№ 344/10197/15-ц

Постанова

Іменем України

13 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 344/10197/15-ц

провадження № 61-9465св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Енергетичні технології»,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації», ОСОБА_1 ,

третя особа - Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Енергетичні технології» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року Приватне акціонерне товариство «Енергетичні технології», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Енергетичні технології» (далі - ПрАТ «Енергетичні технології»), звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» (далі - ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації»), ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про скасування свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 13 листопада 2008 року між ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, за умовами якого ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» продало ОСОБА_1 нежитлові будівлі за номерами: 16, 17, 18, 19, 20, загальною площею 117,4 кв. м, що складає 21/100 ідеальних часток нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначену частку нежитлової будівлі зареєстроване за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації (далі - ОБТІ) 21 травня 2009 року.

Вказувало, що нежитлові приміщення, які фактично були відчужені за договором, належать йому, ПрАТ «Енергетичні технології», на праві власності та є виробничими приміщеннями площею 109,2 кв. м, літера «Ю» на АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Івано-Франківським ОБТІ 21 грудня 2004 року, договором про виділення частки в натурі з нерухомого майна (поділ) від 22 грудня 2004 року, укладеного між ВАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» та ним.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ПрАТ «Енергетичні технології» просило суд: скасувати свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю за номерами: 16, 17, АДРЕСА_2 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , загальною площею 117,4 кв. м, що складає 21/100 ідеальних часток, зареєстровану за ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації», яка розташована на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Стецьківим Д. М., за реєстром № 1624, укладеним між ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» та ОСОБА_1 ; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 та зобов`язати його повернути ПАТ «Енергетичні технології» виробниче приміщення площею 109,2 кв. м, літера «Ю», що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2019 року у складі судді Антоняка Т. М. у задоволенні позову ПрАТ «Енергетичні технології» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем того, що виробниче приміщення під літерою «Ю», загальною площею 109,2 кв. м на АДРЕСА_3 та приміщення: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 загальною площею 117,4 кв. м на АДРЕСА_3 є одним і тим самим об`єктом, оскільки дані об`єкти мають різну юридичну адресу та різну площу.

Позивачем не доведено, у чому саме полягає порушення публічного порядку при укладені спірного договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року між відповідачами.

Крім того, суд першої інстанції, при ухваленні рішення, посилався на пропуск позивачем строку позовної давності. Вказував, що позивач не надав жодних доказів, які б свідчили, що він не знав про порушення свого цивільного права або не міг дізнатися про таке порушення. У той же час докази, подані відповідачем, свідчать, що про порушення свого права позивач міг дізнатися з 2006 року, коли була пожежа.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу ПрАТ «Енергетичні технології» задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ПрАТ «Енергетичні технології» задоволено частково.

Витребувано у власність ПрАТ «Енергетичні технології» із незаконного володіння ОСОБА_1 виробничі приміщення № 16, 17, 18, 19, 20 площею 117,4 кв. м на АДРЕСА_3 (виробниче приміщення площею 109,2 кв. м на АДРЕСА_3 ).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «Енергетичні технології» задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ПрАТ «Енергетичні технології» відмовлено.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач довів обґрунтованість своїх вимог, проте ним було пропущено строк позовної давності, а поважних причин його пропуску не наведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ПрАТ «Енергетичні технології», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ПрАТ «Енергетичні технології» задовольнити в частині позовних вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, відмовивши у задоволенні позову через сплив строку позовної давності, не врахував, що такий строк у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння відраховується не з моменту набуття такого майна відповідачем, а з часу коли власник дізнався про вибуття свого майна до іншої особи.

Вказує, що правові висновки Верховного Суду, на які послався апеляційний суд, приведені у справах, обставини яких кардинально відрізняються від обставин у цій справі, тому не повинні були враховуватися судом.

Вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно оцінені обставини справи щодо поважності пропуску строку позовної давності, зокрема те, що товариство втратило інтерес до спірного об`єкту з 2007 року по 2015 рік.

Зазначає, що відповідачі не надали доказів про те, що товариство знало чи повинно було знати про порушення свого права до звернення до суду.

ПрАТ «Енергетичні технології» обрало ефективний спосіб захисту свого порушеного права, що й підтвердив Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2020 року у цій справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ПрАТ «Енергетичні технології», в якому вказує, що наведені в ній доводи є безпідставними, оскільки апеляційний суд повно та всебічно встановили обставини справи, правильно визначились з правовідносинами сторін, ухваливши законне та обґрунтоване судові рішення, яке просить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Прокопів Л. П., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ПрАТ «Енергетичні технології», в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими та не спростовують правильність правових висновків суду апеляційної інстанції, тому, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

17 липня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 листопада 2004 року ВАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» було власником 1/1 частки цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_3 , в тому числі, виробничого приміщення площею 109,2 кв. м, літера «Ю».

21 грудня 2004 року між ВАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» та ВАТ «Енергетичні технології» було укладено договір № 1 купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ВАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» продало ВАТ «Енергетичні технології» окремі нежитлові приміщення площею 4626,9 кв. м, що складає 5/100 ідеальних часток цілісного майнового комплексу, зокрема, виробниче приміщення площею 109,2 кв. м, зазначене в плані літерою «Ю» по АДРЕСА_3 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 грудня 2004 року ВАТ «Енергетичні технології» є власником 5/100 частки цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_3 .

22 грудня 2004 року між ВАТ «Івано-Франківський завод «Промприлад» та ВАТ «Енергетичні технології» було укладено договір про виділення частки в натурі з нерухомого майна (поділ), за умовами якого ВАТ «Енергетичні технології» виділено нежитлові приміщення загальною площею 4626,9 кв. м, а саме: корпус № 11 з навісом під літерою «М», ливарний, штампувальний з стержньовим і землезаготівельним відділенням і ГРП під літерою «Н», виробниче приміщення під літерою «Ю», трансформаторна підстанція-2 під літерою «Я».

З огляду на копію акта службового розслідування причин і наслідків пожежі від 27 липня 2006 року, на спірному об`єкті сталася пожежа від загорання дерев`яного перекриття даху приміщення площею 117,4 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Відділом державного пожежного нагляду Івано-Франківського міського управління ГУ МНС складено припис № 387 про проведення пожежно-технічного обстеження приміщень на території ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації», як на володільця приміщень по АДРЕСА_1 .

З огляду на план меж зон обмежень і сервітут земельної ділянки, що підписаний начальником міського управління земельних ресурсів, директором ВАТ «Енергетичні технології» та директором ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» у 2006 році, приміщення № 16, 17, 18, 19, 20 загальною площею 117,4 кв. м на АДРЕСА_3 , що розміщені на земельній ділянці, перебували в користуванні ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації».

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27 липня 2007 року № 386 затверджено акт державної комісії приймання в експлуатацію прибудови до власних нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 загальною площею 117,4 кв. м (замовник ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації»).

13 листопада 2008 року між ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, за умовами якого ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» продало ОСОБА_1 нежитлову будівлю за номером 16, 17, 18, 19, АДРЕСА_6 , загальною площею 117,4 кв. м, що складає 21/100 ідеальних часток, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 травня 2009 року ОСОБА_1 є власником 21/100 частки нежитлової будівлі наАДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 лютого 2020 року ПАТ «Енергетичні технології» є власником виробничого приміщення на АДРЕСА_1 .

При новому розгляді справи, апеляційним судом також встановлено, що з огляду на технічний паспорт на виробниче приміщення АДРЕСА_7 від 13 жовтня 2003 року, виданого Івано-Франківським ОБТІ, літера «Ю» складається із виробничого приміщення площею 103,0 кв. м і тамбуру площею 6,2 кв. м, а загальною площею 109,2 кв. м.

З технічного паспорта на виробничий будинок АДРЕСА_1 , виданого Івано-Франківським ОБТІ від 26 лютого 2008 року це приміщення складається із кладової площею 9,3 кв. м № 16, цеху площею 26,2 кв. м № 17, цеху площею 32,6 кв. м № 18, складу площею 43 кв. м № 19, коридору площею 6,3 кв. м № 20, а загальною площею 117,4 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 14 листопада 2019 року № 1347 виробничому приміщенню, загальною площею 109,2 кв. м, присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_3 .

Підставами укладення оспорюваного договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року між ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» та ОСОБА_1 , які засвідчували право власності ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації», були договір поділу нерухомого майна від 07 серпня 2008 року, посвідчений Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю, видане Івано-Франківським міським управлінням житлово-комунального господарства 24 січня 2003 року на підставі розпорядження міського голови №657-р від 25 жовтня 2002 року, рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21 січня 2003 року №17 та довідка-характеристика 05 вересня 2008 року №220134437.

Згідно зі свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 24 січня 2003 року КП «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» на праві колективної власності належить нежитлова будівля площею 615,2 кв. м на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору поділу нерухомого майна від 07 серпня 2008 року, посвідченого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, який був однією з підстав для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року, у власності ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації» знаходилося 75/100 ідеальних часток нежитлової будівлі на АДРЕСА_3 , а саме: приміщення № 1-13 на першому поверсі та приміщення № 21-32 на другому поверсі, загальною площею 428,8 кв. м. У власності ОСОБА_2 знаходилося 25/100 ідеальних часток, а саме: приміщення № 14, 15, 33 загальною площею 181,9 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ПрАТ «Енергетичні технології» вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-452цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/15-ц (провадження № 14-181цс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 20 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 та постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 345/3476/17 (провадження № 61-23583св18), від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ПрАТ «Енергетичні технології»задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 328 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень статей 386 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

Однією з підстав витребування майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у власність, не з їхньої волі іншим шляхом.

Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року по справі № 6-2723цс16 викладено правову позицію, що у разі заявлення у позовах вимог про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і відповідно застосувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами статті 4, пунктів 3, 4 частини першої статті 214 ЦПК України. Одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) висловлено правовий висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», заява № 14902/04, від 20 вересня 2011 року).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) вказала, що «Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У частині першій статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім наданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ПрАТ «Енергетичні технології» було власником спірного нерухомого майна та ці приміщення не відчужувало, а майно вибуло з власності товариства не з його волі, чим порушено право позивача, проте ним пропущено строк позовної давності, про застосування наслідки спливу якого було заявлено представником ОСОБА_1 у суді першої інстанції, а ПрАТ «Енергетичні технології» не навело достатніх та переконливих доказів поважності пропуску цього строку, тому у задоволенні позову слід відмовити з цієї підстави.

Доводи касаційної скарги, з посиланням на правові висновки у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо неправильного застосування судом норм матеріального права щодо наслідків спливу строку позовної давності, моменту початку відліку цього строку та поважності причин для його поновлення, є необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції були досліджені та перевірені всі надані сторонами докази та наведені доводи щодо вказаного питання, яким була надані відповідна правова оцінка.

Так, судом апеляційної інстанції було проаналізовано, що позивач зазначав, що дізнався про порушення свого права у ході вирішення Івано-Франківською міською радою заяви ОСОБА_3 , як директора ТОВ «Енергетичні технології» від 24 листопада 2014 року № 43, про вилучення у товариства земельної ділянки для будівництва торгово-розважального центру.

Однак, вказані обставини стосуються питання щодо вилучення у товариства земельної ділянки, а спір в даній справі виник щодо нежитлової будівлі № АДРЕСА_8 .

Відповідач зазначав, що позивачу було відомо про таке порушення ще у 2005 році при погодженні між сторонами меж землекористування, посилаючись при цьому на те, що вказані обставини стосуються правовідносин щодо землекористування, а не спірного приміщення.

Крім того, у заяві про застосування позовної давності відповідач зазначив, що позивач не міг не знати, що спірними приміщеннями постійно користувався відповідач ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації», відомості про яку внесено до Плану меж зон обмежень і сервітут земельної ділянки 44.

Також, у 2006 році у приміщеннях 16,17,18,19,20 загальною площею 117,4 кв. м виникла пожежа з даху, що підтверджується актом службового розслідування причин і наслідків пожежі від 27 липня 2006 року, і Служба пожежного нагляду склала Припис № 387 відділу державного пожежного нагляду Івано-Франківського міського управління ГУ МНС на ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації», як володільця цих приміщень.

Крім того, у 2006 році складено «План меж зон обмежень і сервітут земельної ділянки», підписаний начальником міського управління земельних ресурсів, директором ВАТ «Енергетичні технології» та директором ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації», на якому визначено межі земельної ділянки ТОВ «Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації», а також приміщення №№ 16-20, загальною площею 117,4 кв. м, які розміщені на вказаній земельній ділянці та позначені як такі, що перебувають у його користуванні.

Також, представником ОСОБА_1 на підтвердження факту користування оспорюваним приміщенням представлено суду договір № 1 позики нерухомого майна від 01 червня 2010 року, укладений між ним та Приватним підприємством «КВАЗАР» та акти приймання-передачі нерухомого майна користувачу від 01 червня 2010 року і 30 квітня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши вказані докази та обставини за своїм внутрішнім переконанням, дійшов обґрунтованого висновку, що вони не спростовані позивачем з метою доведення дотримання ним строку позовної давності, врахувавши презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Саме по собі твердження позивача про те, що він дізнався про порушення свого права у ході вирішення Івано-Франківською міською радою питання про вилучення у товариства земельної ділянки для будівництва торгово-розважального центру, не свідчить про неможливість довідатись про порушення своїх прав саме щодо спірних приміщень та вчинити дії на їх захист, оскільки спірні приміщення вибули із оперативного управління позивача у 2007 році, протягом значного часу ними фактично користувалися інші особи, які не були пов`язані жодними правовідносинами з позивачем, який звернувся до суду з позовом тільки у липні 2015 року.

При цьому, судом апеляційної інстанції правильно враховано, що закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб, тому повно та всебічно були оцінені обставини справи.

Крім того, при новому розгляді справи, на виконання вимог частини п`ятої статті 411 ЦПК України, судом апеляційної інстанції були враховані висновки та вказівки Верховного Суду, які стали підставою для скасовано судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Отже, доводи касаційної скарги щодо поважності пропуску позивачем строку позовної давності не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Енергетичні технології» залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк