П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 344/4721/22
провадження № 61-8778св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфабуд»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфабуд» на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Шамотайла О. В., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Луганської В. М., Мальцевої Є. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфабуд» (далі - ТОВ «Альфабуд»), в якому просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 31 січня 2014 року між ТОВ «Альфабуд» та нею укладено договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого продавець зобов`язався передати у її власність майнові права на розташовану в об`єкті капітального будівництва квартиру АДРЕСА_2 поруч з будинком АДРЕСА_3 , загальною площею 80,71 кв. м.
На виконання умов договору нею здійснено повну оплату вартості квартири, проте ТОВ «Альфабуд» відмовилося надати їй необхідні документи для оформлення права власності.
У зв`язку з цим вона звернулася до суду з позовом до ТОВ «Альфабуд» про спонукання до виконання умов договору. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2017 року, позов задоволено та зобов`язано ТОВ «Альфабуд» виконати умови договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року в частині підписання акта прийому-передачі з метою набуття нею права власності на спірну квартиру. Рішення набрало законної сили та звернуто до примусового виконання.
Проте, 25 лютого 2019 року виконавче провадження було закрито у зв`язку із неможливістю виконання, що полягало у злісному ухиленні керівника ТОВ «Альфабуд» ОСОБА_2 від підписання акта прийому-передачі спірної квартири їй.
У червні 2018 року ТОВ «Альфабуд» викликало її для підписання акта та передання їй документів з умовою оплати до 08 липня 2018 року заборгованості, що виникла у зв`язку з різницею між проектною та фактичною площею квартири у розмірі 53 361,00 грн. Оскільки вона заборгованість не визнавала та не оплачувала, ТОВ «Альфабуд» заявив про одностороннє розірвання договору.
ТОВ «Альфабуд» звернулося до суд з позовом до неї про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, в задоволенні позову відмовлено. При цьому, Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року вказав на відсутність доказів істотності допущеного ОСОБА_1 порушення умов договору. Крім того, суди встановили факт повного виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав покупцем.
Таким чином, ОСОБА_1 зазначила, що мала обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання новозбудованої квартири у власність. Проте, внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію не може реалізувати це право. Вона позбавлена іншого способу реалізувати свої права на квартиру.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 85,2 кв. м.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У січні 2023 року ТОВ «Альфабуд» звернулося до суду із заявою про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2022 року.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2023 року заяву ТОВ «Альфабуд» про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2022 року залишено без задоволення.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Альфабуд» залишено без задоволення, заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2022 року залишено без змін.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач мала обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права, зокрема отримання новозбудованої квартири у власність, а заявлений позов спрямований на захист її права, яке не визнається ТОВ «Альфабуд».
Отже, визнання права власності в даному конкретному випадку буде ефективним і належним способом захисту прав сторони - покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок поведінки продавця.
Спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, є не лише ефективним та універсальним, а й застосовним до спірних правовідносин і таким, що найбільш повно відновлює невизнані права позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2023 року ТОВ «Альфабуд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просило скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга ТОВ «Альфабуд» мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій невірно зазначено щодо преюдиційних обставин щодо здійснення оплати повної вартості квартири. У справах, на які містяться посилання в оскаржуваних судових рішеннях, суди посилаються на оплату вартості квартири площею 80,71 кв. м. При цьому, питання оплати різниці між проектною площею та площею, визначеною за даними технічної інвентаризації, не вирішувалось. Відповідно до технічного паспорта площа спірної квартири складає 86,1 кв. м. З 26 березня 2015 року вступила в дію нова змінена ціна за 1 кв. м вартості об`єкта нерухомості. Отже, різниця в площі підлягала оплаті за новою ціною та становила 53 361,00 грн. У зв`язку з цим у позивача станом на сьогоднішній день існує заборгованість, що відповідно до умов договору перешкоджає передачі майнових прав.
Крім того, суди попередніх інстанцій мали звернути увагу на те, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації багатоквартирного житлового будинку зареєстрована 26 червня 2015 року. Листом від 27 червня 2018 року позивача повідомили про необхідність з`явитися для підписання акта приймання-передачі та необхідність здійснити оплату заборгованості. Отже, про порушення своїх прав ОСОБА_1 було відомо з моменту отримання цього листа. Таким чином, термін позовної давності належить відраховувати від дати повідомлення відповідачем про наявність заборгованості та такий термін минув у червні 2021 року, а з позовом ОСОБА_1 звернулася у квітні 2022 року, тому пропустила строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2022 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 256 257 261 ЦК України щодо застосування терміну позовної давності у подібних правовідносинах та визначення початку перебігу строку позовної давності; статей 691 692 ЦК України щодо оплати повної ціни квартири з врахуванням положень договору купівлі-продажу.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У липні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31 січня 2014 року між ТОВ «Альфабуд» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупця майнові права на розташовану в об`єкті капітального будівництва квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 80,71 кв. м (а. с. 12-15).
Декларація про готовність багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_3 зареєстрована 26 червня 2015 року (а. с. 103).
Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 , площа якої становить 86,1 кв. м, виготовлено 14 серпня 2015 року (а. с. 99).
Відповідно до технічного паспорта від 11 лютого 2022 року площа квартири становить 85,2 кв. м (а. с. 63-65).
Рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради від 05 листопада 2015 року № 654 54-квартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення присвоєно нову адресу - АДРЕСА_6 (а. с. 102).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2017 року, у справі № 344/11249/16-ц позов ОСОБА_1 до ТОВ «Альфабуд» про спонукання до виконання умов договору та зобов`язано ТОВ «Альфабуд» виконати умови пунктів 2.1 та 2.2 договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року, укладеного між ТОВ «Альфабуд» та ОСОБА_1 , в частині підписання акта прийому-передачі з метою набуття ОСОБА_1 права власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_5 , задоволено (а. с. 17-27).
01 лютого 2018 року, 20 лютого 2018 року, 13 березня 2018 року, 15 березня 2018 року, 27 березня 2018 року державним виконавцем Міжрегіонального відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області керівнику ТОВ «Альфабуд» ОСОБА_2 надсилалися виклики щодо зобов`язання з`явитися до державного виконавця. Також складено три акти державного виконавця про примусове виконання рішення суду та три постанови про накладення штрафу в розмірі 5 100,00 грн.
18 травня 2018 року державний виконавець Саміляк О. М. направив начальнику Івано-Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області подання про притягнення до кримінальної відповідальності керівника ТОВ «Альфабуд» ОСОБА_2 .
Листами від 27 червня 2018 року та 30 листопада 2018 року ТОВ «Альфабуд» викликало ОСОБА_1 для підписання та передачі їй документів, встановлених пунктом 2.1 договору купівлі-продажу майнових прав, у випадку здійснення нею оплати заборгованості, що виникла у зв`язку з різницею між проектною та фактичною площею квартири у розмірі 53 361,00 грн.
18 березня 2019 року ТОВ «Альфабуд» надіслало ОСОБА_1 лист № 18-03-19/12, відповідно до якого повідомило про одностороннє розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року.
У червні 2019 року ТОВ «Альфабуд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав з тих підстав, що ОСОБА_1 не здійснила повної оплати вартості різниці між проектною та фактичною площею квартири.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 червня 2021 року та постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року, у справі № 344/9867/19 у задоволенні позову ТОВ «Альфабуд» до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав відмовлено.
У вищевказаних судових рішеннях у справі № 344/9867/19 судами зазначено, що станом на час розгляду справи ОСОБА_1 повністю виконала умови договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року, тому ТОВ «Альфабуд» зобов`язане виконати умови пунктів 2.1 та 2.2 цього договору з метою набуття нею права власності на майнові права на квартиру.
Позивачем не доведено істотність допущеного відповідачем порушення умов договору, оскільки неповна оплата товару покупцем і прострочення виконання позивачем пунктів 2.1, 2.2 договору не є підставою для розірвання договору купівлі-продажу на підставі статті 651 ЦК України.
Також, судами встановлено, що 16 серпня 2017 року державний виконавець Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Саміляк О. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження про зобов`язання ТОВ «Альфабуд» виконати умови пунктів 2.1 та 2.2 договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року.
Виконавче провадження з виконання рішення у справі № 344/11249/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Альфабуд» про спонукання до виконання умов договору було закінчено постановою державного виконавця від 28 лютого 2019 року, винесеною на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з невиконанням боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дублікатів виконавчих листів, поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання у справі № 344/11249/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Альфабуд» про спонукання до виконання умов договору (а. с. 54-59).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «Альфабуд» не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до статі 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95).
У постановах від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15 за позовами про визнання права власності на новостворене нерухоме майно Верховний Суд України зазначав, що захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20)вказала, що у тих випадках, коли об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартир,у може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2022 року у справі № 569/5998/19 (провадження № 61-4670св22) суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що з урахуванням встановлення обставин про введення житлового будинку в експлуатацію та повної сплати пайового внеску, невизнане відповідачем право позивача на спірну квартиру підлягає захисту на підставі статті 392 ЦК України шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 569/6078/19 (провадження № 61-3808св22), від 24 жовтня 2022 року у справі № 569/6033/19 (провадження № 61-3805св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 607/8551/21 (провадження № 61-4361св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 569/6009/19 (провадження № 61-3803св22).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і відповідачем те, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року володіє майновими правами на розташованому в об`єкті капітального будівництва квартиру АДРЕСА_2 , поруч з будинком АДРЕСА_3 . На виконання умов цього договору здійснила повну оплату.
Також, ОСОБА_1 , звертаючись з цим позовом, посилалася на та, що повністю сплатила вартість спірної квартири. Однак, ТОВ «Альфабуд», всупереч умовам договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року ухиляється від передання документів для оформлення нею права власності на житло.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.04.2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2017 року, у справі № 344/11249/16-ц зобов`язано ТОВ «Альфабуд» виконати умови пунктів 2.1 та 2.2 договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року, укладеного між ТОВ «Альфабуд» та ОСОБА_1 , в частині підписання акта прийому-передачі з метою набуття ОСОБА_1 права власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_5 .
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі, що переглядається, преюдиційним є факт належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань перед ТОВ «Альфабуд» за договором купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року, який підтверджений судовими рішеннями у справах № 344/11249/16-ц та № 344/9867/19, які набрали законної сили, тому не підлягає доказуванню під час розгляду цієї справи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що невизнане відповідачем право позивача на спірну квартиру підлягає захисту на підставі статті 392 ЦК України шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо того, що строк позовної давності необхідно відраховувати з часу отримання позивачем листа від 27 червня 2018 року про наявність заборгованості за договором купівлі-продажу майнових прав, з огляду на таке.
Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Stubbings and Others v. the United Kingdom» («Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»), пункт 51).
У постанові від 27 червня 2018 року в справі № 61-/894/16-ц (провадження № 61-5386св18) Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування статті 261 ЦК України: «аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо».
Судом апеляційної інстанції встановлено, що виконавче провадження з виконання рішення у справі № 344/11249/16-ц про зобов`язання ТОВ «Альфабуд» виконати умови пунктів 2.1 та 2.2 договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року, в частині підписання акта прийому-передачі з метою набуття ОСОБА_1 права власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_5 , закінчено постановою державного виконавця 28 лютого 2019 року у зв`язку з неможливістю виконати рішення суду.
Після цього ОСОБА_1 з метою повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання зверталася до суду для видачі дублікатів виконавчих листів. Проте, постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2022 року в задоволенні заяви їй відмовлено.
Отже, зобов`язання ТОВ «Альфабуд» підписати акт прийому-передачі з метою набуття майнових прав на спірну квартиру за ОСОБА_1 залишаються не виконані.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не пропустила строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфабуд» залишити без задоволення.
Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2022 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник