис проголошеного тексту вироку і друкований текст є тотожними. При цьому копія зазначеного тексту була вручена потерпілій та її представнику одразу після його проголошення.

Крім того, норми кримінального процесуального закону не містять категоричної вимоги щодо обов`язкової присутностіпід час проголошення вирокупотерпілої та її представника.

Таким чином, доводи представника щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке полягало у тому, що потерпіла не була присутня в судовому засіданніпід час проголошення вироку, є безпідставними.

Що стосується розгляду цього провадження апеляційним судом, то про час і місце розгляду апеляційних скарг на вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2020 року щодо ОСОБА_10 потерпілій ОСОБА_7 та її представнику ОСОБА_8 було надіслано відповідні повідомлення.

З технічного запису судового засідання, яке відбулося в суді апеляційної інстанції 23лютого 2021 року вбачається, що потерпіла ОСОБА_7 була відсутня. Проте, представник потерпілої ОСОБА_8 був присутній та повідомив, що потерпіла обізнана про час та місце апеляційного розгляду провадження щодо ОСОБА_10 .

Враховуючи цю обставину, а також те, що участь потерпілої під час апеляційного розгляду не є обов`язковою, апеляційний суд здотриманням порядку, передбаченого процесуальним законом, здійснив розгляд апеляційних скарг на зазначений вирок місцевого суду за її відсутності.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами вимог п. 5 ч. 2 ст.412КПК України є необґрунтованими.

Доводи представника про невідповідність оскаржуваної ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України та невідповідність призначеного покарання ОСОБА_28 через м`якість єбезпідставними.

За ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, такііншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення тапопередження скоєння нових кримінальних правопорушень.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами учасників судового провадження, змінив вирок районного суду та пом`якшив призначене ОСОБА_28 покарання у виді позбавлення волі до 3 років.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те,що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_28 покарання за ч. 2 ст. 146 КК України увиді позбавлення волі на строк 4 роки, залишив поза увагою вимоги, зазначені у статтях 50 65 КК України.

У свою чергу, апеляційний суд належним чином дослідив і оцінив тяжкість вчиненого злочину, його суспільну небезпечність, а також усебічно дослідив дані про особу винного.

При цьому під час розгляду провадження в суді апеляційної інстанції зазначений суд звернув увагу на те, що місцевий суд не взяв до уваги обставину, яка пом`якшує покарання, а саме відсутність судимостей у ОСОБА_9 .

Також апеляційний суд, перевіряючи матеріли провадження, звернув увагу на те, що ОСОБА_12 та ОСОБА_7 не мали взаємних прав та обов`язків, не жили разом тривалий час, до того ж потерпіла та обвинувачений заперечували близькість відносин, атому цей суд обґрунтовано виключив посилання місцевого суду, як на обставину, що обтяжує покарання вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебував ублизьких відносинах.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження (наявність обставин, які пом`якшують покарання тавідсутність обтяжуючих) у сукупності розмір визначеного апеляційним судом ОСОБА_28 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення тапопередження вчинення нових злочинів, а тому підстав для зміни чи скасування ухвали апеляційного суду через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого через м`якість не вбачає.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши, зокрема, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 на вказаний вирок, належним чином перевірив усі наведені в ній доводи та обґрунтовано залишив її без задоволення, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.419 КПК України.

Порушень кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення клопотань потерпілої та її представника, пов`язаних з розглядом кримінального провадження, встановлено не було.

З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно й істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не встановила, тому касаційна скарга представника потерпілої задоволенню непідлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2020 року таухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року щодо ОСОБА_10 залишити без змін, а касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_29 ОСОБА_3