Постанова
Іменем України
14 липня 2021 року
м. Київ
справа № 345/4692/18
провадження № 61-20521св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Новицька сільська рада об`єднаної територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року у складі судді Якимів Р. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року Підмихайлівська сільська рада, правонаступником якої є Новицька сільська рада об`єднаної територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області (далі - Новицька ОТГ), звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2012 року серії ЯЛ № 938391 оформив право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області. Однак зазначений державний акт є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки виданий з порушенням вимог законодавства.
Зокрема, Підмихайлівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області не ухвалювалося рішення про погодження проекту землеустрою на її відведення у власність ОСОБА_2 . Крім того, до складу цієї земельної ділянки включена частина дороги, що відноситься до земель загального користування населених пунктів, а також частина прибережної захисної смуги річки Бережниця.
За фактом незаконної передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 у 2016 році було розпочато кримінальне провадження, в рамках якого почеркознавчою експертизою встановлено факт здійснення підпису межівника ОСОБА_3 в акті встановлення та погодження меж не ОСОБА_3
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Локатир М. В. видала свідоцтво про право на спадщину за законом на зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 .
На підставі викладеного позивач просив суд:
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2012 року серія ЯЛ № 938391;
визнати нечинним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 березня 2018 року в частині оформлення спадщини на земельну ділянку в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області (кадастровий номер 2622885601:01:004:0271);
скасувати реєстрацію права власності на дану земельну ділянку шляхом скасування реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна та номеру запису про право власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року позов задоволено.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2012 року серія ЯЛ № 938391.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 березня 2018 року в частині оформлення спадщини на земельну ділянку в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області (кадастровий номер 2622885601:01:004:0271).
Скасовано реєстрацію права власності на земельну ділянку в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області (кадастровий номер 2622885601:01:004:0271) шляхом скасування реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна № 1518081826228 та номера запису про право власності № 25469281 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2012 року серії ЯЛ № 938391 виданий з порушенням законодавства, у зв`язку з чим його слід визнати недійсним. Визнаний недійсним державний акт не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, у зв`язку з чим слід визнати недійсним і свідоцтво про право на спадщину за законом в частині оформлення спадщини на земельну ділянку, а також скасувати відповідні реєстраційні записи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належними доказами факту захоплення нею частини громадської дороги та факту знаходження спірної земельної ділянки у прибережно-захисній смузі річки Бережниця; суди проігнорували доводи відповідача про відсутність доказів у справі щодо не захоплення нею будь-якої частини спірної земельної ділянки під дорогою та про відсутність будь-яких даних щодо порушення водного законодавства; ухвалюючи рішення місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що технічна документація на спірну земельну ділянку, при видачі державного акта на право власності не була затверджена Підмихайлівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області, правонаступником якої є Новицька ОТГ, проте такий висновок, на думку заявника, є помилковим, оскільки технічна документація виготовлена та перебувала у позивача, була затверджена рішенням Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області на підставі чого її батьку ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2012 року серія ЯЛ № 938391; вважає, що через конфлікт із працівниками сільської ради, Новицька ОТГ умисно, зловживаючи своїми правами не надала суду достовірну інформацію; вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання щодо застосування строку давності; не враховано принцип «належного врядування» викладений у справі Європейського Суду з прав людини «Рисовський проти України».
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що рішенням Підмихайлівської сільської ради народних депутатів Калуського району Івано-Франківської області від 25 грудня 1993 року «Про передачу земель у приватну власність» вирішено передати ОСОБА_2 у приватну власність земельні ділянки, у тому числі і присадибну ділянку площею 0,25 га в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області (а. с. 8).
Рішенням Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 21 березня 2002 року «Про затвердження уточнених розмірів земельних ділянок ОСОБА_2 » затверджено площі земельних ділянок ОСОБА_2 , які передані у приватну власність 25 грудня 1993 року в розмірі загальною площею 0,61 га, в тому числі присадибна земельна ділянка в розмірі 0,38 га (а. с. 9).
Рішенням Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 25 грудня 2007 року «Про внесення змін у рішення ХХІІ сесії від 21 березня 2002 року «Про затвердження уточнених площ земельних ділянок ОСОБА_2 » було змінено площі земельних ділянок, які вирішено передати ОСОБА_2 у власність: загальна площа - 0,65 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,25 га (а. с. 10).
Актом встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування від 25 грудня 2007 року ОСОБА_2 винесено межі в натурі (зворот а. с. 10).
Сільському голові Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області Кінашу П. Й. 18 вересня 2009 року надійшло колективне звернення жителів вул. Набережної села Підмихайля, в якому вони просили вжити заходи до ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що він поставив браму та огорожу на дорозі, яка веде на їхні городи та якою вони користуються (а. с. 11).
Держземінспекцією в Івано-Франківській області в жовтні 2009 року проведено перевірку, якою встановлено факти порушення норм земельного законодавства та притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, а також винесено припис про усунення порушень, який ним не був виконаний (а. с 12, 13).
Рішенням Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 30 липня 2010 року «Про розгляд скарги жителя с. Підмихайля ОСОБА_3 » зобов`язано ОСОБА_2 до 30 серпня 2010 року виконати зобов`язання Держземінспекції в Івано-Франківській області щодо звільнення самовільно захопленої земельної ділянки (а. с. 14), яке ним також не виконано.
У 2010 році ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію по проведенню земельно-кадастрової інвентаризації земельних ділянок та виготовлено державні акти на право власності на землю (а. с. 15-28).
На підставі зазначеної технічної документації 08 лютого 2012 року ОСОБА_2 отримав Державний акт серії ЯЛ № 938391 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області, на підставі якого зареєстрував право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2622885601:01:004:0271 (а. с. 29).
Відповідно до акту від 18 грудня 2015 року, складеного комісією Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, та затвердженого рішенням сільської ради від 23 грудня 2015 року № 39, вбачається, що при оформленні права власності на земельну ділянку були порушені межі під`їзду до пасовища, а також віддаленість земельної ділянки від річки Бережниця становить менше 25 метрів (а. с. 30, 31).
Згідно з Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 04.4-18/150 виділена ОСОБА_2 земельна ділянка розташована в прибережно-захисній смузі річки Бережниця , акт на земельну ділянку виданий з порушенням статті 51 Водного кодексу України, статей 19 59 60 61 Земельного кодексу України (а. с. 32).
За даним фактом 01 червня 2016 року розпочато кримінальне провадження № 12016090170000136 за частиною першою статті 358 КК України (а. с. 35).
У рамках кримінального провадження проведено судову почеркознавчу експертизу, яка встановила, що в Акті встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування та в Акті встановлення та виносу зовнішніх меж землекористування в натурі від 25 грудня 2007 року підпис у графі «суміжні землекористувачі» навпроти рукописного напису «ОСОБА_2» виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Також експерт вказав, що зображення відтисків круглої гербової печатки сільської ради, що міститься в Акті встановлення та погодження меж землекористування від 25 грудня 2007 року на акті встановлення та виносу зовнішніх меж землекористування в натурі від 25 грудня 2007 року виконані струминним способом друку за допомогою засобів оперативної поліграфії (а. с. 35-40).
Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на спірну земельну ділянку перейшло до його дочки ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 березня 2018 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Локатир М. В. (а. с. 34).
З листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 07 грудня 2017 року № 10-9-0.42-9858/0/2-17, адресованого Прокурору Калуської місцевої прокуратури Площанській Н. А., вбачається, що Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області було проведено перевірку, в ході якої встановлено, що в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області вздовж будинковолодіння ОСОБА_2 згідно з генеральним планом, розробленим у 1990 році Івано-Франківською філією НДІ «Діпромісто », проходила дорога.
Підмихайлівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області не здійснювалась коректура до генерального плану.
У 2009 році ОСОБА_2 встановив огорожу, тим самим самовільно зайняв частину дороги загального користування.
У 2012 році ОСОБА_2 зареєстрував Державний акт на право власності на земельну ділянку з порушенням статті 83 ЗК України, так як частина даної земельної ділянки є землями загального користування населеного пункту та не може бути передана у власність.
Крім того, при виготовлені технічної документації по проведенню земельно-кадастрової інвентаризації земельної ділянки на план-схемі не відображено прибережно-захисну смугу річки, що є порушенням статті 51 ВК України, статей 19 59 60 61 ЗК України (а. с. 33).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2012 року серії ЯЛ № 938391 виданий з порушенням законодавства, у зв`язку з чим його слід визнати недійсним. Визнаний недійсним державний акт не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, у зв`язку з чим слід визнати недійсним і свідоцтво про право на спадщину за законом в частині оформлення спадщини на земельну ділянку, а також скасувати відповідні реєстраційні записи.
Колегія суддів погоджується із таким висновком судів враховуючи наступне.
Щодо суті спору
Статтями 6 67 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки ОСОБА_2 ) передбачено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність земельні ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у сільських населених пунктах у розмірі не більше 0,25 га.
Відповідно до пунктів 1, 5 частини четвертої статті 4 ЗК України 1990 року не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.
Статтею 23 ЗК України 1990 року (у вказаній редакції) визначено, що право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Приватизація земельних ділянок передбачена постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» та Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет).
Декретом визначено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України.
Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює.
Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачою державного акта на право приватної власності на землю.
Порядок виготовлення та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку визначено в Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року № 43.
Так, згідно пункту 2.1 зазначеної Інструкції роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою повинні були виконуватися в такій послідовності: підготовчі роботи (підготовку виписки з рішення відповідної ради або державної адміністрації про передачу у власність або надання у постійне користування земельної ділянки; аналіз матеріалів проекту відведення земельної ділянки); встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; складання кадастрового плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта.
Із справи відомо, що рішенням Підмихайлівської сільської ради народних депутатів Калуського району Івано-Франківської області від 25 грудня 1993 року «Про передачу земель у приватну власність» вирішено передати ОСОБА_2 у приватну власність земельні ділянки в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області, у зв`язку з відсутністю можливості видати Державний акт на право власності видано план, як тимчасовий документ та зареєстровано в книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за № 138 (а. с. 8).
Законом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ прийнято нову редакцію ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року.
Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
Відповідно до статті 12 ЗК України 2001 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, зокрема, організація землеустрою.
За змістом пункту 3 Порядку безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844, у разі прийняття органом місцевого самоврядування до 15 серпня 2009 року рішення щодо приватизації земельних ділянок, які перебували у користуванні громадян до набрання чинності ЗК України, на підставі статті 118 цього Кодексу без попереднього виготовлення технічної документації, такий орган місцевого самоврядування за відповідною заявою громадянина приймає рішення відповідно до абзацу другого цього пункту.
У вказаному абзаці зазначено, що відповідний орган місцевого самоврядування чи районна держадміністрація невідкладно приймає рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації (виготовляється для громадян безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету) з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням земельної ділянки у власність відповідно до вимог частини другої статті 118 та в межах норм, визначених статтею 121 ЗК України.
На підставі викладеного, організація землеустрою належить до компетенції органів місцевого самоврядування, а оскільки Підмихайлівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області у цій справі технічна документація на спірну земельну ділянку, яка була виготовлена ОСОБА_2 у 2010 році, не затверджувалась, її набуття у власність відбулось з порушенням вимог чинного законодавства.
Суди встановили, що виділена ОСОБА_2 земельна ділянка розташована в прибережно-захисній смузі річки Бережниця, також до її складу входить частина дороги (проїзду), що підтверджується актом від 18 грудня 2015 року, складеного комісією Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, та затвердженого рішенням сільської ради від 23 грудня 2015 року № 39 (а. с. 30, 31) та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 04.4-18/150 (а. с. 32).
Відповідно до статті 58 ЗК України, статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.
Землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством (частиною четвертою статті 84 ЗК України).
Уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон земельні ділянки виділяються під прибережні захисні смуги (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).
Згідно з вимогами статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів.
Велика Палати Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18) дійшла висновку, що надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Таким чином, юридичні чи фізичні особи не могли законно набути право приватної власності на такі земельні ділянки.
Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.
Відповідно до пункту а частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, і землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
У спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16( провадження № 14-208цс18).
Відповідно до відповіді на звернення Держземінспекції в Івано-Франківській області від 20 жовтня 2009 року № 3-4-10/528 вбачається, що в ході проведення перевірки встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняв частину дороги загального користування площею 0,003 га для обслуговування присадибної ділянки, пригородивши та забетонувавши огорожу, чим загородив проїзд до інших земельних ділянок (а. с. 12).
З Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 938391 вбачається невідповідність конфігурації земельної ділянки, яка відображена у ньому, тій, яка вказана у технічній документації, виготовленій на замовлення ОСОБА_2 (а. с. 22 зворот, а. с. 29 зворот). Так, в Державному акті земельна ділянка по межі із землями сільської ради (дорога) збільшена з 2,25 м до 2,28 м, з 2,77 м до 2,78 м. При цьому, площу вказаної земельної ділянки збережено.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що набуття права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку здійснено з порушенням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим державний акт на право власності на землю підлягає визнанню недійсним.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено належними доказами факту захоплення нею частини громадської дороги та факту знаходження спірної земельної ділянки у прибережно-захисній смузі річки Бережниця; суди проігнорували доводи відповідача про відсутність доказів у справі щодо не захоплення нею будь-якої частини спірної земельної ділянки під дорогою та про відсутність будь-яких даних щодо порушення водного законодавства; ухвалюючи рішення місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що технічна документація на спірну земельну ділянку, при видачі державного акта на право власності не була затверджена Підмихайлівською сільською радою Калуського району Івано-Франківської області, правонаступником якої є Новицька ОТГ, проте такий висновок, на думку заявника, є помилковим, оскільки технічна документація виготовлена та перебувала у позивача, була затверджена рішенням Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області на підставі чого її батьку ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2012 року серія ЯЛ № 938391; вважає, що через конфлікт із працівниками сільської ради, Новицька ОТГ умисно, зловживаючи своїми правами не надала суду достовірну інформацію є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Колегія суддів вважає, що суди встановивши, що виданий на зазначену земельну ділянку державний акт є недійсним у зв`язку з допущеними порушеннями вимог земельного та водного законодавства, дійшли правильного висновку про те, що відповідно, є недійсними й видане у подальшому на його підставі свідоцтво про право на спадщину за законом та реєстрація права власності на землю.
Щодо строку позовної давності
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у стаття 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Із справи відомо, що про порушення земельного законодавства приватизацією ОСОБА_2 спірної земельної ділянки Підмихайлівській сільській раді Калуського району Івано-Франківської області стало відомо у грудні 2015 року, що зафіксовано в акті від 18 грудня 2015 року (а. с. 30, 31).
Колегія суддів погоджується із висновком судів про те, що звернувшись до суду з позовом 05 листопада 2018 року, позивач не пропустив строків позовної давності, визначених статтею 257 ЦК України.
За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що суд помилково відмовив у задоволенні клопотання щодо застосування строку давності є неприйнятними.
Аргументи касаційної скарги щодо не врахування принципу «належного врядування» викладеного у справі Європейського Суду з прав людини Рисовський проти України під час розгляду справи не дають підстав щодо скасування оскаржених судових рішень.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук
І. М. Фаловська