03.05.2023

№ 346/2238/15-ц

Постанова

Іменем України

14 лютого2022 року

м. Київ

справа № 346/2238/15-ц

провадження № 61-14680 сво 20

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Погрібного С. О.,

Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - релігійна організація «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - Слобідська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2020 року у складі судді Беркещук Б. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д.,

Матківського Р. Й., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року Коломийсько-Чернівецька єпархія Української греко-католицької церкви (далі - Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ), яка в подальшому змінила назву на релігійна організація «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви», звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_8 , Слобідська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державних актів на земельні ділянки, визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , який за життя придбав

у ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_10 земельні ділянки, площами

0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га, в урочищі «Кичера» у с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області, на які в подальшому отримав державні акти на право власності на земельні ділянки. Будучи правлячим архієреєм Коломийсько-Чернівецької єпархії (єпископом), ОСОБА_9 придбавав вказані земельні ділянки не особисто, а за кошти Коломийсько-Чернівецької єпархії, отримані від благодійних організацій та фізичних осіб. На зазначених земельних ділянках єпархія мала намір побудувати молодіжний реколекційний центр. Обставиною, яка перешкоджала оформити договори купівлі-продажу земельних ділянок на належного покупця, була стаття 82 ЗК України, яка передбачала, що земельні ділянки за договорами купівлі-продажу можуть набуватися юридичними особами у власність для здійснення підприємницької діяльності. Набуття земельних ділянок не для здійснення підприємницької діяльності розцінювалося нотаріусами як заборона. Тому єпископом ОСОБА_9 було прийнято рішення про оформлення вищезазначених договорів купівлі-продажу земельних ділянок на своє ім`я. Відтак, вказані правочини є удаваними в частині покупця, а фактичним власником земельних ділянок є Коломийсько-Чернівецька єпархія.

Ураховуючи вищевикладене, позивач просив суд: визнати недійсними договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок та державні акти на право власності на земельні ділянки; визнати покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок Коломийсько-Чернівецьку єпархію УГКЦ; визнати за єпархією право власності на земельні ділянки та скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за

ОСОБА_9 .

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року третю особу - ОСОБА_7 замінено на ОСОБА_12 , ухвалою цього суду від 06 травня 2016 року третю особу - ОСОБА_12 замінено на ОСОБА_2 , а ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1004053736 від 05 червня

2018 року позивач змінив найменування на «Релігійна організація «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви».

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року, позов Коломийсько-Чернівецької Єпархії Української греко-католицької церкви задоволено.

Визнано недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2963 га, що знаходиться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області, від 29 грудня 2006 року у частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6178 га, що знаходиться в урочищі «Кичера»

в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області, від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1587 га, що знаходиться в урочищі «Кичера»

в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області,

від 05 березня 2007 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1047 га, що знаходиться в урочищі «Кичера»

в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області,

від 15 липня 2009 року в частині, що стосується покупця; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2963 га

від 19 лютого 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,6178 га від 19 лютого 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1587 га

від 15 травня 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1047 га від 16 листопада 2009 року.

Визнано Коломийсько-Чернівецьку єпархію Української греко-католицької церкви покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га, що знаходяться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Визнано за Коломийсько-Чернівецькою єпархією Української греко-католицької церкви право власності на земельні ділянки площею 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га, 0,1047 га, що знаходяться в урочищі «Кичера»

в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_9 на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1047 га, 0,1587 га, 0,6178 га, 0,2963 га, що знаходяться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 вересня

2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-28106 св 16).

Останнім рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, позов релігійної організації «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви» задоволено.

Визнано недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2963 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6178 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1587 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 05 березня 2007 року

в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1047 га

в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 15 липня 2009 року в частині, що стосується покупця; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2963 га

Визнано релігійну організацію «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви» покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок площами 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га,

що знаходяться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Визнано за релігійною організацією «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви» право власності на земельні ділянки площами 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га, що знаходяться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_9 на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площами 0,1047 га, 0,1587 га, 0,6178 га, 0,2963 га, що знаходяться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.

Судовi рішення мотивовані тим, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок у частині покупця є удаваними, оскільки придбані ОСОБА_9 за кошти та для потреб позивача (єпархії), без створення правових наслідків для себе, як фізичної особи. Вiдповiдно до показань свідків, ОСОБА_9 купував земельні ділянки від імені та за грошові кошти позивача й вони не спростовані. Пунктом 9.5 Статуту Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ визначено, що єпархія - це юридична неприбуткова організація, яка володіє, користується та розпоряджається майном, яке належить їй на праві власності.

Згідно зi статею 81 ЗК України фізичні особи мали право придбавати земельні ділянки без зазначення будь-яких умов. З наведеного слідує, що права фізичної особи та юридичної не були однаковими. Єпархія хоча і була неприбутковою релігійною організацією, але мала право займатися виробничою, реставраційно-будівельною та іншими видами господарської діяльності, тому мала місце невизначеність в законодавстві. Також це питання на момент укладення оспорюваних договорів не було чітко визначено і у статтях 17, 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якими передбачено право власності релігійних організацій на майно. Що стосується незалучення до участі у справі правонаступника позивача - релігійної організації «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви», суд виходив із того, що для заміни сторони позивача Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ її правонаступником не було підстав, оскільки зміна найменування юридичної особи не є правонаступництвом у розумінні статті 55 ЦПК України.

Апеляційний суд при відхиленні доводів апеляційної скаргиОСОБА_1 указав, що застосував положення статті 235 ЦК України та визнав оспорювані договори купівлі-продажу недійсними в частині покупця, однак жодною нормою чинного законодавства такого не передбачено, оскільки згідно роз`яснень, наданих судам Пленумом Верховного Суду України

в пункті 9 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав, зазначених у статті 217 ЦК України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають окремі його частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому випадку суд може визнати недійсною частину правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією із сторін, суд визнає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 14 лютого 2020 року і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити

у задоволенені позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції й роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2021 року відзив релігійної організації «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви» залишено без розгляду, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року справу прийнято до розгляду та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не зазначили його як відповідача у справі, хоча первинно позов було подано саме до нього, як єдиного відповідача і він особисто та за участю представника

ОСОБА_14 приймав участь у судових засіданнях при розгляді справи.

Вказує, що позовні вимоги, а саме предмет та підстави позову в цивільній справі № 346/7550/13-ц, де ухвалено нове рішення апеляційним судом та в цивільній справі № 346/2238/15, що є предметом перегляду судом апеляційної інстанції, є ідентичними. Відмінність обох справ полягає тільки в тому, що збільшено кількісний склад відповідачів та залучено в якості співвідповідачів осіб, що в справі № 346/7550/13-ц не приймали участі. Отже, є сумніви в неупередженості або об`єктивності судді Горейко М. Д. при апеляційному розгляді цивільної справи № 346/2238/15-ц, оскільки за її участю ухвалювалося рішення з того самого предмету та з тих самих підстав.

Зазначає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, застосував статтю 235 ЦК України, яка визначає поняття удаваного правочину, тобто правочину, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. З таким твердженням суду неможливо погодитись, оскільки судом не визнано недійсним правочин в цілому, а тільки в частині покупця - однієї із сторін правочину, що не передбачено жодною нормою чинного законодавства. Судами не встановлено, який саме правочин сторони мали намір вчинити, а за змістом статті 235 ЦК України при вчиненні удаваного правочину настання його мети у саме прихованні іншого правочину і цього бажають досягти обидві сторони договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 грудня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Галян Г. М. та зареєстрований в реєстрі за № Д-1188, відповідно до якого ОСОБА_9 купив земельну ділянку площею 0,2963 га, що знаходиться в урочищі «Кичера» у с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області та призначена для ведення особистого селянського господарства (а. с. 25, т. 1).

19 лютого 2007 року ОСОБА_9 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (а. с. 27, т. 1).

у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,6178 га, що знаходиться в урочищі «Кичера» у с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області та призначена для ведення особистого селянського господарства

(а. с. 28, т. 1).

ОСОБА_7 у свою чергу надав розписку від 29 грудня 2006 року, що отримав від ОСОБА_16 за продаж землі на ділянці « Кичера »

у розмірі 92 сотих 12 300 Євро, а також згідний з повним розрахунком до кінця 2007 року в розмірі 7 631 долара США (а. с.45, т. 1).

Відповідно до розписки єпископа ОСОБА_16 від 29 грудня 2006 року він видав ОСОБА_7 12 300 Євро за купівлю 92 ари землі на ділянці «Кичера». Остаток боргу він зобов`язався сплатити протягом 2007 року (а. с. 46, т. 1).

19 лютого 2007 року ОСОБА_9 отримав державний акт на право власності на дану земельну ділянку (а. с. 30, т. 1).

05 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Досин Н. Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 694, відповідно до якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_9 купив земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1587 га, що знаходиться в урочищі «Кичера» у с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області

(а. с. 31-32, т. 1).

Згідно розписки, складеної на бланку Єпархіального управління Коломийсько-Чернівецької Єпархії 24 січня 2007 року, адміністратор церкви Влм. Юрія с. Слободи Печеніжинського деканату ОСОБА_17 дав розписку про те, що за дорученням Преосвященного ОСОБА_16 купляє у ОСОБА_3 на горі «Кичера» у с. Слобода земельну ділянку площею 0,1587 га по ціні 150 доларів за 1 ар і частково проводить розрахунок

в розмірі 1 000 Євро, а повний розрахунок вартості буде проведено після юридичного оформлення документів. Розписка підписана ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 (а. с. 43, т. 1).

15 травня 2007 року ОСОБА_9 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку (а. с. 34, т. 1).

15 липня 2009 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Григорець В. М. та зареєстрований в реєстрі за №1871, згідно з яким ОСОБА_9 придбав земельну ділянку площею 0,1047 га, яка розташована в урочищі «Кичера»

у с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області та призначена для ведення особистого селянського господарства

(а. с. 35-38, т. 1).

За даними розписки, складеної на бланку Парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Слобода Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ, ОСОБА_17, адміністратор церкви Влм. Юрія с. Слободи, отримав

від Преосвященного ОСОБА_16 1 000 Євро та 5 300 грн. для покупки землі в урочищі «Кичера» с. Слобода площею 0,1047 га в

ОСОБА_22 (а. с. 44, т. 1).

За змістом розписки, складеної на бланку Парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Слобода Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ, ОСОБА_6 отримав від священника ОСОБА_23, адміністратора церкви Влм. Юрія с. Слободи 20 квітня 2008 року часткову оплату в розмірі 1 000 Євро за земельну ділянку в урочищі «Кичера» площею 0,1040 га та щеними погоджена подальша оплата (а. с. 47, т. 1).

16 листопада 2009 року ОСОБА_9 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (а. с. 40, т. 1).

Після оформлення оспорюваних договорів купівлі-продажу на себе, як на фізичну особу, єпископ ОСОБА_16 звернувся з листом,

складеним 07 лютого 2007 року на бланку Єпархіального Управління Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ, до голови Коломийської РДА ОСОБА_24 з проханням направити комісію по визначенню місця будівництва молодіжно-реколекційного центру в с. Слобода, орієнтовно в урочищі «Кичера» (а. с. 48, т. 1).

08 листопада 2007 року рішенням Слобідської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області № 495-12/2007 гр. ОСОБА_9 надано дозвіл на зміну цільового призначення земельних ділянок з ведення особистого селянського господарства для будівництва молодіжного реколекційного центру (а. с. 54, т. 1).

На замовлення ОСОБА_9 . Коломийське міжрайонне проектно-виробниче бюро виготовило містобудівне обґрунтування на будівництво молодіжно-реколекційного центру в урочищі «Кичера» у с. Слобода Коломийського району (а. с. 51-53, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть від 22 травня 2013 року серії НОМЕР_1 (а. с. 22, т. 1).

Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вивчивши матерівали справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, дійшла висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з таких підстав.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що:

(1) удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону;

(2) у статті 235 ЦК України не передбачається можливості застосування інших правових наслідків удаваності правочину, крім поширення на правовідносини сторін норм, що регулюють прихований правочин;

(3) кваліфікація правочину як удаваного у частині неможлива без урахування положень статті 217 ЦК України, якою передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Втім, щодо недійсності в частині сторони правочину навіть гіпотетично неможливо припустити, що цей правочин був би вчинений;

(4) нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Тому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від висновку, зробленого в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19) та вказівки, що: удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони. Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у

пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК Українимає визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листоапада 2012 року у справі № 6-133 цс 12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026 цс 16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992 св 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822 св 20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, провадження № 14-498цс18 зазначно: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».

А тому, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, доходячи іншого правового висновку ніж Верховний Суд України у подібних правовідносинах, повинна була згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ураховуючи вищевикладене, висновки судів про те, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок у частині покупця є удаваними, оскільки придбані ОСОБА_9 за кошти та для потреб позивача (єпархії), без створення правових наслідків для себе, як фізичної особи, є безпідставними, так як нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Разом з цим, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19) зроблено висновок, що при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд повинен встановити, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає; вказаний договір відповідно до статей 235 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19, провадження № 61-1188св21.

Таким чином, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19), а також для забезпечення єдності судової практики відступає і від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19, провадження № 61-1188 св 21.

Висновок про застосування норми права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

1. Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

2. Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 14 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 03 вересня 2020 року скасувати.

У задоволенні позову релігійної організації «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державних актів на земельні ділянки, визнання права власності на майно й скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник А. І. Грушицький Б. І. Гулько В. І. Крат С. О. Погрібний І. М. Фаловська М. Є. Червинська