№ 355/232/19

Постанова

Іменем України

11 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 355/232/19

провадження № 61-20436св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 липня 2019 року у складі судді Литвиненко О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя.

Свої вимоги мотивувала тим, що 10 вересня 2005 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , який 28 травня 2010 року розірвано.

Після розірвання шлюбу між сторонами відбулося примирення, після чого вони продовжили проживати разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу за адресою АДРЕСА_1 . Від спільного сумісного проживання сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 11 січня 2019 року ОСОБА_1 з донькою проживають окремо в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 створюються умови, які унеможливлюють спільне проживання в спірній квартирі.

За період шлюбу 22 грудня 2006 року за спільні кошти сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу квартири був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 . Дана квартира придбана в кредит і в забезпечення виконання якого був укладений договір іпотеки. 20 лютого 2013 року кредитні зобов`язання за договором іпотеки виконано в повному обсязі, що підтверджується довідкою виданою АТ «УкрСиббанк» та договором іпотеки. 09 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т. С.

Згідно п. 3.2 укладеного шлюбного договору 3/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Шемчук М. Ф. від 22 грудня 2006 року за реєстровим № 4792, згідно з домовленістю подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові. Вважає, що між сторонами був укладений шлюбний договір та частки в спірній квартирі були визначені за згодою сторін з урахуванням вкладу кожного з подружжя, враховуючи те, що з позивачкою проживає та перебуває на утриманні та в подальшому також залишиться проживати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то її частка при поділі майна подружжя повинна бути 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 .

В заявленому позові просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 50,90 кв. м., зареєстровану на ім`я ОСОБА_2 , спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки квартири загальною площею 50,90 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір, витрати на проведення звіту про оцінку нерухомого майна та витрати на правову допомогу.

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , мотивуючий його тим, що 22 грудня 2006 року ним придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення можливості для купівлі квартири ОСОБА_2 взято кредит в розмірі 28 000 доларів США із зобов'язанням повернути до 22 грудня 2021 року. На забезпечення виконання зобов'язаненя було укладено договір іпотеки. Погашення взятого кредиту на купівлю даної квартири здійснювалось за рахунок заощаджень ОСОБА_2 та особисто зароблених коштів, а також за рахунок грошових коштів, які систематично надавались батьками позивача та відповідача.

28 травня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Баришівського районного управління юстиції Київської області було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

29 травня 2009 року сторони уклали шлюбний договір. Згідно п. 3.2 шлюбного договору від 29 травня 2009 року зазначено, що «дружина та чоловік, виходячи із вимог ст. ст. 70 та 97 СК України з урахуванням особистого внеску кожного із них у придбанні майна, цим договором юридично закріпили своє взаємне волевиявлення щодо розміру часток кожного у перерахованому нижче майні, котрі вони визнали спільною сумісною власністю, а саме 3/4 частки квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що згідно домовленості подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові». Вважає, що шлюбний договір в цій частині був укладений ОСОБА_2 під впливом обману зі сторони дружини, ставить ОСОБА_2 в невигідне становище, тому п. 3.2 шлюбного договору від 29 травня 2009 року підлягає визнанню недійсним. Крім того, всупереч статті 93 СК України вказаний п. 3.2 шлюбного договору фактично передано майно, права на яке підлягає державній реєстрації. В заявленому зустрічному позові просить суд визнати недійсним п. 3.2 шлюбного договору, укладеного 29 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнути судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 24 липня 2019 року позов задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 50,90 кв.м., зареєстровану на ім`я ОСОБА_2 , спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки квартири загальною площею 50,90 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1 . Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2 929,80 грн та 768,40 грн, витрати на проведення звіту про оцінку нерухомого майна в сумі 1 000 грн, всього стягнуто 4 698,20 грн. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним шлюбного договору.

Рішення суду мотивовано тим, що в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі було придбано квартиру, що знаходиться АДРЕСА_1 . Тому суд вважав, що сторонами в період шлюбу за спільні кошти придбано вказану квартиру, яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя в зв`язку з чим, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 50,90 кв. м., зареєстровану на ім`я ОСОБА_2 , спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вказаних позивачем частках, а саме ѕ позивачу, ј відповідачу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення у повному обсязі зустрічного позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, який визначив розмір часток у спільному сумісному майні, а саме: 3/4 частки квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 , згідно домовленості подружжя має належати ОСОБА_1 , 1/4 частки цієї квартири має належати ОСОБА_2 .

Щодо зустрічного позову судом вказано, що із оспорюваного договору вбачається, що при укладені договору, сторони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчинені правочинів вимог закону, усвідомлювали значення своїх дій та згідно із вільним волевиявленням, котре відповідає внутрішній волі як учасників цього правочину, розуміли його природу, а також права та обов`язки за договором. Підписання вказаного договору свідчить про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору. Текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. ОСОБА_2 під час посвідчення шлюбного договору своїм підписом засвідчив, що текст договору йому повністю зрозумілий і його воля була направлена саме на укладення шлюбного договору на зазначених умовах.

Умови укладеного сторонами договору не суперечать вимогам статей 60 97 СК України, оскільки стаття 97 СК України передбачає право подружжя домовитися про поширення на майно, набуте ними в період шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і сторони скористалися цим правом, передбачивши у шлюбному договорі право кожного із подружжя право на частку у квартирі, що підлягає державній реєстрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Баришівського районного суду Київської області.

25 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Згідно розпорядження від 06 лютого 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Кривцової Г. В., на підставі повідомлень секретаря першої судової палати Луспеника Д. Д. зобов`язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначав, що п. 3.2 шлюбного договору від 29 травня 2009 року ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки закріпляє за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки спірної квартири, що не відповідає її фактичному внеску у купівлю квартири.

Погашення кредиту, який було взято на купівлю даної квартири здійснювалось переважно за рахунок його заощаджень та особисто зароблених коштів, а також за рахунок грошових коштів, що систематично надавались його батьками. Саме після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 була сплачена основна сума грошових коштів в рахунок погашення кредитних зобов'язань.

Також вказував, що зміст п 3.2 шлюбного договору суперечить статті 203 ЦК України, де зазначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та частині 5 статті 203 ЦК України, якою визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначає, що ОСОБА_1 спонукала його укласти шлюбний договір на невигідних для нього умовах, однак він цього на той час не розумів.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Вказувала, що зі змісту шлюбного договору від 29 травня 2009 року вбачається, що шлюбним договором закріплено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на частку придбаної в шлюбі квартири з урахуванням особистого внеску кожного з подружжя у придбанні квартири, дружині 3/4 частки, чоловіку 1/4 частка, все інше майно є спільною сумісною власністю подружжя і має належати кожному порівну.

При підписанні шлюбного договору вбачається, що при укладені договору, сторони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчинені правочинів вимог закону, усвідомлювали значення своїх дій та згідно із вільним волевиявленням, котре відповідає внутрішній волі як учасників цього правочину, розуміючи його природу, а також права та обов`язки за договором. Підписання вказаного договору свідчить про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору. Текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. ОСОБА_2 під час посвідчення шлюбного договору своїм підписом засвідчив, що текст договору йому повністю зрозумілий і його воля була направлена саме на укладення шлюбного договору на зазначених умовах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 10 серпня 2005 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ), який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Драбівського районного управління юстиції Черкаської області (актовий запис №37) (т. 1 а.с. 8).

28 травня 2010 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Баришівського районного управління юстиції Київської області зроблено актовий запис за № 40 (т.1 а.с. 9).

Після розірвання шлюбу у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 10).

22 грудня 2006 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Шемчук М. Ф. та зареєстрований за № 4792, згідно якого ОСОБА_2 купив двокімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 11).

07 лютого 2007 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу Баришівське БТІ прийняло рішення про реєстрацію права власності, згідно якого на праві приватної власності ОСОБА_2 належить квартира по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності № 13486767 від 07 лютого 2007 року (т. 1 а.с. 12, 13).

22 грудня 2006 року укладено договір іпотеки № 40541, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т. С. та зареєстровано за № 507, згідно якого ОСОБА_2 передає в іпотеку нерухоме майно - житлове приміщення по АДРЕСА_1 іпотекодержателю АКІБ «УкрСиббанк» (т. 1 а.с. 14-15).

Предмет іпотеки складає 182 532 гривні, іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань за кредитним договором № 11102986000 від 22 грудня 2006 року.

29 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т. С. (т. 1 а.с. 17-18).

Згідно довідки АТ «УкрСиббанк» № 51-2-8/197 від 20 лютого 2013 року, виданої ОСОБА_2 кредитний договір № 11102986000 від 22 грудня 2006 року припинено у зв`язку з виконанням боржником усіх зобов`язань в повному обсязі належним чином, в зв`язку з чим договір іпотеки № 40541 від 22 грудня 2006 року припинив свою дію (т. 1 а.с. 16).

Сторони та свідки в судовому засіданні підтвердили, що вказана квартира по АДРЕСА_1 була придбана для спільного проживання двох сімей: ОСОБА_1 та родичів позивачки за первісним позовом - ОСОБА_9 , які також допомагали ОСОБА_1 сплачувати більшу частину коштів для погашення кредиту.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За положенням частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Спірне нерухоме майно придбано за час перебування сторін у шлюбі, згідно п. 3.2 шлюбного договору подружжя, виходячи із вимог ст. ст. 70 та 97 СК України , з урахуванням особистого внеску кожного із нас у придбання майна, цим договором юридичного закріплюють своє взаємне волевиявлення щодо розміру часток кожного у перерахованому нижче майні, котрі визнають спільною сумісною власністю, а саме 3/4 частки квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 , згідно домовленості подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові». Отже, між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, який визначив розмір часток у спільному сумісному майні, а саме а саме 3/4 частки квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 , згідно домовленості подружжя має належати ОСОБА_1 , а 1/4 частки цієї квартири має належати ОСОБА_2 .

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про безпідставність відмови суду у задоволенні зустрічного позову слід зазначити наступне.

Частинами першою, дев'ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Договір, в тому числі шлюбний договір, насамперед є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9 103 СК України, статей 203 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частинах четвертій, п'ятій 93 СК України є обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Суди попередніх інстанцій вірно виходили із того, що доводи ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом, оскільки за укладеним між сторонами шлюбним договором визначено правовий режим майна та передбачено право кожного із подружжя на частку у квартирі.

Умови шлюбного договору містять взаємні права та обов`язки сторін. При його укладенні сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні та те, що він не носить характеру уявного, удаваного тощо.

Критерієм правозгідності (правомірності) шлюбного договору є, по-перше, відсутність суперечностей між його змістом та вимогами закону, тобто відповідність договору імперативним нормам та, по-друге, дотримання моральних засад суспільства. Саме з такого розуміння правових норм виходили суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень у цій справі про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не розглянули та не врахували надані позивачем докази, не дослідили належним чином і не взяли до уваги дійсні обставини справи. Оскільки, є недоведеним те, що ОСОБА_2 при укладенні шлюбного договору помилявся щодо природи правочину, прав та обов`язків, які з нього випливають.

Не знайшли свого підтвердження доводи позивача за зустрічним позовом щодо його перебування в надзвичайно невигідному матеріальному становищі, ОСОБА_2 не зазначив, в чому саме полягають надзвичайно невигідні для нього умови шлюбного договору, та не довів, яким чином зазначений договір порушує його права. Суди попередніх інстанцій в цій частині дійшли висновку про недоведеність цієї обставини наявними у справі доказами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко