Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 344/5805/17
провадження № 61-1209св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Фінансове управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фінансового управління Івано-Франківської міської ради на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2020 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2017 року Фінансове управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про стягнення заборгованості зі сплати пайового внеску, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Позов мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року в справі № 909/948/15 визнано укладеним договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, Фінансовим управлінням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ). Вказане рішення згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2016 року набрало законної сили. Згідно з вимогами пункту 3.3 договору, замовник сплачує пайову участь у сумі 709 934,47 грн в семиденний термін з моменту реєстрації договору. Датою реєстрації договору № 135 є 09 грудня 2016 року згідно із записом у журналі реєстрації договорів про пайову участь на 2016 рік. Однак відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, сплату пайового внеску в установлений договором строк не здійснив, внаслідок чого позивачем 11 січня 2017 року було направлено претензію-вимогу про сплату боргу, яка залишена без належного реагування. Оскільки відповідач у встановлений договором строк пайовий внесок не сплатив, то відповідно до пункту 5.1 договору № 135, замовник сплачує до міського бюджету суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню у розмірі 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний прострочений день. На підставі наведеного позивач просив стягнути з відповідача 709 934,47 грн заборгованості зі сплати пайового внеску, 40 017,03 грн пені, 27 687,44 грн інфляційних втрат та 7 454,90 грн - 3% річних.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2017 року відкрито провадження за вказаним вище позовом.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20 жовтня 2020 року провадження у справі закрито. Повідомлено Фінансове управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про те, що розгляд його справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, керуючись правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 09 жовтня 2019 року при розгляді справи № 127/23144/18, встановивши, що відповідач ОСОБА_1 на дату подання позову втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності, а спір виник з приводу правовідносин при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу Фінансового управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задоволено частково. Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 20 жовтня 2020 року змінено та роз`яснено Фінансовому управлінню Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, тобто до господарського суду. Повідомлено, що заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалюючи вказане судове рішення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у даній справі. Разом з тим дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не роз`яснив позивачу його право, передбачене статтею 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
На підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 11 грудня 2020 року № 311-2, Фінансове управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради змінило назву на Фінансове управління Івано-Франківської міської ради.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У січні 2021 року Фінансове управління Івано-Франківської міської ради звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що ФОП ОСОБА_1 припинив свою діяльність 16 жовтня 2016 року, тобто до набрання рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року законної сили та подання позову у цій справі;
- не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17;
- помилково віднесли справу до господарської юрисдикції;
- застосували норми статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції від 15 грудня 2017 року, у той час як позов у цій справі подано до суду 04 травня 2017 року.
Станом на момент розгляду справи відзивів на касаційну скаргу Фінансового управління Івано-Франківської міської радидо Верховного Суду не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 січня 2021 року касаційну скаргу Фінансового управління Івано-Франківської міської ради на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фінансового управління Івано-Франківської міської ради на підставі частини другою статті 389 ЦПК України; витребувано з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області матеріали вищезазначеної цивільної справи № 344/5805/17; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року матеріали справи № 344/5805/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2021 року справу № 344/5805/17 призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 909/948/15 визнано укладеним, з дня набрання рішенням суду законної сили договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, Фінансовим управлінням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 1.1 цього договору замовник, що здійснює будівництво багатоповерхового житлового будинку на АДРЕСА_1 в порядку та на умовах, визначених договором, бере участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська.
Пунктом 3.3 договору визначено, що замовник сплачує пайову участь у сумі 709 934,47 грн у семиденний термін з моменту реєстрації договору.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що при простроченні платежу, визначеного пунктом 3.3. договору, замовник сплачує до міського бюджету суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню у розмірі 120 % річних облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний прострочений день.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, наданого позивачем, заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 785 093,84 грн та яка складається із: заборгованість за договором - 709 934,47 грн.; заборгованість по пені 40 017,03 грн, три відсотки річних -7 454,90 грн; інфляційні втрати - 27 687,44 грн.
04 травня 2017 року Фінансове управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про стягнення 709 934,47 грн заборгованості зі сплати пайового внеску, 40 017,03 грн - пені, 27 687,44 грн - інфляційних втрат, 7 454,90 грн - 3 % річних, а всього 785 093,84 грн за договором про пайову участь замовників будівництва у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська, укладеним між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ФОП ОСОБА_1 .
Також судами встановлено, що 18 жовтня 2016 року відповідач ОСОБА_1 втратив статус суб`єкта господарської діяльності.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
Статтями 124 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
За змістом статті 30 ЦПК України у тій самій редакції сторонами у цивільному процесі (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Натомість пункт 1 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній на час подання позову до суду, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів.
Визначальною для розмежування юрисдикції за пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції була участь у відносинах, з приводу яких виник спір, суб`єкта господарської діяльності.
Згідно зі статтею 21 ГПК України, у тій же редакції, сторонами у господарському процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства й організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб`єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Стосовно фізичних осіб - підприємців, що є сторонами у справах, таке правонаступництво було можливе за одночасної наявності двох умов: відповідні правонаступники мали аналогічний правовий статус (зокрема, фізичних осіб -підприємців); цей статус існував у них на момент вирішення господарським судом питання про правонаступництво. Можливість виникнення правонаступництва в майбутньому не бралася господарським судом до уваги (пункт 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина сьома статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Суди попередніх інстанцій встановили, що звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договором про пайову участь замовників будівництва у створенні, розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська, укладеним між ним та ФОП ОСОБА_1 . З огляду на вказане суди дійшли висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Заперечуючи обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, позивач у касаційній скарзі зокрема зазначив, що на час його звернення до суду з позовною заявою у відповідача вже не було статусу фізичної особи - підприємця.
Верховний Суд вважає, що фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не може бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема, пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах були відкриті у господарському суді до настання таких обставин.
Крім того, у разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 337/3833/16-ц.
Як зазначено у позовній заяві та вбачається з інформації на вебсайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідач втратив статус підприємця 18 жовтня 2016 року, а позивач звернувся до суду 04 травня 2017 року.
Тому Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цю справу треба розглядати за правилами господарського судочинства. Як за предметним, так і за суб`єктним критерієм, враховуючи припинення відповідачем підприємницької діяльності до дня звернення до суду з цим позовом, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув і дійшов передчасного висновку про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, в межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Фінансового управління Івано-Франківської міської ради задовольнити, оскаржувані судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Під час продовження розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, дослідити усі наявні у справі докази, розглянути заявлені позивачем вимоги відповідно до норм чинного законодавства України та ухвалити законне і справедливе судове рішення.
Щодо судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.
Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400 406 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фінансового управління Івано-Франківської міської ради задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко