26.01.2023

№ 361/6846/15-к

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 361/6846/15-к

провадження № 51-5977км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

потерпілого ОСОБА_10 ,

засуджених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_13 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_13 та касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2022 року у кримінальному провадженні за № 12015110100000611 за обвинуваченням

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), в силу

ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. п. 3, 12

ч. 2 ст. 115, ст. 400 КК України,

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 3 ст. 146, п. п. 3, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця с. Роздолля Кіровоградської області, проживаючого у АДРЕСА_3 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Орв`яниця Рівненської області, проживаючого у

АДРЕСА_4 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вступ

За обставин, встановлених судом та викладених у вироку ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , визнано винуватими у вчиненні за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_11 та ОСОБА_14 також з корисливих мотивів, умисного вбивства потерпілого ОСОБА_15 , а ОСОБА_13 , окрім того, у вчиненні вбивства представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги.

Так, засуджений ОСОБА_13 з мотивів помститися потерпілому у зв`язку з його професійною діяльність шляхом вбивства останнього, попросив у ОСОБА_16 належний його дружині автомобіль «БМВ», залучив для реалізації свого умислу колишнього зятя ОСОБА_12 , він в свою чергу - ОСОБА_11 , а той - ОСОБА_14

19 березня 2015 року зазначені засуджені вивезли в поле поблизу с. Рожни Броварського району Київської області потерпілого ОСОБА_15 , де наносили удари як ногами, так і руками в область тулубу, голови, шиї та обличчя потерпілого, а також удари дерев`яною битою в область його голови, шиї та обличчя, у результаті чого у потерпілого утворилась, крім іншого, 21 забійна рана волосяної частини голови та обличчя, комплекс тілесних ушкоджень закритої травми шиї, який перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті. Після того, як потерпілий перестав подавати ознаки життя, засуджені сіли до автомобілів, якими приїхали на поле, та залишили місце вчинення кримінального правопорушення. За результатами скоєного

ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_13 певну суму коштів, із яких

1000 гривень отримав ОСОБА_14 .

Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив до покарання

ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а засуджених ОСОБА_11 та ОСОБА_14 ще й за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, а також ОСОБА_13 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК України:

Вироком цього ж суду засуджених ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 визнано невинуватими та виправдано на підставі п. п. 2, 3 ч. 1

ст. 373 КПК України у вчиненні інших кримінальних правопорушень в яких вони обвинувачувались органами досудового розслідування.

Також цим вироком вирішено долю цивільних позовів, речових доказів та судових витрат у даному кримінальному провадженні.

Апеляційний суд, після розгляду апеляційних скарг прокурора, захисників, потерпілих та засуджених вирок районного суду змінив. Постановив виключити із мотивувальної частини вироку рішення про його обґрунтування рядом доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та виключив із обвинувачення визнаного судом доведеним: «нанесення засудженим ОСОБА_12 одного удару кулаком в обличчя потерпілого ОСОБА_15 в районі перехрестя автомобільної дороги «Північно-східний об`їзд м. Києва» та автомобільної дороги «Бориспіль-Баришівка»».

У решті вирок суду залишив без змін.

У поданих касаційних скаргах засуджений ОСОБА_13 та захисник

ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять оскаржувані судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:

- Стосовно наявності підстав для закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України;

- Про доведеність вини засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень належними та допустимими доказами;

- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня

2020 року засуджено:

- ОСОБА_13 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років; за ст. 400 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді

позбавлення волі строком на 15 років. Цим же вироком ОСОБА_13 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 3 ст. 146, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень;

- ОСОБА_12 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років. Цим же вироком визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень, а також визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим;

- ОСОБА_11 за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років. Цим же вироком визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 3 ч. 2

ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень;

За цим же вироком засуджено ОСОБА_14 щодо якого судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_14 , визнано винуватими у вчиненні за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_11 та ОСОБА_14 також з корисливих мотивів, умисного вбивства потерпілого ОСОБА_15 , а ОСОБА_13 , окрім того, у вчиненні вбивства представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, за таких обставин.

Так, ОСОБА_13 , достовірно знаючи, що ОСОБА_15 займається адвокатською діяльністю та надавав правову допомогу ОСОБА_17 під час розгляду її позовної заяви про визнання права власності та скасування державної реєстрації квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , яка відповідно до договору купівлі-продажу від 23 липня 2014 року була придбана його дружиною ОСОБА_18 , діючи з мотивів помсти, з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на позбавлення життя ОСОБА_15 , звернуся за допомогою до свого зятя ОСОБА_12 , який у свою чергу, з метою полегшення вчинення злочину, залучив неповнолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , попередньо пообіцявши їм грошову винагороду, не уточнюючи при цьому її розмір, та повідомивши останніх про злочинний план щодо вбивства ОСОБА_15 , на що отримав згоду.

19 березня 2015 року, приблизно о 15:00, ОСОБА_13 та неповнолітній ОСОБА_14 на автомобілі БМВ-750, д.н.з. НОМЕР_1 , який ОСОБА_13 попередньо взяв у користування в подружжя ОСОБА_21 , та ОСОБА_12 на автомобілі ВАЗ-2107, д.н.з. НОМЕР_2 , в салоні якого окрім нього перебував неповнолітній ОСОБА_11 , ще раз уточнивши та розподіливши свої ролі відповідно до спільного злочинного плану, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою вбивства ОСОБА_15 , виїхали до м. Борисполя Київської області, де на ОСОБА_12 , за попередньою домовленістю, повинен був чекати ОСОБА_15 , з метою продажу йому приватного будинку.

Приблизно о 16:00, під`їхавши до місця де за попередньою домовленістю чекав ОСОБА_15 , запросили останнього до салону автомобіля БМВ-750 та попрямували у напрямку перехрестя автомобільної дороги «Північно-східний об`їзд міста Києва» та автомобільної дороги «Бориспіль-Баришівка», а в слід за ними на автомобілі ВАЗ-2107, д.н.з. НОМЕР_2 , поїхали ОСОБА_12 і

ОСОБА_11 .

Під`їхавши до вказаного перехрестя, ОСОБА_13 раптово зупинив автомобіль та вдарив ОСОБА_15 кулаком в обличчя, після чого разом з ОСОБА_14 схопили потерпілого руками за шию і верхній одяг, таким чином силоміць утримуючи ОСОБА_15 в салоні автомобіля, тим самим обмежуючи його волю, та почали чекати на приїзд ОСОБА_12 і ОСОБА_11 .

Після того, як до них під`їхали ОСОБА_12 і ОСОБА_11 , ОСОБА_13 разом з останніми, почали насильно витягувати ОСОБА_15 з салону автомобіля. При цьому, ОСОБА_13 наніс ОСОБА_15 один удар кулаком в обличчя та декілька ударів по руках.

Витягнувши силоміць потерпілого з салону автомобіля на узбіччя автодороги, ОСОБА_11 , з метою подолання можливого опору потерпілого, наніс ОСОБА_15 удар кулаком в обличчя, а ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не менше трьох ударів ногами по тулубу та ногах. Потім, ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 силоміць зіштовхнули ОСОБА_15 в кювет автодороги та спустилися в слід за ним, а ОСОБА_12 залишився стояти на узбіччі, спостерігаючи за навколишньою обстановкою, щоб у разі появи сторонніх осіб повідомити про це інших.

В цей час ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 нанесли потерпілому не менше десяти ударів руками та ногами по його голові, кінцівках та тулубу, після чого, утримуючи останнього під руки, повели до автомобіля ВАЗ-2107 та посадили на заднє сидіння. За кермо вказаного автомобіля сів ОСОБА_13 , а поряд із ОСОБА_15 сіли ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , які продовжували його насильно утримувати, тим самим обмежуючи волю потерпілого.

З метою досягнення свого злочинного умислу спрямованого на вбивство ОСОБА_15 та уникнення присутності небажаних свідків вчинення злочину, ОСОБА_13 скерував автомобіль ВАЗ-2107 у напрямку поля поблизу села Рожни Броварського району Київської області. Вслід за ОСОБА_13 , на автомобілі БМВ-750 їхав ОСОБА_12 .

По приїзду на поле зазначеної місцевості, ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 силоміць витягнули ОСОБА_15 з салону автомобіля, після чого кинувши його на землю нанесли не менше десяти ударів руками і ногами по голові, кінцівках та тулубу. В подальшому, з метою реалізації злочинного умислу спрямованого на протиправне позбавлення життя потерпілого, ОСОБА_13 вийняв з багажника автомобіля дерев`яну биту та надав її ОСОБА_11 , який наніс не менше п`яти ударів битою по голові та шиї потерпілого. ОСОБА_12 на той час стояв неподалік та спостерігав за навколишньою обстановкою, щоб у разі появи сторонніх осіб повідомити про це ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 .

Коли від нанесених тілесних ушкоджень ОСОБА_15 перестав подавати ознаки життя, засуджені залишили місце вчинення кримінального правопорушення.

Смерть ОСОБА_15 настала від комплексу тілесних ушкоджень закритої травми шиї, як небезпечного для життя, належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2022 року вирок місцевого суду змінено та постановлено виключити із мотивувальної частини вироку посилання суду як на докази винуватості ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 : протокол огляду автомобіля від 26 березня

2015 року (т. 4 а. с. 142-146); протокол огляду кімнати № 208 гуртожитку від

26 березня 2015 року (т. 4 а. с. 157-160); протоколи проведення слідчих експериментів від 27 березня 2015 року за участю засуджених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (т. 6 а. с. 234-239, т. 7 а. с. 207-216); висновки судово-імунологічних експертиз №№ 183, 185 від 07 липня 2015 року (т. 7 а. с. 64, 67); висновки молекулярно-генетичних експертиз: № 2-04/695 від 17 вересня 2015 року

(т. 7 а. с. 96-99), №№ 2-04/327, 2-04/330 від 31 серпня 2015 року (т. 7 а. с. 120-123, 126-130), №№ 2-04/328, 2-04/333, 2-04/321, 2-04/324, 2-04/317, 2-04/319 від

01 вересня 2015 року (т. 7 а. с. 149-150, 154-157, 160-177), № 2-04/323 від

07 вересня 2015 року (т. 7 а. с. 180-184); висновок судової комп`ютерно-технічної експертизи № 3-05/477 від 08 квітня 2015 року (т. 7 а. с. 45-48).

Також виключено із обвинувачення визнаного судом доведеним нанесення засудженим ОСОБА_12 одного удару кулаком в обличчя потерпілого

ОСОБА_15 в районі перехрестя автомобільної дороги «Північно-східний об`їзд м. Києва» та автомобільної дороги «Бориспіль-Баришівка».

У решті вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданих касаційних скаргах, які є аналогічні за своїм змістом, засуджений ОСОБА_13 та захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять оскаржувані судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_13 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_11 на підставі того, що не встановлено достатніх доказів для доведення в суді їх винуватості і вичерпані можливості їх отримання, а заявлені цивільні позови потерпілої сторони залишити без розгляду.

В обґрунтування своїх вимог касатори вказують на неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначають, що наявними у кримінальному провадженні доказами не доведено їх винуватість у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на недопустимих доказах.

На їх думку, недопустимими доказами є:

- висновок експерта судово-медичної експертизи трупа потерпілого № 103 від

17 червня 2015 року, яка проведена на підставі постанови слідчого від 23 березня 2015 року, який не входив до визначеної групи слідчих;

- висновок експерта судово-медичної експертизи № 14/103 від 25 червня 2015 року, оскільки у його основу покладено висновок експертизи № 103 від 17 червня

2015 року, дані протоколів проведення слідчих експериментів від 27 березня

2015 року за участю засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які є недопустимими доказами, а також дана експертиза не містить її дослідницької частини.

Крім цього, стверджують, що показання свідків та потерпілих не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки допитані особи не були очевидцями подій вчинення інкримінованих засудженим кримінальних правопорушень, а показання засудженого ОСОБА_14 про обставини вчинення засудженими злочинних дій є неправдивими та не можуть підтверджувати причину смерті потерпілого, ступінь тяжкості та характер наявних у нього тілесних ушкоджень з урахуванням того, що на думку касаторів, висновок судово-медичної експертизи трупа, яким встановлено зазначені факти є недопустимим доказом.

Окрім іншого, засуджений ОСОБА_13 у своїй касаційній скарзі стверджує про те, що у даному кримінальному провадженні не доведено наявність такої кваліфікуючої ознаки умисного вбивства потерпілого як його вчинення за попередньою змовою групою осіб.

Вважають, що рішення суду першої інстанції належним чином не мотивоване та не відповідає вимогам статті 370 КПК України.

Разом з цим, вказують, що апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції, виключивши ряд доказів на підтвердження винуватості засуджених у даному кримінальному провадженні, не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції та постановив рішення, яке не відповідає вимогам ст. ст. 370 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого та касаційні скарги захисника прокурор та потерпіла сторона наводять обґрунтування на спростування доводів цих скарг та просять залишити їх без задоволення як безпідставні.

У судовому засіданні засуджені, їх захисники підтримали подані касаційні скарги, захисник ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_14 поклався на розсуд суду. У свою чергу, прокурор, потерпілий ОСОБА_10 заперечували проти задоволення поданих касаційних скарг.

Заслухавши суддю-доповідача, думку засуджених, їх захисників, потерпілого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого ОСОБА_13 та скарги захисника не підлягають задоволенню з таких мотивів.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання засудженим та захисником установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПКУкраїни не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Про наявності підстав для закриття кримінального провадження щодо

засуджених у даному кримінальному провадженні на підставі того, що не встановлено достатніх доказів для доведення в суді винуватості засуджених і вичерпані можливості їх отримання.

Згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення та якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Положеннями ст. 84 КПК України передбачено те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово

зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.

Стосовно матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, висновок про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 у вчиненні умисного вбивства потерпілого

ОСОБА_15 скоєного за попередньою змовою групою осіб, при цьому, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 також у вчиненні умисного вбивства вчиненого з корисливих мотивів, окрім того, ОСОБА_13 , у вчиненні вбивства представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, обґрунтовано зробив на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу, з урахуванням того, що ряд доказів на підтвердження винуватості засуджених було визнано цими судами недопустимими.

Водночас під час судового провадження сторонами не оспорювалось те, що

05 вересня 2014 року ОСОБА_17 уклала договір про надання правової допомоги із потерпілим ОСОБА_15 , який діяв відповідно до Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, який взяв зобов`язання щодо виконання функцій представника в цивільному процесі у справі за позовом ОСОБА_17 про визнання права власності та скасування державної реєстрації квартири, яка відповідно до договору купівлі-продажу від 23 липня 2014 року була придбана ОСОБА_18 , дружиною засудженого ОСОБА_13 .

Мотивуючи висновок про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а засуджених ОСОБА_11 та ОСОБА_14 ще й за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, суд першої інстанції послався на показання засудженого ОСОБА_14 , який безпосередньо брав участь у вбивстві потерпілого, котрий зазначив, що 19 березня 2015 року, після попередньої домовленості з ОСОБА_11 про необхідність надання йому допомоги для вирішення питання з певною особою, разом поїхали до станції метро «Харківська» в місті Києві, де на них чекали раніше йому незнайомі ОСОБА_12 на автомобілі «Жигулі» і ОСОБА_13 на автомобілі «БМВ».

На відповідній станції метро вони сіли в автомобіль «Жигулі», де ОСОБА_12 повідомив, що вони їдуть у м. Бориспіль забрати чоловіка з яким буде розмова і що по дорозі ОСОБА_14 має перейти в автомобіль БМВ та притримати чоловіка, який сяде в автомобіль після слів ОСОБА_13 : «все приїхали». Коли

ОСОБА_14 пересів в автомобіль «БМВ», то ОСОБА_13 відповідно поцікавився чи знає він, що потрібно робити.

У м. Борисполі біля магазину «Сільпо» ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , вийшовши із свого автомобіля, зателефонували та через декілька хвилин прийшов чоловік, яким виявився потерпілий ОСОБА_15 . По дорозі ОСОБА_13 і

ОСОБА_15 розмовляли про квартиру чи будинок, який останній продає. В цей час за ними на автомобілі «Жигулі» їхали ОСОБА_12 і ОСОБА_11 . Виїхавши за місто, ОСОБА_13 зупинив автомобіль на узбіччі сказавши: «все приїхали», після чого він став тримати ОСОБА_15 за плечі, а ОСОБА_13 почав давити потерпілого в області шиї. Через декілька секунд ОСОБА_11 , відкривши двері почав наносити ОСОБА_15 удари, при цьому у

ОСОБА_11 на руці був кастет. Далі ОСОБА_13 та ОСОБА_11 витягнули ОСОБА_15 з машини та потягнули до канави, де ОСОБА_13 і потерпілий впали. Коли ОСОБА_13 піднявся, то почав наносити

ОСОБА_15 удари в область живота та грудей, а також декілька ударів ногою. Наносив удари потерпілому і ОСОБА_11 . Після чого ОСОБА_13 наказав всім посадити ОСОБА_15 в автомобіль «Жигулі». Коли ОСОБА_15 садили в автомобіль, він почав чинити опір, намагався відбігти, у зв`язку з чим ОСОБА_11 наніс йому ще кілька ударів по голові та в область обличчя. Він же наніс потерпілому удар по нозі. Посадивши ОСОБА_20 в автомобіль «Жигулі», де він і потерпілий сиділи на задньому сидінні, а ОСОБА_11 на передньому пасажирському сидінні, ОСОБА_13 продовжив рух.

По дорозі вони зупинились, ОСОБА_13 ввів потерпілому дві ін`єкції, що знаходились в шприцах з невідомою речовиною, а ще через деякий час з`їхали з дороги на місцевість із водоймою (меліораційним каналом), де ОСОБА_13 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 вийшовши з автомобілів про щось поговорили, а повернувшись витягнули ОСОБА_15 з машини і вкинули його в воду. В подальшому ОСОБА_13 сказав ОСОБА_11 взяти із «Жигулів» биту, після чого останній заліз у воду та наніс ОСОБА_15 нею декілька ударів по голові і шиї. При цьому сила ударів була такою, що коли він замахувався бита зачіпала воду. Вийшовши з води, ОСОБА_11 побачивши певні рухи потерпілого, знову повернувся до ОСОБА_15 та наніс битою потерпілому ще декілька ударів.

Після чого потерпілий, який на його погляд ще подавав ознаки життя, залишився у водоймі, а вони всі поїхали в напрямку м. Києва. По приїзду до гуртожитку, ОСОБА_11 передав йому частину коштів, а саме 1000 грн, які перед цим ОСОБА_11 передав ОСОБА_13 .

Водночас зазначені вище показання засудженого ОСОБА_14 підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_10 про те, що 19 березня 2015 року його батько- ОСОБА_15 просив телефон для здійснення дзвінку. Після чого приблизно через дві години йому зателефонували та попросили до телефону батька. В його присутності батько розмовляв по телефону та домовлявся про зустріч, як він зрозумів біля магазину «Сільпо» в м. Борисполі. Ідучи на зустріч батько ніби жартома сказав, щоб він запам`ятав цей номер, якщо його доведеться шукати. Ввечері батько не повернувся та не відповідав на дзвінки, а згодом його телефон був вимкнений. Телефонний номер, по якому батько домовлявся про зустріч, також був вимкнений. Вранці 20 березня 2015 року він із мамою звернувся до правоохоронних органів з причини зникнення батька.

Також потерпілий ОСОБА_10 у суді першої інстанції пояснив, що самостійно займався пошуками батька, зокрема, отримав відеозйомку із камер спостереження за 19 березня 2015 року біля магазину «Сільпо», де у батька була запланована зустріч. На відеозаписі він побачив свого батька та як той сідає до автомобіля «БМВ». При цьому вказав, що в автомобілі були несправні передні пасажирські дверцята.

До того ж, відповідно до аналізу показань свідків ОСОБА_16 та

ОСОБА_21 , судом першої інстанції достеменно встановлено, що 19 березня 2015 року засуджений ОСОБА_13 взяв у подружжя ОСОБА_21 автомобіль «БМВ» та пообіцяв його повернути. У вказаному автомобілі за твердженням зазначених свідків знаходилась дерев`яна бита, яка у подальшому зникла, проте засуджений ОСОБА_13 обіцяв купити іншу. Саме про таку биту у своїх показах зазначав засуджений ОСОБА_14 .

Також у своїх показаннях свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_21 зазначали про те, що у їх автомобілі «БМВ», який засуджений ОСОБА_13 брав у них у користування, були несправні передні пасажирські двері, при цьому, саме про таку несправність зазначав потерпілий ОСОБА_10 .

Більш того, свідок ОСОБА_21 показала суду, що коли вони з чоловіком зрозуміли, що їх автомобіль було використано ОСОБА_13 для вчинення вбивства вони із чоловіком самостійно хотіли звернутись до правоохоронних органів.

Водночас суд зважив на показання свідка ОСОБА_22 , згідно яких,

19 березня 2015 року він їхав автомобілем додому в село Кучаків з міста Бровари, орієнтовно за 1,5 км від міста бачив на узбіччі дороги два автомобілі. Один з яких був вітчизняного виробництва, а інший іноземного. Біля вказаних автомобілів, спиною до проїжджої частини, стояв чоловік середнього зросту.

Крім цього, свідок ОСОБА_23 у суді першої інстанції зазначив, що працюючи оперативним черговим Бориспільського ГУ НП в Київській області дізнався про зникнення його знайомого ОСОБА_15 . Після чого він зателефонував на його номер телефону, однак він не відповідав. Приблизно через годину йому зателефонував невідомий чоловік та повідомив, що знайшов на дорозі неподалік міста Борисполя телефон та куртку, як потім з`ясувалось це були речі потерпілого, на що свідок просив зачекати та направив слідчо-оперативну групу до вказаної місцевості.

Разом з цим, допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_24 , суду пояснив, що він на початку березня, більш точного часу не пам`ятає, їхав по трасі в сторону міста Чернігова. По дорозі побачив протоку, в якій виявив труп людини про що повідомив поліцію.

Слід зазначити, що допит потерпілої сторони та свідків місцевим судом було проведено у відповідності до вимог КПК України, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.

У свою чергу, апеляційний суд під час апеляційного перегляду даного провадження не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань зазначених осіб на підтвердження винуватості засуджених, з таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

При цьому, незгода засудженого ОСОБА_13 та захисника з показаннями допитаних судом першої інстанції осіб, яку вони висловлюють у касаційних скаргах, не є свідченням упередженості суду та як саме їх показання виключають винуватість засуджених у вчиненні вбивства потерпілого за встановлених судом обставин у поданих касаційних скаргах не наведено, як і не наведено неспростовних аргументів щодо зацікавленості таких осіб або їх бажання оговорити засуджених.

Крім цього, суд зважив на ряд письмових доказів, зокрема на дані:

- протоколу огляду місця події від 23 березня 2015 року, відповідно до якого, фактично предметом огляду та вилучення був флешнакопичувач «Трансенд», на якому містилось 10 відеофайлів з камер спостереження магазину « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та кафе « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в м. Борисполі за 19 березня 2015 року, який визнаний речовим доказом (т. 4 а. п. 164);

- протоколу огляду місця події від 21 березня 2015 року, складеного слідчим СВ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_25 , відповідно до якого на ділянці автодороги Бориспіль-Баришівка, на правій частині асфальтно-бетонного покриття автомобільної дороги, поруч з узбіччям виявлено: дрібні плями речовини бурого кольору; куртку коричневого кольору з темно-чорним відтінком, на якій були наявні розриви на рівні коміру та плями бурого кольору; унітаз на поверхні якого наявні плями бурого кольору, а також у внутрішній кишені куртки виявлено зв`язку ключів, мобільний телефон «Нокіа» з карткою пам`яті та сім-картками мобільних операторів «Київстар» та «Лайф»

(т. 4 а. п. 86-101);

- висновків експерта судово-молекулярних експертиз № 2-04/258 від 10 серпня 2015 року, № 2-04/259 від 03 серпня 2015 року, відповідно до яких, на змивах речовини бурого кольору з асфальтно-бетонного покриття, змивах з унітазу, на шкіряній куртці (вилучених під час ОМП 21 березня 2015 року), виявлено кров людини та встановлено генетичні ознаки, які збігаються між собою та із генетичними ознаками клітин виявлених на зубній щітці, якою користувався ОСОБА_15 (т. 7 а. п. 70-75, 114-117);

- висновку експерта судово-імунологічної експертизи № 184 від 07 липня

2015 року, згідно якої, на курці, яка була вилучена у ОСОБА_14 , виявлено кров людини, яка може походити від потерпілого ОСОБА_15 (т. 7 а. п. 65-66);

- протоколу огляду місця події від 23 березня 2015 року, складеного слідчим СВ Броварського МВ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_26 в присутності понятих та експерта, ділянки місцевості в районі с. Рожни Броварського району на відстані 500 метрів від автодороги Рожни-Літки, де виявлено труп чоловічої статі з численними тілесними пошкодженнями, який направлений в морг для встановлення причини смерті, та який в послідуючому був впізнаний як труп ОСОБА_15 (т. 4 а. п.104-127, 130);

- протоколів проведення слідчих експериментів від 18, 28 травня 2015 року за участі засудженого ОСОБА_14 , в ході якого останній детально розказав про обставини вбивства потерпілого ОСОБА_15 , а саме: місце зустрічі з

ОСОБА_12 та ОСОБА_27 , місце де в автомобіль «БМВ» сів потерпілий, місце в районі автодороги «Бориспіль-Баришівка», де ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ним потерпілому перший раз були нанесені тілесні ушкодження, а також місце в районі з`їзду з дороги в напрямку с. Літки, де ОСОБА_11 наносив ОСОБА_15 удари дерев`яною битою (т. 7 а. п. 1-15, 16-20).

- висновку експерта судово-медичної експертизи № 103 від 17 червня

2015 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_15 настала від закритої травми шийного відділу хребта у вигляді переломів шийних хребців з крововиливами під оболонки та в речовину спинного мозку, з розвитком набряку-набухання речовини спинного та головного мозку, при наявності численних забійних ран голови та обличчя. Комплекс тілесних ушкоджень закритої травми шиї, як небезпечний для життя, відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень та знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Виявлені тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею контакту. Враховуючи ступінь розвитку трупних явищ на час проведення судово-медичної експертизи трупа, та дані матеріалів справи, з часу настання смерті до проведення судово-медичної експертизи трупа (24 березня 2015 року) пройшло близько чотирьох діб

(т. 7 а. п. 21-26);

- висновку експерта судово-медичної експертизи № 14/103 від 25 червня

2015 року, яка аналогічна з висновком експертизи № 103 від 17 червня

2015 року в частині тяжкості заподіяних ОСОБА_15 тілесних ушкоджень та причин смерті потерпілого. Проте, згідно цього висновку, тілесні ушкодження виявлені у потерпілого утворились прижиттєво та по строках можуть відповідати даті - 19 березня 2015 року, при цьому після спричинення

ОСОБА_15 , закритої травми шиї до часу настання смерті пройшло не більше однієї години, а інші тілесні ушкодження могли утворитися протягом приблизно двох-трьох годин до настання смерті та за обставин, в тому числі, зазначених ОСОБА_14 при проведені слідчого експерименту (т. 7 а. п. 36-39).

Слід зазначити, що саме згідно відповідних висновків проведених

судово-медичних експертиз було встановлено причину смерті, кількість, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, а також та причинний зв`язок між ними і смертю потерпілого, а не на підставі показань ОСОБА_14 , як про це зазначається у поданих касаційних скаргах, а тому такі доводи є необґрунтованими та спростовуються матеріалами даного кримінального провадження.

Стосовно доводів засудженого ОСОБА_13 про не доведеність наявності такої кваліфікуючої ознаки умисного вбивства потерпілого як його вчинення за попередньою змовою групою осіб, колегія суддів наводить такі мотиви.

Згідно зі ст. 26 КК України співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб`єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

При цьому проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає, що декілька осіб, діючи спільно, є безпосередніми виконавцями кримінального правопорушення, суб`єктивна сторона якого охоплюється єдиним умислом. Їхні дії можуть мати різний характер та їхні ролі однакові - вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК України як ознаки об`єктивної сторони конкретного складу кримінального правопорушення, у даному випадку - умисне вбивство. При цьому злочинні наслідки настають у результаті саме сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них.

Отже, у такому випадку немає розподілу ролей на виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників, а тому дії кожного зі співвиконавців кваліфікуються тільки за статтею Особливої частини КК України без посилання на ст. 27 КК України.

Аналізуючи показання засудженого ОСОБА_14 про обставини вчинення вбивства потерпілого, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій засуджених, що свідчить про їх попередню домовленість і, що вони діяли як співучасники вчиненого ними вбивства потерпілого та без розподілу ролей.

Колегія суддів зазначає те, що суд першої інстанції встановив, що з урахуванням обставин вчинення вбивства потерпілого, засуджені здійснювали узгоджені дії, які були направлені на настання наслідків у виді смерті потерпілого і свідчать про їх попередню змову на вбивство останнього, у тому числі родинні зав`язки між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , довірливі відносини між ОСОБА_12 і ОСОБА_11 та між ОСОБА_11 і ОСОБА_14 . При цьому усі засуджені були обізнані про умисел та мету, які були направлені на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_15 .

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги засудженого

ОСОБА_13 про недоведеність існування такої кваліфікуючої ознаки умисного вбивства потерпілого як його вчинення за попередньою змовою групою осіб, є безпідставними, спростовуються наведеним вище та матеріалами даного кримінального провадження.

Отже, оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції, а в подальшому і апеляційний суд, з урахуванням ряду виключених ними доказів, зробили правильний висновок про винуватість засуджених ОСОБА_13 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_15 скоєного за попередньою змовою групою осіб, при цьому, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 також у вчиненні умисного вбивства вчиненого з корисливих мотивів, окрім того, ОСОБА_13 , у вчиненні вбивства представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, виходячи з узгоджених між собою доказів, зібраних у кримінальному провадженні. З таким висновком погоджується і колегія суддів. Винуватість засуджених доведена поза розумним сумнівом.

Крім цього, суди дотримались норм, установлених статтями 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Всі клопотання учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог закону.

У свою чергу, колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки про наявність умислу у засуджених

на позбавлення життя потерпілого свідчить їх поведінка до, під час події та після неї (з мотивів помститися потерпілому у зв`язку з його професійною діяльність шляхом вбивства останнього ОСОБА_13 попросив у ОСОБА_16 належний його дружині автомобіль «БМВ» на якому потерпілого вивезли в поле та залучив для реалізації свого умислу колишнього зятя ОСОБА_12 , він в свою чергу - ОСОБА_11 , а той - ОСОБА_14 . За результатами скоєного ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_13 певну суму коштів, із яких 1000 гривень, без будь-яких заперечень була отримана ОСОБА_14 ), характер та інтенсивність дій, спосіб заподіяння тілесних ушкоджень, цілеспрямованість та сила ударів (нанесення ударів дерев`яною битою в область голови, шиї та обличчя, сила ударів була такою, що при їх нанесенні бита зачіпала воду у водоймі куди кинули потерпілого), кількість ударів, їх локалізація (21 забійна рана волосяної частини голови та обличчя, комплекс тілесних ушкоджень закритої травми шиї перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого), байдуже ставлення засуджених до долі потерпілого після заподіяння йому множинних тілесних ушкоджень (коли від нанесених тілесних ушкоджень потерпілий, який сидів у воді, перестав подавати ознаки життя, засуджені сіли до автомобілів, якими приїхали на поле, та залишили місце вчинення кримінального правопорушення).

З урахуванням наведеного, колегія суддів констатує, що підстави для закриття кримінального провадження щодо засуджених, як про це вказує засуджений та захисник у своїх касаційних скаргах, відсутні. Відтак і відсутні підстави для залишення судом пред`явлених цивільних позовів у даному кримінальному провадженні, оскільки, зокрема у разі виправдання обвинувачених за відсутності в їх діях складу кримінальних правопорушень або їх непричетності до вчинення кримінальних правопорушень, суд залишає позов без розгляду.

Тому доводи касаційних скарг засудженого та захисника про протилежне спростовується наведеним вище та матеріалами даного кримінального провадження.

Про доведеність вини засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень належними та допустимими доказами.

Стосовно доводів, викладених у касаційних скаргах засудженого та захисника, про недопустимість як доказу висновку експерта судово-медичної експертизи трупа потерпілого № 103 від 17 червня 2015 року, що проведена на підставі постанови слідчого від 23 березня 2015 року, який не входив до визначеної групи слідчих, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

Водночас імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Виходячи з наведеного суд може визнати дані висновку експертизи недопустимими доказами лише за умови, якщо призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи призвела до порушення прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією або Конституцією України. У разі визнання даних висновку експерта недопустимими доказами у зв`язку з призначенням експертизи таким слідчим, суд у кожному випадку повинен аргументувати, які саме конвенційні чи конституційні права і свободи підозрюваного, обвинуваченого або інших осіб були знівельовані, звужені чи обмежені та в чому це виразилося.

Разом з тим, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про необґрунтованість формального підходу у перевірці порушень процесуального закону, оскільки такий підхід за своєю правовою природою призводить до порушення позитивних зобов`язань держави щодо статей 3, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки саме на державу покладається обов`язок здійснювати правосуддя, тоді як неналежна діяльність у цьому напрямку свідчить про недоліки процесуальної реакції національних органів влади щодо повідомлення потерпілої сторони про злочинні дії.

Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження колегія суддів звертає увагу на те, що з огляду на вимоги ст. ст. 214 238 242 КПК України призначення експертизи для встановлення причини смерті особи, тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.

Так, з матеріалів кримінального провадження слідує те, що судово-медична експертиза трупа була проведена на підставі постанови слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_26 від 23 березня 2015 року, тоді як зазначена слідча не входила до групи слідчих, які були уповноважені на проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні (т. 18 а. п. 65).

За даними висновку експерта № 103 від 17 червня 2015 року було встановлено причину смерті потерпілого, тяжкість, характер та локалізацію наявних на трупі потерпілого тілесних ушкоджень.

При цьому даний висновок складено експертом першої кваліфікаційної категорії, який має п`ятий клас, одинадцятий ранг та сімнадцять років експертного стажу, котрий попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК України, а його висновок узгоджуються з іншими доказами.

У даному кримінальному провадженні призначення експертизи слідчим, що не входить до складу групи, якій доручено розслідування, не призводить до звуження прав сторони захисту, та безпосередньо не впливає на експертне дослідження та його висновки, а томуне є підставою для визнання відповідного висновку експерта недопустимим доказом, оскільки він не отриманий з істотним порушенням прав і свобод особи. При цьому сторона захисту не оспорювала дотримання законодавства при проведенні експертизи, компетентність експерта, достатність наданих об`єктів дослідження, повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним у провадженні, узгодженість та обґрунтованість висновку.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року

(справа № 756/10060/17; провадження 13-3кс22).

До того ж, під час розгляду матеріалів кримінального провадження судами дотримано вимоги ст. ст. 10 22 КПК України, створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. У свою чергу, сторона захисту не оспорювала результати висновку проведеної експертизи, як і не подавала клопотань про призначення повторної експертизи за висновками якої було би встановлено причину смерті потерпілого, кількість, характер та локалізацію наявних у останнього тілесних ушкоджень.

Тому доводи поданих касаційних скарг про недопустимість як доказу висновку експерта судово-медичної експертизи трупа потерпілого № 103 від 17 червня

2015 року з наведених вище підстав є необґрунтованими.

Щодо доводів засудженого та захисника про недопустимість як доказу висновку експерта судово-медичної експертизи № 14/103 від 25 червня 2015 року, оскільки у його основу покладено висновок експертизи № 103 від 17 червня 2015 року, дані протоколів проведення слідчих експериментів від 27 березня 2015 року за участю засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які є недопустимими доказами, а також дана експертиза не містить її дослідницької частини, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Вимоги до змісту висновку експерта закріплені у ст. 102 КПК України.

Колегія суддів бере до уваги те, що судово-медична експертиза № 14/103 від

25 червня 2015 року проведена експертом у передбачений законом спосіб, а саме: на підставі постанови старшого слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_28 від 07 травня 2015 року (т. 18 а. п. 66-68), експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384 385 КК України за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причини від виконання покладених на них обов`язків.

При цьому опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були ним використані, як вимога до змісту висновку експерта, здійснений шляхом посилання на дані судово-медичної експертизи № 103 від 17 червня 2015 року, яку було проведено цим же експертом, до того ж, дані висновку експерта судово-медичної експертизи на яку він послався були предметом дослідження як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, та обґрунтовано визнано ними як належний і допустимий доказ на підтвердження винуватості засуджених.

Щодо посилань засудженого та захисника про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи № 14/103 від 25 червня 2015 року з тих підстав, що у його основу покладено дані протоколів проведення слідчих експериментів від

27 березня 2015 року за участю засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які визнано апеляційним судом недопустимими доказами, то колегія суддів зауважує те, що у зазначеному висновку експерта викладені відповіді на всі запитання поставлені згідно з відповідної постанови слідчого про призначення

судово-медичної експертизи, у тому числі, із посиланням на вказані протоколи, проте зазначене посилання не має самостійного доказового значення у встановленні причини смерті потерпілого, а тому доводи касаційних скарг в цій частині не заслуговують на увагу.

Також твердження сторони захисту щодо недопустимості зазначеної експертизи як доказу у зв`язку з відсутністю у ній дослідницької частини спростовується наведеним вище, оскільки дана експертиза містить посилання на дані судово-медичного дослідження трупу ОСОБА_15 , викладені у висновку № 103 від

17 червня 2015 року, проведена одним і тим же судово-медичним експертом, щодо одного об`єкту дослідження.

Таким чином, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, було надано належну оцінку висновку експерта судово-медичної експертизи

№ 14/103 від 25 червня 2015 року з точки зору належності, допустимості і достовірності, висновок експерта аргументований з наукової точки зору та не суперечить іншим доказам у даному кримінальному провадженні.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК України свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними, крім тих які були виключені цими судами, не встановлено.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги засудженого

та касаційних скарг захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій є безпідставними.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах, зокрема засудженого ОСОБА_13 тасторони захисту доводам, в тому числі і тим на які вони послалися у своїх касаційних скаргах, обґрунтовано спростував їх, навів підстави, з яких дійшов такого висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370 373 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень та підстав для закриття кримінального провадження при перевірці даного кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.

Інші доводи, викладені в касаційних скаргах засудженого, захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу засудженого ОСОБА_13 та касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_12 і ОСОБА_11 має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2022 року щодо ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_13 та касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_12 і ОСОБА_11 -

без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3