ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2023 року
м. Київ
справа №350/616/16-а
адміністративне провадження № К/9901/33814/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу №350/616/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Івано-Франківська філія Українського державного науково - дослідного інституту проектування міст імені Ю.М. Білоконя «Діпромісто» про визнання незаконним та скасування рішення сесії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 (головуючий суддя Кушнерик М.П., судді: Мікула О.І., Курилець А.Р.),
В С Т А Н О В И В :
В травні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулась з позовом до Перегінської селищної ради (далі також - відповідач) у якому просила визнати незаконним і скасувати пункт 20 рішення сесії Перегінської селищної ради від 02 червня 2014 року №176-42/2014, яким встановлено, що при розробці технічної документації проектній організації необхідно врахувати генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що даним рішенням ради порушується право позивачки на приватизацію належної їй земельної ділянки. Так, сусідній землекористувач ОСОБА_2 відмовилась погодити межі земельної ділянки, тому рішенням сесії селищної ради позивачці надано дозвіл виготовити правовстановлюючі документи на земельні ділянки без погодження суміжного землекористувача. Проте, Перегінською селищною радою по даний час не погоджено межі земельних ділянок, оскільки, як вважає відповідач, при розробці технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), ділянка № НОМЕР_1 площею 0,0428 га та ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0111 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1 , проектною організацією не враховано вимоги п.20-а рішення сесії Перегінської селищної ради щодо влаштування заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , чим фактично порушено право позивачки на реєстрацію права власності на належні їй земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2017 року позов задоволено.
Визнано незаконним і скасовано пункт 20-а рішення сесії Перегінської селищної ради Рожнятівського району від 02.06.2014 року №176-42/2014, яким встановлено необхідність проектній організації при розробці технічної документації врахувати генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Так, судами встановлено, що рішенням сесії Перегніської селищної ради від 28 серпня 1998 року позивачці передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією архівного витягу № Г-120/04-01 від 10 жовтня 2013 року з рішення другої сесії третього демократичного скликання Пергінської селищної ради від 28 липня 1998 року.
Відповідно до витягів з інвентарної справи та з Генерального плану забудови селища за 1956 рік встановлено, що позивачка є власником житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1
ОСОБА_2 є суміжнім землекористувачем, що також підтверджується копіями планів земельних ділянок.
Рішенням сесії Перегінської селищної ради від 02 червня 2014 року № 167/42-2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано дозвіл ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості): ділянки №1 орієнтовною площею 0,0428га та ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0111 га для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .
Оскільки сусідній землекористувач ОСОБА_2 відмовилась погодити позивачці межі земельної ділянки, то пунктом 20-а вказаного рішення селищної ради проектну організацію зобов`язано при розробці технічної документації враховувати Генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідно до Генерального плану смт Перегніське 2005 року земельна ділянка по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 відноситься до садибної житлової забудови.
На Генеральному плані відображена існуюча пішохідна доріжка (стежка) шириною орієнтовно 3 метри, що підтверджується копією листа №7/15 Івано-Франківської філії Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст імені Ю.М.Білоконя «Діпрмісто» від 20 січня 2015 року.
Генеральним планом смт. Перегінське, розробленим філією ДП «Діпромісто» у 2017 році, проїзд (громадську дорогу) через земельну ділянку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 не передбачено.
Встановлено також, що позивачка та третя особа мають у користуванні земельні ділянки для обслуговування своїх житлових будинків, що знаходяться у смт. Перегніське, які на даний час перебувають у процесі приватизації. Оскаржуваним рішенням Перегінська селищна рада надала дозвіл на розробку технічної документації позивачці, проте з обмеженням, а саме останню зобов`язано при виготовленні технічної документації враховувати Генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
На замовлення позивачки ПП «Луги» розробило технічну документацію на земельну ділянку по АДРЕСА_1 без врахування встановленого рішенням сесії селищної ради обмеження щодо врахування заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується відповідною схемою.
Зазначена документація із землеустрою Перегінською селищною радою не погоджена у зв`язку з тим, що при її розробці не дотримано пункту 20-а оскаржуваного рішення сесії.
Вважаючи рішення Перегінської селищної ради від 02 червня 2014 року № 167/42-2014 року протиправним в частині зобов`язання проектної організації при розробці технічної документації враховувати Генплан селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване рішення селищної ради в частині обмеження позивачки врахуванням заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при розробці технічної документації на земельну ділянку, яку вона має намір приватизувати, не відповідає нормам Земельного кодексу України та порушує законні права та інтереси позивачки на приватизацію землі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Перегінська селищна рада, ухвалюючи рішення від 02 червня 2014 року №176-42/2014, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому підстави для його скасування в оспорюваній частині відсутні.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивачка подала касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В касаційній скарзі позивачка наголошує на тому, що вказане у оскаржуваному рішенні обмеження щодо необхідності врахування Генерального плану селища щодо заїзду до господарств ОСОБА_3 та ОСОБА_4 порушує її права на приватизацію земельної ділянки.
Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018.
Відповідач та третя особа правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом спору у даній справі є перевірка правомірності рішення органу місцевого самоврядування, якими було надано дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі з умовою врахування Генплану селища щодо заїзду до суміжних господарств.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон № 280/97-ВР) встановлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить відповідно до закону вирішення питань регулювання земельних відносин. Зазначені питання вирішуються відповідно до закону на пленарних засіданнях ради.
Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.
Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Аналіз зазначених норм свідчить, що вирішення питань передачі земельних ділянок у власність із земель комунальної власності відповідних територіальних громад знаходиться у площині компетенції, зокрема селищних рад.
Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований статтею 123 ЗК України, частиною першої якою визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина третя статті 123 ЗК України).
Як вже було зазначено в цій постанові, сусідній землекористувач не погодила позивачці план встановлених меж земельних ділянок.
Оскарженим рішенням, в тому числі, зобов`язано проектну організацію при розробці технічної документації врахувати Генплан селища щодо заїзду до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідно до статті 1 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Судами попередніх інстанцій констатовано, що відповідно до Генерального плану смт Перегніське 2005 року на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 відображено існуючу пішохідну доріжку (стежку) шириною орієнтовно 3 метри.
Судом апеляційної інстанції із додатково досліджених матеріалів справи та оглянутих планів земельних ділянок інших суміжних землекористувачів по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 встановлено наявність «проходу - проїзду» як частини земельної ділянки якою користуються суміжні власники домоволодінь для спільного доступу до дороги.
З урахуванням наведеного, а також того, що орган місцевого самоврядування, реалізуючи принципи «належного урядування», врахував законні інтереси усіх осіб, які володіють житловими будинками, що розташовані на суміжних земельних ділянках, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що при прийняті оспорюваного у цій справі рішення Перегінська селищна рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а також з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального чи процесуального права та погоджується із висновком суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивачки не містить, а тому її слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341 343 350 356 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року у справі №350/616/16-а - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.Л. Мороз А.І. Рибачук А.Ю. Бучик