Постанова
Іменем України
12 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 357/8122/18-ц
провадження № 61-5692св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші»,
відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник Оксана Петрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Матюші» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня
2019 року у складі судді Дубановської І. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів:
Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» (далі - ТОВ Агрофірма «Матюші»)звернулося до суду з позовом
до ОСОБА_1 , товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - ТзДВ «Шамраївський цукровий завод»), державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник О. П. про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що 08 жовтня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ Агрофірма «Матюші» земельну ділянку площею 1,0557 га з кадастровим номером 3220483500:03:001:0060, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 10 років, зареєстрований державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області
на підставі рішення від 04 січня 2016 року № 27745478.
Наприкінці березня 2018 року ТОВ Агрофірма «Матюші» із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо про те, що 15 березня 2018 року державним реєстратором комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» здійснено державну реєстрацію договору оренди землі, предметом якого була земельна ділянка 1,0557 га, що перебувала
в оренді у ТОВ Агрофірма «Матюші».
ТОВ Агрофірма «Матюші» вважало, що договір оренди, укладений між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» підлягає визнанню недійсним, а здійснена держаним реєстратором державна реєстрація права оренди на земельну ділянку за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» є незаконною, оскільки попередній договір оренди землі, укладений між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 був чинним,
не визнаним недійсним та не розірваним сторонами, а тому ОСОБА_1 не мала права передавати земельну ділянку в оренду іншій особі.
Ураховуючи викладене, ТОВ Агрофірма «Матюші» просило визнати недійсним договір оренди землі від 02 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» й скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник О. П. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди: індексний номер: 40138508 від 15 березня 2018 року 20:52:36.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 13 грудня 2019 року позов ТОВ Агрофірма «Матюші» залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 08 жовтня
2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 договір оренди землі було у встановленому законом порядку зареєстровано, проте наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 рішення державного реєстратора від 04 січня 2016 року про реєстрацію права оренди за позивачем скасовано.
Реєстрація права оренди на спірну земельну ділянку за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» на підставі договору оренди, після скасування реєстрації права оренди позивача, не порушує прав останнього, оскільки право оренди виникає виключно з моменту державної реєстрації цих прав.
Суд першої інстанції вважав, що позов ТОВ Агрофірми «Матюші» не підлягає задоволенню, оскільки на момент здійснення державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку розміром 1,0557 га
за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» державна реєстрація права оренди цієї ж ділянки за позивачем була скасована, що у свою чергу свідчить про відсутність у позивача права оренди і як наслідок відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди, як на момент реєстрації зазначених договорів, так і на момент пред`явлення позову.
Також, суд першої інстанції вважав, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, зокрема: скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, яке вичерпало свою дію, не ґрунтується на законі і не призведе до поновлення його прав.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ Агрофірми «Матюші» залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 13 грудня 2019 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вирішуючи спір
по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Агрофірми «Матюші», оскільки на момент здійснення державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку розміром 1,0557 га за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» державна реєстрація права оренди цієї ж ділянки за позивачем була скасована, що у свою чергу свідчить про відсутність у позивача права оренди і як наслідок відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди, як на момент реєстрації зазначених договорів, так і на момент пред`явлення позову.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, зокрема: скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, яке вичерпало свою дію, не ґрунтується на законі і не призведе до поновлення його прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,
ТОВ Агрофірма «Матюші», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи № 357/8211/18-ц
із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року справу № 357/8211/18-ц призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 207 210 638 640 ЦК України,
статей 124 125 ЗК України, статей 6, 14, 17 Закону України від 06 жовтня
1998 року № 161-ХІV«Про оренду землі» та статті 3 Закону
України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року
у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 815/2072/17, від 06 лютого 2019 року № 826/4906/17, від 20 лютого 2019 року у справі
№ 917/410/18, від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19), від 20 березня 2019 року у справі
№ 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19), від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 442/4490/18 (провадження № 14-158цс19).
Разом із цим ТОВ Агрофірма «Матюші» вважає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «дата прийняття рішення про державну реєстрацію» та «дата державної реєстрації», оскільки з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року
№ 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту
статей 182 640 657 732 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону № 161-ХІV були виключені
статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Поняття «державна реєстрація договору оренди землі» застосовується до правовідносин щодо оренди землі, які виникли до 01 січня 2013 року,
а поняття «державна реєстрація права оренди на земельну ділянку» застосовується до правовідносин щодо оренди землі, які виникли після
01 січня 2013 року.
На думку ТОВ Агрофірма «Матюші», для визначення початку перебігу
та закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, має значення момент його підписання, а не момент вчинення реєстраційних дій щодо державної реєстрації права оренди, як неправильно вказали суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
При цьому скасування міністерством рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за позивачем права оренди на земельну ділянку
з формальних підстав, на думку ТОВ Агрофірма «Матюші», не припинило дію договору оренди землі, жодним чином не вплинуло на його дійсність (презумпція правомірності правочину, стаття 204 ЦК України).
Крім того, на думку ТОВ Агрофірма «Матюші», відсутній висновок Верховного Суду з питань застосування частини дев`ятої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 1,0557 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 3220483500:03:001:0060, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
08 жовтня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а ТОВ Агрофірма «Матюші» прийняла у строкове платне користування для сільськогосподарського використання належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,0557 га з кадастровим номером 3220483500:03:001:0060. Цей договір укладений строком на 10 років
і у встановленому законом порядку зареєстрований реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області
на підставі рішення державного реєстратора від 04 січня 2016 року
№ 27745478.
Згідно пункту 37 зазначеного договору оренди договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
27 лютого 2018 року ОСОБА_1 разом із іншими громадянами подали до Міністерства юстиції України колективну скаргу на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 задоволена колективна скарга громадян, у тому числі відповідача
ОСОБА_1 , та серед іншого скасовано рішення про державну реєстрацію від 04 січня 2016 року № 27745478, згідно якого було здійснено реєстрацію речового права оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші» на підставі договору оренди землі від 08 жовтня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 1,0557 га, у тому числі рілля 1,0557 га, з кадастровим номером 3220483500:03:001:0060.
Підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрофірма «Матюші» стало звернення власників земельних ділянок до комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України із скаргою, яка обґрунтована тим, що договори оренди із ТОВ Агрофірма «Матюші» були зареєстровані за відсутності необхідних на те документів, зокрема, без підписаних власниками земельних ділянок договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій, відповідних проплат за вчинення реєстраційних дій
та інше.
02 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,0557 га, розташовану
у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220483500:03:001:0060. Договір оренди укладений строком на 7 років і 15 березня 2018 року зареєстрований державним реєстратором комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем
і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили
з того, що укладений 08 жовтня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші»
та ОСОБА_1 договір оренди землі було зареєстровано
у встановленому законом порядку, однак наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 рішення державного реєстратора від 04 січня 2016 року про реєстрацію права оренди за позивачем скасовано. Отже, реєстрація права оренди на спірну земельну ділянку
за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на підставі договору оренди, після скасування реєстрації права оренди ТОВ Агрофірма «Матюші», не порушує прав останнього, оскільки такі права відсутні.
Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача
в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян
і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння
та користування за плату.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови,
що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).
Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені ЗК України та спеціальним законом -Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до статей 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі
є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній
на час підписання договору оренди від 08 жовтня 2014 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
05 квітня 2015 року набув чинності Закон України від 12 лютого 2015 року
№ 191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», яким, зокрема, викладена нова редакція статті 17 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше
не встановлено законом.
Відповідно до статей 125 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно
до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 19 серпня 2014 року) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання
і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Законом України від 06 жовтня 2016 року № 1666-VIII «Про внесення змін
до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності», який набрав чинності 02 листопада 2016 року, пункт 1 частини першої
статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у такій редакції: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання
і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 19 серпня 2014 року), якій кореспондують положення частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зі змінами, внесеними
на підставі Закону України від 06 жовтня 2016 року № 1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності»), речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі) будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права
та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.
Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно,
їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору,
а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав
та обов`язків.
Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року
у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), від 13 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження № 6-127цс13), від 18 січня
2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16),
від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17), від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).
Встановивши, 08 жовтня 2014 року між ТОВ «Агрофірма «Матюші»
та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі й ураховуючи те,
що пунктом 37 цього договору визначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, суд першої інстанції,
з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що час набрання чинності договору оренди землі від 08 жовтня
2014 року сторони цього правочину визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.
Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем на підставі договору оренди землі від 08 жовтня 2014 року, укладеного між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 04 січня 2016 року, індексний номер 27745478.
Проте, вказане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 як таке,
що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, який на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанції був чинним
та у встановленому законом порядку не був скасований або визнаний недійсним. Правомірність прийняття вказаного наказу не є предметом цієї справи.
Відомості про скасування державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки внесено до Реєстру в той же день - 15 березня 2018 року.
Зі скасуванням рішення державного реєстратора про реєстрацію
за позивачем речового права на нерухоме майно - права оренди на спірну земельну ділянку та внесенням відповідних відомостей до Реєстру втрачаються ті правові наслідки, які з них випливають, - скасовується державна реєстрація речового права, а тому особа, з урахуванням положень частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 125 ЗК України, вважається такою, що не набула відповідного речового права.
За загальними правилами доказування, визначеними
статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами
та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази
і надавши їм належну оцінку, встановивши, що державна реєстрація речового права позивача на спірну земельну ділянку була скасована 15 березня
2018 року, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші», оскільки на час початку перебігу строку дії оспорюваного договору оренди землі
від 02 березня 2018 року, відлік якого обраховується з 15 березня 2018 року - часу здійснення на підставі вказаного договору державної реєстрації речового права за ТДВ «Шамраївський цукровий завод», права та інтереси позивача порушені не були, у зв`язку із тим, що права на вказаний об`єкт нерухомого майна у нього вже були відсутні. Тобто, укладення оскарженого договору оренди не стало перешкодою для позивача у реалізації права користування тією самою земельною ділянкою, що виключає наявність підстав для визнання договору оренди землі, укладеного між відповідачами, недійсним.
Вказані висновки узгоджуються також і з висновками Верховного Суду
у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеними
у постановах: від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19), від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18 (провадження № 61-19170св19) від 08 квітня 2021 року у справі
№ 357/7886/18 (провадження № 61-14414св20), від 12 квітня 2021 року
у справі № 357/8107/18 (провадження № 61-14415св20), від 11 травня
2021 року у справі № 357/7999/18 (провадження № 61-10444св20),
від 11 листопада 2021 року у справі № 357/7884/18 (провадження
№ 61-14418св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 357/8115/18 (провадження № 61-7411св21) правовідносини у яких є аналогічними
зі справою, яка переглядається.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі
№ 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 815/2072/17, від 06 лютого 2019 року № 826/4906/17, від 20 лютого 2019 року у справі
№ 917/410/18, від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19), від 20 березня 2019 року у справі
№ 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19), від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 442/4490/18 (провадження № 14-158цс19), на які заявник посилався у касаційній скарзі,
є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги по суті зводяться до того, що договір оренди, укладений між позивачем і ОСОБА_1 08 жовтня 2014 року, набрав чинності з моменту його підписання сторонами, а скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди не впливає на дійсність такого правочину. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених обставин та норм матеріального права, які суди правильно застосували до спірних правовідносин, урахувавши при цьому відповідні висновки Верховного Суду в подібних спорах.
Відхиляючи твердження заявника про недобросовісну поведінку
ОСОБА_1 , Верховний Суд зауважує на тому, що добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Застосування доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) є засобом для недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним.
Не може бути підставою для скасування правильних по суті рішень у цій справі й посилання касаційної скарги про те, що договір оренди у цій справі укладено після 01 січня 2013 року, тобто з моменту, коли законодавство передбачало реєстрацію права оренди земельної ділянки, а не договору, оскільки у позивача відсутнє суб`єктивне право, за захистом якого він звернувся до суду.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність
та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти,
що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої
та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча
пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 13 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 12 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович