№ 360/1148/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року

м. Київ

справа № 360/1148/19

адміністративне провадження № К/9901/1595/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №360/1148/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії, Кремінського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії

про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Кисельової Є.О.)

і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Ястребової Л.В., суддів Арабей Т.Г., Казначеєва Е.Г.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - «ГУ МВС України в Луганській області»), Кремінського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - «Кремінський РВ ГУ МВС України в Луганській області»), в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ МВС України в Луганській області по особовому складу від 20 лютого 2019 року №2о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ МВС України в Луганській області по особовому складу від 17 травня 2019 року №5о/с «В часткову зміну пунктів наказу ГУ МВС України у Луганській області від 20 лютого 2019 року №2о/с»;

- поновити майора міліції ОСОБА_1 (М-116931), старшого уповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУМВС України в Луганській області, з 20 лютого 2019 року;

- зобов`язати ГУ МВС України в Луганській області видати наказ в порядку, передбаченому пунктом 9 Розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію», про переведення до органів Національної поліції ОСОБА_1 за його згодою на посади, що заміщуються поліцейськими у будь-якому органі (закладі, установі) поліції;

- стягнути з ГУ МВС України в Луганській області на користь позивача моральну шкоду з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати на місяць у розмірі: 4173 грн за місяць перебування у вимушеному прогулі в загальному розмірі: 187785,00 грн;

- стягнути з Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час перебування у вимушеному прогулі в розмірі: 8346,00 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує на те, що його звільнення і оскаржувані у цій справі накази є протиправними й такими, що грубо порушують трудові права позивача, який вже неодноразово звертався до суду для їх захисту, проте укотре був звільнений з тих же підстав, які судами визнані незаконними. Зауважує, що повідомляв ГУ МВС України в Луганській області про своє бажання проходити службу в поліції, проте йому не було запропоновано жодної посади поліцейського. Водночас вказує, що тримісячний строк, протягом якого міг бути прийнятий на службу в поліцію згідно пункту 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», пропустив з поважних і незалежних від нього причин. Крім того, зазначає, що оскаржуваний наказ від 20 лютого 2019 року №2о/с прийнятий під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Так, суди виходили з того, що тримісячний строк для подання заяви щодо проходження служби в поліції, встановлений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», завершився 6 листопада 2015 року. Водночас ОСОБА_1 звернувся до відповідача з рапортом щодо переведення на службу в поліцію 21 листопада 2018 року, до того ж був попереджений про наступне звільнення за два місяці, проти чого не заперечував.

Щодо посилань позивача на протиправність оскаржуваного наказу від 20 лютого 2019 №2 о/с в частині звільнення під час тимчасової непрацездатності, то суди врахували, що ОСОБА_1 надав листок тимчасової непрацездатності відповідачеві лише із зверненням від 13 травня 2019 року, згідно з яким період його тимчасової непрацездатності тривав з 20 до 26 лютого 2019 року. У зв`язку з цим ГУ МВС України в Луганській області прийняло наказ від 17 травня 2019 року №5 о/с, яким дату звільнення позивача було змінено з 20 лютого 2019 року на 27 лютого 2019 року, тобто на наступний день після завершення непрацездатності позивача.

Відтак суди дійшли висновку про законність звільнення ОСОБА_1 , тому у задоволенні позову відмовили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги і відзиву

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд у зв`язку тим, що суди допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що суди всупереч вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») не з`ясували питання щодо: (1) законності звільнення позивача з огляду на те, що він є учасником бойових дій і має відповідні пільги, передбачені статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників, а також у разі ліквідації установи; (2) дотримання відповідачем гарантій, передбачених статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»), в частині того, чи була можливість перевести ОСОБА_1 на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які міг би зайняти позивач і чи пропонувалися позивачеві вакантні посади; (3) дотримання ГУ МВС України в Луганській області передбаченого статтею 49-2 КЗпП України двомісячного строку попередження про можливе звільнення у зв`язку зі скороченням штатів; (4) атестації позивача, яка за правилами пункту 48 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - «Положення №114»), за деяких умов є обов`язковою при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ.

Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не подали.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 17 лютого 2003 року, зокрема, на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області.

Також суди встановили, що позивач вже неодноразово звертався до суду із позовами щодо незаконності його звільнення з указаної посади: справи №№812/641/15, 812/1965/17, 1240/2047/18.

Зі змісту постанови Луганського окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року у справі №812/641/15, яка набрала законної сили 11 квітня 2017 року, вбачається, що наказом ГУ МВС України в Луганські області від 6 червня 2015 року №1458 позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення №114. Проте суд визнав указаний наказ протиправним і скасував його, як і наказ від 8 червня 2015 року №187 о/с, яким реалізовано наказ від 6 червня 2015 року, і поновив позивача на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області з 8 червня 2015 року (дата, з якої його було звільнено), а також стягнув кошти за час вимушеного прогулу з 9 червня 2015 року до 9 червня 2016 року. Це судове рішення мотивоване відсутністю системного порушення ОСОБА_1 службової дисципліни.

У справі №812/1965/17 суди встановили (рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, залишене без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2018 року, які у касаційному порядку не переглядалися), що після набрання законної сили постановою Луганського окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року у справі №812/641/15 ОСОБА_1 був поновлений на вказаній посаді наказом від 4 травня 2017 року з 8 червня 2015 року, однак у зв`язку з довготривалою хворобою на туберкульоз питання щодо його праці остаточно вирішено не було. Натомість 6 листопада 2017 року було прийнято наказ №12 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів за пунктом 64 «г» Положення №114 з 8 червня 2016 року. Наказом від 16 лютого 2018 року № 3 о/с було внесено зміни у вказаний наказ в частині дати звільнення, якою вказано 9 червня 2016 року.

Однак, у справі №812/1965/17 суди скасували наказ від 6 листопада 2017 року 12 о/с про звільнення позивача і поновили ОСОБА_1 на посаді з 9 червня 2016 року. Також суди стягнули на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 10 червня 2016 року до 15 березня 2018 року, у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди відмовили. Судові рішення у цій справі мотивовані тим, що позивач у період з 21 березня 2016 року до 16 січня 2018 року (тобто і на момент поновлення, і на момент повторного звільнення) був у стані безперервної тимчасової непрацездатності у зв`язку із захворюванням на туберкульоз. Так, суди дійшли висновку, що пріоритетним у правозастосуванні до спірних правовідносин є саме Закон України «Про протидію захворювання на туберкульоз» (передбачає збереження місця роботи хворого на весь період лікування), а не Закон України «Про Національну поліцію» (пункти 10 та 11 розділу ХІ цього Закону, згідно яких перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення).

У справі №1240/2047/18 (рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року, залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року, які у касаційному порядку не переглядалися) встановлено, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі №812/1965/17 позивача поновлено на посаді наказом ГУ МВС України в Луганській області від 29 березня 2018 року №5 о/с. Водночас наказом вказаного Управління від 4 червня 2018 року №11 о/с ОСОБА_1 повторно звільнено з 4 червня 2018 року. Проте і цей наказ суди скасували і поновили позивача на посаді з 5 червня 2018 року, стягнули грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 5 червня 2018 року до 20 листопада 2018 року. Разом з тим, у справі №1240/2047/18 суд першої інстанції встановив, що позивач звертався до ГУ МВС України в Луганській області та Головного управління Національної поліції в Луганській області із рапортами від 16 березня 2018 року, в яких повідомляв про своє бажання проходити службу в органах поліції та просив вирішити питання про можливість його прийняття на службу в органи Національної поліції.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року у справі №1240/2047/18 наказом ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Луганській області від 14 грудня 2018 року №22 о/с відмінено пункт наказу ГУ МВС України в Луганській області від 4 червня 2018 року №11 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення №114 і поновлено позивача на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області з 5 червня 2018 року.

Листами від 14 грудня 2018 року №6/2-504 ЛК та від 17 грудня 2018 року №6/2-506 ЛК позивача повідомлено про поновлення на посаді і попереджено про майбутнє можливе звільнення через скорочення штатів. Вказані листи вручені особисто позивачу 18 грудня 2018 року.

Згідно рапорту підполковника поліції Шеховцова О.В. , члена ліквідаційної комісії ГУ МВС України а Луганській області, 7 лютого 2019 року під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 7 лютого 2019 року про надання направлення для проходження військово-лікарської комісії позивача вкотре було попереджено про можливе звільнення через скорочення штатів.

Згідно рапорту старшого інспектора ВК УКЗ Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - «ГУНП в Луганській області»), капітана поліції Скнаріної А.В. , 14 лютого 2019 року під час звернення ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії ГУ МВС України а Луганській області, поновленого в органах внутрішніх справ за рішенням суду, з проханням отримати відповідь на заяву від 7 лютого 2019 року про надання направлення на проходження військово-лікарської комісії і вирішення питання щодо видачі вказаного направлення, позивача було вкотре попереджено про можливе звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до акту №646/111/19-2019, складеного комісією у складі: підполковника поліції Шеховцова О.В. , члена ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Луганській області - заступника УКЗ ГУНП в Луганській області; майора поліції Ярошенко О.М., старшого інспектора з особливих доручень відділу комплектування УКЗ ГУНП в Луганській області; капітана поліції Скнаріної А.В. , старшого інспектора відділу комплектування УКЗ ГУНП в Луганській області, 14 лютого 2019 року у приміщенні ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитися зі змістом постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", наказів Міністерства внутрішніх справ України від 6 листопада 2015 року №1388 "Про організаційно-штатні питання", ГУ МВС України в Луганській області від 10 грудня 2015 року №2803, якими повністю скасовано штати органів, підрозділів, установ та підприємств Міністерства внутрішніх справ України і скорочено займану посаду позивача.

ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з указаними документами, постановою про скасування штатів ГУ МВС України в Луганській області та про отримання попередження про можливе звільнення зі служби через скорочення штатів відмовився, у зв`язку з чим складено акт від 14 лютого 2019 року №646/111/19-2019.

Наказом ГУ МВС України в Луганській області від 20 лютого 2019 року №2 о/с майора міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області, відповідно до Положення №114 звільнено у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з 20 лютого 2019 року. Листом ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Луганській області від 20 лютого 2019 року №6/2 - 52 ЛК ОСОБА_1 був попереджений, що відповідно до наказу № 2 о/с його було звільнено з органів внутрішніх справ України і запропоновано з`явитися до ГУ МВС України в Луганській області для отримання дублікату трудової книжки, який 20 лютого 2019 року надіслано позивачеві разом із повідомленням про звільнення із займаної посади.

Крім того, у цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 подав до ГУ МВС України в Луганській області рапорт від 21 листопада 2018 року про висловлення бажання проходити службу у Національній поліції України.

Листом ГУ МВС України в Луганській області від 17 грудня 2018 року №6/2-506 ЛК, ОСОБА_1 повідомлено про порядок відбору на службу у Національній поліції України.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Основного Закону України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, у тому числі, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Закон України «Про міліцію» втратив чинність згідно із Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію», який з урахуванням положень пункту 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону і дати його опублікування (6 серпня 2015 року) набрав чинності 7 листопада 2015 року, крім пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону, які набрали чинності 7 серпня 2015 року.

Приписами пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктом 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів (пункт 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію»).

За підпунктом «г» пункту 64 Положення №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Згідно з частиною першою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, чим порушили вимоги статті 242 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.

Зазначені у попередньому розділі норми Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», Положення №114 містять три підстави для звільнення особи зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання про звільнення через скорочення штатів працівника міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Верховний Суд України у постановах від 17 жовтня 2011 року (справа №21-237а11), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа №810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде про його реорганізацію. Отже, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Разом з тим, як за правилами КЗпП України, так і за змістом положень спеціального законодавства, яке регулює правовідносини щодо проходження служби особами начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнення працівника у зв`язку зі скороченням штатів покладає на роботодавця конкретні зобов`язання щодо належного повідомлення такого працівника про звільнення, а також вжиття заходів з метою його працевлаштування.

Тому, даючи оцінку правомірності звільнення працівника міліції у зв`язку зі скороченням штатів, суди, окрім іншого, повинні з`ясувати дотримання процедури звільнення.

Так, за змістом пункту 64 «г» Положення №114 звільнення у зв`язку зі скороченням штатів допускається лише за відсутності можливості подальшого використання на службі.

У контексті спірних правовідносин Верховний Суд звертає увагу на те, що при вирішенні цього спору суди не з`ясовували чи вирішувалося відповідачами у межах їхніх повноважень питання щодо можливого використання позивача на службі як однієї з умов, з якою пов`язано звільнення за пунктом 64 «г» Положення №114, тобто, чи пропонували йому інші посади для працевлаштування (з огляду, зокрема, на стаж роботи та рівень кваліфікації чи інші обставини, які мають значення для того, щоб залишитись на службі або відмови в цьому).

Опублікування Закону України «Про Національну поліцію», з яким пов`язано початок перебігу тримісячного строку для подання заяви щодо наміру проходити службу в поліції, не звільняє ГУ МВС України в Луганській області як роботодавця від обов`язку виконати вимоги трудового законодавства щодо пропозицій працевлаштування.

Сам факт відсутності заяви про намір продовжувати службу в органах поліції, якщо не було дотримано процедури звільнення, не може бути достатнім свідченням того, що звільнення у зв`язку зі скороченням штатів відбулося правомірно.

Якщо ліквідовано ГУ МВС України в Луганській області з одночасним створенням іншого органу - Головного управління Національної поліції в Луганській області, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу, який за своїми функціями є правонаступником ГУ МВС України в Луганській області.

Проте у цій справі суди попередніх інстанцій не з`ясовували питання щодо того чи було вжито ГУ МВС України в Луганській області заходів щодо перевірки можливості подальшого використання позивача на службі, в тому числі щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі, тоді як встановлення відповідних обставин має значення для правильного вирішення цього спору.

З урахуванням викладеного, висновки судів попередніх інстанцій про законність звільнення позивача є передчасними.

Водночас суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно необґрунтованості доводів позивача про його звільнення під час тимчасової непрацездатності з тих же мотивів, що викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ГУ МВС України в Луганській області попередило позивача про можливе звільнення 18 грудня 2018 року, тобто за два місяці до звільнення, застосувавши у цій частині положення статті 49-2 КЗпП України, тому у цьому аспекті процедура звільнення порушена не була, а тому доводи скаржника стосовно вказаного Верховний Суд відхиляє.

Однак часткове дотримання процедури з огляду на невиконання ГУ МВС України в Луганській області інших обов`язкових складових законності звільнення, що випливають з необхідності з`ясувати можливість подальшого використання позивача не службі перед звільненням, не спростовує попереднього висновку Верховного Суду про нез`ясування судами усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

До того ж касаційний суд зауважує, що суди не надали оцінки тим обставинам, що позивач був позбавлений можливості звернутися до ГУ МВС України в Луганській області з рапортом про бажання проходити службу в поліції протягом тримісячного строку, встановленого пунктом 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з підстав його незаконного звільнення за порушення дисципліни, що підтверджено постановою Луганського окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року у справі №812/641/15. Тобто ОСОБА_1 втратив своє право подати рапорт на призначення на посаду в органі поліції у тримісячний термін, визначений вказаною нормою, з підстави протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень.

Правова процедура є складовою принципів законності і верховенства права та передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, проте суди попередніх інстанцій викладеного не врахували, зокрема не звернули увагу на подання позивачем рапортів від 15 березня 2018 року як до ГУ МВС України в Луганській області, так і до ГУНП в Луганській області, що встановлено судом у справі №1240/2047/18.

Аналогічні правові позиції, в тому числі щодо об`єктивної можливості особи подати рапорт у визначений законом строк, викладені у постановах Верховного Суду від 4 вересня 2020 року у справі №0640/4568/18, від 25 червня 2020 року у справі №420/6852/18, від 6 травня 2020 року у справі №821/3731/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі №808/8919/15.

Крім того, важливо зауважити, що одна із позовних вимог ОСОБА_1 стосується переведення його до органів Національної поліції, тобто результат розгляду цього спору може вплинути на права і обов`язки ГУНП в Луганській області, яке не було залучено до участі у справі. Більше того, вказаний орган Національної поліції брав участь у вирішенні питань стосовно звільнення позивача, що випливає з установлених судами обставин і додатково свідчить про необхідність участі ГУНП в Луганській області у розгляді цієї справи.

Так, в силу частини третьої статті 48 КАС України суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Також за частиною другою статті 173 КАС України одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Отже, розглядаючи справу у порядку загального позовного провадження, суд повинен був вжити передбачених процесуальним законом заходів з метою з`ясування повного складу учасників процесу з огляду на предмет спору і характер спірних правовідносин.

Стосовно доводів позивача щодо невстановлення судами обставин в частині проведення атестації відповідно до пункту 48 Положення №114, то ці доводи Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не були підставами позову в суді першої інстанції, а суд апеляційної інстанції в силу статті 308 КАС України не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України (у редакції, яка була чинною до 8 лютого 2020 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, чим порушили вимоги статті 242 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, зокрема вирішити питання щодо залучення до участі у справі ГУНП в Луганській області, надати оцінку всім наявним у справі доказами і, за необхідності, витребувати додаткові докази та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Луганського окружного адміністративного суду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду