ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26липня 2024 року
м. Київ
справа № 359/6727/21
провадження № 61-2789св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у складі судді
Борця Є. О., від 10 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
від 30 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 02 листопада 2002 року по 12 квітня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали автомобілі марки «Ford Transit» та «Audi A4», човен моторний із забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91». Зазначене майно є спільною сумісною власністю сторін.
3. Позивачка вказала, що відповідач без її згоди почав відчужувати майно, що є спільною сумісною власністю сторін, зокрема у грудні 2018 року продав автомобіль «Audi A4», а в березні 2019 року - автомобіль «Ford Transit».
4. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати спільною сумісною власністю сторін автомобіль марки «Ford Transit», автомобіль марки «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91»;
- стягнути з відповідача грошову компенсацію замість 1/2 частки позивачки у праві спільної сумісної власності на вказане рухоме майно в загальному розмірі 443 838,10 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 10 лютого 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість
1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки «Ford Transit», автомобіль марки «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91» в загальному
розмірі 443 838,10 грн. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
6. Суд першої інстанції вказав, що спірне майне було придане сторонами у шлюбі, а тому є спільним сумісним майном подружжя.
7. Зі змісту листа заступника начальника РСЦ ГСЦ від 25 червня 2021 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що ОСОБА_2 без її згоди розпочав відчуження у власність інших осіб спільного майна, зокрема автомобіля «Ford Transit» та автомобіля «Audi A4». Ця обставина свідчить про те, що 25 червня 2021 року ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права і 26 липня
2021 року звернулась до суду з цим позовом.
8. Оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача грошової компенсації замість її частки у праві спільної власності на спірне майно, тому вимога про визнання майна спільною сумісною власністю сторін не є ефективним способом захисту її прав. Крім того, відчуження автомобілів у власність інших осіб унеможливлює поширення режиму спільної сумісної власності на вказане рухоме майно. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивачка надавала ОСОБА_2 згоду на продаж транспортних засобів;
9. Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в розмірі 5 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
10. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що
ОСОБА_1 понесла судові витрати у розмірі 20 000 грн на оплату професійної правничої допомоги та 10 000 грн на проведення товарознавчої експертизи. Оскільки позов задоволений частково, то ОСОБА_1 має право на відшкодування лише половини витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертизи.
Інформація про рух справи в судах
11. Постановою Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., від 19 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого
2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року скасовано. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
12. Колегія суддів вказала, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно набуте у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, відповідачем не спростовано презумпцію спільності спірного майна.
13. Проте позивачці було відомо про порушення її права на користування спірним майном ще у квітні 2017 року, з дня, коли між сторонами було розірвано шлюб, так як доведеним є те, що вказаним майном ОСОБА_1 не користувалася після розірвання шлюбу, а отже нею пропущений строк позовної давності при зверненні з цим позовом у 2021 році.
14. Крім того, апеляційний суд врахував, що між сторонами вже існував спір про поділ спільного майна подружжя - квартири, який вирішено заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року у справі № 753/23391/19.
15. Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду
від 19 липня 2023 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
16. Постанова мотивована тим, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
17. З огляду на вказане, ототожнення апеляційним судом моменту виникнення у ОСОБА_1 права на позов про поділ майна подружжя із моментом розірвання шлюбу (квітень 2017 року) є помилковим, оскільки розірвання шлюбу не свідчить про порушення прав позивачки на спільне сумісне майно. Апеляційний суд не звернув уваги, що у справі № 753/23391/19 саме ОСОБА_2 за захистом свого порушеного права звертався із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, тому наявність заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року у справі
№ 753/23391/19 про поділ квартири не свідчить про порушення прав
ОСОБА_1 щодо іншого спільного сумісного майна подружжя, яке не було предметом позову у справі № 753/23391/19.
18. Водночас апеляційний суд не надав оцінки доводам позивачки про те, що про порушення свого права вона дізналася зі змісту листа заступника начальника РСЦ ГСЦ МВС від 25 червня 2021 року, за змістом якого її повідомленопро продаж ОСОБА_2 без її згоди у власність інших осіб спільного рухомого майна, зокрема автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4».
Короткий зміст постанови апеляційного суду
19. Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого
2023 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у касаційному суді у розмірі 8 876,76 грн та витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 42 000 грн.
20. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірне майно набуте у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідачем не спростовано презумпцію спільності спірного майна.
21. Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка дізналась про своє порушене право з моменту, коли їй стало відомо про відчуження відповідачем автомобілів у червні 2021 року, а отже строк позовної давності нею не пропущений.
22. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачкою на правничу допомогу, колегія суддів врахувала, що відповідач не подавав клопотань про зменшення цих витрат, як і не наводив доводів щодо їх зменшення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24. 27 лютого 2024 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року.
25. Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у квітні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 521/2993/13-ц, у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18, від 09 червня 2021 року у справі № 537/5528/16, від 02 серпня 2023 року у справі
№ 2-7539/08 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
27. Вказує, що суд, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, повинен розглянути можливість здійснити такий поділ у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням її у мінімальному розмірі.
28. Стверджує, що спірне майно мало бути поділеним між сторонами в натурі.
29. Зауважує, що суди попередніх інстанцій, стягуючи грошову компенсацію замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на ряд речей у сумі 443 838,10 грн, повинні були переконатись в тому, що він спроможний виплатити цю грошову компенсацію і чи не становить це для нього надмірний тягар.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
30. У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вітер В. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
31. Вказує, що позивачка, звертаючись до суду з цим позовом, вказувала на відсутність відомостей щодо збереження спірного майна та доступу до нього, тоді як відповідач, заперечуючи проти позову, наголошував на відсутності у нього спірного майна. Ці обставини унеможливлюють поділ спірного майна в натурі.
32. Зауважує, що у разі неможливості виплатити компенсацію, рішення суду може бути виконаним на рахунок присудженого позивачу рухомого майна. Більш того відповідач вже виконав оскаржене рішення суду в повному обсязі.
Фактичні обставини справи, встановленні судами попередніх інстанцій
33. 02 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
34. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі №753/705/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
35. 24 травня 2011 року ОСОБА_2 придбав комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91».
36. 07 серпня 2012 року ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «Ford Transit».
37. У 2014 році ОСОБА_2 придбав човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , та лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 .
38. 06 травня 2015 року ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «Audi A4».
39. Відповідно до листа заступника начальника РСЦ ГСЦ МВС
№ 31/26-468аз від 25 червня 2021 року ОСОБА_2 відчужив у власність інших осіб автомобілі «Ford Transit» та «Audi A4».
40. Відповідно до висновку експертів, складеного за результатами проведення комплексного товарознавчого та автотоварознавчого дослідження № 19/12.1/2022 від 06 липня 2022 року, загальна вартість спірного майна становить 896 929 грн.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
41. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
42. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
43. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
44. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
45. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
46. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
47. Конструкція статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.
48. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
49. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
50. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, зокрема, в натурі (стаття 71 СК України), спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
51. Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
52. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки «Ford Transit», автомобіль марки «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», лафет для човна марки «ESCRT Trailer», комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91», стягнувши з відповідача грошову компенсацію замість 1/2 частки позивачки у праві спільної сумісної власності на вказане рухоме майно.
53. Встановивши, що спірне майно сторони придбали під час перебування у зареєстрованому шлюбі, відповідач частково здійснив його відчуження, зокрема автомобілів, без повідомлення про це ОСОБА_1 та без отримання її згоди, і під час розгляду справи не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на вказане рухоме майно, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 443 838,10 грн в рахунок компенсації вартості 1/2 частини спірного майна.
54. Касаційна скарга не містить доводів щодо помилковості визначеного судами попередніх інстанцій розміру дійсної (ринкової) вартості спірного майна.
55. Колегія суддів відхиляє посилання заявника на необхідність поділу майна у натурі у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі, оскільки за обставин цієї справи позивачка звернулась саме з позовом про стягнення грошової компенсації, посилаючись на те, що відповідач частково вже його відчужив, що виключає можливість його поділу в натурі, тоді як ОСОБА_2 із зустрічним позовом про поділ майна подружжя, посилаючись на можливість його поділу в натурі, не звертався.
56. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
57. У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо (пункт 47 вказаної постанови).
58. Більш того, за відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року виконано, а виконавче провадження завершено.
59. Наведеним спростовані відповідні доводи касаційної скарги.
60. За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для сплати ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного майна, яке вже частково відчужене, замість належної їй частки у праві спільної власності на майно, є законним та таким, що направлений на справедливий захист її прав, з урахуванням дотримання балансу інтересів сторін.
61. Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 521/2993/13-ц, у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18, від 09 червня 2021 року у справі № 537/5528/16, від 02 серпня 2023 року у справі
№ 2-7539/08, на які посилається заявник в касаційній скарзі.
62. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до необхідності переоцінки доказів та власного тлумачення заявником норм права.
63. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
64. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
65. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
66. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
67. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
68. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 10 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 30 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников