Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 352/969/13-ц
провадження № 61-9823св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») було укладено договір факторингу, відповідно до якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами відповідно до документації банку, у тому числі, права вимоги щодо нарахованих та несплачених процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» також укладено договір факторингу, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003, укладеним між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 .
Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000,00 дол. США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 19 серпня 2011 року.
Виконання позичальником зобов`язань за цим кредитним договором забезпечено іпотечним договором, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 22 серпня 2006 року. Згідно з іпотечним договором предметом іпотеки є нерухоме майно: будинковолодіння АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, яке сторони оцінили у 287 850,00 грн.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003 виникла заборгованість, яка станом на 01 лютого 2013 року складає 162 482,01 грн, з яких сума заборгованості за кредитом - 10 148,00 дол. США, що еквівалентно 81 112,96 грн, сума заборгованості за відсотками - 3 408,25 дол. США, що еквівалентно 27 242,14 грн, пеня - 6 771,79 дол. США, що еквівалентно 54 126,91 грн.
Враховуючи викладене, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003, яка станом на 01 лютого 2013 року складає 162 482,01 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 10 грудня 2003 року державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори Колтун С. В. за реєстровим № 2-2238, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.
21 листопада 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» уточнило позовні вимоги та остаточно просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003, яка станом на 01 лютого 2013 року складає 20 328,04 дол. США, а саме: заборгованості за кредитом - 10 148,00 дол. США, заборгованості за відсотками - 3 408,25 дол. США, пені - 6 771,79 дол. США, в гривневому еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 10 грудня 2003 року державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори Колтун С. В. за реєстровим № 2-2238, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово.
Заочним рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26грудня 2013 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено.
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2014 року заочне рішення Тисменицького районного суду від 26 грудня 2013 року скасовано.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2014 року, у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, у порушення вимог статей 212-214 315 ЦПК України 2004 року не врахували положень Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не звернули увагу на те, що відповідачі, заперечуючи проти позову, мають довести неможливість застосування цього закону (статті 10 60 ЦПК України 2004 року).
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинковолодіння АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 10 грудня 2003 року державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори Колтун С. В. за реєстровим номером № 2-2238, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003, яка станом на 01 лютого 2013 року складає 20 328,04 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 10 408,25 дол. США, відсотки - 3408,25 дол. США, пеня - 6 771,79 дол. США, що еквівалентно 558 004,69 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що наявними в матеріалах справи доказами та рішеннями судів, які набрали законної сили, доведено факт наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003 та переведення прав вимоги до ТОВ «Кредитні ініціативи» за вказаним кредитним та іпотечним договорами. При цьому, звернення первісного кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості 28 жовтня 2010 року є підставою для переривання строку позовної давності у цих вимогах.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ТОВ «Кредитні ініціативи» у задоволенні позову.
Постанову апеляційного суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог. Водночас банк, пред`явивши ОСОБА_1 вимогу від 12 жовтня 2009 року про виконання порушеного зобов`язання за кредитним договором, яка відповідачем виконана не була, реалізував своє право на дострокове повернення кредиту та змінив строк виконання основного зобов`язання. ТОВ «Кредитні ініціативи», пред`явивши позов у квітні 2013 року, пропустив визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності, про застосування якого заявляв відповідач, що відповідно частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило суд скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що пред`явлення 28 жовтня 2010 року позову ПАТ «Сведбанк», який ухвалою Івано-Франківського міського Івано-Франківської області від 11 лютого 2013 року залишено без розгляду, не перериває строку позовної давності, є помилковим. На переконання заявника, судом неправильно застосовано положення статті 264 ЦК України.
При вирішенні спору суд апеляційної інстанції не врахував наявність рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2015 року у справі № 352/2182/14-ц.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, витребувано з Тисменицького районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 352/969/13-ц.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у серпні 2019 року, ОСОБА_1 заперечував проти доводів ТОВ «Кредитні ініціативи», а оскаржувану постанову апеляційного суду вважав законною та обґрунтованою.
Фактичні обставини, встановлені судами
22 серпня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0803/0806/88-003, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000,00 дол. США на строк з 22 серпня 2006 року до 19 серпня 2011 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом (т. 1, а. с. 5-8).
Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 кредитного договору позичальник зобов`язувався погасити заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця через касу банку згідно з додатком № 1, що є невід`ємною частиною цього договору, крім випадків, передбачених пунктами 3.8, 3.9 та підпунктом 5.1.4 цього договору. Проценти за користування кредитом підлягали сплаті позичальником щомісяця в період з «01» до «20» числа включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту на рахунок відсотків через касу банку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним банківський день. Проценти за користування кредитом визнаються простроченими наступного дня після терміну їх сплати, визначеного цим пунктом.
Умовами кредитного договору від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003 сторони узгодили право банку вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів (пункти 3.8-3.10 кредитного договору).
На забезпечення виконання зобов`язання 22 серпня 2006 року між
АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, реєстровий номер № 1-870. Згідно з умовами договору іпотеки в іпотеку було передано належне ОСОБА_1 на праві власності майно: будинковолодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 9-12).
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке, в свою чергу, є правонаступником
АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу № 15, згідно з яким банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами та пов`язані з ними права грошової вимоги заборгованості за нарахованими та несплаченими боржниками процентами, комісіями, штрафними санкціями (т. 1, а. с. 27-40). Факт прийому-передачі реєстру заборгованостей боржників за цим договором засвідчений Актом прийому-передачі від 28 листопада 2012 року (т. 2, а. с. 14).
Також 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, за яким товариство набуло статусу нового кредитора за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003 (т. 1, а. с. 41-50) та договір про передачу прав за іпотечним договором, за яким передано права вимоги за іпотечним договором від 22 серпня 2006 року (т. 1, а. с. 51-52). Факт прийому-передачі реєстру заборгованостей боржників засвідчений Актом прийому-передачі від 28 листопада 2012 року (т. 2, а. с. 13).
З матеріалів справи вбачається, що 28 жовтня 2010 року ПАТ «Сведбанк» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003, звернення стягнення на заставне майно. Зазначений позов (справа №2-10422/10, 0907/2-3721/2011) судом отримано 09 листопада 2010 року (т. 1, а. с. 159-161).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2013 року позов ПАТ «Сведбанк» залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання (т. 1, а. с. 212).
Відповідно до матеріалів цивільної справи № 0907/2-3721/2011
(№ 2-10422/10) 12 жовтня 2009 року банк звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості, у якій позичальнику запропоновано добровільно у десятиденний строк з часу її отримання погасити заборгованість за кредитом у повному обсязі та повідомлено про право банку звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку неповернення кредиту у строки, встановлені у кредитному договорі. Вказану вимогу позичальнику надіслано 14 жовтня 2009 року, отримано останнім 15 жовтня 2009 року (т. 1, а. с. 179, 180).
Крім того, 24 березня 2015 року Апеляційним судом Івано-Франківської області було ухвалено рішенням у справі № 352/2182/14-ц за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким скасовано рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2014 року в частині відмови в позові до ОСОБА_1 , ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість в сумі 160 975,71 грн, що еквівалентно 19 709,30 дол. США, за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003, укладеного з АКБ «ТАС-Комерцбанк», з яких 10 148 дол. США - заборгованість за кредитом, 3 151,73 дол. США - заборгованість за відсотками, 6 409,57 дол. США - пеня, а також 1 609,76 грн судових витрат. У решті рішення суду залишено без змін (т. 3, а. с. 17-21). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року це рішення апеляційного суду залишено без змін (т. 3, а. с. 22-24).
09 грудня 2015 року та 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяви про застосування строку позовної давності (т. 2, а. с. 137, т. 3, а. с. 2-9).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;
Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
З огляду на вказане Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (провадження
№ 14-112цс19)).
Отже, застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення на предмет іпотеки, пов`язане виключно з невиконанням основного зобов`язання у встановлений строк (термін).
У цій справі позивач обґрунтовував своє звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки тим, що відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором належним чином та допустив утворення заборгованості.
Судовим розглядом встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи судовими рішеннями, які набрали законної сили, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором та є доведеними факти наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2006 року № 0803/0806/88-003 та переведення прав вимоги до ТОВ «Кредитні ініціативи» за вказаним кредитним та іпотечним договорами.
Наведене свідчить про те, що позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.
У зв`язку з цим, враховуючи наявність у матеріалах справи заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, апеляційний суд вважав за можливе відмовити у задоволенні позову саме у зв`язку з пропуском ТОВ «Кредитні ініціативи» цього строку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 256 і 257 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Отже, початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 визначили у кредитному договрі право банку вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів (пункти 3.8-3.10).
ПАТ «Сведбанк» 12 жовтня 2009 року звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про погашення заборгованості, у якій позичальнику запропоновано добровільно у десятиденний строк з часу її отримання погасити заборгованість за кредитом у повному обсязі та повідомлено про право банку звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку неповернення кредиту у строки, встановлені у кредитному договорі. Вказану вимогу позичальнику надіслано 14 жовтня 2009 року, отримано останнім 15 жовтня 2009 року.
Зазначені обставини встановлені судом під час розгляду цивільної справи № 0907/2-3721/2011 (№ 2-10422/10) за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2013 року цей позов залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.
Отже, оскільки вимога банку від 12 жовтня 2009 року про виконання порушеного зобов`язання за кредитним договором не була виконана, банк, реалізувавши своє право на дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання основного зобов`язання (частина друга статті 1050 ЦК України).
Позов у справі, що переглядається, подано у квітні 2013 року, тобто з пропуском ТОВ «Кредитні ініціативи» визначеного статтею 257 ЦК України строку позовної давності, що відповідно частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Суд обґрунтовано послався на положення частини першої статті 265 ЦК України, відповідно до яких залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Зазначене підтверджується усталеною судовою практикою судів вищих інстанцій.
Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 серпня 2015 року у справі № 333/2966/14-ц (провадження № 6-7745св15) зроблено правовий висновок про те, що та обставина, що в суді вже розглядався аналогічний позов, не має значення ні для обрахування початку перебігу позовної давності, ні для його переривання, оскільки вказаний позов залишено без розгляду. Виходячи зі змісту статті 265 ЦК України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності та не свідчить про її переривання.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 490/10964/15-ц (провадження
№ 61-15215св18), від 16 січня 2020 року у справі № 320/6776/15-ц (провадження № 61-4047св19) та інших.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права та в переважній більшості спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець