№ 343/131/17

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 343/131/17

провадження № 61-5321св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Борис Борисович, на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2021 року у складі судді Керніцького І. І., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У січні 2017 року Акціонерне товариство «Банк «Фінанси і Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси і Кредит»), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначало, що 14 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси і Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит»), правонаступником за всіма права та обов`язками якого є ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, на підставі якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 45 500 дол. США зі сплатою 14,5 відсотків річних.

Згідно з пунктом 3.1 цього договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням з банком.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за договором, до 14 квітня 2023 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобов`язується щомісячно в термін до 20 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у розмірі, встановленому графіком погашення кредиту.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором.

Посилаючись на викладене, АТ «Банк «Фінанси і Кредит» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 1 990 571,08 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Долинського районного суду від 11 грудня 2020 року замінено позивача у справі АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» (далі - ТОВ «Олком-Лізинг»).

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2021 року позов ТОВ «Олком-Лізинг» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2008 року у розмірі 1 990 571,08 грн, з яких: сума заборгованості за основним боргом кредиту - 30 104,52 дол. США (гривневий еквівалент за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 07 грудня 2016 року становить 785 649,22 грн); сума строкової заборгованості за відсотками - 495,05 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 12 919,51 грн); сума простроченої заборгованості за відсотками - 7 559,81 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 197 291,26 грн); пеня - 994 711,09 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» 29 858,57 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 неналежно виконувала свої зобов`язання по кредитному договору від 14 квітня 2008 року, внаслідок чого станом на 07 грудня 2016 року утворилась заборгованість в загальній сумі 1 990 571,08 грн. Відповідач не повернула кредитні кошти у строк, передбачений умовами цього договору та додатковими угодами до нього.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2021 року змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2008 року у розмірі 1 781 509,21 грн, з яких: сума заборгованості за основним боргом кредиту - 785 649,22 грн; сума строкової заборгованості за відсотками - 12 919,51 грн; сума простроченої заборгованості за відсотками - 197 291,26 грн; пеня - 785 649,22 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» 22 018,75 грн сплаченого судового збору.

Апеляційний суду погодився з висновком місцевого суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по основному боргу кредиту та суми строкової і простроченої заборгованості по відсотках, пені.

Разом з тим, з урахуванням положення частини третьої статті 551 ЦК України, норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства, а також обставин справи, суд зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 994 711,09 грн до 785 649,22 грн, що дорівнює сумі заборгованості по основному боргу кредиту та відповідає принципам добросовісності, справедливості й пропорційності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Б. Б., просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі, як на підставу оскарження судових рішень, заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Заявник у касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17 (провадження № 14-506цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц (провадження № 14-424цс19), постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) та у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 367/8076/15-ц (провадження № 61-36572св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 758/3183/15-ц (провадження № 61-31404св18).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що справу розглянуто за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, які підтверджують надання ОСОБА_1 кредиту на споживчі цілі, тому остання є споживачем за договором про надання споживчого кредиту.

Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», положеннями якого було передбачено обов?язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. У разі недотримання цього порядку у позичальника відсутній обов?язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту.

Позивач вважає, що його права порушено відповідачем починаючи з 15 травня 2008 року, але з позовом до суду звернувся лише у січні 2017 року, тобто зі спливом позовної давності.

Разом з тим, суди не застосували наслідки спливу позовної давності, про застосування якої заявила відповідач.

При визначенні розміру відповідальності за невиконання грошових зобов?язань пріоритет мають положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань», а не положення договору, тому граничний розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Суди не звернули увагу, що станом на 10 жовтня 2010 року заборгованість боржника перед банком по сплаті відсотків за користування кредитом була більше зобов?язання відповідача по сплаті відсотків за користування кредитом за 3 місяці, тому з 11 жовтня 2010 року дія кредитного договору припинилася, як це передбачено умовами кредитного договору.

Грошові кошти банк надав боржнику на споживчі цілі, тому умови кредитного договору,які не є послугою, а саме встановлення комісійної винагороди за видачу кредитних ресурсів, є нікчемними.

Відповідач та її представник не були належним чином повідомлені про судове засідання суду першої інстанції, призначене на 04 березня 2021 року. В апеляційній скарзі відповідач зазначала, що суд першої інстанції належним чином не повідомив її про дату, час і місце судового засідання, однак апеляційний суд зазначені доводи не взяв до уваги та не скасував рішення суду першої інстанції у зв?язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права.

У вересні 2022 року ТОВ «Олком-Лізинг» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованами, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року поновлено ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Б. Б., строк на касаційне оскарження рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Б. Б., на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року залишено без руху й надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року зменшено розмір судового збору за подання касаційної скарги на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року з 59 717,14 грн до 4 000 грн, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Долинського районного суду Івано-Франківської області.

27 липня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 квітня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси і Кредит», правонаступником за всіма права та обов`язками якого є ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит», та ОСОБА_1 укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08, на підставі якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 45 500 дол. США з оплатою по процентній ставці 14,5 відсотків річних.

Згідно з пунктом 3.1 цього договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням банком.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, одержані за даною угодою до 14 квітня 2023 року, а пунктом 7.3 передбачено, що договір набуває чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів (їхньої першої частини) і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Згідно з пунктом 3.2.1 договору, починаючи з 14 травня 2008 року залишок по кредиту повинен щомісячно зменшуватися на 253 дол. США.

Нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами визначені пунктами 4.1, 4.2, 4.3 кредитного договору.

Так, пунктом 4.1 кредитного договору встановлено, що позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту, по процентній ставці 14,5 процентів річних.

Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору нарахування відсотків проводиться за період з моменту списання кредитних ресурсів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок.

Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць.

За прострочення повернення кредитних ресурсів і/чи сплати відсотків, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених підпунктами 3.2, 3.4, 4.3, 4.4, 4.6 договору, а також будь яких інших термінів платежів, передбачених ним. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов`язання сплати відсотків за увесь час фактичного користування кредитними ресурсами (пункт 6.1 кредитного договору).

Згідно з пунктом 7.1 договору у випадку, якщо сплачені позичальником банку кошти недостатні для погашення виниклої до цього моменту загальної суми заборгованості, то погашення заборгованості виконується в наступній черговості: у першу чергу погашаються прострочені відсотки за користування кредитними ресурсами, у другу чергу погашаються нараховані відсотки за користування кредитними ресурсами, в третю чергу погашається сума основного боргу по кредиту, а в четверту чергу погашається пеня і штрафи.

Відповідно до пункту 7.8 договору за видачу кредитних ресурсів згідно з цим договору позичальник сплачує банку комісійну винагороду.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 15 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір, що забезпечує вимогу іпотекодержателя, відповідно до кредитного договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору).

30 вересня 2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, згідно з якою процентна ставка за користування кредитом починаючи з 01 жовтня 2008 року встановлюється у розмірі 16 % річних.

31 липня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до банку із заявою про переведення договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року в строковий кредит.

31 липня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, відповідно до якої внесені зміни до пунктів 1, 2.1, 3.1 договору щодо надання коштів. Зокрема, зазначено, що банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності кредитні кошти в розмірі 42 506,52 дол. США з оплатою по процентній ставці 16 % річних. Термін «Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії» № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року замінено на термін «кредитний договір», а термін «кредитні лінії» на термін «строкові кредити».

Згідно з розрахунком заборгованості по кредитному договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року в іноземній валюті, що підлягає до сплати боржником, за період з 14 квітня 2008 року по 07 грудня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становить 1 990 571, 08 грн, з яких: сума заборгованості по основному боргу кредиту - 30 104, 52 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року 785 649,22 грн (1 долар США/26,097384 грн)), сума строкової заборгованості по відсотках - 495,05 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року 12 919,51 грн (1 долар США/26,097384 грн)), сума простроченої заборгованості по відсотках - 7 559,81 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року 197 291,26 грн (1 долар США/26,097384 грн)), пеня - 994 711,09 грн.

Також банк надав виписки по рахунку позичальника згідно з кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, копії заяв на видачу готівки позичальнику на загальну суму 44 500 дол. США, в тому числі: копія заяви на видачу готівки № 1 від 15 квітня 2008 року на суму 15 000 дол. США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 16 липня 2008 року на суму 6 000 дол. США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 08 вересня 2008 року на суму 1 500 дол. США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 22 вересня 2008 року на суму 10 000 дол. США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 23 вересня 2008 року на суму 12 000 дол. США.

05 грудня 2016 року ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» направило ОСОБА_1 вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором (т. 1, а. с. 35 - 36).

Ухвалою Долинського районного суду від 10 січня 2018 року за заявою відповідача було призначено судово-економічну експертизу по справі.

Згідно з висновком експерта № 261 судово-економічної експертизи по матеріалах цивільної справи № 343/131/17, складеного судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Кукул А. І. 20 серпня 2018 року на виконання ухвали суду від 10 січня 2018 року, здійснений ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року станом на 07 грудня 2016 року відповідає умовам кредитного договору щодо розрахунку заборгованості по тілу кредиту в сумі 30 104,52 дол. США, нарахованих відсотків в сумі 8 054,86 дол. США та пені в сумі 994 711,09 грн. Видача кредитних коштів в сумі 44 500 дол. США підтверджена документами первинного обліку, зокрема копією заяви на видачу готівки № 1 від 15 квітня 2008 року на суму 15 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 16 липня 2008 року на суму 6 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 08 вересня 2008 року на суму 1500 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 22 вересня 2008 року на суму 10 000 дол. США та копією заяви на видачу готівки № 1 від 23 вересня 2008 року на суму 12 000 дол. США. Підтвердити погашення заборгованості первинними документами не представляється за можливе, оскільки первинні розрахункові документи, що підтверджують погашення заборгованості за кредитним договором № 609 від 14 квітня 2008 року на дослідження надані частково. Метод нарахування відсотків ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» за цим кредитним договором відповідає вимогам пункту 6 розділу VI «Положення ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» про порядок надання кредитів фізичним особам» затвердженого рішенням правління від 29 квітня 2005 року (т. 2, а. с. 50 - 54).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір пені до суми основної заборгованості, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі. Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті кредиту. Розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, відповідає умовам кредитного договору щодо розрахунку заборгованості по тілу кредиту, по сплаті відсотків за користування кредитом та пені. Видача кредитних коштів у сумі 44 500 дол. США підтверджена наявними в матеріалах справи доказами. Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі - 30 104,52 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 785 649,22 грн); суми строкової заборгованості за відсотками - 495,05 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 12 919,51 грн); суми простроченої заборгованості за відсотками - 7 559,81 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 197 291,26 грн).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що за положеннями частини третьої статті 551 ЦК України суд має право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Враховуючи наявність істотних обставин, які є підставою для зменшення пені, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 785 649,22 грн, що дорівнює сумі заборгованості за основним боргом та відповідає принципу добросовісності, справедливості і пропорційності.

Колегія суддів Верховного Суду частково не погоджується з указаними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Суд установив, що здійснений ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, станом на 07 грудня 2016 року, відповідає умовам кредитного договору щодо розрахунку заборгованості по тілу кредиту в сумі 30 104,52 дол. США, нарахованих відсотків в сумі 8 054,86 дол. США та пені в сумі 994 711,09 грн.

Видача кредитних коштів в сумі 44 500 дол. США підтверджена документами первинного обліку, зокрема копією заяви на видачу готівки № 1 від 15 квітня 2008 року на суму 15 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 16 липня 2008 року на суму 6 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 08 серпня 2008 року на суму 1 500 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 22 вересня 2008 року на суму 10 000 дол. США та копією заяви на видачу готівки № 1 від 23 вересня 2008 року на суму 12 000 дол. США

Факт укладення вказаного кредитного договору відповідач (боржник) ОСОБА_1 не заперечувала та не оспорювала. Долучила до матеріалів справи копії окремих квитанцій про часткову сплату кредиту за вищевказаним договором.

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірної угоди про надання кредиту, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв?язку з чим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України є обов?язковим для виконання сторонами, а зобов?язання за ним згідно з положеннями статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Разом з тим, частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.

Так у частині другій статті 1050 ЦК України зазначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530 631 ЦК України).

Суди встановили, що пунктом 3.2 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси до 14 квітня 2023 року.

Починаючи з 14 травня 2008 року залишок по кредиту повинен щомісячно зменшуватися на 253 дол. США. Позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця (пункти 3.2.1, 4.3 кредитного договору).

Пунктом 3.6 кредитного договору сторони погодили, що у випадку виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше 3-х місяців, термін дії договору припиняється, а банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставлене майно.

Тобто, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

З аналізу змісту пункту 3.6 кредитного договору слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань.

Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Вирішуючи спір суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не спростував доводи апеляційної скарги заявника, що станом на 10 жовтня 2010 року існувала заборгованість боржника по сплаті відсотків за користування кредитом за три місяці, а саме за період липень-серпень 2010 року.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати облічувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

Зважаючи на умови пункту 3.6 кредитного договору, суд апеляційної інстанції не з`ясував чи припинився достроково кредитний договір, коли виникла заборгованість у боржника по сплаті кредиту та з урахуванням того, що з позовом до суду банк звернувся тільки в січні 2017 року, не з`ясував чи спливла позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачем (т. 4, а. с. 72, 73).

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, на суд покладається обов`язок установлення під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при розгляді заявлених позовних вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У рішенні ЄСПЛ від 11 січня 2007 року у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації», заява № 10877/04, зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення від 10 січня 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00) та визначає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Згідно з практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються (рішення ЄСПЛ від 03 липня 2014 року у справі «Мала проти України», заява № 4436/07). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява № 37801/97).

Вирішуючи спір, суду першої інстанції необхідно було встановити фактичні обставини справи по суті вимог позивача, які мають суттєве значення для її вирішення, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та розглянути заяву відповідача про застосування позовної давності.

Апеляційний суд повинен був перевірити рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Натомість апеляційний суд обмежився висновком, що позивач звернувся до суду в межах позовної давності та не з`ясував належним чином коли розпочався перебіг позовної давності у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може встановлювати обставин справи, давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в якій заявник посилалася на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, частково підтвердилися.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що згідно з умовами укладеного між сторонами договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року та додаткових угод до нього від 30 вересня 2008 року, від 31 липня 2009 року, кредитний договір не є споживчим. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). На підставі належних та допустимих доказів ОСОБА_1 не довела, що кредит їй надано на споживчі цілі.

Щодо доводів касаційної скарги про розгляд справи судом першої інстанції за відсутності відповідача та її представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно з частиною п`ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Частиною восьмою статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку (частина шоста статті 128 ЦПК України).

Згідно з довідкою, наявною в матеріалах справи, в судове засідання, яке призначено на 04 березня 2021 року сторони не з`явилися (т. 4., а. с. 122, 123).

В судовому засіданні, призначеному на 04 березня 2021 року, Долинський районний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення суду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов?язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов?язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правильним по суті рішення є в тому разі, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Б. Б., зазначала, що ні вона, ні її представник не були присутні в судовому засіданні суду першої інстанції, яке було призначене на 04 березня 2021 року. При цьому, посилаючись на положення статей 352 354 ЦПК України, просила апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Б. Б. про поновлення строку на апеляційне оскарження та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2021 року.

Апеляційний суд виходив з того, що відповідач не була присутня при ухваленні оскаржуваного рішення суду, його копію отримала поштою 09 червня 2021 року. Вказані причини пропуску є поважними та достатніми для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Б. Б., в апеляційній скарзі не вказувала на те, що ні вона, ні її представник не були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, призначеного судом першої інстанції на 04 березня 2021 року.

Оскільки заявник не обґрунтовувала свою апеляційну скаргу такими порушеннями норм процесуального права, як розгляд справи судом першої інстанції за відсутності її та її представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, тому апеляційний суд не перевіряв ці обставини, що не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Тлумачення положення статті 411 ЦПК України у поєднанні з положеннями статті 376 ЦПК України свідчить про те, що підставою для скасування судом касаційної інстанції судового рішення у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, є наведення обґрунтування таких обставин в апеляційній скарзі та не надання цим обставинам оцінки судом апеляційної інстанції.

Виходячи з викладеного, відсутні обов`язкові підстави для скасування постанови апеляційного суду у зв`язку з неповідомленням належним чином відповідача та її представника про дату, час і місце судового засідання судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Борис Борисович, задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук