№ 344/15256/17

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 344/15256/17

провадження № 61-17543св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Івано-Франківське садівниче товариство «Бистриця Надвірнянська», Івано-Франківська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визнання недійсними і скасування рішень та Державного акта про право власності на земельну ділянку.

В обґрунтування якого зазначила, що з 1993 року вона є членом садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська». На підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17 лютого 1998 року № 65 їй передано в приватну власність земельну ділянку в зазначеному товаристві за номером НОМЕР_1 , загальною площею 0,0483 га, яка призначена для ведення садівництва. Вона належно користувалася вказаною земельною ділянкою та сплачувала членські внески. З 2005 року в силу свого віку частково обробляла зазначену земельну ділянку. В 2016 році дізналася, що на належній їй земельній ділянці розпочато будівництво. Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно їй стало відомо, що земельна ділянка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 на підставі рішення Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», оформленого у формі протоколу від 05 лютого 2005 року № 1. Даним рішенням садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» спірну земельну ділянку було вилучено без її відома за несплату членських внесків та передано в користування ОСОБА_2 . Також їй стало відомо, що останній виготовив технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на спірну земельну ділянку, вказаний проєкт затверджений рішенням Івано-Франківської міської ради від 07 грудня 2006 року та в подальшому йому видано Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0449 га.

Враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», оформлене у формі протоколу від 05 лютого 2005 року № 1 в частині вилучення у неї земельної ділянки № НОМЕР_1 ; рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», оформлене у формі протоколу № 1 від 05 лютого 2005 року в частині надання земельної ділянки номер 1065 ОСОБА_2 ; рішення Івано-Франківської міської ради від 07 грудня 2006 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачу в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки номер НОМЕР_1 , площею 0,0449 га в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська» та Державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯД № 854060, виданого ОСОБА_2 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2018 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено Івано-Франківську міську раду та ОСОБА_2 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», яке викладене у формі протоколу від 05 лютого 2005 року № 1 в частині вилучення у ОСОБА_1 земельної ділянки номер 1065. Визнано недійсним та скасовано рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», яке викладене у формі протоколу від 05 лютого 2005 року № 1 в частині надання земельної ділянки 1065 ОСОБА_2 . Визнано недійсним рішення Івано-Франківської міської ради від 07 грудня 2006 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передання у власність земельної ділянки номер НОМЕР_1 , площею 0,0449 га ОСОБА_2 . Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0449, яка розташована в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська», ділянка номер НОМЕР_1 , серії ЯД № 854060, який виданий ОСОБА_2 .

Ухвалюючи указане судове рішення, суд першої інстанції виходив з положень статтей 22 23 Земельного кодексу України (далі - ЗУ України) 1990 року ЗК України2001 року, Закону України «Про кооперацію» та дійшов висновку, що позивач була належним користувачем земельної ділянки, а відповідач, приймаючи рішення про вилучення у неї земельної ділянки та передаючи її третій особі, порушив право позивача на користування земельною ділянкою, а тому позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішень правління садівничого товариства підлягають задоволенню. Разом з тим вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою і передачу у приватну власність третій особі земельної ділянки та визнання недійсним і скасування Державного акта про право приватної власності на земельну ділянку є похідними і тому теж підлягають задоволенню.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2019 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не використовувала земельну ділянку для вирощування садово-городніх культур, в тому числі протягом 2004 року, що зафіксовано у протоколі засідання правління садівничого товариства від 05 лютого 2005 року, не надала жодних доказів на спростування цього факту, після ухвалення рішення про вилучення у неї земельної ділянки з 2005 року припинила сплачувати членські внески, тому апеляційний суд дійшов висновку про її згоду з таким рішенням і обізнаність про його існування.

Апеляційний суд зазначив про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх аргументів, які б свідчили про набуття права власності на оспорювану земельну ділянку у встановленому законом порядку (запис у земельно-кадастрових документах про право власності за позивачем земельної ділянки номер НОМЕР_1 у садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська», Державний акт на право власності на цю ділянку ОСОБА_1 не видавався).

Крім того, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_2 набув права власності на земельну ділянку у порядку та у межах норм, визначених положеннями статтями 118 та 123 ЗК України та отримав документ, що посвідчує право на земельну ділянку, передбачений частиною першою статті 126 ЗК України, тому на нього поширюються гарантії права власності на земельну ділянку, встановлені статтею 153 ЗК України, а позивач не довела своє речове право на це майно.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що будь-яких порушень чинного законодавства при виділенні земельної ділянки ОСОБА_2 допущено не було, право користування на оспорювану земельну ділянку виникло на законних підставах, тому правові підстави для задоволення позову у суду першої інстанції були відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вищезазначену постанову та залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду від 16 квітня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 звернувся із заявою адресованою садівничому товариству «Бистриця Надвірнянська» про переоформлення на його ім`я земельної ділянки номер 1065, а звернення про прийом його в члени товариства не подавав;

- помилково дійшов до висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх аргументів, які б свідчили про набуття права власності на оспорювану земельну ділянку у встановленому законом порядку (запис у земельно-кадастрових документах про право власності за позивачем земельної ділянки номер НОМЕР_1 у садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська», Державний акт на право власності но цю ділянку ОСОБА_1 не видавався), оскільки ОСОБА_1 подано позов про захист права на членство в садівничому товаристві і права на користування земельною ділянкою, яка передана у зв`язку з членством в кооперативі;

- не врахував норми, що містяться в Статуті садівничого товариства, зокрема пункт 4, розділу першого, де зазначено, що при несплаті земельного податку, членські внесків протягом одного року справа передається в судові органи для вилучення земельної ділянки, та передбачені статтями 141 149 ЗК України;

- не звернув уваги на обґрунтовані висновки суду першої інстанції, який встановивши, що позивач була належним користувачем земельної ділянки, а садівниче товариство «Бистриця Надвірнянська» приймаючи рішення про вилучення в неї земельної ділянки і передачу її третім особам, порушило право позивача на користування земельною ділянкою.

У листопаді 2019 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями у вересні 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, витребувано матеріали справи № 344/15256/17 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У жовтні 2019 року матеріали справи № 344/15256/17 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року № 322/0/226-20 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Кривцової Г. В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2020 року матеріали справи № 344/15256/17 та касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у вересні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України(в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення апеляційного суду - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін, оскільки таке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області від 17 лютого 1998 року № 65 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок садівничого товариства, передано в приватну власність членам товариства земельні ділянки для ведення садівництва, згідно матеріалів інвентаризації та списку громадян, що додається. Ухвалено видачу Державних актів на право приватної власності на землю проводити при погодженні усіх суміжних землекористувачів.

У списку членів Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» (додаток до рішення від 17 лютого 1998 року № 65 МВК) під порядковим номером 1092 наявне прізвище ОСОБА_1 із зазначенням номеру земельної ділянки НОМЕР_1 , загальною площею 0,0483 га. Безсумнівно, ці дані стосуються позивача по справі.

25 січня 2005 року ОСОБА_2 звернувся із заявою, адресованою Івано-Франківському садівничому товариству «Бистриця Надвірнянська», про переоформлення на його ім`я земельної ділянки номер 1065.

Відповідно до протоколу № 1 засідання правління Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 05 лютого 2005 року вирішено вилучити земельні ділянки у громадян, у тому числі ділянку № НОМЕР_1 , закріплену за ОСОБА_3 . Підставою вилучення земельних ділянок стала несплата членських внесків та не оброблення земельних ділянок протягом тривалого часу. Цим же протокольним рішенням ОСОБА_2 надано оспорювану земельну ділянку № НОМЕР_1 , закріплено ділянку за ним і прийнято його в члени садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська».

Із архівного витягу з рішення Х сесії V демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 07 грудня 2006 року «Про матеріали міського управління земельних ресурсів щодо передачі громадянам у власність та надання в користування земельних ділянок» встановлено, що ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0449 га для ведення садівництва в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська».

На підставі зазначеного рішення Івано-Франківської міської ради від 07 грудня 2006 року ОСОБА_2 виготовлена технічна документація із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на землю для ведення садівництва в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська» на території міста Івано-Франківська Івано-Франківської міської ради та 20 червня 2007 року видано Державний акт серії ЯД № 854060 на право власності на земельну ділянку площею 0,0449 га, що розташована в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська», з цільовим призначенням для ведення садівництва.

На підставі свідоцтва про право власності від 30 березня 2015 року № 35616094 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на садовий будинок, який знаходиться на земельній ділянці № НОМЕР_1 у садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська».

Також судом встановлено, що позивач не оформила своє потенційне право на земельну ділянку, тобто не набула прав на неї у встановленому законом порядку, оскільки жодних дій для реалізації рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17 лютого 1998 року № 65 ОСОБА_1 не було вчинено. Запису у земельно-кадастрових документах про право власності за позивачем на земельну ділянку № НОМЕР_1 у садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська» не здійснено, Державний акт на право власності на цю земельну ділянку ОСОБА_1 не видавався. Ці обставини не заперечуються позивачем.

Із наданої інформації Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 12 липня 2017 року № 42 та від 23 лютого 2019 року № 4, ОСОБА_1 за період з 1997 року по 2004 рік сплачено всі обов`язкові платежі за земельну ділянку № НОМЕР_1 в даному товаристві, акти чи будь-які інші документи, які підтверджують факт, що земельна ділянка номер НОМЕР_1 не оброблялася ОСОБА_1 до 05 лютого 2005 року, відсутні.

Із інформації садівничого товариства № 3 від 23 лютого 2019 року вбачається, що у ОСОБА_1 на момент складання протоколу № 1 від 05 лютого 2005 року заборгованості по всіх обов`язкових платежах за користування земельною ділянкою № 1065 не було.

Також в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про засідання правління та загальні збори садівничого товариства, на яких вирішувалося питання про вилучення земельних ділянок.

Із долученої до матеріалів справи в апеляційному суді відповіді на адвокатський запит Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 02 серпня 2019 року встановлено, що в архіві товариства за період з 09 грудня 1997 року по 2005 рік відсутні документи (рішення чи протокол), які підтверджують виділення земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0483 га на території товариства для ведення садівництва ОСОБА_4 чи іншій особі, також відсутні документи про прийняття ОСОБА_4 в члени садівничого товариства, окрім списку членів садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», яким передається у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва, що є додатком до рішення МВК № 65 від 11 лютого 1998 року, в якому під номером 1093 наявне прізвище ОСОБА_1 . В архіві товариства є два протоколи, в яких згадується ОСОБА_1 , ОСОБА_3 : протокол № 9 засідання правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 23 жовтня 2004 року та протокол № 1 засідання правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 05 лютого 2005 року, згідно яких були прийняті рішення відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та земельної ділянки № НОМЕР_1 .

У відповіді також зазначено, що ОСОБА_2 сплачував платежі з 2001 року, оскільки фактично користувався земельною ділянкою № НОМЕР_1 , яку ніхто не обробляв та на якій були відсутні будь-які споруди, в тому числі тимчасові, однак документи про прийом його в члени садівничого товариства з 2001 року відсутні. Земельна ділянка № НОМЕР_1 була виділена ОСОБА_2 05 лютого 2005 року одночасно з прийняттям його в члени товариства згідно протоколу № 1 засідання правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 05 лютого 2005 року.

Згідно записами у бухгалтерських книжках, даних бухгалтерського обліку, руху коштів по банківському рахунку садівничого товариства, за земельну ділянку № НОМЕР_1 сплачувались внески, інші обов`язкові платежі: в період з 1997 року (грудень) по 2004 рік - ОСОБА_1 , в період з 2001 року по даний час - Українцем С. Я. Починаючи з 2005 року ОСОБА_1 перестала сплачувати платежі за спірну земельну ділянку в садівничому товаристві.

Із протоколу № 9 засідання правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 23 жовтня 2004 року встановлено, що членами правління вирішено подати на розгляд органу місцевого самоврядування клопотання про вилучення земельних ділянок, які не обробляються і не оплачуються, в тому числі ділянка № НОМЕР_1 , якою користувалася позивач.

Відповідно до пункту 5 Статуту Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», зареєстрованого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 04 грудня 1998 року за № 549-р (який є невід`ємною частиною Статуту садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», зареєстрованого Івано-Франківським міським виконавчим комітетом 09 грудня 1997 року за № 332-р), право власності на земельну ділянку припиняється, зокрема при нераціональному використанні земельної ділянки, несплаті податку на землю і членських внесків, невикористанні протягом одного року земельної ділянки, наданої для вирощування садово-городніх культур. І лише у випадках несплати земельного податку та членських внесків протягом одного року питання про вилучення земельної ділянки вирішується в судовому порядку (абзац третій пункту 4 Статуту).

Нормативно-правове обґрунтування

На час прийняття Івано-Франківською міською радою рішення від 17 лютого 1998 року № 65 про передачу ОСОБА_1 у приватну власність оспорюваної земельної ділянки був чинним Земельний кодекс України (далі - ЗК України) № 561?XII від 18 грудня 1990 року, який втратив чинність з 01 січня 2002 року.

Згідно з частини другої статті 3 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки у власність) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 6 ЗК України 1990 року, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, зокрема безплатно для ведення садівництва.

За положеннями статей 4 7 ЗК України від 18 грудня 1990 року землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватись в колективну або приватну власність і надаватись у користування.

Статтями 17 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Так, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Земельні ділянки із зазначеного за використанням переліку передавались у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь, товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення (частини четвертої - шостої статті 17 ЗК України 1990 року).

Згідно зі статтею 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується Державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми Державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Таким чином, у ЗК України 1990 року законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов`язкового настання двох умов: 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі і 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року (Державними актами). Проте дію статті 23 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених Декретом від 26 грудня 1992 року N 15?92.

Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею Державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, пункт 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Таким чином, рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки саме по собі не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення речового права на землю у встановленому законодавством порядку.

ЗК України від 18 грудня 1990 року втратив чинність з 01 січня 2002 року та набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, відповідно у пункті 7 Перехідних положень (Розділ X) якого за громадянами та юридичними особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігалися права на ці ділянки.

Положення про посвідчення Державними актами права власності та користування земельними ділянками містяться також у ЗК України від 25 жовтня 2001 року (у редакціях, чинних до прийняття товариством рішення про вилучення у позивача земельної ділянки).

Статті 140 142 143 ЗК України містять вичерпний перелік підстав припинення прав на земельну ділянку. Але зазначені норми Закону застосовуються у випадку, коли право набуто в установленому законом порядку.

За змістом частини четвертої статті 35 ЗК України (в редакції від 11 січня 2005 року) землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об`єктами загального користування.

Частиною шостою статті 35 ЗК України (в редакції від 11 січня 2005 року) передбачено, що використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та Статутів цих товариств.

За змістом статті 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Відповідно частини частин першої - другої статті 116 ЗК України (в редакції статті, чинній на час вилучення у позивача, передачі у власність та видачі ОСОБА_2

Державного акта на право приватної власності на землю - 20 червня 2007 року), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частинами шостою-сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

В силу статті 41 Конституції України, статті 90 ЗК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Згідно зі статтями 152 153 155 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими Законами України. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосуванням інших, передбачених Законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну правову оцінку, правильно виходив із того, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами порушення її прав, свобод та інтересів як землекористувача.

Разом з тим апеляційний суд правильно зазначив про те, що ОСОБА_1 користувалася до 2004 року земельною ділянкою, переданою ОСОБА_2 у власність, проте, враховуючи відсутність правової підстави у позивача на земельну ділянку площею 0,0483 га, не можна вважати, що вона набула права на земельну ділянку, яка пізніше була передана ОСОБА_2 у визначеному законом порядку.

Також апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 набув права власності на земельну ділянку у порядку та у межах норм, визначених положеннями статтями 118 та 123 ЗК України та отримав документ, що посвідчує право на земельну ділянку, передбачений частиною першою статті 126 ЗК України, тому на нього поширюються гарантії права власності на земельну ділянку, встановлені статтею 153 ЗК України, а позивач не довела своє речове право на цю земельну ділянку.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що, будь-яких порушень чинного законодавства при виділенні земельної ділянки ОСОБА_2 допущено не було, право користування на оспорювану земельну ділянку виникло на законних підставах, тому правові підстави для задоволення позову у суду були відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 звернувся із заявою адресованою садівничому товариству «Бистриця Надвірнянська» про переоформлення на його ім`я земельної ділянки за номером НОМЕР_1 , а звернення про прийом його в члени товариства не подавав є необґрунтованими, оскільки членство ОСОБА_2 в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська» не оспорювалося.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково дійшов до висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх аргументів, які б свідчили про набуття права власності на оспорювану земельну ділянку у встановленому законом порядку, оскільки ОСОБА_1 подано позов про захист права на членство в садівничому товаристві і права на користування земельною ділянкою, яка передана у зв`язку з членством в кооперативі відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки предметом позову було саме визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування.

Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального права, про те, що апеляційним судом не враховано норми, що містяться в Статуті садівничого товариства, зокрема пункт 4, розділу першого, де зазначено, що «при несплаті земельного податку, членські внесків на протязі одного року справа передається в судові органи для вилучення земельної ділянки», та статті 141 149 ЗК України, відхиляються, враховуючи, що в вказаних нормах врегульований порядок вилучення земельних ділянок у землекористувачів, яким земельні ділянки бути передані у постійне користування.

Посилання ОСОБА_1 на те, що апеляційний суд не звернув уваги на обґрунтовані висновки суду першої інстанції, який встановивши, що позивач була належним користувачем земельної ділянки, а садівниче товариство «Бистриця Надвірнянська» приймаючи рішення про вилучення в неї земельної ділянки і передачу її третім особам порушив право позивача на користування земельною ділянкою, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки вони спростовуються встановленими у справі фактичними обставинами у справі, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права та зводяться до необхідності переоцінки встановлених апеляційним судом обставин. Крім того, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підтвердила, що ОСОБА_1 не використовувалася земельна ділянка для вирощування садово-городніх культур у зв`язку зі станом здоров`я, вона лише інколи збирала на земельній ділянці лікарські трави, а у 2016 році їй стало відомо про розпочате будівництво на земельній ділянці ОСОБА_2 .

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик