№ 345/1936/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 345/1936/22

провадження № 61-11452св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Калуська міська рада, Виконавчий комітет Калуської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління комунальної власності Калуської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2023 року у складі судді Сухарник І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у складі колегії суддів Баркова В. М., Луганської В. М., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Калуської міської ради, Виконавчого комітету Калуської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління комунальної власності Калуської міської ради, про визнання права власності у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку, скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання організувати та профінансувати капітальний ремонт житлового будинку, прибудинкової території та індивідуально визначеного допоміжного приміщення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовано тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . На прибудинковій території будинку розташована котельня, яка є допоміжним приміщенням та спільною власністю співвласників будинку. Разом із тим листом від 01 червня 2021 року Управління комунальної власності Калуської міської ради повідомило його, що нежитлова будівля на АДРЕСА_2 знаходиться в комунальній власності Калуської територіальної громади.

Вважає, що відповідачі без жодних правовстановлюючих документів, всупереч вимогам законодавства визнали допоміжне приміщення (котельню) нежитловим приміщенням, присвоїли йому окрему адресу та безпідставно тривалий час розпоряджаються ним на власний розсуд без належних правових підстав.

Також зазначав, що з 30 серпня 2006 року у приміщенні котельні фактично знаходиться Комунальне підприємство «Ритуальна служба». Згідно з пунктом 3.1 договору оренди нежитлових приміщень № 563 від 10 червня 2021 року орендна плата за користування нежитловим приміщенням становить 1,20 грн з ПДВ. На його думку, розмір орендної плати був визначений із порушенням Методики розрахунку орендної плати та порядку надання в оренду комунального майна територіальної громади міста Калуша, затвердженої рішенням Калуської міської ради від 10 серпня 2006 року № 62, оскільки експертних оцінок предмета оренди для розрахунку та встановлення орендної плати не проводилося. У разі правильного визначення розміру орендної плати співвласники будинку змогли б накопичити достатню суму для проведення капітального ремонту будинку, прибудинкової території та допоміжного приміщення.

Крім того вказував, що листом виконавчого комітету Калуської міської ради від 12 травня 2021 року його повідомлено, що згідно із Програмою капітального ремонту житлового фонду Калуської територіальної громади на 2021-2023 роки та у зв`язку з тим, що співвласники його будинку обрали форму управління через ТОВ «Управляюча компанія «Комфорт-Дім», то надання фінансової допомоги з місцевого бюджету на капітальний ремонт будинку є можливим на умовах спільного фінансування в межах програми співфінансування співвласниками квартир 30 % від кошторисної вартості об`єкта ремонту. Також повідомлено, що у 2002, 2008, 2016 та 2018 роках проводилися капітальні ремонти конструктивних елементів будівлі. Однак, на думку позивача, ані балансоутримувач, ані орган місцевого самоврядування до 2019 року належним чином не виконували вимоги «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», починаючи з 1959 року до липня 2019 року, коли рішенням Калуської міської ради передано будинок із балансу ЖЕО № 1.

Вважав, що оскільки відповідачі на свій розсуд визначили орендну плату на майно, яке їм не належить, то вони відповідно до положень статті 1212 ЦК України зобов`язані повернути власнику грошові кошти, які орган місцевого самоврядування зберіг у себе за рахунок співвласників його будинку без достатньої правової підстави за весь час оренди котельні (за 16 років), із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

Також поверненню підлягають і кошти, які повинні були частково накопичуватися зі сплати комунальних послуг (амортизаційні відрахування) від початку експлуатації будинку до часу ліквідації комунальних житлово-експлуатаційних організацій.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати його право власності у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку на допоміжне приміщення (котельню), яка розташована на прибудинковій території будинку АДРЕСА_3 ;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 серпня 2022 року № 307032132 щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2620775826060;

- зобов`язати Калуську міську раду, Виконавчий комітет Калуської міської ради та Управління комунальної власності Калуської міської ради організувати (обстежити та розробити кошторис) та профінансувати капітальний ремонт житлового будинку та прибудинкової території на АДРЕСА_3 , а також індивідуально визначеного допоміжного приміщення на АДРЕСА_2 за рахунок коштів, що охоплюють завдані відповідачами матеріальні збитки внаслідок порушення прав співвласників багатоквартирного житлового будинку та включають амортизаційні відрахування зі сплати комунальних послуг від початку експлуатації будинку (1959 рік) до часу ліквідації комунальної житлово-експлуатаційної організації, а також належно визначену суму орендної плати для Комунального підприємства «Ритуальна служба» за період оренди, починаючи з 30 серпня 2006 року, з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних до часу ухвалення судового рішення шляхом перерахування 30 % від кошторисної вартості об`єкта ремонту на спеціальний рахунок, який відкрито в Управлінні житлово-комунального господарства Калуської міської ради за цільовим призначенням «30 відсотків співфінансування співвласниками будинку АДРЕСА_2 на капітальний ремонт будинку та допоміжних приміщень», а решту 70 % виділити з місцевого бюджету.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволені заявлених позовних вимог.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 місцевий суд вказав, що спірне приміщення котельні не є допоміжним приміщенням будинку, в якому проживає позивач, оскільки розташоване окремо від будинку та не може використовуватися як допоміжне приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку.

За результатами вирішення справи по суті місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Спірна будівля котельні не може вважатися допоміжним приміщенням будинку, в якому позивач має у власності квартиру, оскільки ця будівля не є внутрішнім об`єктом будинку, не обмежена його будівельними елементами та не має спільних стін із будинком.

Суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив і в задоволенні інших позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 серпня 2022 року № 307032132 та зобов`язання відповідачів організувати та профінансувати капітальний ремонт житлового будинку та прибудинкової території, а також спірного приміщення котельні за рахунок коштів, що охоплюють завдані відповідачами матеріальні збитки внаслідок порушення прав співвласників багатоквартирного житлового будинку, з урахуванням того, що як на підставу для їх задоволення позивач послався на неправомірне використання відповідачами приміщення котельні, яке він вважає сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання права власності у спільній сумісній власності на котельню і тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 638/5304/21, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 02 листопада 2022 року у справі № 607/13723/20.

Крім того, заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, враховуючи той факт, що захист права власності має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Провадження у суді касаційної інстанції

18 вересня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Виконавчий комітет Калуської міської ради у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без зімн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав (а. с. 62).

Будинок на підставі акта державного приймання споруди від 30 вересня 1959 року введений в експлуатацію.

Рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради депутатів трудящих від 12 жовтня 1959 року вказаний акт приймання 32-х квартирного будинку на АДРЕСА_4 від 30 вересня 1959 року затверджений та дозволено заселити будинок. З акту вбачається, що опалення та обладнання котельні - водяне, від окремо розміщеної котельні на АДРЕСА_5 (а. с. 122-125).

Із Звідного оціночного акта на будинковолодіння АДРЕСА_6 , та поетапного плану будівель на АДРЕСА_4 вбачається, що поряд із житловим будинком, зазначеним у вказаних документах під літерою «А», розміщена котельня, зазначена під літерою «Б» (а. с. 64-67).

На підставі рішення Виконавчого комітету Калуської міської ради від 13 травня 2003 року № 216 «Про перерозподіл майна комунальних підприємств» ДМП «Калушкомуненерго» передало будівлю котельні на АДРЕСА_9 КП «Водотеплосервіс» (а. с. 117, 118).

На підставі акта за результатами інвентаризації основних засобів на дільницях № 1, 4, 6 підприємства, затвердженого генеральним директором КП «Водотеплосервіс» 27 травня 2005 року, будівлю котельні «Ковжуна» перейменовано на «майстерню на АДРЕСА_9» (а. с. 119).

На підставі розпорядження міського голови від 20 квітня 2007 року № 134-р дозволено КП «Ритуальна служба» впродовж п`яти років орендувати нежитлову споруду майстерні на АДРЕСА_9 для надання ритуальних послуг (а. с. 120).

Рішенням Калуської міської ради від 22 лютого 2018 року № 1401 погоджено Проект розподілу територій мікрорайону (кварталу) (АДРЕСА_9, 1, 3, 5) для визначення прибудинкових територій багатоквартирної забудови у м. Калуші (а. с. 134-137). За планом розподілу території мікрорайону (кварталу) забудови, що історично склалася, нежитлова будівля на АДРЕСА_2 не знаходиться на прибудинковій території багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Калуської міської ради від 29 серпня 2019 року № 2513 «Про відключення окремих житлових будинків від централізованого теплопостачання» затверджено перелік багатоквартирних будинків, мешканцям яких буде надана одноразова матеріальна допомога щодо відключення від централізованого теплопостачання, в тому числі АДРЕСА_2 (а. с. 155). Тобто житловий будинок на АДРЕСА_2 був відключений від централізованого теплопостачання.

З листа начальника Управління комунальної власності від 01 червня 2021 року № 01-15/1-2/48 вбачається, що нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться в комунальній власності Калуської територіальної громади (а. с. 71).

КП «Ритуальна служба» користується нежитловим приміщенням на АДРЕСА_2 на підставі договору оренди нежитлових приміщень, які відносяться до комунальної власності Калуської міської територіальної громади № 563 від 10 червня 2021 року (а. с. 73-75).

26 липня 2021 року позивач звернувся до Калуського міського голови із комерційною пропозицією, в якій зазначив, що під час проектування та будівництва їхнього будинку збудоване допоміжне приміщення для його обслуговування та задоволення побутових потреб мешканців, а саме приміщення котельні. Однак із отриманих на його запит документів він дізнався, що котельна перебуває у власності Калуської територіальної громади.

Рішенням Калуської міської ради від 29 липня 2021 року № 653 КП «Водотеплосервіс» передало майстерню на АДРЕСА_9 КП «Калуська енергетична компанія» Калуської міської ради (а. с. 121).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 05 серпня 2022 року на підставі листа, серія та номер: 0001-15/1-2/177, виданого 03 серпня 2022 року Управлінням комунальної власності Калуської міської ради, а також листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях серія та номер: 05-03-00803 від 20 липня 2022 року за Калуською міською радою зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, яка розташована на АДРЕСА_3 (а. с. 130).

Згідно з листом Управління житлово-комунального господарства Калуської міської ради від 11 листопада 2022 року № 01-09/1074 за планом розподілу території мікрорайону (кварталу) забудови, що історично склалася, нежитлова будівля на АДРЕСА_2 не знаходиться на прибудинковій території багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а. с.134).

Із відповіді Управління житлово-комунального господарства від 10 січня 2023 року № 03-08/24 вбачається, що централізоване опалення житлового будинку на АДРЕСА_2 здійснювалося від котельні, що знаходиться на вул. Підвальна, яка на цей час виведена з експлуатації (а. с. 158).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу. Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач посилався на те, що:

проживає в будинку АДРЕСА_2 з 1959 року. Спірна будівля котельні була збудована на прибудинковій території будинку на АДРЕСА_2 згідно з генеральним планом на забудову. З того ж часу котельня використовувалася для генерування та подачі тепла до будинку, де він проживає. Внаслідок неправомірних дій відповідачів було змінено статус котельні на нежитлове приміщення;

за актом державного приймання споруди від 1959 року постачання опалення повинно було здійснюватися за допомогою котельні, яка розташована біля будинку. Вказав, що твердження відповідача про те, що теплопостачання будинку на АДРЕСА_2 здійснювалося з котельні, розташованої на АДРЕСА_5 ) не відповідає дійсності;

відповідачі неправомірно привласнили спірне приміщення котельні, оскільки воно є спільною сумісною власністю співвласників багатоповерхового будинку на АДРЕСА_2 та незаконно передали вказане приміщення котельні в оренду у 2006 році без згоди на те реальних власників приміщення;

відповідачі нехтують своїми обов`язками щодо проведення обстеження будинку АДРЕСА_2 для визначення необхідності у проведенні його капітального ремонту та згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», своїм обов`язком участі в утриманні багатоквартирних будинків, зокрема, будинок АДРЕСА_2 , де він проживає;

розміру орендної плати, яка протягом тривалого часу не поступала до реальних власників приміщення котельні, вистачило б на участь у співфінансуванні житлового будинку.

Калуська міська рада проти позову заперечувала та зазначила:

спірне приміщення не є котельнею, а є теплорозподільним пунктом, через який здійснювалося постачання теплової енергії до будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 ;

спірне приміщення не є допоміжним приміщення будинку АДРЕСА_2 відповідно до положень Постанови КМУ від 28 жовтня 2004 року № 1442, не знаходиться на прибудинковій території будинку АДРЕСА_2 ;

відповідно до технічного паспорту спірна будівля не є котельнею.

Представник Виконавчого комітету Калуської міської ради в судовому засіданні пояснив, що Калуською міською радою затверджена Програма капітального ремонту житлового фонду Калуської територіальної громади на 2021-2023 роки. Нею визначені порядок та напрями участі Калуської міської ради у фінансуванні ремонту багатоквартирних будинків.

Згідно із чинним законодавством технічна документація на будинки має знаходитися у балансоутримувача будинку або у управителя. Строк зберігання такої документації складає 5 років. Управителем для будинку АДРЕСА_2 є ТОВ «Комфорт-Дім», яке не засноване на комунальній власності Калуської міської ради, тому, ані рада, ані виконком на неї жодного законного засобу впливу не мають. Обов`язок проводити обстеження приміщень багатоквартирного будинку для визначення необхідності проведення його ремонту належить до компетенції ОСББ або управителя, виконавчі органи можуть лише направляти свого представника для участі в роботі комісії щодо обстеження таких будівель.

Крім того, Калуська міська рада набула право власності на спірне приміщення на законних підставах та на законних підставах використовує його.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання запитуваної інформації суд має право розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» до допоміжних належать приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

У пункті 3.38 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення.» надані терміни та визначення понять, де, зокрема вказано, що «приміщення технічні» -це приміщення для розміщення обладнання теплових вузлів, електрощитових, венткамер, комутаторів, радіовузлів, машинних відділень, ліфтів, холодильних установок».

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 серпня 2009 року за № 927/11207, допоміжні приміщення житлового будинку призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування населення.

За статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (див: постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, провадження № 14-363цс19; постанови Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 у справі № 906/1169/17, від 30 червня 2022 року у справі № 922/1406/21,).

У пункті другому Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 дано визначення приміщення будівлі. Так, приміщенням є частина внутрішнього об`єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу. Приміщення можуть бути вбудованими - приміщення, які є частиною внутрішнього об`єму будівлі, прибудованими - приміщення, що прибудовані до основної будівлі та мають з нею хоча б одну спільну стіну та вбудовано-прибудованими - приміщення, частина внутрішнього об`єму яких є частиною внутрішнього об`єму основної будівлі, а інша частина - прибудованою.

Врахувавши те, що позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження заявлених вимог, не довів обставини, на які посилався, як на підставу своїх вимог, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі дослідження доказів, зібраних у справі, у їх сукупності та технічних характеристик спірної будівлі АДРЕСА_2 дійшов обґрунтованого висновку про те, що ця будівля не може вважатися допоміжним приміщенням.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні решти позовних вимог (про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 серпня 2022 року № 307032132 та зобов`язання відповідачів організувати та профінансувати капітальний ремонт житлового будинку та прибудинкової території, а також спірного приміщення котельні за рахунок коштів, що охоплюють завдані відповідачами матеріальні збитки внаслідок порушення прав співвласників багатоквартирного житлового будинку) оскільки як на підставу для їх задоволення позивач послався на неправомірне використання відповідачами приміщення котельні, яке він вважає сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, а тому ці вимоги є похідними від вимог про визнання права власності у спільній сумісній власності на котельню і тому задоволенню не підлягають.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, а апеляційний суд перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи заявника про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 02 листопада 2022 року у справі № 607/13723/20 (провадження № 61-7942св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 638/5304/21 (провадження № 61-2514св23), колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 рокуу справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

У справі № 906/1169/17 розглядався позов об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леха Качинського, 14» до Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 1» Житомирської міської ради, Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання недійсним рішення від 02 червня 2016 року № 476 в частині вказівки про передачу спірного будинку в управління позивача за виключенням нежитлових приміщень, що перебувають у власності територіальної громади міста Житомира (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року).

У справі № 607/13723/20 розглядався позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Стадникової, 9» до ОСОБА_1, третя особа - Державний реєстратор Завалівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області Кухаришин В. В., про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні технічним поверхом багатоквартирного житлового будинку шляхом приведення технічного поверху у попередній стан з відновленням до нього доступу до моменту реконструкції квартири, скасування рішення державного реєстратора та скасування записів про реєстрацію змін об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 607/13723/20 (провадження № 61-7942св22).

У справі № 638/5304/21 розглядався позов об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Харківське узлісся» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними документів та припинення права власності (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 638/5304/21 (провадження № 61-2514св23).

Саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Апеляційний суд, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням усіх конкретних обставин, надав вичерпну відповідь на всі істотні питання.

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

У березі 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому зазначає, що справедливий розгляд справи є необхідною умовою для забезпечення розвитку права, у тому числі захисту права власності, права на ефективний засіб юридичного захисту, права на справедливий суд.

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аналіз змісту клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та матеріалів справи свідчить про відсутність виключної правової проблеми у цій справі.

Особою, яка звернулася із клопотаннями, не наведено у чому саме полягає виключна правова проблема, та яким чином передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Також не надано обґрунтування наявності різної правозастосовної практики у цій категорії спорів.

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Зважаючи на те, що заявником у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не наведено мотивів на підтвердження підстав вважати, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме забезпеченню сталого розвитку права та формуванню єдиної правозастосовної практики, зокрема: не наведено постанов Верховного Суду, в яких містяться різні або суперечливі правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що може свідчити про відсутність сталої судової практики з цього питання; не вказано, які саме підстави можуть зумовити виникнення чисельних спорів у цій категорії справ у майбутньому; не обґрунтовано наявності інших критеріїв, за якими спір, що виник у цій справ, відповідає ознакам виключної правової проблеми, як у кількісному, так і якісному вимірах, тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду належить відмовити.

Сама по собі така підстава передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як незгода скаржника із судовими рішеннями як судів попередніх інстанцій, так і з практикою Верховного Суду, у ЦПК України відсутня.Якщо спірні правовідносини мають визначене законодавче регулювання, яке в повній мірі дозволяє їх вирішити, справа може бути вирішена судом у межах оцінки правильності дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що заявником не наведено обґрунтованих мотивів та аргументів для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду і колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то заявлене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки підстави, передбачені статтею 403 ЦПК України, відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська