ПОСТАНОВА
Іменем України
06 лютого 2020 року
Київ
справа №347/24/17
адміністративне провадження №К/9901/17723/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2017 у справі №347/24/17 за позовом ОСОБА_1 до Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
В січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі - Косівське ОУПФУ, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні йому до розміру довічного грошового утримання 20% надбавки, як особі, що проживає у населеному пункті, що має статус гірського;
- зобов`язати відповідача провести йому перерахунок довічного грошового утримання відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" з 24 жовтня 2016 року.
Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16.02.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2017, позов задоволено.
Визнано неправомірними дії Косівського ОУПФУ щодо відмови позивачу у нарахуванні до розміру довічного грошового утримання 20% надбавки, як особі, що проживає у населеному пункті, що має статус гірського, починаючи з 24.10.2016 року.
Зобов`язано відповідача провести перерахунок ОСОБА_1 довічного грошового утримання відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" з 24 жовтня 2016 року.
Не погодившись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що довічне грошове утримання не належить до пенсійних чи інших видів державної матеріальної допомоги громадянам, які передбачені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а відповідно перерахунок грошового утримання судді з урахуванням 20% підвищення є абсолютно безпідставним та суперечить законодавству. Довічне грошове утримання судді є особливою формою соціального забезпечення суддів, а не пенсією.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.
Позивач правом на подання заперечення на касаційну скаргу відповідача не скористався.
Справу передано до Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 21.10.2016 отримує щомісячне довічне грошове утримання відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з копією паспорта позивача НОМЕР_1 , виданого Городенківським РВ УМВС України в Івано-Франківській області 07.10.1997, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 .
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 647 від 11.08.1995 "Про перелік населених пунктів, яким надано статус гірського", м. Косів Івано-Франківської області надано статус гірського населеного пункту.
Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 31.07.2013 рішенням виконкому Косівської міської ради №60 від 31.07.2013 ОСОБА_1 надано статус особи, яка проживає на території гірського населеного пункту.
У грудні 2016 року позивач звернувся до Косівського ОУПФУ із заявою про підвищення на 20% розміру довічного грошового утримання відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Листом №86/Ц-15 від 27.12.2016 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для проведення нарахування та виплати йому підвищення за проживання в гірському населеному пункті в розмірі 20% до довічного грошового утримання з посиланням на те, що зазначене підвищення до довічного грошового утримання судді чинним законодавством не передбачено.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, набув статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту, то він має право на отримання підвищення на 20% розміру довічного грошового утримання відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Колегія суддів не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону України від 15.02.1995 № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
На час виникнення спірних правовідносин статус судді у відставці врегульовано розділом X Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
За змістом речення першого частини першої статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Згідно з частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою цієї ж норми закріплено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Згідно з реченням другим частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
У свою чергу, частина перша статті 135 Закону № 1402-VIII містить імперативне обмеження, згідно з яким суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці нерозривно пов`язаний із розміром суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Єдиною підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання є зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Також слід зазначити, що в Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п`ятий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).
Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці не належить до категорій виплат (пенсій, державної матеріальної допомоги тощо), на збільшення яких спрямовані норми статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
За такого правового регулювання у справі, що розглядається, відповідач не мав правових підстав для збільшення на 20 відсотків розміру виплачуваного позивачеві щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та цілком правомірно відмовив у такому збільшенні.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 340/248/17.
З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень повністю та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, що передбачено частинами першою та другою статті 351 КАС України.
Керуючись статтями 344 351 356 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити.
Постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2017 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. Ю. Бучик
Судді: Л. Л. Мороз
А. І. Рибачук