№ 359/8879/19

Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 359/8879/19

провадження № 61-19549св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Бориспільська районна державна адміністрація,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Громадська організація «Садівниче товариство «Відродження»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року у складі судді Чирки С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Бориспільської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Громадська організація «Садівниче товариство «Відродження» (далі - ГО «СТ «Відродження»), про скасування права власності та розпорядження.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона з 1993 року користується земельною ділянкою, площею 0,12 га, для ведення садівництва, розташованою на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. Наприкінці 2001 року на землях, де розташована ділянка, якою вона користується, було створено ГО «СТ «Відродження». У 2007 році її було прийнято в члени ГО «СТ «Відродження» із наданням в користування земельної ділянки меншою площею, ніж вона користувалась, а саме в розмірі 0,067 га.

Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 20 вересня 2012 року № 3233 їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, за рахунок земель ГО «СТ «Відродження».

Однак рішенням Головного управління Держземагентства у Київській області від 24 червня 2019 року їй відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з перетином земельної ділянки, площею 0,12 га, із земельною ділянкою, кадастровий номер 3220882600:04:007:1713, площа співпадає на 44,3614 %.

Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва ГО «СТ «Відродження» в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва ГО «СТ «Відродження» в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області вона отримала всі необхідні дозволи та погодження, зокрема, висновки Управління Держгеокадастру в Бориспільському районі Київської області, висновок відділу містобудування та архітектури.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2014 року у справі № 359/8573/14-ц зобов`язано ГО «СТ «Відродження» надати ОСОБА_1 відповідним чином завірений вищим органом садового товариства документ, що повідомляє площу та місце розташування земельної ділянки в садовому товаристві зі схемою (планом) організації території товариства, та надати викопіювання земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,12 га, розташованої в СТ «Відродження». Це рішення суду підтверджує той факт, що у неї в користуванні перебуває земельна ділянка, площею 0,12 га.

ОСОБА_1 зазначає, що з інформаційних довідок з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно їй стало відомо, що спірна земельна ділянка, попри те, що вона перебуває у її користуванні, знаходиться у власності ОСОБА_2 . Цю земельну ділянку було ним придбано за договором купівлі-продажу. Першим власником цієї земельної ділянки був ОСОБА_3 .

Рішенням правління СТ «Відродження» від 30 жовтня 2005 року, затвердженим рішенням зборів СТ «Відродження» від 18 червня 2006 року, ОСОБА_3 прийнято до членів товариства. ОСОБА_3 отримав земельну ділянку на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 10 травня 2006 року, згідно із його заявою від 15 листопада 2005 року, у зв`язку з чим 11 серпня 2006 року йому було видано державний акт.

ОСОБА_1 вважала, що отримання ОСОБА_3 , а потім ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки відбулося із суттєвим порушенням вимог чинного законодавства України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 24 листопада 2005 року № Г 110726.5379 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку»;

- скасувати право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 3220882600:04:007:1713;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,0613 га, кадастровий номер 3220882600:04:007:1713, для колективного садівництва;

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0613 га, кадастровий номер 3220882600:04:007:1713, для колективного садівництва.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що всупереч вимогам статей 12 76 79 80 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позивач не надала будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів того, що Бориспільська районна державна адміністрація незаконно надала у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку. Таким чином, відсутні підстави вважати, що права позивача порушено відповідачами ОСОБА_2 та Бориспільською районною державною адміністрацією.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вимоги частини п`ятої статті 35 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 2, 10, 11 Закону України «Про кооперацію» до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_3 став членом СТ «Відродження» після виділення йому у власність спірної земельної ділянки.

Також суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не надали належну оцінку рішенню Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2014 року у справі № 359/8573/14-ц.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У лютому 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року і витребувано із Бориспільського міськрайонного суду Київської області цивільну справу № 359/8879/19.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 з 1993 року користувалася земельною ділянкою, площею 0,12 га, для ведення садівництва, на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, без оформлених документів.

20 серпня 2009 року прокуратура Київської області листом № 07/4-2358вих повідомила ОСОБА_1 , що 19 липня 2007 року розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації № 1379 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва за межами с. Гнідин Бориспільського району Київської області. Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 15 листопада 2007 року № 2522 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на вказану земельну ділянку.

Однак на земельну ділянку, площею 0,12 га, дозвіл на відведення якої надано ОСОБА_1 зазначеними розпорядженнями, на час їх прийняття, членом СТ «Відродження» ОСОБА_3 вже оформлені правовстановлюючі документи на право власності та 14 серпня 2006 року одержано державний акт.

08 серпня 2012 року ОСОБА_1 подала заяву до Бориспільської районної державної адміністрації про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0,12 га, розташованої в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, для ведення індивідуального садівництва.

Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 20 вересня 2012 року № 3233 надано дозвіл на проведення робіт з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва, площею 0,12 га, на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

15 листопада 2005 року СТ «Відродження» надало довідку ОСОБА_3 про те, що він дійсно є членом СТ «Відродження» і користується земельною ділянкою № НОМЕР_2 , площею 0,0613 га.

24 листопада 2005 року Бориспільська районна державна адміністрація надала ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, площею 0,0613 га, для ведення садівництва в СТ «Відродження» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 10 травня 2006 року № 416 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку для садівництва громадянам СТ «Відродження» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, та передано у власність земельні ділянки СТ «Відродження», загальною площею 0,5811 га, для ведення садівництва, в тому числі ОСОБА_3 , площею 0,0613 га.

Відповідно до виписки з протоколу загальних зборів членів СТ «Відродження» від 29 квітня 2007 року ОСОБА_1 стала членом СТ «Відродження» та їй було виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,067 га.

Згідно з інформацією з державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 30 липня 2019 року ОСОБА_2 , починаючи з травня 2006 року набув права власності на земельну ділянку, площею 0,0613 га, кадастровий номер 32220882600:04:007:1713, розташовану на території СТ «Відродження» Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Це положення цивільного законодавства України конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України: власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

Статтею 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, а позивачами і матеріалами справи не спростовано те, що 15 листопада 2005 року СТ «Відродження» надало довідку ОСОБА_3 про те, що він дійсно є членом СТ «Відродження» і користується земельною ділянкою № НОМЕР_2 , площею 0,0613 га.

24 листопада 2005 року Бориспільська районна державна адміністрація надала ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, площею 0,0613 га, для ведення садівництва, в СТ «Відродження» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 10 травня 2006 року № 416 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку для садівництва громадянам СТ «Відродження» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, та передано у власність земельні ділянки громадянам СТ «Відродження», загальною площею 0,5811 га, для ведення садівництва, в тому числі ОСОБА_3 , площею 0,0613 га.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.

Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу, що передбачено положеннями стаття 11 Закону України «Про кооперацію».

Врахувавши вимоги статей 12 81 ЦПК України, які визначають процесуальний обов`язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також положення статей 77, 78, 79, 80 цього Кодексу щодо предмета доказування та належності, допустимості достовірності та достатності доказів, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що 15 листопада 2005 року СТ «Відродження» надало довідку ОСОБА_3 про те, що він дійсно є членом СТ «Відродження», а 24 листопада 2005 року Бориспільська районна державна адміністрація надала дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, площею 0,0613 га, для ведення садівництва, в СТ «Відродження» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що Бориспільською районною державною адміністрацією було видано розпорядження про надання дозволу на виготовлення технічної документації ОСОБА_3 на підставі незаконної довідки про його членство в СТ «Відродження» не підтвердилися, обставини набуття ОСОБА_3 членства в СТ «Відродження» з 15 листопада 2005 року позивачем не спростовано.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач набула членства в СТ «Відродження» у 2007 році, тобто пізніше ніж ОСОБА_3 , тому відсутні підстави вважати, що під час виділення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки було порушено її права.

Крім того, є недоведеним факт набуття позивачем права користування спірною земельною ділянкою з 1993 року.

Також, врахувавши відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України», заява № 43768/07 та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи застосували вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо встановлення справедливого балансу між інтересами суспільства, пов`язаними із втручанням у право власності, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи.

Крім того, переоцінка доказів, згідно з положеннями статті 400 ЦПК України, не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували наведені норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованих висновків про відмову в задоволені позову.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк