Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 354/738/14
провадження № 61-10642 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
треті особи: ОСОБА_3 , Яремчанська міська рада Івано-Франківської області, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року у складі судді
Остап`юк М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 14 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у подальшому було уточнено, до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Яремчанська міська рада Івано-Франківської області, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянкута скасування його державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня
1994 року № 136 ОСОБА_2 було передано
у приватну власність земельну ділянку, площею 0,16 га, по АДРЕСА_1 , яка на той час перебувала
у користуванні двох співвласників житлового будинку, який на ній був розташований, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . На підставі цього рішення виконавчого комітету міської ради ОСОБА_2 було видано державний акт від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,16 га, за вказаною адресою. Зазначене у подальшому призвело до порушення його законних прав на частину вказаної земельної ділянки, розташованої під його будинком та господарськими приміщеннями, на які він набув право власності згодом.
Так, 05 листопада 1999 року за договором міни, укладеного з
ОСОБА_6 , він, його мати - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 набули право власності на половину житлового будинку з господарськими будівлями, розташованих на земельній ділянці по
АДРЕСА_1 . При обміні своєї двокімнатної квартири із господарськими приміщеннями на половину вказаного житлового будинку з відповідною частиною господарських приміщень
їм не було повідомлено тодішнім власником, що земельна ділянка, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, що обмінюються, перебуває
у власності іншої особи, а саме ОСОБА_2 .
У подальшому їм стало відомо, що земельна ділянка під їхнім житловим будинком та господарськими будівлями, які перейшли у їхню власність за договором міни від 05 листопада 1999 року, перебуває у власності ОСОБА_2 - власниці іншої половини будинку АДРЕСА_1 . Зазначене
стало підставою для численних судових спорів, розгляд яких триває до цього часу. Судами при розгляді цивільних і адміністративних справ
(№№ 2-257/2009; 2а-116/2010; 2-314/2011; 0917/2-303/2011) було встановлено, що при приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, площею 0,16 га, були порушені положення чинного на той час земельного законодавства України. Зокрема, Яремчанською міською радою Івано-Франківської області не приймалося рішення щодо припинення права користування ОСОБА_5 (попереднього співвласника житлового будинку) зазначеною земельною ділянкою, порушено норми безоплатної передачі земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку у містах у розмірі 0,1 га, а передано ОСОБА_2 0,16 га. Крім того, виконавчий комітет міської ради перевищив свої повноваження, оскільки питання регулювання земельних відносин, до яких відноситься
і передача земельних ділянок у власність, вирішувалася виключно
у сесійному порядку місцевими радами депутатів.
Визнання недійсним вказаного рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136 та оспорюваного державного акту від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,16 га, вже було предметом судового розгляду.
Так, рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області
від 28 грудня 2009 року у справі № 2-257/2009 встановлено факт порушення його та його матері - ОСОБА_7 прав у частині набуття ними права власності або права користування земельною ділянкою у зв`язку з набуттям права власності на частину житлового будинку. Однак, у задоволенні їх позову було відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
У зв`язку з цим, вони 22 квітня 2010 року звернулися із заявою до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про скасування незаконного рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136 та про скасування державного акту від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,16 га, незаконно виданого на підставі цього рішення виконавчого комітету міської ради. Проте, виконавчим комітетом у розгляді на пленарному засіданні міської ради зазначеної заяви було відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду
від 16 жовтня 2013 року у справі № 9104/107635/12 позов його матері - ОСОБА_7 до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області задоволено. Зобов`язано Яремчанську міську раду Івано-Франківської області розглянути заяву ОСОБА_7 про скасування рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136 та державного акту від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, площею 0,16 га.
Яремчанською міською радою Івано-Франківської області рішенням
від 24 липня 2014 року № 492-27/2014 було відмінено пункт 48 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136 щодо безоплатної передачі
ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,16 га, по
АДРЕСА_1 , як таке, що суперечить положенням законодавства України. Проте державний акт
від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,16 га, скасовано не було.
Оскільки міською радою самостійно було скасовано рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області
від 20 грудня 1994 року № 136 щодо безоплатної передачі ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,16 га, по АДРЕСА_1 та не скасовано державний акт від 17 липня
1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності
ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, площею 0,16 га, то це є новою підставою для звернення до суду про визнання недійсним та скасування оспорюваного державного акту у судовому порядку.
На цей час відповідачка відгородила територію, на якій розташований його житловий будинок, звівши огорожу. На іншу територію земельної ділянки відповідачка оформила нову технічну документацію та набула право власності по тих межах, які вона самостійно визначила. Рішення
органу місцевого самоврядування, яким затверджено вказану технічну документацію, оспорене у судовому порядку і розгляд справи на цей час триває. Оскільки межі земельної ділянки, які визначила відповідачка тепер, побудувавши огорожу, надто близько прилягають до його будинку, у нього відсутнє подвір`я. Тобто, відповідачка віддала йому територію суто під його будинком без території необхідної для обслуговування цього будинку. Він не має доступу до господарських приміщень, на які має право згідно з договором міни від 05 листопада 1999 року, зокрема, криниці, сараїв. Частина цих приміщень, які йому належать, уже давно зруйновані відповідачкою в силу того, що до тієї частини земельної ділянки він не має доступу.
Оскільки на сьогодні у відповідачки наявний оспорюваний державний акт від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності
на спірну земельну ділянку, площею 0,16 га, який ніким не скасований, він не може захистити своє право на частину земельної ділянки, яка має належати йому та його сестрі - ОСОБА_3 , після смерті їх матері - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним та скасувати державний акт від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666, виданий ОСОБА_2 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,16 га, по АДРЕСА_1 , а також скасувати його державну реєстрацію.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області
від 24 вересня 2021 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено ОСОБА_3 .
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області
від 21 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю,
серії ІІІ-ІФ № 046666, виданий громадянину України ОСОБА_2 на підставі рішення Яремчанської міської ради народних депутатів від 20 грудня 1994 року № 136, яким передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,16 га, для обслуговування будівель та особистого підсобного господарства, що розташована по
АДРЕСА_1 , та скасовано його державну реєстрацію.
Визнано незаконним і скасовано пункт 48 додатку № 3 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 № 136 у частині передачі у власність
ОСОБА_2 земельної ділянки.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок передання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки згідно з оспорюваним державним актом було позбавлено іншого співвласника - ОСОБА_5 без його згоди права на користування земельною ділянкою, яка перебувала у спільному користуванні з відповідачкою. Зазначене суперечило діючим на той час положенням статей 29 31 ЗК України 1990 року, які передбачали припинення права користування за наявності заяви або згоди землекористувача та на підставі рішення місцевих Рад народних депутатів. Невідображення у оспорюваному державному акті половини житлового будинку АДРЕСА_1 , належного
ОСОБА_5 , на думку суду, свідчило про свідомий характер вчинення такого порушення.
На момент набуття у 1995 році у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки безпосередньо права ОСОБА_1 не були порушені, так як він ще не був власником будинку та відповідних господарських будівель. Порушення його прав на земельну ділянку розпочалося
з моменту набуття ним права власності на житловий будинок та частину господарських споруд, тобто з часу укладення 05 листопада 1999 року договору міни з ОСОБА_6 і тривало на час розгляду спору. З огляду на це, а також інших обставин цієї справи, тривалістю спору між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності, про застосування якого заявила відповідачка, не може бути застосований
у спірних правовідносинах, так як порушення прав позивача є триваючим.
З метою уникнення неправомірного обмеження доступу ОСОБА_1 до суду, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити самостійно ефективний спосіб захисту його прав шляхом скасування як оспорюваного державного акту від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку,
площею 0,16 га, так і рішення виконавчого комітету міської ради
від 20 грудня 1994 року № 136, на підставі якого він був виданий.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня
2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області
від 21 лютого 2022 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що спірна земельна ділянка є частиною прибудинкової території, згоди на приватизацію якої ані позивач, ані попередні співвласники будинку АДРЕСА_2
не надавали. Частина земельної ділянки передана без врахування часток
у праві спільної часткової власності у нерухомому майні, порядку користування будинком та розташування інших будівель. На вказаній земельній ділянці перебували надвірні та господарські споруди, які належали власникам зазначеного будинковолодіння.
Разом з тим, ОСОБА_2 приватизувала частину земельної ділянки, огородила її, чим створила перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою як під будинком, що належить позивачу, так і відповідними господарськими будівлями і спорудами. Таким чином, спірна земельна ділянка перебувала у спільному користуванні співвласників житлового будинку, а при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України 1990 року до набувача від відчужувача переходило належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не було передбачено договором.
Відтак, унаслідок укладення з ОСОБА_6 договору міни
від 05 листопада 1999 року до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташована їх частина житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та земельна ділянка, необхідна для їх обслуговування.
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що з моменту
набуття позивачем права власності на об`єкти нерухомості, розташовані по АДРЕСА_1 , оспорюваний державний акт, який засвідчує право власності відповідачки на земельну ділянку під цими об`єктами, по своїй природі суперечить ЗК України
1990 року, а права позивача порушуються.
Посилання ОСОБА_2 на те, що позивач на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради та видачі їй державного акта на право приватної власності на земельну ділянку не був співвласником будинку,
а тому його права не могли бути порушеними, є безпідставними, оскільки спірна земельна ділянка була приватизована незаконно, у зв`язку з чим наступні співвласники були позбавлені права спільної часткової власності на частину земельної ділянки для обслуговування будинковолодіння, яка без їх згоди та урахування порядку користування прибудинкової територією була виділена у приватну власність відповідачці. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі
№ 2-23/11, провадження № 61-5915св18, від 10 квітня 2019 року у справі
№ 452/3561/14, провадження № 61-21863св18.
Крім того, апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним пункт 48 додатку № 3 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136 щодо передачі
у власність ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) земельної ділянки. Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач у прохальній частині позовної заяви просив визнати недійсним державний акт від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, площею 0,16 га. В обґрунтування своїх вимог як фактичні підстави позову зазначив те, що рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136, на підставі якого видано оспорений державний акт, є незаконним та відмінене рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24 липня 2014 року № 492-27/2014. Як на правові підстави вимог, позивач посилався, у тому числі, на порушення норм ЗК України та Закону України «Про місцеві Ради (народних депутатів) та місцеве і регіональне самоврядування» при прийнятті виконавчим комітетом міської ради рішення від 20 грудня 1994 року № 136. Водночас, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі
№ 2-3007/11, провадження № 14-525цс18.
Оскільки факт порушення права позивача встановлено, а рішення, скасування якого стало підставою для звернення до суду не скасоване, суд вважав за необхідне визначити ефективний спосіб захисту прав позивача шляхом визнання недійсним та скасування як державного акту від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право власності на земельну ділянку, так і пункт 48 додатку № 3 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136, на підставі якого видано оспорюваний державний акт.
За вказаних обставин, суд першої інстанції самостійно визначив ефективний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , що відповідає його праву та положенням статті 5 ЦПК України, статті 16 ЦК України, а також статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати
й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Яремчанського міського суду Івано-Франківської області. Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дії) судового рішення задоволено. Виконання (дію) рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року зупинено до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Яремчанська міська рада Івано-Франківської області, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року
та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня
2022 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимогОСОБА_1 , скасувавши додатково пункт 48 додатку № 3 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня
1994 року № 136 у частині передачі їй у власність земельної ділянки, що
є підставою для скасування рішення суду в цій частині у зв`язку
з порушенням частини другої статті 264 ЦПК України. Предметом спору
у цій справі є скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 і жодних вимог щодо скасування рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136 ОСОБА_1 не заявляв. Крім того, вказане рішення виконавчого комітету міської ради
від 20 грудня 1994 року № 136 вже було предметом судового розгляду.
Так, рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області
від 28 грудня 2009 року у справі № 2-257 у задоволенні аналогічного позову ОСОБА_7 , ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, так як позивачі вже зверталися з таким позовом
у 2004 році, який був повернутий в зв`язку з невиконанням недоліків позовної заяви. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської областівід 26 жовтня 2016 року у справі № 354/246/16, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2016 року, визнано незаконними пункти 22 та 22.1 рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24 липня
2014 року № 492-27/2014 про відміну пункту 48 додатку № 3 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської областівід 20 грудня 1994 року № 136 в частині передачі їй у власність земельної ділянки. Отже, зі скасуванням рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24 липня 2014 року № 492-27/2014, відпали
ті обставини, на підставі яких ОСОБА_1 пред`явив позов про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.
Крім того, станом на час розгляду цієї справи був відсутній предмет
спору, а саме оспорюваний державний акт від 17 липня 1995 року
серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності на земельну ділянку, оскільки рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24 травня 2018 року «Про розгляд земельних питань» було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення
меж її земельної ділянки в натурі шляхом поділу на три нові земельні ділянки, виготовлено технічну документацію, присвоєно кадастрові
номери, а інформацію внесено до державного земельного кадастру.
Отже, правовстановлюючими документами на земельні ділянки, площею 0,1000 га, 0,0225 га є витяги на її ім`я, а на земельну ділянку, площею
0,0272 га, є витяг на ім`я ОСОБА_11 , що підтверджує факт анулювання оспореного державного акту від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 як правовстановлюючого документа на спірні земельні ділянки.
Суди не звернули належної уваги на те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, адже, якщо договором про відчуження житлового будинку розмір земельної ділянки не визначений, то до набувача переходить право власності тільки на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, та частина земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, що передбачено статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України. Крім того, є помилковим висновок судів про те, що вказаний позов є негаторним і до нього не застосовуються строки позовної давності. На час розгляду цієї справи ОСОБА_1 не є володіючим власником (титульним володільцем) спірної земельної ділянки, а тому захист його прав має здійснюється за правилами віндикаційного позову,
у тому числі зі застосуванням строків позовної давності, який належить обчислювати з березня 2004 року, коли було вперше пред`явлено позов до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області про визнання незаконним оспореного державного акту на право приватної власності
на землю. Отже,належним способом захисту (відновлення) прав позивача
у цьому спорі є віндикація, адже за нею зареєстровано право власності (стаття 388 ЦК України).
Помилковими є висновки судів щодо відсутності згоди попередніх власників житлового будинку по АДРЕСА_1 щодо користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будинку. Так, рішенням виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області
від 24 червня 1981 року № 133 було надано у користування земельні ділянки
за вищевказаною адресою попереднім власникам: ОСОБА_12 та
ОСОБА_13 у тих розмірах, які були ними погоджені. Площу під подвір`ям, яка знаходилась у спільному користуванні, суд так і не встановив, а лише виходив з припущень. У поземельних книгах за ОСОБА_12 до 1995 року рахувалось 1 541 кв. м, тому й проектна документація виготовлялась саме на цю площу, а попередній власник Ѕ домоволодіння - ОСОБА_5 погоджував вказані межі. Оскільки подвір`я перебувало у спільному користуванні, то його площа не була включена в оспорюваний державний акт на право власності на землю. Спору щодо поділу подвір`я між попередніми власниками ОСОБА_13 та ОСОБА_12 не було, так як вони за спільною згодою, здійснили його поділ і приватизували свою частку. Крім того, рішенням Яремчанчської міської ради Івано-Франківської області від 26 грудня 2013 року № 395-23/2013 ОСОБА_1 та
ОСОБА_7 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку за вказаною адресою. Тому у позивача є можливість приватизувати власну земельну ділянку для обслуговування житлового будинку.
Посилається на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, в якому зазначено, що згідно зі статтею 30 ЗК України 1990 року до набувача
від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не було передбачено договором. Відтак, унаслідок укладення
з ОСОБА_6 договору міни від 05 листопада 1999 року до
ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташована їх частина житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та земельна ділянка, необхідна для їх обслуговування. Видача державного акту на право власності на земельну ділянку та державна реєстрація є похідними від рішення про передачу у власність земельної ділянки, а тому у разі визнання незаконним та скасування рішення визнається недійсним державний акт
і скасовується державна реєстрація. Таким чином визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування та державних органів про право власності вважається належним і законним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.При прийнятті рішення покладаються на розсуд суду та просять проводити розгляд справи без участі уповноваженого представника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної
скарги - безпідставними. Порушення його права на частину земельної ділянки, на якій розташоване його будинковолодіння, розпочалося з моменту набуття ним права власності на частину житлового будинку, тобто з 05 листопада 1999 року і триває до цього часу у зв`язку з наявністю
у відповідачки правовстановлюючих документів на всю земельну ділянку, на якій розміщено його будинок, площею 0,16 га. Звернувшись із заявою про застосування строків позовної давності, ОСОБА_2 таким чином фактично визнала порушення нею його прав та законних інтересів. Відтак, суди обґрунтовано відмовили у застосуванні наслідків пропущення строків позовної давності, оскільки позов є негаторним. На цей час відповідачка відгородила територію, на якій розташований його житловий будинок, звівши огорожу. На іншу територію земельної ділянки відповідачка оформила нову технічну документацію та набула право власності по тих межах, які вона самостійно визначила. Рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено нову технічну документацію, оспорене
у судовому порядку і розгляд справи на цей час триває.
Оскільки межі земельної ділянки, які визначила відповідачка тепер, побудувавши огорожу, надто близько прилягають до його будинку, у нього відсутнє подвір`я. Тобто, відповідачка віддала йому територію суто під його будинком без території необхідної для обслуговування цього будинку. Також, він не має доступу до господарських приміщень, на які має право згідно з договором міни від 05 листопада 1999 року, зокрема, криниці, сараїв. Частина цих приміщень, які йому належать, уже давно зруйновані відповідачкою в силу того, що до тієї частини земельної ділянки він не має доступу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником 2/3 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
(т. 2, а. с. 37-38; т. 3, а. с. 86).
Співвласником 1/3 частки вказаного будинку є рідна сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
(т. 3, а. с. 86).
Житловий будинок позивача за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок з господарськими будівлями ОСОБА_2 , якому присвоєна адреса: АДРЕСА_1 , розташовані на одній земельній ділянці.
Станом на 1981 рік по АДРЕСА_1 знаходилося домоволодіння АДРЕСА_1 .
24 червня 1981 року на підставі рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області № 133 відбулося виділення будинків АДРЕСА_3 та
АДРЕСА_4 за ОСОБА_13 та ОСОБА_12 по половині.
Надано в тимчасове користування земельні ділянки: ОСОБА_13 у розмірі 208 кв. м, а ОСОБА_14 - 1 542 кв. м. Відповідно до пункту 5 рішення міської ради подвір`я домоволодіння залишено у загальному користуванні громадян у зв`язку із неможливістю його реального поділу через скупченість розміщених будівель (т. 3, а. с. 168 ).
Згідно з рішенням виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 22 вересня 1982 року № 03 пункт 5 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24 червня 1981 року № 133 про те, що подвір`я є подвір`ям загального користування, відмінено (т. 3, а. с. 186).
02 липня 1981 року ОСОБА_13 подарував належну йому половину житлового будинку з відповідною частиною господарських приміщень ОСОБА_5 (т. 3, а. с. 162-163).
28 квітня 1999 року ОСОБА_5 подарував 1/2 частину вказаного
будинку разом із відповідною частиною господарських будівель (літню кухню, чотири стайні, погріб, вбиральню, криницю, огорожу, тощо) - ОСОБА_6 (т. 3, а. с. 121).
05 листопада 1999 року ОСОБА_6 обміняв вказану 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями на двокімнатну квартиру
з відповідними господарськими приміщеннями по
АДРЕСА_5 ОСОБА_1 , його матері - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Отже, останні стали новими співласниками половини будинку АДРЕСА_1 та відповідної частини господарських приміщень
по АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 120).
У подальшому мати ОСОБА_1 - ОСОБА_7 - успадкувала після смерті ОСОБА_8 його частку та набула право власності на 2/3 частки будинку, яка після смерті останньої у 2018 році у рівних частинах перейшла
у порядку спадкування до її дітей: ОСОБА_1 та його сестри -
ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 37, т. 3, а. с. 86).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 жовтня 1994 року, яке посвідчене державним нотаріусом Яремчанської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області і зареєстроване в реєстрі за № Д-323, ОСОБА_2 отримала право власності
за заповітом на належну її бабі - ОСОБА_12 1/2 частку житла
з відповідною часткою господарських будівель по
АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 119).
Судами встановлено, що на час розгляду справи збереглася лише половина будинку АДРЕСА_1 , яка належить позивачу ОСОБА_1 та його сестрі - ОСОБА_3 , інша половина - знесена ОСОБА_2 у 2004 році
на підставі рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради
Івано-Франківської області від 17 серпня 2004 року № 84.
Рішенням виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 23 лютого 2010 року № 24 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , що належала у рівних частках ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 визнано одним цілим будинком (т. 3, а. с. 155).
Рішенням виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136 (т. 3, а. с. 124, 129) ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки для обслуговування будівель та підсобного господарства, площею 0,08 га, 0,05 га та 0,03 га, розташованих по АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення 17 липня 1995 року ОСОБА_2 отримала оспорюваний державний акт серії ІІІ-ІФ № 046666 на право власності на земельну ділянку для обслуговування будівель та особистого підсобного господарства, площею 0,16 га.
Житловий будинок ОСОБА_1 за адресою: по
АДРЕСА_1 , та житловий будинок
з господарськими будівлями ОСОБА_2 , якому присвоєна адреса:
АДРЕСА_1 , розташовані на одній спільній земельній ділянці, яка згідно з оспорюваним державним актом на право власності на земельну ділянку від 17 липня 1995 року
серії ІІІ-ІФ № 046666 належить лише ОСОБА_2 .
Вказаний позов пред`явлений з тих підстав, що земельна ділянка, яка знаходиться під житловим будинком ОСОБА_1 , та земельна
ділянка, необхідна для його обслуговування, знаходиться у власності
ОСОБА_2 на підставі оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю, що порушує право ОСОБА_1 .
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду
від 16 жовтня 2013 року у справі № 9104/107635/12 позов матері
ОСОБА_1 - ОСОБА_7 до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області задоволено. Зобов`язано Яремчанську міську раду Івано-Франківської області розглянути заяву ОСОБА_7 про скасування рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136 та державного акту від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної
власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, площею 0,16 га, по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 164-166).
Рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області
від 24 липня 2014 року № 492-27/2014 «Про розгляд земельних питань» відмінено пункт 48 додатку № 3 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня
1994 року № 136 в частині передачі у власність
ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,16 га, по
АДРЕСА_1 для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства (пункти 22, 22.1 рішення міської ради).
Передумовою звернення ОСОБА_1 до суду з позовом стало вказане рішення міської ради, яким скасовано передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,16 га.
Разом з тим, рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2016 у справа № 354/246/16-ц, що набрало
законної сили, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконними пункти 22 та 22.1 рішення Яремчанської міської ради
Івано-Франківської області від 24 липня 2014 року № 492-27/2014 «Про розгляд земельних питань» про відміну пункту 48 додатку № 3 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 року № 136 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,16 га, по
АДРЕСА_1 для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства. У решті позову відмолено.
Під час розгляду вказаного спору спірна земельна ділянка була розділена на підставі рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24 травня 2018 року № 342-22/2018 «Про розгляд земельних питань», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості): площею 0,1000 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0225 га - для ведення сільського господарства та площею 0,0272 га - для ведення особистого селянського господарства. Земельним ділянкам присвоєно відповідні кадастрові номери та проведено державну реєстрацію права власності, про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 2, а. с. 216-218).
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час розгляду цієї справи існує спір щодо оспорення вищевказаного рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24 травня 2018 року№ 342-22/2018 «Про розгляд земельних питань», яким затверджено нову технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі
(на місцевості) ОСОБА_2 , право на які виникли із оспорюваного державного акту (справа № 354/524/18). За вказаним позовом
ОСОБА_1 Яремчанським міським судом Івано-Франківської області
19 червня 2018 року відкрито провадження у справі, судовий розгляд якої на цей час триває.
Із графічних креслень приватного підприємства «Карпати-Інфо», за результами проведення окремої процесуальної дії вбачається, що земельна ділянка згідно з оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю від 17 липня 1995 року включала в себе також і частину земельної ділянки, на якій розташований будинок ОСОБА_1 . Разом з тим, виділена нова земельна ділянка для будівництва житлового будинку господарських будівель і споруд, площею 0,1 га, кадастровий номер 2611000000:05:011:0225, ОСОБА_2 не включає в себе землю під житловим будинком АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 80-85).
Судом також встановлено, що на час оформлення оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю від 17 липня
1995 року будинковолодіння по
АДРЕСА_1 перебувало у спільній частковій власності ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , частки яких були рівними.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду
з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності
є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону
за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії,
які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами
та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними
із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно
у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Власник з дотриманням положень статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права.
Оскільки вимога про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту, так як задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідним нерухомим майном, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність відповідного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямовано.
Подібні за змістом правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі
№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року
у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого
2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно
є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18), від 07 листопада 2018 року у справі
№ 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18), від 12 березня 2019 року
у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234 гс 18).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника
у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (частина перша статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна
із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність,
а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову
та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності
чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування положень статей 387 і 388 ЦК України, тобто є неефективними.
Власник з дотриманням положень статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду
від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження
№ 61-4970св21), від 24 листопада 2021 року у справі № 761/11593/13-ц (провадження № 61-13689св20).
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до частини першої
статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,
а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма
чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права
чи інтересу не може бути виправданою.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,
та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати:
чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу
у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або
є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон
або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду
та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права
чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження
№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18;від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року
у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших.
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня вересня
2022 року у справі 910/14224/20, провадження № 12-20гс22).
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення
про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин(постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня
2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).
Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону та правових висновків Верховного Суду не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 заявлено вимогу про визнання недійсним та скасування державного акту від 17 липня 1995 року на право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,16 га, і скасування його державної реєстрації, за якою зареєстровано право власності, а отже, обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки він не призводить до поновлення таких прав.
Підтвердженням цього є те, що як суди першої та апеляційної інстанцій
у своїх судових рішеннях, так і ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу, зазначають про порушення права позивача на землю, що ОСОБА_2 , приватизувавши частину земельної ділянки, огородила її, чим створила перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачем земельною ділянкою як під будинком, так і відповідними господарськими будівлями
і спорудами. Цим самим як суди, так і ОСОБА_1 підтверджують те, що саме по собі скасування державного акту, виданого на ім`я ОСОБА_2 , яка, до того ж, на підставі цього акту вже узаконила затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж її земельної ділянки
в натурі шляхом поділу на три нові земельні ділянки, виготовлення технічної документації та присвоєння кадастрових номерів, не відновить порушеного права позивача. Отже, правовстановлюючими документами на вказані три земельні ділянки є витяги на її ім`я та на ім`я ОСОБА_11 , що підтверджує факт анулювання оспореного позивачем державного акту
від 17 липня 1995 року як правовстановлюючого документа на спірні земельні ділянки.
Крім того, відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд визнати недійсним та скасувати державний акт від 17 липня 1995 року, виданий ОСОБА_2 , а також скасувати його державну реєстрацію. Інших позовних вимог не заявлено.
Натомість, міський суд скасував і визнав незаконним у частині рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 20 грудня 1994 № 136 щодо передачі
у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. Такої вимоги позивачем не заявлялося. Обґрунтовуючи таке рішення, міський і апеляційний суд зазначили, що суд самостійно визначив ефективний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , що відповідає його праву та положенням статті 5 ЦПК України, статті 16 ЦК України, а також статті 13 Конвенції.
Верховний Суд зазначає, що це є грубим порушенням як норм ЦПК України, так і прав учасників справи, які до розгляду таких вимог не були підготовлені, не подавали докази, суди порушили принципи цивільного судочинства: диспозитивності та змагальності.
Так, Верховний Суд з першого дня застосування (з 15 грудня 2017 року) нової редакції частини першої статті 5 ЦПК України, яку з метою ефективного захисту порушеного права застосували суди, вирішуючи незаявлену позовну вимогу, у своїх судових рішеннях роз`яснював судам, що увипадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від: 12 грудня 2018 року у справі № 399/142/16-ц, провадження № 14-508 цс 18; 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц, провадження № 14-97 цс 19; 27 листопада 2019 року у справі №761/4771/17, провадження № 14-493цс19; 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, провадження № 14-354цс19; 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17, провадження № 14-24цс20; 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19, провадження № 12-35гс20; 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20; 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21) та багатьох інших.
Отже, суд може застосувати інший, ефективний спосіб судового захисту лише у випадку, коли про це попередньо заявлено у позовній заяві, з якою ознайомлена інша сторона справи з метою ефективного захисту проти цієї вимоги.
У зв`язку з викладеним посилання апеляційного суду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18, є помилковим, так як суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Крім того, суди помилково вважали, що позов про визнання недійсним державного акта на землю є негаторним позовом. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Таких вимог (усунення перешкод тощо) позивач не заявляв. А тому суди безпідставно не розглянули заяву ОСОБА_2 про застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки позов про визнання недійсним державного акта від 17 липня 1995 року пред`явлено до суду
у жовтні 2014 року.
З огляду на викладене, рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у позові
у зв`язку з неефективного обраного способу судового захисту.
Відповідно до частин першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування
рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій і відмову
у задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат.
Судом установлено, що ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги
(365,40 грн) та касаційної скарги (487,20 грн) сплатила судовий збір
у розмірі 852,60 грн (365,40 грн + 487,20 грн).
Отже, з ОСОБА_7 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 852,60 грн за подання останньою апеляційної та касаційної скарг.
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області
від 21 лютого 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 Яремчанська міська рада Івано-Франківської області, Головне управління Держгеокадастру
в Івано-Франківській області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 852,60 грн (вісімсот п`ятдесят дві гривні шістдесят копійок) за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець