Постанова
Іменем України
07 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 344/5304/18
провадження № 61-11810св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2019 року в складі судді Домбровської Г. В. та постанову Івано- Франківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків.
В обґрунтування позову зазначив, що він є автомобільним перевізником та здійснює діяльність з міжнародного перевезення пасажирів автобусами, в тому числі на міжнародному автобусному маршруті «Кам`янець-Подільський (Україна) - Щецин (Республіка Польща)».
07 березня 2016 року між ним та відповідачем був укладений договір перевезення пасажирів, що підтверджується квитком, згідно якого відповідач сплатив встановлену плату за проїзд до міста Катовіце.
08 березня 2016 року під час прикордонного контролю в пункті перетину кордону ОСОБА_2 було відмовлено у в`їзді до Республіки Польща у зв`язку з відсутністю чинної візи, оскільки чинність візи № 007863190 в його закордонному паспорті розпочиналась лише 10 березня 2016 року.
25 квітня 2016 року Комендантом відділення прикордонної варти в Корчові винесено рішення про накладення адміністративного покарання на перевізника, згідно якого на нього накладено штраф в розмір З 000,00 євро. В серпні 2017 року та січні 2018 року позивач сплатив штраф у розмірі 13 158,00 злотих та відсотки у розмірі 1 080,50 злотих, що в еквіваленті становить 110 387,75 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 був зобов`язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в`їзду до держави прямування, і внаслідок невиконання вказаного обов`язку на нього як перевізника накладено штраф, ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача завдані йому збитки в розмірі 110 387,75 грн, судовий збір в розмірі 1 104,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 600,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено наявність правових підстав для стягнення з відповідача коштів в сумі 110 387,75 грн, які позивачем сплачено як штраф до бюджету Республіки Польща, оскільки вказану суму штрафу було сплачено позивачем внаслідок власної недбалості (невиконання вимог закону щодо перевірки наявності в пасажира дозвільних документів на в`їзд), в межах адміністративних відносинах між ОСОБА_1 та органом влади Республіки Польща, а не внаслідок порушення ОСОБА_2 зобов`язань, які виникли з договору перевезення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року представник позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 мотивована тим, що Шенгенський кодекс про кордони та чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1997 року № 176, розмежовують документи для подорожей, а саме: паспорт для виїзду за кордон та віза (візові документи). Обов`язком перевізника є перевірка паспорта для виїзду за кордон, а мати візові документи є обов`язком пасажира. Відповідач проігнорував цей обов`язок, що призвело до накладення штрафу на перевізника ФОП ОСОБА_1 .
Нормами міжнародного права чи законодавства України не передбачено обов`язку українського перевізника перевіряти у пасажирів строк дії візи у їх паспортах. Тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що чинне законодавство України покладає на перевізника обов`язок щодо здійснення перевірки наявності у пасажирів візи, тим більше строку дії візи, є помилковим.
Позивач наголошує, що чинне законодавство України не надає перевізнику права в односторонньому порядку розривати договір перевезення пасажирів автобусами та не визначає процедуру висадки пасажира з автобуса при наявності у пасажира паспорта для виїзду за кордон та квитка.
Квиток є проїзним документом, що підтверджує укладення між пасажиром та перевізником договору перевезення пасажирів. Придбавши квиток, пасажир тим самим погоджується із умовами перевезення пасажирів та відповідальністю сторін щодо цих перевезень.
Оскільки чинним законодавством України передбачено обов`язок пасажира мати належним чином оформлені документи, необхідні для виїзду за кордон, а також правові наслідки порушення зобов`язання (договору перевезення) пасажиром, в тому числі відшкодування перевізнику завданих збитків, то суди безпідставно дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 , витребувано справу № 344/5304/18 з Івано-Франківського міського суду Івано- Франківської області.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем. 08 березня 2011 року Міністерством транспорту та зв`язку України ОСОБА_1 видана ліцензія на право провадження господарської діяльності, а саме: надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом, в тому числі право на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автобусами.
07 березня 2016 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір перевезення пасажирів (автобусний квиток від 07 березня 2016 року, викуплений на прізвище ОСОБА_2 , № НОМЕР_1 , до міста Катовіце, рейс «Кам`янець-Подільський - Щецин», перевізник ФОП ОСОБА_1 , час виїзду 07 березня 2016 року, 18:31 год).
08 березня 2016 року при здійсненні прикордонного контролю на пункті перетину кордону в міста Корчові, на напрямку в`їзду до Республіки Польща, комендантом відділення прикордонної варти в Корчові ОСОБА_2 було відмовлено у в`їзді до Республіки Польща у зв`язку з відсутністю чинної візи, оскільки дія візи № 007863190 в закордонному паспорті ОСОБА_2 розпочинається лише 10 березня 2016 року.
Рішенням коменданта відділення прикордонної варти в Корчові від 25 квітня 2016 року у зв`язку з невиконанням перевізником ФОП ОСОБА_1 покладеного на нього обов`язку контролю, визначеного статтею 459 Закону Республіки Польща від 12 грудня 2013 року «Про іноземців», на позивача було накладено адміністративне покарання (штраф) у розмірі З 000,00 євро.
Згідно з листом Бещадського відділення прикордонної варти № ВІ-МР/3254/18 від 16 березня 2018 року вказаний штраф сплачений повністю, оплата здійснена 07 серпня 2017 року та 29 січня 2018 року.
На думку позивача, кошти в сумі 110 387,75 грн, які були сплачені ним як штраф внаслідок притягнення до адміністративної відповідальності органом влади Республіки Польща, є збитками у зобов`язальних правовідносинах, які виникли між ним та відповідачем на підставі укладеного між ними договору перевезення, а тому підлягають відшкодуванню відповідачем.
Згідно з статтею 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно- правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.
Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Права та обов`язки сторін договору перевезення пасажирів визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» та Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1997 року № 176 (далі - Правила № 176).
Відповідно до частини другої статті 30, частини першої статті 56-1 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час здійснення пасажирського міжнародного автомобільного перевезення автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник, крім обов`язків, визначених статтею 40 цього Закону, зобов`язані перед початком такого перевезення перевірити наявність у пасажирів документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажирам, які на їх вимогу не пред`явили необхідні документи.
Аналогічні положення щодо обов`язку перевізника перевірити наявність у пасажирів документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, містяться в підпункті 15 пункту 145 та пункті 155-1 Правил № 176.
Обов`язок пасажира під час міжнародного автомобільного перевезення мати належним чином оформлені документи, необхідні для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред`явити їх автомобільному перевізнику, автомобільному самозайнятому перевізнику на їх вимогу, передбачений статтею 40 Закону та підпунктами 5, 6 пункту 158 Правил № 176.
Частиною сьомою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за невиконання обов`язку перевірити перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник несуть відповідальність, передбачену законом.
Із змісту наведених норм матеріального права випливає, що обов`язком перевізника під час здійснення пасажирського міжнародного автомобільного перевезення є перевірка перед початком такого перевезення наявності у пасажира документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, а обов`язком пасажира мати такі документи, оформлені належним чином, та пред`являти їх на вимогу перевізника. Відповідальність за невиконання обов`язку перевірки вказаних документів покладається на перевізника.
Встановивши, що понесення позивачем витрат у вигляді сплати ним штрафу і супутніх платежів спричинено невиконанням ним обов`язку щодо перевірки наявності у пасажира документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, суди дійшли правильного висновку відсутність підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в розмірі 110 387,75 грн.
Твердження позивача про те, що обов`язком перевізника є перевірка паспорта для виїзду за кордон, а мати візові документи є обов`язком пасажира, а також про те, що жодною нормою міжнародного права чи законодавства України не передбачено обов`язок українського перевізника перевіряти у пасажирів строк дії візи у їх паспортах, чи вчиняти будь-які інші дії, пов`язані з візою, спростовуються положеннями частини другої статті 30, частини першої статті 56-1 Закону України «Про автомобільний транспорт» та підпункту 15 пункту 145, пункту 155-1 Правил № 176.
За змістом вказаних норм перевізник зобов`язаний перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірити наявність у пасажирів документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування. Одним з таких документів на момент перетину державного кордону відповідачем в березні 2016 року була віза, а тому, перевіряючи паспорт для виїзду за кордон, перевізник зобов`язаний був перевірити і наявність в ньому візи та строк її дії.
Доводи заявника про те, що чинне законодавство України не надає перевізнику права в односторонньому порядку розривати договір перевезення пасажирів автобусами є необґрунтованими, оскільки положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил № 176 встановлено обов`язок перевізників відмовити у перевезенні пасажирам, які на їх вимогу не пред`явили необхідні документи для перевірки їх наявності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржені судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
В. І. Журавель