Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 357/409/16-ц
провадження № 61-33262св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2017 року у складі судді Цуранова А. Ю. та рішення апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2017 рокуу складі суддів: Коцюрби О. П., Сержанюка А. С., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 25 жовтня 2011 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2510001/005-КФІ/11, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти в сумі 100 000,00 грн. Вказані кошти необхідно було повернути в строки та на умовах передбачених зазначеним договором, але не пізніше 25 жовтня 2014 року і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 36 % річних.
З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором були укладені договори поруки: № П12510001/005-КФІ/11 з ОСОБА_3 , № П22510001/005-КФІ/11 з ОСОБА_4 та № П32510001/005-КФІ/11 з ОСОБА_2
05 серпня 2014 року заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області задоволено позов ТОВ «ФК «Народна позика» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто солідарно з них на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 131 164,32 грн та судовий збір у розмірі 1 311,64 грн, а всього 132 475,96 грн.
Посилаючись на ту обставину, що на момент подання позовної заяви, вказане рішення суду не виконане, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором № 2510001/005-КФІ/11 від 25 жовтня 2011 року в загальному розмірі 182 161,31 грн, з яких: 42 558,52 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 67 212,68 грн - пеня за прострочення сплати заборгованості за кредитом та відсотками; 23 018,70 грн - штраф за прострочення сплати заборгованості за кредитом та відсотками; 49 371,41 грн - сума інфляційних втрат, а також стягнути судовий збір.
08 червня 2016 року позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь суму основного боргу в розмірі 157 669,03 грн та судовий збір в розмірі 2 732,43 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2017 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Народна позика» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ТОВ «ФК «Народна позика» заборгованість за кредитним договором № 2510001/005-КФІ/11 від 25 жовтня 2011 року, а саме: 23 727,42 грн - нарахованих відсотків, 67 212,68 грн - пені, 23 018,70 грн - штрафу, 43 710,23 грн - інфляційних втрат. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем вимоги є доведеними та ґрунтуються на відповідних доказах, узгоджуються з нормами матеріального права та договірними правовідносинами, що виникли між сторонами внаслідок укладення кредитного договору та договорів поруки, а також наявністю невиконаного відповідачами рішення суду про солідарне стягнення кредитної заборгованості.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2017 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2017 року в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № 25110001/005-КФІ/11 від 25 жовтня 2011 року скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Народна позика».
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ТОВ «ФК «Народна позика» заборгованість за кредитним договором № 2510001/005-КФІ/11 від 25 жовтня 2011 року, яка з 15 травня 2014 року по 17 грудня 2015 року складає 134 650,33 грн, з яких: 23 727,42 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 67 212,68 грн - пеня за прострочення сплати заборгованості за кредитом; 43 710,23 грн - сума інфляційних втрат.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до статті 549 ЦК України передбачено, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання судом положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подали до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просять скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд не застосував вимоги частини четвертої статті 559 ЦК України щодо припинення поруки. Не звернули увагу, що строк повернення кредиту 25 жовтня 2014 року, а з позовом звертаються 21 грудня 2015 року. Крім того, не зрозуміло за який термін (період) стягнуто грошові кошти та з якого рахунку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2017 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
У листопада 2017 року матеріали цивільної справи № 357/409/16-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року матеріали цивільної справи № 357/409/16-ц надійшли до Верховного Суду та 10 червня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року касаційне провадження зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 357/409/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року касаційне провадження поновлено.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи касаційної скарги з таких підстав.
Суди встановили, що 05 жовтня 2011 року між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2510001/005-КФІ/11, відповідно до умов якого, остання отримала кредитні кошти в сумі 100 000 грн, зобов`язавшись повернути грошові кошти у строк та в порядку визначеному договором.
До вищевказаного договору вносились зміни відповідно до додаткових угод: № 1 від 26 квітня 2012 року, № 2 від 25 жовтня 2012 року та № 3 від 25 жовтня 2013 року.
25 жовтня 2011 року з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, позивачем були укладені договори поруки: № П22510001/005-КФІ/11 з ОСОБА_4 ; № П32510001/005-КФІ/11 з ОСОБА_2 , № П12510001/005-КФІ/11 з ОСОБА_3 .
Крім того, 25 жовтня 2011 року між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Коноваловою Е. А., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» заборгованість за кредитним договором № 2510001/005-КФ1/11 від 25 жовтня 2011 року у сумі 131 164,32 грн. та судовий збір у сумі 1311,64 грн.
Вказане рішення обґрунтовано наявністю непогашеної заборгованості за кредитним договором, яка станом на 14 травня 2014 року складається з 88 533,58 грн. заборгованості за тілом кредиту, 18 831,10 грн. заборгованості за відсотками, 7 863,71 грн. заборгованості по пені та 15 936,03 грн. заборгованості за штрафами.
26 серпня 2014 року зазначене рішення набрало законної сили, 14 травня 2015 року судом видані відповідні виконавчі листи.
За період з 01 січня 2015 року по 06 січня 2017 року за кредитним договором № 2510001/005-КФІ/11 від 25 жовтня 2011 року надходження коштів в рахунок погашення зобов`язань не відбувалось та погашення кредиту починаючи з 01 січня 2015 року не здійснювалось.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16 та зазначила, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».
В постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) зазначено, що «відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. (…) Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».
Звертаючись у січні 2016 року з цим позовом, ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» посилалось на наявність боргу у відповідачів за період з 17 грудня 2014 року по 17 грудня 2015 у розмірі 221323,38 грн, із яких 88 533,48 грн - заборгованість за тілом кредитом; 42558,52 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 67 212,68 грн - пеня за прострочення сплати заборгованості за кредитом та відсотками, 23018,70 грн - штраф за прострочення сплати заборгованості за кредитом та відсотками, та сума інфляційних втрат - 149 371,41 грн.
Зменшивши позовні вимоги в червні 2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» просили стягнути заборгованість в сумі 157669,03 грн.
Між тим, наявність заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2014 року про стягнення боргу за кредитним договором свідчить про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» ще у серпні 2014 року змінило строк виконання зобов`язання і з цього часу настав строк виконання договору в повному обсязі, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припинилось.
Таким чином, суди безпідставно стягнули з відповідачів заборгованість за відсотками та пеню.
Після закінчення строку дії договору ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» має право лише на стягнення сум, передбачених положеннями частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням».
У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що «строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61 64 ГПК України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.
Умовами договору поруки № П12510001/005-КФІ/11 від 25 жовтня 2011 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» та ОСОБА_3 (пункт 6.1) передбачено, що термін дії цього договору - з моменту його підписання до повного виконання зобов`язань боржника за основним договором з урахуванням додаткових угод до нього.
Таким чином, строк поруки не встановлений.
З набуттям рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2014 року законної сили вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Банк з даним позовом до поручителів звернувся у січні 2016 року, тобто поза межами шестимісячного строку чинності поруки.
Виходячи з викладеного відсутні підстави для стягнення з поручителів інфляційних втрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по відсоткам та пені та в частині позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог, в частині позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат слід залишити без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2017 року та рішення апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2017 рокускасувати в частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, пені за прострочення сплати заборгованості за кредитом та позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат.
В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, пені за прострочення сплати заборгованості за кредитом та позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат відмовити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2017 року в частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат залишити без змін.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2017 року та рішення апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2017 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов